Глава 4 Частина 2

За два дні до приїзду Стейсі. Дім сім’ї Гірс

—     Ми вложили в тебе стільки сил, стільки грошей. Що ми отримали? Велесовку? А коли були шанси, що ти вийдеш заміж за заможного хорсовця, ти говориш, що закохана у свого старосту? Ти головою своєю думаєш? Навіть дівчина, що готувалася до Велеса потрапила на Хорс, а ти ‒ ні.

 

—     Не чіпай Марію і Єсена. Вони не винні. Як і я не винна, що потрапила саме туди. Весь час, коли я в дитинстві проявляла велесовські здібності, ви весь час заставляли вчитися. Через вас вони заховалися, але ось нарешті вилізли. Я рада, що потрапила на цей факультет. І те що я закохалася в Єсена не означає, що буду жити в бідноті. Багато велесовців стали великими магами, чим же я гірше?

 

—     Ти повинна була потрапити до Хорса!

 

—     Я нікому нічого не винна.

 

Настя сварилася зі своєю мамою в їх домі. Батько був на роботі. З того дня, коли вона потрапила до Велеса, головною темою сварок було саме навчання. Дівчина думала, що скоро з розуму зійде через це все.

 

—     Тоді можеш збирати речі і їхати звідси геть! Мені не потрібна дочка, яка зганьбила весь наш рід.

 

—     Та я з радістю.

 

Вона піднялась до себе в кімнату, швиденько купила квиток на потяг через сайт й почала збирати речі. Навіть якщо мати попросить повернутися назад, ноги її більше не буде в цьому домі. Настя щось придумає. Стипендія, на щастя, непогана, можна вижити. Та й життя у звичайному гуртожитку багато чого її навчило. І на відміну від дому, там її не принижують через Велес. В академії не звертають на це увагу.

 

Телефон задзвонив. На екрані був номер Єсена. Стася трохи здивувалася. Але схоже, що їй і справді потрібно з ними поговорити. Може легше стане.

 

—     Ало, привіт. Як ти?

 

—     Привіт. Я нормально, ‒  в’яло відповіла Стейсі.

 

—     Судячи з голосу ‒ ні. Щось сталось?

 

—     Та все нормально, правда.

 

—     Настя..

 

Це було останньою каплею. Настя розплакалась. Хотіла б вона жити в іншій родині. В родині, яку має Марія. Люблячі батьки, які не сварять через факультет. Яким все одно з ким ти зустрічаєшся, головне, щоби ти була щаслива. Можливо, вона занадто ідеалізує сім’ю своєї сусідки.

 

Єсен почув плач через телефон.

 

—     Будь ласка, розкажи. Легше стане.

 

Настя все розповіла. Про вічні сварки, про те, як її тут недооцінюють. Хлопець мовчи вислуховував. Як же йому хотілося зараз бути пору з нею. Обняти, заспокоїти.

 

—     Їдь в академію. Там Даня й Олександра зараз. Марія скоро буде. Я приїду, як тільки зможу.

 

—     Добре.

 

—     І не забувай, що я біля тебе завжди.

 

День приїзду. Кімната Насті і Марії

Мати просила вибачення. Вона благала, щоби дочка повернулася додому, але Стейсі вже все вирішила. Марія вже кудись пішла, й Стася здогадувалась куди саме. А Даниїлу було нудно, тому він прийшов до неї. Дівчина вже звикла до його вічних жартів та навіть вважала їх смішними.

—     А куди Марія пішла?

—     А ти не знаєш. Та до Лева скоріше всього.

—     Везе, ти сьогодні одна в кімнаті спати будеш.

—     Ой та мені нудно одній. Я могла б Єсена позвати, але він ще не приїхав, а тебе всю ніч терпіти я не збираюся. Зате почитати можна нормально.

—     Літературна хвилинка разом зі Стасею. Що читаєш?

—     Ольгу Кобилянську.

—     І чому я не здивований.

Настя взяла книгу й почала читати, даючи Дані зрозуміти, що вона зараз говорити з ним не хоче. Він все зрозумів й вийшов з кімнати. Краєм ока Стейсі побачила, що хтось написав. Вона взяла телефон. Єсен.

«Буду післязавтра вночі»

Настя усміхнулася. На душі було спокійно. Не те що вдома. Тут можна повеселитися, на тебе ніхто не давить щодо навчання. Всім все одно, що ти на Велесі, а не на Хорсі. Для багатьох це не важливо.

***

Єсен збирав речі. Позаду нього стояла його знайома, в якій він був цей тиждень й шукала якусь книгу. Батьки Єсена вмерли. Він не знав їх. Все життя прожити у дитячому будинку було пеклом. Найріднішою йому була Марта, в якої він зараз гостював. Жінці було 31 рік, і це було єдиною перешкодою, чому вона не могла його усиновити. Різниця у віці була недостатньою. Але Марта стала йому неначе сестра.

Марта була чарівницею з Велеса. Вона сама раніше була старостою, і коли дізналася, що Єсен також ним стане, то дуже зраділа.

Хлопцю було все одно, всі потрібні підручники він вже склав.

—     Може все-таки залишишся тут?

—     Марто, вибач. В академії потрібна моя допомога. Я ж староста.

—     Так, пам’ятаю. Тільки пиши мені. Я ж хвилююся

—     Так, я буду. Там на столі мій значок старости, подай, будь ласка.

Жінка дала річ хлопцю й взяла потрібну книгу. Насправді вона просто хотіла побути з ним трохи більше.

—     Як там твої друзі?

—     Марія, Даниїл, Кай вже в академії, Александра там і залишилася на канікулах, Юрій, Стефанія, Лора приїдуть пізніше. Хоча дивно, бо Лев Костянтинович в академії, а його сестра пізніше приїде. Але може вона просто хоче з батьками побути.

—     Можливо. У вашого викладача з історії є сестра?

—     Так, Лора Авінова. Двоюрідна.

—     Не знала. А Настя? Ти про неї говорив. Вона не твоя подруга?

—     Ні, бо вона моя дівчина.

Марта була здивована. Вона знала, що він й не повинен їй розказувати все.

—     Скільки зустрічаєтесь?

—     З осені. Вона й справді класна, хоч і не всі це відразу помічають.

—     Познайомиш колись?

—     З радістю. Я думаю ви подружитесь.

—     Надіюсь на це. Вона ж Гірс? Дивно що велесовка.

—     Але їй й справді підходить цей факультет. На диво.

—     Так, давай допоможу.

Марта відклала книгу й почала подавати Єсену його речі. Вона розпитувала хлопця про плани на цей семестр, про друзів. Про Настю. Єсен весело розповідав їй це все.

—     Правда батьки у неї жахливо.

—     Не дивно. Гірс же. Якщо що, нехай приїжджає сюди.

—     Дякую, Марто. Вона говорила, що більше не повернеться в той дім.

—     Ну так тим більш. Якщо не найде квартиру, то нехай з тобою сюди приїжджає. Дім у мене великий.

Через деякий час Марта пішла готувати вечерю. Єсен, зрозумівши що нічого не забув, пішов до неї допомагати. Він помітив букет на кухні, якого ще дві години назад не було.

—     Сама зірвала, чи подарували?

—     Друг подарував.

—     Цікаво. Ви зустрічаєтесь?

—     Я ж говорю друг.

—     Ну-ну.

Вони розсміялися. Тепла атмосфера була на кухні.

—     Я згадав, як на дні посвяти в першокурсники минулого року я з моїм другом вирішили прогулятися. До нас потім ще Марія підійшла й ми найшли червону руту. Так цей друг вирішив подарувати одну квітку Марії. Вони такими милими були. Так зараз же вони зустрічаються. Я знав, що так буде.

—     Хах, цікаво.

Єсену прийшлося замінити Лева, щоби нічого лишнього не подумали. Рано ще.

***

Ніч приїзду

Настя не могла заснути. В неї вже прилетіла не одна подушка від Марії, але все одно це нічим не допомогло. Вона чекала Єсена. Вони договорилися зустрітися зранку. Але хвилини йшли занадто довго.

Зрозумівши, що не зможе заснути, Стейсі встала, одягла халат й вийшла до коридору. Але зі сторони виходу з гуртожитку чулися чиїсь голоси. Схоже, що хтось вирішив погуляти до пізньої ночі.

—     Та ну я ж тільки приїхав. Ви знущаєтесь?

—     Мені все одно. Ніч є ніч.

Стейсі поглянула на екран телефонна. Третя година ночі. Поганий час, вся нечисть вилазить. Добре, що гуртожиток від неї захищений.

—     Слухайте, я староста. Ви ж знаєте, що ці правила на мене не діють.

—     Під час канікул діють.

Настя пішла на голоси. Пощастило, що по самому гуртожитку можна ходити, а не тільки в кімнатах сидіти. Підійшовши до входу, вона безмежно зраділа. То був Єсен.

—     Правду Марія говорила. Не гуртожиток Хорса, а обдеруть хоч куди. Я сирота, за мене батьки не платять. Мені є куди стипендію потратити, щоби вижити зараз.

Стейсі повернулася в кімнаті й взяла гаманець. Хоч за неї також платити вже не будуть, але збережень у неї набагато більше, ніж у Єсена. Все-таки правильно зробила, що свій рахунок у банку створила. Повернувшись, вона ще деякий час підслуховувала їх суперечку.

—     Або плати, або йди на вулицю.

—     Та з вашими цінами легше на вулиці ніч перечекати. І все одно, що там зараз мороз.

Він вже хотів піти, коли Настя дала про себе знати.

—     Я за нього заплачу.

Єсен подивився на неї. Він був здивований й трохи злий.

—     Насте, не потрібно.

—     Ще і як потрібно. Я не хочу, щоби ти застудився. Скільки? 700?

—     750 за порушення тиші.

—     Добре.

Настя поклала купюри на стіл, взяла Єсена під руку й потягла у сторону кімнат.