Глава 12 Частина 2

Лютий

—     Спробуй ще раз.

Марію знову спробувала завдавати удару темною магією. Згадавши, чим закінчився різдвяний бал, вона випустила потік магії з себе. Він вдарив по дереву, повністю знищивши його. Лев всередині себе дякував, що то була не Зачаклована верба. Вирощувати таке дерево прийшлось би довго.

—     Боюся уявити, що в тебе викликало такі негативні емоції.

Лев, який весь цей час стояв біля дерева, підійшов до неї. Вони вирішили займатися біля Зачарованої верби й тільки вночі, щоби ніхто не дізнався.

—     Олександра згадала. До речі, що там він?

—     Ой, там таке на нього накопали, що розслідування буде довше, ніж ми думали. У нього руки по лікоть у крові.

Дівчина злякалася. Як таке взагалі могло бути?

—     Він же третьокурсник.

Лев похитав головою.

—     По-перше, його ім’я навіть не Олександр. Деркач Робін, 25 років. Виглядає молодше, тому ні в кого не було питань.

—     Його батьки..

—     По-друге, то не його батьки. По-третє, він зачаклував тих людей. Недавно з них зняли замовляння. Вони ні до чого тут.

Марія згадала, що з тією подружньою парою її батьки знайомі не більше як рік. Вона й уявити не могла, скільки ті бідні чарівники жили під замовлянням, і що з ними буде тепер.

—     Підробив документи.

—     І дуже вміло.

З кишені Лева подзвонив телефон. Чоловік взяв слухавку.

—     Щось сталося?… Дамелі?…. З чурівцями?!…

Марія здивувалася, почувши ім’я знайомої.

—     Зараз буду.

—     Що сталося?

—     Дамелі чурівців побила трохи. Проти комендантської години. Якби я не хотів, але мінімум догана буде.

Дівчина здивувалась ще сильніше. Ні, Дамелі якщо когось і ранила, то морально. Але вона ніколи не вирішувала все силою. Блондинка пішла за чоловіком у сторону академії. Вона ледве встигала за його кроками. Лев зупинився, чекаючи її.

—     Не спіши так, будь ласка.

—     Вибач.

Він підстроївся під дівчину й Марія видохнула від полегшення.

***

Лев провів дівчину до її гуртожитку й пішов до кабінету куратора Чура. Зайшовши, він побачив Дамелі й два чурівця. Він підмітив, що дівчина була у своїй теплій піжамі. Вона б не вийшла просто так з гуртожитку у такому вигляді.

—     Хтось розкаже мені, що сталося?

—     Ці двоє були в нашому гуртожитку й заважали іншим.

—     Дамелі, це не причина їх бити.

—     Вони говорили погане про мою подругу.

—     Марію, чи Настю?

—     Сашу.

Від цього здивувалися обоє кураторів.

—     Поговоримо окремо. Що чурівці робили проти комендантської години в гуртожитку мого факультету?

—     Не хвилюйтесь, я це вирішу.

—     Тільки не побийте студентів, будь ласка. Дамелі, пішли.

Дівчина встала й вийшла з кабінету. Лев закрив за нею двері й вони пішли до кабінету історії магії. Зайшовши до аудиторії, Лев увімкнув світло й одним помахом руки запалив свічі.

—     Дамелі. Бійка? Я знаю тебе, і знаю, що ти знищити можеш морально. Так ще й через подругу

Лев був злим не на жарт. Але сильніше йому хотілося зараз спати.

—     А чи не ви розповідали, як самі в студентські роки влаштували бійку з марівцем за те що той заважав вам на зіллєварінні?

—     Це не врятує тебе від догани.

—     Як Марія?

—     В сенсі?

—     Ви ж з нею були тільки що, чи не так?

—     Добре, обійдемося без догани. Але в наступний раз тобі не викрутитися. Спокійної ночі, Дамелі.

—     І вам добраніч, пане Авінов.

***

— Окей, я сьогодні ночую у Соломії.

Марія не встигла зайти до кімнати, як побачила, що Настя спить обійнявшись з Єсеном. Вона вирішила їм не заважати. Подруга очікувала, що її не буде й блондинка не винила її. Вона пішла до кімнати Соломії. Постукавши, Марія відразу відчула кроки. Двері відчинилися й на порозі була подруга.

—     Ти що тут робиш?

—     Можна я у тебе буду ночувати сьогодні? Просто невеличкі проблеми у Насті.

—     Так добре. А ти де була? І чому така бліда?

Марія зрозуміла, що сили, що у неї витягла темна магія, віддзеркалилися на її обличчі. Ще й потрібно було хоча б взяти піжаму, але вона не подумала про це.

Заглянувши у кімнату, дівчина підмітила, що сусідки Соломії немає.

—     Аааа…

—     У хлопця свого.

Марія видала незадоволене «Ммм», згадуючи, чому вона зараз в кімнаті Соломії. Могла зараз спати в обіймах Лева, якби все закінчилося трохи по іншому. Але тепер було так.

Подруга затягнула блондинку до кімнати.

—     А ти чому не спиш?

—     Та завтра ж немає пар. Субота ж.

—     У твоєї групи завтра практика.

—     А так? Ну тоді вже біжу. Лягай на моє ліжко, я займу сусідки.

Марія зняла пальто й лягла, вкрившись ковдрою. Вона майже відразу заснула. Проте почула, як у двері хтось стукає.

Блондинка пішла з першими променями сонця. Подруга ще спала. Вона знала Єсена, тож не боялася наткнутися на нього в кімнаті знову. Зайшовши в кімнату, дівчина впевнилася в цьому. Марія взяла речі й подивилася на календар.

—     12 лютого? Це ж рідні Лева приїдуть сьогодні.

Дівчина побігла у ванну, поки там ще не було черги. Добре, що хоч була субота й багато хто буде довго спати, на тиждень вперед. Окрім другого курсу Мари. Вони вже починали збиратися.

Забігши у ванну, Марія почала приводити себе в норму. Їй не потрібно було спішити, але все ж черга вже потрохи створювалась, та інших вона не хотіла підставляти. Тому швиденько все зробивши, дівчина пішла назад. Настя все ще спала.

Марія відкрила шафу, думаючи, що їй одягнути. Даня і Юрій позвали її в кафе. Поглянувши у вікно, вибір відразу був зроблений. Джинси та светр. На вулиці сніг. Вона вже не могла дочекатися весни, не любила зиму.

До зустрічі ще залишалося декілька годин, коли Марія повністю була зібрана. Вона вирішила прогулятися по академії. На вулиці не було нікого, точно так же, як і в прохідному Хорса. Дівчині стало трохи лячно, але вона заспокоювала себе тим, що зараз тільки пів на восьму, й практика буде проходити у прохідній Мари.

Оглянувши весь коридор Хорса, вона почула декілька голосів.

—     Я так радий, що ти приїхала.

—     Асгайре, мене міністерство послало по роботі і її частина в академії буде.

Марія відразу зрозуміла, що то була мати Лева. Вона хотіла піти назад в кімнату, але на телефон задзвонив. На екрані був номер Лори. Вона не знала, що подрузі потрібно було так рано від неї.

—     Терміново зайди до мене. Є справа.

—     Добре, зараз.

Дівчина пішла у сторону гуртожитку Хорса. Знайшовши двері Лори, вона постукала в них. Вони майже відразу відчинилися й на порозі була її подруга.

—     Проходь. Сусідки у бібліотеці. І не питай, чому так рано, я й сама не знаю.

—     Добре.

Марія сіла на ліжко. Вона була здивована.

—     Благаю, не потрапляй на очі Софії. Вона недолюблює тих, хто так неочікувано потрапив на Хорс.

—     Чому?

—     Вона з однієї з найвпливовіших хорсівських сімей. Сама пам’ятаєш відношення до себе. Взагалі дивом так вийшло, що вона дружила з Руною.

Почувши ім’я своєї матері, Марія здивувалася ще сильніше.

—     Корнієнко?

—     Наче так. А що?

—     Точно, мама розказувала.

—     Руна то твоя мати?

—     Так. Ти тільки заради цього мене покликала?

—     Ти просила книгу ще віддати.

—     Ой, точно.

Лора віддала книгу Марії й дівчина пішла до себе в гуртожиток. Але не помітивши, вона випадково зачепила когось й ледве не впала. Втримавшись на ногах, блондинка побачила жінку середніх літ, яка на відміну від неї, все ж не втрималася.

—     Ох, вибачте мені. Давайте я вам допоможу.

Вона подала жінці руку. Незнайомка прийняла допомогу й встала. Вона посміхнулася.

—     Ще раз вибачте мені. Просто літала у хмарах й не помітила. З вами все добре, ви не забилися?

—     Дитино, не хвилюйся, все добре.

Марію осяяла вона, від чого дівчина сама усміхнулась.

—     Може вам чимось допомогти?

—     Та ні, але дякую, що допомогла. Мені дуже приємно. Знаючи деяких хорсовців, здається, що факультет давно вже втратив свої риси.

Марія підмітила, що від жінки виходить світла енергія.

—     Серед нас багато добрих людей, але через виховання, приходилось це приховувати. Проте я виховувалась у звичайній велесовській сім’ї.

—     Я можу дізнатися твоє ім’я?

—     Д’яченко Марія. А ви?

—     Маргарет Авінова.

Сьогодні більше нічого Марію не могло здивувати настільки сильно.