Від першої особи

Іноді.
Лише іноді.
Я прокидаюсь серед ночі.
І в ці довгі, місячні і одинокі ночі.
Я відчуваю запах морського бризу.
Мені подобається думати.
Що це ти приходиш
до мене.

Коли тебе вбиває ракетою і ти хороша людина - ти попадаєш в рай. А тим хто ігнорував повітряні тривоги і помер через свою недбалість, боженька дає другий шанс і відправляє в інший світ. Щоб там людина виправляла свої помилки минулого, майбутього, та й не тільки свої.

Дівчинка на ім'я Алоя пише в щоденнику, що збирається зустрітися з братом. Він хоче з'ясувати 
причину смерті матері, яка померла 10 років тому. Опинившись у пастці, вони зрозуміли хто її 
вбив. Однак це не все, що прірва приготувала для головної героїні.

— коли лікар сказав тобі, що твоя собака хвора невиліковно і буде лише страждати, що ти зробила? - вона вгризається в мене поглядом, я знаю до чого вона веде. ми обидві знаємо.
— я її приспала. — коротко і стримано, не дам їй насолоди знайти за що зачепитися.

Навчання в медичному не завжди виглядає як сльози, закриття від суспільства та постійні думки лише про те, аби не заробити «двійку» на першій ж парі. Звісно, цей етап повинен пройти кожен студент кожного навчального закладу, але ж іноді все буває інакше. Зовсім інакше.

Історія молодої дівчини та початку її пригод після смерті батьків.

Я кладу голову їй на плече, вона перебирає мої коси. Хочеться назавжди залишитися у цьому дні, коли вона ще має змогу це робити. Хочеться сидіти так все життя. Вітер задуває під куртку, хоча весна в розповні.

Він хапає мене за обличчя, стискаючи мою щелепу, я впиваюся очима в його очі, скажені, повні безумства. Бачу у погляді безконтрольний буревій його думок, дивлюсь, немов можу їх розшифрувати, розкласти на полиці, ніби в моїх силах зупинити цей оркан, не шукати від нього схованки.

Кожен вдих і видих супроводжується холодом, що як від ополонки поширюється по легенях — марних — і серцю, а від нього далі тече замість крові по венах-капілярах, охолоджуючи, заморожуючи мене зсередини краще за будь-яку кріогенну камеру.