Глава 11 Частина 1

Марія, Даниїл, Лора і Юрій сиділи на подвір’ї академії. Поки хлопці щось розказували, а Авінова з цікавістю їх слухала, зеленоока плела віночок з пожовтілих листків, повністю занурившись у свої думки. Вигляд був у неї втомлений. Минула ніч була безсонною. Вона думала над словами Лева. Дівчина була здивована, почувши, що вона дорога йому. До цього всього добавилося ще й те, що він повертається сьогодні, а завтра вони нарешті зможуть поговорити. Лев написав, що вже їде зі Львова. Сонце вже потрохи сходило на свою ночівлю.

Настя вже була повністю здорова. Вона була цілий день з Дамелі, але вони також були на подвір’ї. Марія доплела вінок, не розуміючи, навіщо він їй потрібний. Але поглянувши на Лору, в голову дівчини прийшла ідея. Зеленоока акуратно одягла його на голову своєї подруги. Він ідеально підходив, неначе на неї робила. Лора засміялася.

—     Я також хочу віночок, ‒ сказав Юрій, усміхаючись.

—     Ну ні, ти сам собі сплети, ‒ відповіла Марія і позіхнула. Кава вже переставала діяти на її організм і наслідки поганого сну знову показалися.

—     Марія, ти виглядаєш втомленою. Може підеш поспиш? – спитав Даниїл.

—     Все добре, не хвилюйся.

—     Може поки ляжеш на покривало, трохи відпочинеш?

Марія поглянула на Даниїла, який це сказав.

—     Якщо ви настоюєте.

—     Давай до мене на коліна. Зручніше буде, ‒ сказала Лора. Марія лягла, а її подруга почала гладити її по волоссю. Зеленоокій подобалося це, тому вона дозволила собі розслабитися ще більше, та на секунду прикрити очі. Але розумів відразу накрила ковдра з сон-трави

Проснулася Марія від телефонного дзвінка, все ще лежачи на колінах у Лори. З хлопців залишився лише Юрій, який про щось говорив з дівчиною.

—     Невже я заснула?

—     Так, на годину, ‒ відповіла Лора. Вона дістала свій телефон й відповіла на дзвінок. Марія не стала підслуховувати, але одне слово і вона зрозуміла все.

—     Приїхав! Невже!

Дівчата відразу встали й побігли в сторону воріт академії, не пояснивши Юрію нічого. Він лише здивовано проводжав їх поглядом, нічого не розуміючи. Але пізніше в його голові все стало на свої місця і хлопець лише усміхнувся, розуміючи, що на пару годин менше йому тепер терпіти Людмилу Степанівну.

Дівчата зупинилися неподалік воріт, намагаючись перевести дихання. Марія ще раз пожаліла, що не була активною на парах фізкультури. Але побачивши чоловіка, все інше відійшло на задній план. Лора відразу побігла до свого брата й обняла його, неначе не бачила декілька років. Марія ж просто задивилася на нього й остаточно зрозуміла, що в ньому їй подобається все. Особливо бурштинові очі, які зараз дивилися на сестру з величезною любов’ю. Але все її тіло благало пригорнутись до нього, заритися обличчям в його груди.

Лев сказав Лорі, що поговорить з нею пізніше і дівчина пішла. Чоловік поглянув на Марію та усміхнувся. Дівчина зробила те саме у відповідь.

—     Невже не могла дочекатися завтра?

—     Не могла.

—     Йди до мене.

Марія підбігла до Лева й обняла. Вона готова була розплакатися, але не могла цього зробити. Дівчина просто насолоджувалася тим, що він повернувся до академії.

Він повернувся до свого дому. Чоловік обняв блондинку. Найбільше йому не вистачало її. Звичайної студентки його факультету та подруги. Лев не розумів, чому саме Марія, але й зараз не задумувався. Спокій, який він відчув, коли побачив її заволодів всім його тілом. Чоловік носом торкнувся волосся дівчини, вдихнув рідний запах ванілі з нотками персика. Запах її парфум. Йому не хотілося відпускати подругу. Але це прийшлося зробити. Відсторонившись, він поглянув на неї. Сонну, але щасливу. Її очі, усмішка. Все це говорило йому про те, що він вдома.

—     Ти як? ‒ спитала Марія.

—     Я в нормі. Ти не спала вночі. Чого?

—     За Настею дивилася, та й усе.

Лев відразу вичислив брехню, але допитувати не став.

—     Пообіцяй, що поспиш.

—     Ти також. Сам зараз виглядаєш, як я.

—     Завтра відпочину. А ти ‒ сьогодні.

—     Добре.

—     Скоро сонце сяде. Мені потрібно бігти.

Марія не хотіла щоби він йшов. В її голову прийшла ідея.

—     Почекай хвилинку.

—     Що ти хочеш зробити?

Дівчина намагалася зрозуміти, що зможе вона провернути це сама, але зрозумівши, що Лев занадто високий, вона видохнула.

—     Нагнися для початку трохи. Ти занадто високий.

Чоловік засміявся, але виконав прохання Марії. Дівчина без сумнівів поцілувала його у щоку, залишаючи слід від своєї помади на ній. Лев не очікував цього. Щоки обох почервоніли, але вони намагалися не надавати цьому значення. Марія відразу пожаліла про це, але помітивши вигляд куратора зі слідом від її помади, вона відразу відігнала ці думки.

—     Ну… Я піду.

—     Тільки помаду витри. А то ще твої студенти ревнувати почнуть.

—     А ти свій макіяж підправ. А то ще Даниїл не те подумає. Тобі ж потім від його жартів не сховатися.

***

— Нарешті я не буду вислуховувати Людмилу Степанівну та у нас почнуться нормальні пари з історії!

Настя ходила по кімнаті, виказуючи свою безмежну радість поверненню Лева, поки Даниїл, Єсен, Марія і Соломія сиділи та слухали її. Блондинка думала над тим, чи потрібно розказувати те, що вона зробила. Вона їм довіряла, але ж від Даниїла їй не сховатися

—     Стоп. Це ж Лев приїхав і ти мовчиш – сказав рудоволосий.

—     Реально. Якась ти тиха. Вже щось сталося, – доповнив Єсен.

—     Так. На тебе це не схоже, – договорила Соломія.

Марія здивовано дивилася на своїх друзів. Від них нічого не скрити.

—     Ми поговорили 5 хвилин і договорилися, що продовжимо завтра. Все.

Настя подивилась на подругу, поглядом говорячи, щоби Марія нічого не приховувала. Видохнув, блондинка почала.

—     Окей. Ми обнімалися, говорили і я його поцілувала.

—     Та ну… – не договорила Стася.

—     В щоку.

Брюнетка закатала очі й звалилася на своє ліжко, не помітивши там Єсена. Вони двоє повалилися на подушки й засміялися. Марія, користуючись моментом, вибігла в коридор. На вулиці вже було темно, але комендантської ще не було. Та й за цей місяць вона набралася сил і навчилась протистояти злим духам. Зрозумівши, що на вулиці прохолодно, Марії прийшлося використати магію, щоби дістати своє пальто з шарфом. Ось, через декілька секунд все було у неї на руках й дівчина одяглась. Марії хотілося трохи прогулятися на вулиці, неподалік лісу. Студенти якщо і були, то тільки старшокурсники, яким вже не було лячно гуляти по ночах, чи порушувати правила академії.

Світло з коридорів освітлювало двір. Хтось спілкувався, просто веселився. Марія занурилася у свої думки. Лев повинен вже перетворитися. Дівчина не знала, де він. Вона повернула голову й подивилася в сторону лісу. Дивне відчуття, що за нею хтось слідкує, наростало в середині неї. А ліс манив порушити правила й зайти в нього посеред ночі.  Марія противилася, але вона загубила контроль над своїм тілом. Вона ступила крок в сторону ліса. Нею хтось керував. Паніка всередині наростала.