Глава 5 Частина 1

На наступний ранок

 

Будильник прозвучав в кімнаті. Марія потягнулась, щоби виключити його, але потім зрозуміла, що то телефон Стасі. Нехотя вставши, вона підійшла до ліжка сусідки та вимкнула його. Голова дівчини розколювалася. Вона випила вчора небагато, але блондинка й забула наскільки швидко п’яніє. Добре, що хоч вчасно зупинилася, на відміну від Насті. Ледве дійшовши до столу, дівчина налила води й відразу її випила. Різкий стукіт у двері викликав у неї лише нові приступи головного болю і роздратування. Їй потрібно було якось за дві години прийти в норму. Дійшовши до дверей, вона їх відкрила. Єсен і Даниїл стояли вже повністю готовими до пар.

— Нагадай мені в наступний раз, що ти так швидко п’янієш, крихітко.

— Я не була такою і п’яною.

— Згідний, крихітко. Але бачу, що почуваєшся ти погано. Боюся представити, що там з нашою сплячою принцесою.

— Судячи з того, що Стася вчора робила, то випила вона багато, ‒ сказав Єсен, згадуючи моменти. Від одного з них його щоки залилися рум’янцем. Марія відразу зрозуміла про що він згадував.

 

Минула ніч. Неділя 23:28.

 

Марія, Настя і Єсен були у кімнаті дівчат. Блондинка вже хотіла йти спати, але нетвереза Стася так не думала. Хлопець намагався її утихомирити. Хорсівка сиділа й сміялася з цих марних спроб. Так, вона знала як заспокоїти свою сусідку, але підказувати Єсену не збиралася. Слухати те, як Стася фліртувала зі своїм старостою було набагато цікавіше. За сьогоднішній вечір вона дізналася багато чого цікавого й вже чекала моменту, коли Даниїл почне це все використовувати, щоби познущатися з брюнеткою. Стейсі, неочікувано для Марії, притиснула Єсена до стіни. Хлопець стояв непорушно, але блондинка помітила, що його щоки горять.

 

— От коли поцілуєш мене, тоді й заспокоюся.

 

Хорсівка принишкла. Вона просто надіялася, що їй не почулося. Нетвереза Настя завжди говорила тільки правду. Марі вже бачила картину, коли Даниїл дізнається про це все. Єсен декілька секунд мовчав, обдумуючи ситуацію.

 

— Я так зрозумів, іншого виходу у мене немає.

 

Хлопець поцілував її.

 

Сьогоднішній день. Понеділок 06:08

 

— Тобі хоч сподобалося?

— Марія, вона була п’яною!

Блондинка взялася за голову і поморщилася від болів

— Не кричи, й без тебе погано, ‒ сказала дівчина хриплим голосом й пішла по полотенце й предмети особистої гігієни, ‒ ви якось будіть її, а я пішла старатися приводити себе в норму.

Взявши всі речі, Марія хотіла вийти з кімнати, але її зупинив Єсен. Він віддав телефон. Подякувавши, дівчина пішла до ванни, паралельно шукаючи чат з Левом. Вона так надіялася, що ситуація якось змінилася, що він відписав і все пояснив. Але знову нічого. Ті повідомлення так і залишилися без відповіді. Одною з ознак похмілля заклечається в тому, що людина стає дуже вразливою. Марії захотілося плакати. Вона якнайшвидше дійшла до ванни й заплакала. Дівчина не могла повірити, що він її ігнорував. Лев навіть коли був зайнятий, то все одно відповідав їй, а зараз просто читає. Була б блондинка у звичайному стані, то не показала б навіть, що щось не так. Але зараз все це відчувалося занадто боляче. В сльозах, вона зняла одяг й прийняла душ. Холодна вода приводила її до звичного стану й зовсім скоро Марія почувалася майже прекрасно. Все-таки деякі залишки вчорашньої вечірки у неї залишилися. Тепер вона не плакала. Просто думала про це, намагалася зрозуміти. Чому? Лев боїться, що вона не прийме його, що кине? Чому дівчина взагалі думає про нього? Він же її друг. Чи може щось більше?

— Ні, будь ласка. Я не могла в нього закохатися, не могла. Він же мій викладач..

Але вона розуміла, що все-таки це сталося. Марія вийшла з душу привела себе у звичайний стан. Лише в душі була буря. На телефоні було 6:50. За дверима вже створювалася черга з таких же студентів, що й вона. Пробравшись через них, дівчина побігла до своєї кімнати, де застала цікаву картину. Червону Настю, веселого Даниїла, дуже навіть спокійного Єсена і Соломію яка сміялася на ліжку Марії.

— Єсен вибач, благаю.

— За що?

— Та за все. Більше ніколи не буду пити. Господи, який сором.

— Ну цілувалася ти з ним вчора класно, ‒ сказала блондинка, коли зайшла в кімнату. Настя подивилася на неї здивовано, а потім заховалася під покривало. Соломія від цього засміялася ще голосніше, та й Даня не втримався. І лише один Єсен залишався таким же спокійним, ‒ ой. Ви їй ще не розказали? До речі, чого це ти так швидко прийшла в почуття?

— Трохи магії й все готово, крихітко.

— Зате я повинна була з похміллям розбиратися сама. Ну клас.

— Ну, твоя ситуація набагато краща за Стасю і Лору, ‒ відповів Єсен.

— Що за Лора?

— Першокурсниця з Хорса. Це з нею ти вчора пів вечора співала. Потрібно дізнатися її прізвище. Може хто знає? ‒ спитав Єсен. Всі промовчали, а Стася скоріше всього не почула, бо закрила уші руками. Марія посміхнулася. Лора була дівчиною 18 років зі світлим волоссям й карими очима. Когось вона нагадувала їй, але не могла зрозуміти кого саме. Але вони хоча б на одному факультеті, тому вона зможе познайомитися з нею. Не без надій, що вона як мінімум не вірить тим чуткам.

Перед парами дівчина вирішила заглянути в гуртожиток Хорса до Юрія. Тому, коли вона швидко склала підручник і гримуар у рюкзак, Марія вибігла з кімнати. На вулиці було тепло, деякі студенти вже були на подвір’ї академії. Але біля входу в гуртожиток, дівчина побачила ту, з якою так не хотіла спілкуватися. Але тепер цього не оминути. Стефанія щось робила в телефоні й поки що не помічала свою однокурсницю, але пройти тихо не вийде.

— Добрий ранок, Стефаніє. Можеш покликати свого брата?

Вона відірвалася від екрана телефону і подивилася на Марію поглядом, що оцінював її. Блондинка вже давно вивчила це погляд. Лише через декілька секунд, коли вона прочитала схвалення в ньому, то почула відповідь.

— Навіщо він тобі?

— Поговорити хочу.

— Не думаю, що він зараз відійде від Лори.

Знову Лора. Схоже, вона була популярною тут.

— Це терміново.

— Я проведу до них.

Марія здивувалася. Вона не думала, що Стефанія сама таке запропонує. Вони пішли. Блондинці завжди подобалися розкішні коридори цього гуртожитку. Великі люстри, дорогі меблі та всі зручності. Так, дівчина їм трохи заздрила, але рівно до моменту, поки не згадує, які вічно вечірки проходять у спільному гуртожитку. Проте все-таки кожний раз намагалася запам’ятати кожну дрібничку. Нарешті вони підійшли до дверей. Марі прочитала табличку з іменами та прізвищами студентів, які тут проживали. Всього їх було чотири, але вже перше її вразило. «Авінова Лора»