Глава 5 Частина 2

Марія стояла біля дзеркала й думала, чого не вистачає в одязі. Потрібно, щоби все було максимально зручно, але й щоб гарно. Зрозумівши, що нічого не може придумати, вона поглянула на Настю. Та спокійно поливала рослини.

—     Коли Єсен приїде?

—     Не знаю. Сказав, що сьогодні напише. А ти куди?

—     Та Лев попросив допомогти з одним ділом.

—     Ясно, вночі тебе не чекати.

—     Думаю, що так.

—     Навіть не приховуєш.

—     Ой та що мені приховувати.

Марія взяла сумку й вийшла з кімнати. Студентів більше не стало, коридори були пустими. Вона помітила Сашу, яка щось допомагала носити хлопцям. Дівчина б допомогла, але урок з Левом пропустити не могла. І причина навіть не у викладачі, а в тому, що це може врятувати їй життя. Хоча у викладачі також трохи.

Знайшовши кімнату куратора, Марія постукала. Майже відразу почулося «Заходьте». Вона відчинила двері. Лев сидів на кріслі й щось читав. Приглянувшись, дівчина зрозуміла, що то книга про одне з історичних досліджень Авінова Володимира. Історія була у них в крові. Вона зняла взуття, поклала сумку на диван й підійшла до чоловіка. За весь цей час він ні разу на неї не поглянув. Настільки був зацікавлений в дослідженні свого діда.

—     Чому я думала, що ти це вже давно прочитав?

—     Ніяк руки не доходили. Вирішив, що поки більше часу, то потрібно це зробити. У мене ж настанням пар знову часу не буде вистачати.

Лев відклав книгу й встав. Марія подивилася на нього знизу вверх. Наче й звикла до його росту, але все ще вважає себе Дюймовочкою поряд з ним.

—     Мара візьми, прийде час і я звикну до того, що ти на голову вище.

—     Що ти ще хотіла від вовкулаки?

—     У тебе взагалі який ріст?

—     1.91.

—     Я зі своїм 1.66 краще промовчу.

—     Моя спина також.

—     Ой та замовчи. Давай вже тренування починати.

Лев спочатку довго пояснював, що таке взагалі темна магія.

—     Темна магія базується на негативних емоціях:страх, злість. Таке самостійно не варто повторювати. Навіть я часто просив допомоги у своєї матері, яка в минулому темна чаклунка. Майже всі закляття темної магії спрямовані на злі дії. Але без неї живеться важче. Так темні замовляння здатні знищити нечисть без використання трав. Також, маючи баланс, можна дізнатися такі речі, що й інші не знають. Але то пізніше. Я вивчав темну магію задля захисту.

Марія згадала тогорічну екскурсію з ним і трохи злякалася.

—     Водяник.

—     Я його не вбивав тоді, а просто відігнав. Це можна зробити й за допомогою світлої магії.

—     Тоді навколо нас була хороша енергія. Згадала.

—     Відчуваєш енергії магії? З тебе точно вийде велика чаклунка, Марусю. Не всі в змозі відрізнити темні закляття від світлих. У деяких початкова дія однакова, але кінцева різна. А тепер вставай.

Марія послухалася його. Лев підійшов з-за її спину, взяв її долоні у свої й розвернув уверх. Чоловік щось прошепотів. Блондинка відразу відчула зміни в енергії. Вона відчувала себе завжди біля нього у безпеці, але зараз їй було страшно. Енергія розповсюдилася по всьому її тілу. Згодом всі почуття переросли в одне єдине. Злість. Марія помітила, як почав з’являтися згусток енергії між її долонями. З кожною секунду він наростав.

—     Не хвилюйся, поки я рядом, ти нічого страшного не зробиш. Контролюй емоції.

Дівчина намагалася заспокоїтися. Лише один спогад з батьками й вона змогла послабити магію. Вона працює від її емоцій. Вона її контролює.

—     Пам’ятаєш торішню посвяту в першокурсники? Як ти змогла пройти випробування.

—     Як ти червону руту подарував.

Цей спогад викликав у неї лише хороші емоції. Марія помітила що магія зникла. Від неї не було й сліду.

—     До речі, я подарував її тобі, бо ти мені подобалася. Правда, тоді ще як знайома.

Він поцілував її у волосся.

—     Що це було?

—     Вирішив продемонструвати наочно, як працює магія. Ти повністю управляла нею сама. Я просто слідкував за тим, щоби все було добре. Не хочеш попробувати пару легких замовлянь?

—     Хочу.

—     Тоді слухай уважно.

Вони спробували ще декілька звичайних заклять. Лев знав, що з сильних починати не потрібно, бо це забере у Марії всі сили. Але навіть після таких замовлянь вона відчувала легку утому в тілі.

—     Я думаю, на сьогодні досить.

Лев сів у крісло й зняв окуляри. Він поклав їх на столик. Дівчина підійшла до нього. Блондин усміхнувся їй.

—     Йди до мене.

Марія сіла йому на коліна, обвила руки навколо його шиї й поцілувала. Чоловік притягнув її до себе ближче. Він відповів на поцілунок. Нарешті зараз їм ніхто не буде заважати. Лев заліз рукою їй під кофту, пальцями торкнувся шкіри спини, від чого у дівчини пішли мурашки. Пристрасний поцілунок навіть й не думав перериватися. Блондин гладив її по спині, неначе якусь цінність. Таке не можна з чимось переплутати.

Марія віддалилася від нього та зняла кофту. Чоловік прибрав її волосся та поцілував у шию. Вона тихо застогнала від задоволення. Руками ніжно доторкнулася його волосся. Навіть не дивлячись, що чоловік використовував різні засоби, щоби його укласти, воно було все таким же м’яким. А може то взагалі зілля? Хто знає. Лев на декілька секунд трохи віддалився від дівчини. Марія знала чому. Він торкнувся губами її шкіри, після чого легенько прикусив її, залишаючи червоний слід.

—     Невже тобі так подобається кусати мене?

Лев віддалився й подивився їй у вічі. Його янтарні очі блиснули.

—     А ти маєш щось проти?

—     Та ні.

—     Тоді мовчи.

—     Замовчу, коли знімеш з себе цю прекрасну сорочку.

—     Хитра. Хочеш роздягти мене?

—     Ще з моменту біля ялинки.

Лев взяв Марію на руки й поніс до ліжка. Він положив її, після чого розстібнув ґудзики на сорочці й зняв її.

Скоро й весь одяг був на полу. Сліди їхньої пристрасті. Але вони знали, що далі це не зайде. Не сьогодні. Зараз їм вистачало й цього. Поцілунків, ніжних дотиків. Вистачало того, що вони зараз разом.

Сьогодні в академії було холодніше ніж зазвичай. Це помітив навіть Лев, хоча для нього зміни були не суттєвими. Хоча для багатьох студентів, а особливо для тих, хто живе у спільному гуртожитку, це була невеличка проблема. Чоловік помітив тремтіння в тілі Марії.

—     Тобі не холодно.

—     Трохи є.

—     То чому ж мовчиш.

Лев віддалився й сів біля дівчини. Та здивовано подивилася на нього та також сіла. Чоловік магією притягнув до себе сорочку й одягнув на дівчину. Він швиденько застібнув всі ґудзики. Після блондин ліг, притягнув до себе Марію й обох накрив ковдрою. Дівчина на це лише усміхнулася. Їй подобалося, коли він дбав про неї. За що їй таке щастя, як Лев, вона не знала. Але подумки вона дякувала долі, що вони познайомилися й закохалися одне в одного.

—     Тепліше?

—     Набагато.

Лев поцілував її у волосся.