Умовно відкритий фінал

Намджун соромиться свого тіла, доки Чимін від нього божеволіє. 

Кожен з нас заслуговує на краплинку везіння, що може прийняти будь-яку форму – білосніжної хустинки чи… бузкової парасольки. Іноді треба просто озирнутися навколо, щоб побачити кольорову пляму у світі, що часом здається чорним.

Синмін був готовий до того, що кар‘єра айдола може повністю звести нанівець його приватне життя, включаючи романтичні стосунки. Особливо стосунки. Не те щоб ця сфера у Синміна колись пашіла насиченістю, проте він, як і всі люди, потребував ніжності, прийняття та елементарної тактильності.

— Напевно, ти найрозумніший із нас, Каору-куне.

— Ти занадто добрий до мене.

— А все ж ти змушуєш мене почуватися особливим.

Це були 1960-ті без Волондеморта, смертожерів та чіткого розділення на друзів та ворогів

Перехідний вік доволі складний. Багато хто з підлітків йде на ризик заради досягнення своїх цілей, аби якось себе виразити та отримати достатню увагу. Шкода, що не всі розуміють такі жертви.

У дощу є своя мелодія. Часом із нею пов’язані різноманітні спогади, які можуть викликати як сльози, так і усмішку. 

До нудоти знайома картина, наче один день постійно повторюється. Тут нічого не змінюється, окрім людей, що приходять на прийом. І тільки він незмінно, кожний третій вівторок місяця, рівно о восьмій десять відкриває двері вже шостий рік поспіль.

Після смерті коханого у Ши є ціла прірва болю та ціле безсмертя спроб, щоб знайти шлях до нього.

просто закрити очі і уявити, що в машині не горить остання константа життя хлопця без імені. у нього немає імені – тільки забуте «абрам», яке мама промовляла тихо та майже незлобно.