Безсоння

Іноді.
Лише іноді.
Я прокидаюсь серед ночі.
І в ці довгі, місячні і одинокі ночі.
Я відчуваю запах морського бризу.
Мені подобається думати.
Що це ти приходиш
до мене.

Якщо ви читаєте цей лист, значить я пішла з вашого світу. Я не хочу, щоб ви плакали чи сумували за мною, я хочу щоб ви пам’ятали мене Проксімою, котра сміється та малює. Проксіма, котра не любила абрикоси, але любила чай з м’ятою.

Київ, 2018. 

Сіра буденність, куріння, біль, безсоння. Одним словом – студенство. 

Хеві не дуже звичайна школярка, ще з дитинства вона любить різні загадки, а зараз в школі їй якраз немає чим зайнятися. Через нудьгу вона відкриває свій клуб рослідувань.

Велике місто виснажило головну героїню Агнесу: проблеми у стосунках, нещирі усмішки, старанно вичавлений сміх, сірі дні, що проходять в постійній суспільній метушні, швидкі шаблонні діалоги з батьками.

— Як думаєш, чи існує всесвіт, де ми можемо бути живими і щасливими?
— Я не думаю, що є така світобудова, де я заслуговую бути живим і щасливим.
— Я сподіваюся, що є місце, де ти навчишся любити себе за те, чого ти вартий.
Дадзай дивиться на Чюю.

Він навчиться. Не одразу, згодом, через розбитий посуд, безсонні ночі та істерики, через болісні усмішки і проведені в самокопанні вечори. Він навчиться, обов’язково. Сін вірить у нього. Вірить і пропонує свою допомогу.