ОЧП

!Скоро на ао3!
!Швидше доступний на wattpad!
1912 рік. Травень.

Я була звичайною дівчиною, поки моє життя не розбилось на друзки металу.

Про заперечення, терпіння та прийняття.

Або ж як двійко йолопів своїм почуттям намагалися раду дати.

Щоб пізнати себе — потрібно напитися. Мар’яну не подобалося це, однак й іншого варіанту для нього вже не існувало.

Фанфік по фанфіку!

З дозволу авторки!

І все ж таки він був звичайною людиною. З бажаннями та сподіваннями. З болем та розчаруванням. З гнівом та страхом.

Їх було шестеро. Росня навіть рахувати правильно не вміла.

Люди часто падають. Це неприємно, але не смертельно. Рани та забиті місця заживуть, а інцидент зникне з пам’яті найближчими днями.

Якщо ви читаєте цей лист, значить я пішла з вашого світу. Я не хочу, щоб ви плакали чи сумували за мною, я хочу щоб ви пам’ятали мене Проксімою, котра сміється та малює. Проксіма, котра не любила абрикоси, але любила чай з м’ятою.

Відкинувши почуття, Єва змогла посісти місце поряд з Даріусом Заклі, стати найсильнішою воїтельницею людства. Проте почуття знов і знов повертаються в її життя, намагаючись зламати усі її досягнення… А може вони лише намагаються допомогти?