Дазай Осаму

— Дадзай… — Чюїн голос виходить надто тихим і слабким, і навряд чи досягне адресата. Рука тремтяче піднімається, в якійсь ошелешеній спробі зупинити скумбрію. У грудях дико і швидко пульсує паніка, починається гіпервентиляція; дихання поверхневе й швидке.

Минув приблизно рік відтоді, як Чуя Накахара приєднався до портової мафії, і він націлився на керівну посаду. Але коли він будує плани просування по службі, з’являється чоловік на ім’я Поль Верлен, який називає себе його старшим братом і клянеться вбити всіх, хто йому небайдужий!

Будні пари за прослуховуванням музики при читанні, і прогулянка після дощу.

Осаму справді терпіти не міг паперову роботу ще з часів свого перебування в Портовій Мафії. Яких би висот ти не досяг, а якась доля документів у будь-якому випадку випадала на твої плечі. І кажучи саме про них: Накахара точно вмів чаклувати над виснаженими м’язами.

Арахабакі був нещадним. Він вбивав швидко й холодно. Він особисто приходив лякати цю дитину в нічних Кошмарах, як йому здавалося. Та насправді це було всього одного разу.

Чюя звик контролювати бажання лащитися до блідих, завжди ніжних до нього рук Дадзая. Але про який контроль може йти мова, коли такі кохані руки пахнуть не менш коханим бузком?

— Чуя відчуває всім нутром, як Осаму стримується, але не здається під гнітом наполегливого погляду.

– Цілуй… цілуй, цілуй, не зупиняйся…

— Як думаєш, чи існує всесвіт, де ми можемо бути живими і щасливими?
— Я не думаю, що є така світобудова, де я заслуговую бути живим і щасливим.
— Я сподіваюся, що є місце, де ти навчишся любити себе за те, чого ти вартий.
Дадзай дивиться на Чюю.

Смерть сміється з нього, бо ще нікому, хто навіть людиною назватися не сміє, не зміг пробути з другом Життя достатньо довго.