Від першої особи

Навчання в медичному не завжди виглядає як сльози, закриття від суспільства та постійні думки лише про те, аби не заробити «двійку» на першій ж парі. Звісно, цей етап повинен пройти кожен студент кожного навчального закладу, але ж іноді все буває інакше. Зовсім інакше.

Історія молодої дівчини та початку її пригод після смерті батьків.

Я кладу голову їй на плече, вона перебирає мої коси. Хочеться назавжди залишитися у цьому дні, коли вона ще має змогу це робити. Хочеться сидіти так все життя. Вітер задуває під куртку, хоча весна в розповні.

Він хапає мене за обличчя, стискаючи мою щелепу, я впиваюся очима в його очі, скажені, повні безумства. Бачу у погляді безконтрольний буревій його думок, дивлюсь, немов можу їх розшифрувати, розкласти на полиці, ніби в моїх силах зупинити цей оркан, не шукати від нього схованки.

Кожен вдих і видих супроводжується холодом, що як від ополонки поширюється по легенях — марних — і серцю, а від нього далі тече замість крові по венах-капілярах, охолоджуючи, заморожуючи мене зсередини краще за будь-яку кріогенну камеру.