Лі Мінхо

Темні пасма впали на тремтячі плечі. Вона сиділа і просто дивилась перед собою, стискала в пальцях сукню, що розтеклась навколо нею килимом, та намагалась віднайти назву почуттю, яке враз охопило хитку домівку. Затишок перетворився на шторм.

Їхній світ влаштований трохи по іншому ніж людський….

АU!Лі Мінхо - відьма, Хан Джисон - мисливець, чиєю ціллю є Мінхо. Все просто, наче 2+2, от тільки хто ж знав, що між ними спалахнуть почуття?

Мінхо не так давно дізнався, що його друг принц, а зараз король. Однак він не отримав ніяких вибачень чи пояснень, тому вирішує дізнатись про все з перших вуст

Джісон звичайний хлопець, що знайшов своє призначення, але мало хто його підтримує у своєму прагненні. Однак один парубок змусив його повірити у себе, як ніхто інший.

Після іскристого ножа-голки, задухи від власних пальців, від агонії — Хан Джісон нарешті знецінено мертвий.  

А літо пропахло цигарками, багаттям, і теплом карих очей навпроти.

«і поезіями, розлитими по горлі

я кохатиму тебе довіку,

так наче думки мої хворі

знову змушують збиватися з ліку.»

Для кожного близкість особлива по-своєму, але чи може людина, відчувши вуста протилежної, не бажати насолоджуватись ними ще раз? Що станеться, якщо це відбудеться? А що, якщо перейти межу? Проте це ніщо, коли це невзаємно.

 Мінхо точно не знав що може лежати ось так, подібно до глиняної ляльки в руках умілого скульптора, який штрих за штрихом викреслює нові грані фігури і його скульптором був Хан який викреслював нові грані його розуму і свідомості.