Глава 13 Частина 1

—     Ти вчора неочікувано пішла, тебе не було вночі. Ти де була?!

—     Та все добре. Так, я потрапила в невеликі неприємності, але все добре. А ночувала я у Лева.

Настя відчитувала Марію, коли та збирала речі на пари. Дівчина все-таки вирішила піти на історію магії, бо не хотіла пропустити першу пару в році з Левом.

—     Так, зі мною все добре і це зараз найважливіше. А тепер я побігла на пари.

Марія взяла сумку і пішла з кімнати. Вигляд у неї був набагато кращим, ніж учора. Біля аудиторії вже почали збиратися студенти та всі були щасливими. Ну так, нарешті повернувся куратор і найкращий викладач в школі.

—     Марія, йди сюди.

Дівчина обернулася на голос й побачила Стефанію. Вона підійшла до старости. Вони говорили на прості буденні теми й з нетерпінням чекали пари. Нарешті це пекло з Людмилою Степанівною закінчилося і почнуться нормальні пари. Марі була в передчутті й намагалася не згадувати ніч. Всі надії були на те, що рана загоїться швидко.

—     Добрий день, ‒ хтось сказав. Дівчина подивилася на нього. То був Лев. Хорсовці заплескати від радості та чоловік засміявся. Рука все ще була перев’язаною. Він відкрив аудиторію і всі зайшли. Схоже, що він вже був тут з вчорашнього дня, бо студентів відразу зустрів знайомий запах ванілі. Тепер то Марія розуміла, чого нею завжди пахло тут. Загострений нюх часто діставав дискомфорт, тому приходилось використовувати ароматичні свічки чи ще щось, щоби трохи перекрити інші. Блондинка сіла за першу парту, неподалік столу. До неї приєдналася Стефанія. Брюнетка почала заповнювати журнал.

—     Ну що ж. Я також за вами сумував і обіцяю, що більше не поїду. Це було терміново. А тепер невеличке опитування з тем, які ви вже повинні були вивчити в цьому році.

По кабінету пішла хвиля невдоволення, але Лев на це тільки усміхнувся. Стефанія віддала йому журнал.

—     Світозар, до дошки.

Поки викладач займався хлопцем, Марія повторювала матеріал. Майже все їй прийшлося вивчати самій, але засвоїла вона його добре. В цьому є заслуга Лева, який у вільний час кидав їй інформацію, яка допомагала зрозуміти все набагато краще, та й просто додатковий матеріал.

—     Світозаре, не потрібно все так тяжко пояснювати. Це досить легка тема.

—     Людмила Степанівна по іншому не пояснювала.

—     Зрозуміло. В цілому ти знаєш все основне, але потрібно своїми словами. Я поговорю зі Людмилою Степанівною. Д’яченко Марія, виходь відповідати.

Блондинка підійшла до дошки, повністю готова відповідати. Весь цей час вона відчувала його погляд на собі. Незвичайний. Марія тримала себе в руках, відповідала чітко, й так, як він хотів.

Лев дивився на неї, намагаючись зосередитися на парі. Але виходило це погано. Чоловік не міг намилуватися нею. Виглядала Марія прекрасно. Вона малювала на дошці схему, намагаючись пояснити свою відповідь. Лев й так знав, що вона відповість все правильно, тому дозволив собі просто насолодитися її голосом, але не подати знаку. Все-таки зараз пара.

Лев ще на початку осені помітив, що не може без неї. Йому було боляче її ігнорувати. Не одну ніч чоловік провів в роздумах про Марію. А вчора, коли вона все одно залишилася біля нього в лісі, коли допомогла й просто заспокоїла. Все стало й так зрозуміло. Закохався. Він не спав цілу ніч, думав про це. Боявся, що не взаємно, бо вона його студентка. Але навіть якщо відверне, то все одно не кине її, а буде захищати до кінця життя.

—     Молодець. Можеш сідати за парту.

Марія усміхнулася й повернулася до Стефанії. Лев почав пояснювати нову тему, час від часу поглядаючи на свою кохану.

***

— Маріє, затримайся.

Дівчина склала речі й стала біля парти. Коли всі студенти вийшли, чоловік закрив двері.

—     Не думав, що ти прийдеш.

—     Та за ті півтори години я б все одно не виспалася. До речі, пам’ятаєш мої обіцянки?

—     Я так надіявся, що ти забудеш.

Дівчина підійшла до Лева й дала сильний ляпас. Викладач від болю трохи скривився й торкнувся щоки. Марія й сама не очікувала, що від удару у неї у самої заболить рука, через що й пожаліла.

—     Вибач, я не хотіла так сильно. Слід не залишиться?

—     До наступної пари зникне. У мене регенерація набагато краща за звичайних людей. Рана також майже зажила вже.

—     Покажи щоку.

Лев відірвав руку. Слід все-таки залишився. Марія полізла в рюкзак, дістала пляшку води й приклала до щоки. Вона була достатньо холодною. Лев дивився на неї й усміхався. Дівчині на душі стало тепло. Вони так і стояли, дивлячись одне на одного. Викладач зовсім забув про свій біль. Однією рукою він торкнувся до її щоки.

—     Що ти робиш? ‒ спитала Марія.

—     Вибач, я…

—     Чшш, мені подобається.

—     Скоро пара. Тобі потрібно бігти, Марусю. Зустрінемося о 19:00 у мене в кімнаті.

—     Обломщик. До речі, мені подобається, коли ти так мене називаєш.

Лев засміявся, підійшов до столу і щось написав на листку. Він віддав його Марії.

—     Тебе так пропустять у викладацький гуртожиток. Багато викладачів зустрічаються зі студентами у себе в кімнатах через різні причини, тому це не буде якось дивно.

Марія взяла листок і сховала у своєму рюкзаку. Попрощавшись, вона пішла, але в середині неї була буря. Вона не вірила, що це справді було.

***

—     Я не розумію, куди ти вже йдеш через годину, ‒ спитала Дамелі, яка сиділа на ліжку у Насті. Лора вирішила трохи полежати у Марії. Їх позвала Стася, бо їй було нудно, а Марії в кімнаті вічно немає. Сама Стейсі кудись пішла.

—     З деким поговорити потрібно.

—     І цей дехто явно дорогий для тебе. Невже мій брат?

Лора виглядала якоюсь сумною, коли дивилася на Марію. Зеленоока намагалася себе впевнити, що то в неї просто день невдалий. Вона не хотіла, щоби її страх став реальністю.

—     А то вже не так важливо.

—     Значить з Левом Костянтиновичем.

—     От марена, чому у мене немає в’язаної сукні? Вона б ідеально зараз підійшла.

Лора подивилася на Марію і її очі загорілися. Схоже, до голови дівчини прийшла якась ідея.

—     Згідна з тобою.

Марія пішла переодягатися, а коли повернулася, то Настя вже розливала вино по бокалах. Дівчата про щось розмовляли. Побачивши Марію, Лора усміхнулася.

—     Прекрасно виглядаєш.

Блондинка усміхнулася. Їй завжди були приємні компліменти від подруги.

—     От Марена. Таке пропускаю, ‒ сказала Марія.

—     Ой, йди вже, ‒ відповіла їй Настя.

—     Ну ні, у мене ще 40 хвилин є, так що з вами я встигну випити. Але Стася, не вина. Я не п’ю.

—     Хто б говорив. Тобі нагадати, як ти місяць назад пила зі мною? ‒ сказала Лора. Марія відразу згадала посвяту і те, як вона напилася так, що зранку було дуже погано.

—     Вже не п’ю.

Стейсі взяла запаси соку й налила Марії. Настя почала розказувати про Єсена. Зеленоока так її заслухалася, що ледве не проґавила час. Швидко схопивши записку, вона вийшла з кімнати.