Кіріан — не просто учень лікаря. Він нащадок родових відьом, істот, що не належать до людського світу повністю. Його зв’язок із духами та міфологічними істотами дозволяє йому бачити те, чого інші не можуть, і лікувати те, що не має ліків.
Разом із учителем він вирушає до Сторожова — селища на краю лісу, де хвороба косить дітей, а місцева вода наче пам’ятає старі прокляття. Серед учнів — Кес, син воєначальника, що бачить світ лише чорно-білим. Між Кіріаном і Кесом виникає складне, напружене почуття, яке росте, поки навколо згущуються тіні.
Кожна пригода — це нова зустріч із духами, легендами, проклятими місцями, забутими ритуалами. І водночас — це кроки Кіріана до прийняття своєї суті, своєї сили… і кохання, яке, можливо, прокляте з самого початку.
Знову наснився дим. Чорний, густий, липкий — із нього визирали очі, зелені, як весняна трава після дощу. Дуже знайомі очі. Але коли простягнув до них руку — все зникло.
Селище з’явилось зненацька — ніби виросло з туману. Дерев’яні палі, грубо обтесані, високі ворота з розтрісканими символами. Вежа на пагорбі, в якій чергував вартовий із луком. Всередині — низькі хати, курявою затягнутий майдан і декілька похмурих поглядів.
