Ян Чонін (I.N)

Ця розповідь - плід моєї уяви та мрій, присвячених нестримному бажанню зустріти stray kids, яке, скоріше за все, ніколи не відбудеться. Тут я захотіла матеріалізувати свою уяву, описавши омріяну зустріч.

У цій історії група звичайних студентів невдовзі стикається з великою відповідальністю, коли їхнє місто потрапляє під загрозу злочинності та небезпеки.

В дитинстві Чоніну розказували легенди про те, що в кінці великих полів, ховаючись за пшеницею, жили істоти, які були точнісінько як люди, з повним спектром емоцій та почуттів, але всі вони розблоковувались лиш після того, як хтось змусить їх посміхнутись, відчути щастя.

чонін добра, але здатна на пригоди дитина, тому аби гріти свою дупу на літньому сонечку, він гріє її на грядках у селі. бо треба було дивитись, куди ти їдеш.

Я була звичайною дівчиною, поки моє життя не розбилось на друзки металу.

Люди часто падають. Це неприємно, але не смертельно. Рани та забиті місця заживуть, а інцидент зникне з пам’яті найближчими днями.

природою заклалося, що перевертні та гібриди стали частиною звичайного населення планети земля, тої, що з галактики молочний шлях. і як би противники не противились, закон та активісти стали на захист, бо як і все живе вони мали право на життя.

Коли твій хлопець захворів, і ти не можеш залишити його самого.

Висловити почуття на висоті 60 метрів над рівнем моря не романтично, а практично, бо це ніхто не почує. Або почує?

«ми завжди шукатимемо партнерів, схожих на наших батьків, котрих так не вистачало».