Романтика — фанфік про ніжні та романтичні стосунки. Як правило, має щасливий кінець.
Невідомий: Чувак, наступного разу, коли крастимеш мою білизну, випери її перед тим, як повертати.
Головний герой – Чхве Сан, молодий викладач математики, який піддавшись пориву пристрасті, переспав зі своїм студентом. Він – типовий поганий хлопець, про темне минуле якого не всім під силу дізнатись. Що буде далі, і як Сан подолає свої численні проблеми?
Кіріан — не просто учень лікаря. Він нащадок родових відьом, істот, що не належать до людського світу повністю. Його зв’язок із духами та міфологічними істотами дозволяє йому бачити те, чого інші не можуть, і лікувати те, що не має ліків.
Образливій не популярності Хьончан, хоча вони мають потенціал!!!
Сьогодні він ледве встигав за Ханом на шляху до роздягальні – той буквально летів коридором, щось радісно й безладно белькочучи, його очі сяяли ентузіазмом фанатика.
Чонгук - молодий чаклун, якого місцевий король, випадково зустрівши, забрав до палацу і одружився на ньому. Техьон - блідий принц, син короля від першого шлюбу, який ще з раннього дитинства лякав підданих. Але чи зможе протидіяти чаклун чарам молодого принца, якщо назва тим чарам - кохання?
Повідомленню Чана в бабл «Hyunjin is mine». Ну і його останнім з безмежним захоплення тхорами, і особливо «👤: If Chan doesn’t reply to me the white ferret (🥟) is mine.» «🐺: With whose permission?» :]
Чан ніколи, ні в найдикіших, найабсурдніших своїх фантазіях, не міг собі уявити, що його головним, ключовим, непереборним суперником за увагу – та що там за увагу, за елементарний фізичний простір! – його власного, коханого хлопця стане… тхір.
Серед стерильних стін, де тиша звучить голосніше за слова, зустрічаються двоє: юнак, який боїться заснути, і чоловік, який навчився ховати біль у посмішці.
Суджин, авторка пісень, вирішує зізнатись у коханні піснею.
Чімін продовжував пропалювати діру в спині хьона. Він хотів, щоб Юнгі повернувся до нього. Щоб подивився на нього, а затім підійшов і ліг поряд з ним. Вони спочатку б цілувалися, потім обнімалися, а потім деякий час лежали тісно-тісно один до одного в тиші.
— Ти відчуваєш це, чи ні? — голос Тома був шовковим, але за ним ховалась сила. Щось, що Гаррі не міг описати. — Скажи мені, Поттер. Твоє серце б’ється лише через страх?
