Глава 9 Частина 3

Лев вийшов з відділення й викликав таксі. Воно приїхало швидко. Сівши, він назвав адресу. Чоловік все ще не розумів, що за пані.

В сумці задзвонив телефон. Він дістав його.

— Привіт, мамо.

— Привіт любий, що ви?

— З поліції їду. Даниїла знайшли.

— Ох, ну нарешті. Як Марія?

— Депресія.

— Це дуже погано. Ви повністю припинили заняття?

Софія знала, що Марія вивчає темну магію. Вона сама її знала прекрасно.

— Швидко стомлюється. Марія ніяку зараз не використовує.

Лев опустив слово «магія», знаючи, що таксист звичайна людина.

— Ну так, вона йде з емоцій. Бідна дівчинка.

— Чого це ти її так полюбила? Ти ж ненавидиш таких, як вона.

— Ну чого ж, вона ж з давньої хорсівської родини. Ой, мені потрібно бігти.

Софія швидко відключилася, а Лев застиг. Їй ніхто не говорив, що Марія з Ларосса. Навіть дівчина хоче тримати це в таємниці. Чоловік поклав телефон у сумку й задумався. Ні, вона не може бути тією пані, про яку говорив Даниїл і яка вбила Михайла. Так, його мати строга, так, вона до інших холоднокровна, але це не вона. Ні. Може все ж Марія розказала? Лев відчуває, що це не Софія.

Поклавши телефон у сумку, чоловік дістав коробочку з обручкою й відкрив її. Прийде час і вона буде у Марії, але коли? Лев і сам не знав. Просто відчував, що ще не час.

Коли він зайшов у будинок, то відразу побачив, як Марія виходить з ванни. Вигляд у неї був ще гірший. Лев злякано підійшов до дівчини.

— Марусю, що сталося?

— Нудить.

Ще один побічний ефект. Але до цього просто потрібно звикнути й Марія знала це. Вона буде продовжувати їх пити. Лев взяв її на руки й відніс на диван. Дівчина була вдячна йому, бо ходити ледве могла. Він поклав її на подушки й сів поруч. Чоловік переживав за неї. Мимоволі, вона згадала нараду на початку першого курсу. Як вже тоді Лев переживав за неї, як за друга, як захищав, заспокоював.

Поганий, пригнічений настрій переслідував її цілий день. Нікого, окрім Лева, бачити їй не хотілося. Навіть з друзями переписуватися й говорити стала набагато рідше. Хоча вони про неї не забувають, пишуть. В глибині душі вона була рада, хоч зараз і не відчувала цього. Її довіра підірвалася до них, але вона повернеться. Хоч і піде на це довгий час.

— Знаєш, поки тебе не було, я знову думала закінчити життя самогубством.

— Не потрібно.

— Я намагаюся триматися, але коли одна, то це набагато важче, ніж я думала.

Лев ліг біля неї, обійнявши її. Марія поклала голову на його груди й закрила очі. Швидше б лікування закінчилося.

— Як Даниїл?

— Говорити про нього не хочу. Не бійся, він не чіпатиме тебе.

Чоловік торкнувся її волосся. Лев знав, що розслідування ще не закінчилося. Даниїл був тоді в кімнаті Марії, коли її ледве не викрали. І не він вбив Михайла. Слідство продовжується. До цього ще й хвороба дівчини.

Вони лежали так довгий час, не промовляючи ні слова. Так і заснули.

Через три тижні

Марії виписали нові медикаменти, які вона приймала кожний день. Деякі побічні ефекти пройшли, деякі ще були. Але Лев не міг не радіти зараз. Їй ставало дедалі краще.  Так, повний ефект буде приблизно у серпні, але дівчина вже потрохи поверталася до життя. Навіть їсти почала більше.

Окрім цього Марія більше почала займатися спортом. Можливо й це дало свій результат. Ну і психотерапія.

Лев чекав її біля кабінету, читаючи книгу. Йому всі три тижні не давало спокою розуміння того, що його мати якось дізналася про те, що Марія з Ларосса. Весь час, коли він хотів спитати, вона кудись бігла, або різко змінювала тему. Чоловік не раз задумувався над тим, що вона і є та жінка, що керує цим всім, але не хотів сприймати це.

Марія вийшла з кабінету. Вигляд у неї був трохи хворобливий. З самого ранку болить голова. Лев встав й дівчина взяла його під руку, щоби було легше. Вони вийшли з лікарні.

— Як там?

— Лікування продовжується. Та результати вже є. Завдяки лікам.

Лев усміхнувся. Це й справді добре.

Вони поїхали додому. По приїзду Марія відразу піднялася до себе у кімнату, щоб відпочити трохи й почитати. Лев же вирішив заказати їм піцу. Домовившись за доставку, він піднявся до дівчини. Вона лежала на ліжку, тримаючи в руках книгу.

— Що читаєш?

— Те, що могла дочитати ще давно, але закинула. Історія.

Дівчина слабо усміхнулася. Настрій у неї хоч і був кращим, ніж раніше, але веселим його не назвати.

— Ти не проти, якщо Лора через тиждень приїде?

— О, ні. Я сумую за нею.

Лора вже давно хотіла навідатись, але все ніяк не виходило. Ось нарешті сказала, що зможе за тиждень. Лев сам сумував за своєю сестрою, тому був безмежно радий, коли почув цю новину.

За пів години у двері подзвонили. Лев забрав піцу й заплатив. Марія накрила на стіл.

— Як голова?

— Не хвилюйся, це побічний ефект все ще.

— Добре. Але якщо погано, то полежи краще.

Дівчина взяла кусок піци й почала їсти. Взагалі вона майже відразу після початку прийому ліків почала багато їсти, але Лев не хвилювався. Зараз все прийшло в норму. Чоловік налив соку й також почав їсти.

— Які плани на сьогодні?

— Вони у мене не змінюються. Поки немає списків — легше. Але з 23 серпня почнеться. А до того моменту ми хочемо підготувати гуртожиток для заселення. Кажуть, роботи там багато.

— Не сперечаюсь.

У Лева задзвонив телефон. То була Маргарет.

— Ало, привіт.

— Я по ділу дзвоню. Твоя мати впала, перелом ноги й дуже сильний. Операцію будуть робити.

У Лева кров застигла від цього.

— Як?

— Каже, що впала на бетонне покриття.

— Коли операцію робитимуть?

Чоловік подивився на Марію. Вона була здивованою.

— Сьогодні.

— Я передзвоню.

Лев відключився.

— Що сталося?

— Мама ногу зламала. Операцію робитимуть.

— Поїхали до неї.

Лев здивувався.

— Але ж психіатр..

— Я з цим розберуся. Я пам’ятаю, що у твоєму місті є психіатр, що працює з магами. Або домовимося там якось. Поїхали до неї.

— Добре, збирайся. Я не знаю скільки ми там будемо.

Марія пішла наверх. Лев був здивований, що вона так швидко зреагувала на це, хоча зазвичай реагує трохи з запізненням. Чоловік набрав номер Софії, всередині сподіваючись, що вона відповість.

— Ало.

— Мамо, як добре, що можеш говорити. Ти як?

— Маргарет все розказала?

— Так. Я не буду питати як так вийшло. Я приїду найближчим потягом.

— Ох, не потрібно, Марія…

— Вона також. Відпочивай, я просто подзвонив, щоби попередити.

Лев швидко заказав квитки й пішов збиратися. Марія зробила це набагато раніше. Вона чекала чоловіка на першому поверсі, перевіряючи, чи не забула раптом чогось. До Ярослави вона подзвонила. Вони давно вже домовилися, що жінка доглядатиме за садом. Власного у неї не було, тому вона була зовсім не проти.

З психіатром питання вирішила швидко, тому хвилюватися не було чому.