Глава 3 Частина 1

Вони пішли до кущів. Як тільки друзі розсунули листя ㄧ побачили одного зі студентів. Він сидів нерухомо через дію замовляння. Марія не знала його. Хлопець був шатеном з зеленими очима. На вигляд йому було років дев’ятнадцять. Червоні й чорні кольори в одязі видавали його факультет. Чуровець сидів мовчки й просто дивився на хорсовців. Розглядуючи його, Марія помітила значок старости курсу. Її список підозрюваних відразу звузився до однієї людини. Старости третього курсу Чура.

— Олександре, а ти що тут робиш?

— Гуляв.

— Побачив нас і вирішив підслухати розмову свого знайомого й незнайомки? Я надіюсь ти не зробив ніяких поспішних висновків, — сказала Марія розізлившись. Вона страшно не любила, коли хтось підслуховував її розмови з кимось.

— Не така ти й незнайомка. Про тебе ж вся академія знає і навіть цьогорічні першокурсники.

— Трясця.. Чому?!

З кожною секундою дівчина ставала все злішою. Її бісило, що всі знали про її популярність, окрім неї самої.

— Плутаниця на розподілі, вічні проблеми, підозріло близькі відносини з нашим істориком. Мені продовжувати? У тебе не найкраща репутація серед хорсовців. Тобі ще везе, поки що. Але вони дуже незадоволені, що їх куратор приділяє так багато уваги якійсь простолюдинці. Окрім деяких. Я здивований, що у Юрій, Кай і Дамелі досить хорошої думки про тебе. Добре хоч студенти інших факультетів добре відносяться до тебе.

Марія тихо вилаялася собі під ніс. Як завжди. Її ніколи не приймуть там, хоча вона вже давно зрозуміла, чому саме сюди вона потрапила. Репутація й так зіпсована, але ще гірше вона не хотіла робити. Марія ніколи не стане частиною цього факультету. Нічого не сказавши, дівчина розвернулась і пішла у сторону академії.

— Марія, ну почекай же! — прокричав Кай.

— Котіться всі під три чорти! Ненавиджу Хорс всім серцем!

З ходьби Марія перейшла на біг. Їй терміново потрібно було потрапити до себе в кімнату. Ніхто не міг бачити її такою. Вона знала, що Кай намагався її догнати, але дівчина виявилася спритнішою, ніж він думав. Майже добігши до кімнати, вона на когось знову наткнулася, але цього разу впала. Подивившись уверх, блондинка побачила нікого іншого, як хорсовця. Але саме на нього Марія цього разу була не проти наткнутися. Темне волосся, карі очі. Від нього прямо світило сонячною енергією. Дівчина задумалася, як взагалі на цьому факультеті можуть бути такі різні люди.

— Марія, обережніше. Давай допоможу. Ти не забилася? — спитав Юрій і протягнув їй руку. Марія прийняла цей жест допомоги й встала. Хлопець відразу помітив її стан. Нічого не промовивши, він провів її до кімнати. Там було пусто. Коли блондинка сіла на своє ліжко, Юрій закрив двері. Він залишився стояти.

— Розказуй.

— Я просто знову зрозуміла, що ненавиджу майже всіх студентів Хорса.

— Ти дізналася про відношення до тебе?

— Так! Я минулого року намагалася доказати, що чогось коштую, що я не даремно потрапила саме сюди. Але що потім виясняється? Вони обурилися тільки через те, що я подружилася з нашим куратором?! Я з ним не зустрічаюся і ніколи не планувала. Чому?

— Так, тихіше.

Юрій сів біля Марії й обняв її. Давши волю емоціям, дівчина заплакала. Вона підігнула коліна під себе, зовсім забувши про взуття. Сльози самі лилися. Стільки сил і все дарма. Юрій обнімав її весь цей час. До цього добавився ще й страх й нерозуміння. Вона боялася невідомості. Вона не розуміла свої почуття. Марія говорить всім, що Лев для неї просто друг, а сама червоніє від його дій. Сама думає про нього ночами. Вона боялася своїх почуттів. Розуміння того, що він її викладач, вбивало.

— Подивися на мене.

Марія послухала його. Перед очима було все розмито через сльози, але вона все одно бачила риси Юрія.

— Якщо вони не розуміють твою цінність зараз, то вони не заслуговують на неї. Не приймайся через свій факультет. Згадай, що в тебе є Даниїл, Дамелі, Єсен, Настя, Лев і я. Ти нам потрібна, як ніхто інший. А невдоволення хорсовців й так зрозуміле. Я їх не виправдую, просто говорю все як є. Всі ми неодноразово помічали, як ви дивитеся одне на одного. Ви дуже швидко зблизилися. Банальна ревнивість, але на які страшні речі вона здатна. А поважають тебе набагато більше студентів, ніж ти думаєш.

— Можна подробиці щодо «Всі ми неодноразово помічали, як ви дивитеся одне на одного».

Юрій зітхнув. Він намагався зібратися з думками. Й так лишнього сказав.

— Ви створені одне для одного. Навіть через різницю в 11 років, ви швидко знайшли спільну мову. Як не бачив вас разом, так ви про щось говорите, або просто дивитися одне на одного закоханим поглядом. І навіть не думай доказувати іншого.

Марія промовчала. Вона думала про своє. Може, вона реально закохалася? Дівчина ніколи не відчувала такого до інших, як до Лева. Але..

— Навіть якщо ми закоханні одне в одного, то яке діло до цього мають інші студенти? Чому так?

Дівчина відвинулася від Юрія і лягла на спину. Їй стало легше, коли вона дізналася причину, але все одно тяжко.

— Не мовчи. Просто розказуй все, що спаде на думку. Допоможе. Ти можеш мені довіряти й ти це знаєш.

— Добре. Я не можу зрозуміти, що відчуваю насправді. Але ж ми друзі.

Поки Марія говорила, двері в кімнату відчинилися і зайшла розлючена Стася. Блондинка швиденько сіла і поглядом прослідкувала за сусідкою.

— Ненавиджу її. Юрій коли-небудь утихомирить свою сестру?

Велесовка сіла на своє ліжко і поглянула на Марій. Присутність Юрія в цій кімнаті його здивувала. Але Стейсі не могла не помітити заплакані очі Марії.

— Хто?

— Хорсовці. Але зараз то не важливо.

— Юрій, йди до свого гуртожитку.

— Я тут допомагаю її подрузі, а вона мене виганяє! В цьому світі існує справедливість. І що Стефанія зробила?

— Юрій, йди до свого гуртожитку.

Стейсі кинула в нього подушкою, але потрапила у Марію. Юра вибіг з кімнати, щоби ще раз не отримати. Блондинка злісно подивилася на Настю і кинула їй назад подушку. Від цього подруги розсміялися.

— Розказуй.

— Та справді вже все добре. Їм просто не подобається, що у мене з куратором близькі відносини. Ти чого така зла?

— Стефанія знову взялася за старе.

Марія посміхнулася. Хоча б щось в її житті залишилося таким же звичайним, як і було.

— До речі, ти чула? Лев поїхав у відрядження на місяць.

— Як у відрядження? Він же тільки зранку говорив, що буде в академії цілий рік..

— Щось термінове в Харкові наче.

— Ні, чому саме зараз, коли мені потрібно поговорити з ним.