ГРА ЖИТТЯ

Доброго дня, дорогий щоденник. Останнім часом у моєму житті твориться щось дивне, а єдина людина, з якою я могла поговорити про те — це був мій брат, зовсім не схожий на себе. Після того нещасного випадку, він ніби… одержимий. Ні, не в тому сенсі, звісно!

Я вийшла із нашого невеликого будинку. Рідними коричневими очима озирнулася на всі боки. Надворі було сіро. Жодних відблисків на небі. Будь-якого розмаїття фарб. Я чула, як їздять машини. Шуміли дерева. Я прямувала вперед, обережно переступаючи через калюжі. Однак до саду таки дійшла.

Тим часом лежала і міркувала, що моє життя пливе так повільно, що вже починаю забувати все, що було до цього моменту. Тож від нудьги підняла себе й почала намагатися видертися на гору, але ж не може бути все так гладко? Спочатку непогано виходило, але потім я знову покотилася вниз.

Після цього треба призначити ватажка в кожній команді. Тим часом у №1:

- Нам потрібно встановити головного. - почав Дека, звертаючись до мене і Нори.

- Давайте нехай буде Алоя. - відгукнулася Сміт, я невдоволено подивилася на неї.

Вона виглядає, як довгий коридор, є кілька дверей. Вони схожі на тюремні, всі металеві. Поруч із нею я помітила тьмяне червонувате світло. Ми підійшли до неї і побачили напис на дверях. Цього разу це далеко не всім зрозумілий шрифт. Там щось на кшталт: この世界はは、善良な人々にとって残酷です。- Як це розуміти?

Пройшовшись коридорами, вийшли на середину, побачили сходи з лівого і правого боку. Вони розташовані півколом і здаються цілим прольотом. Я поманила пальцем Нору, і ми пішли до лівого. Сходинки виявилися широкими й рівними, тож прямувати можна удвох.

Минуло п’ять годин… Я розплющила повіки, перед моїми очима опинився спортзал. Жахнувшись, озирнулася і з полегшенням зітхнула, побачивши знайомих людей. Вони вже стоять самі не розуміючи, чому вони тут. Я піднялася і підійшла до них, вони звернули на мене увагу.

Потрапивши в коридор, ми виявили нові двері. Я зазирнула всередину і побачила кімнату з купами різних видів зброї та приладів, які красуються на полицях уздовж стін. Брати теж зайшли, але їх це не здивувало, вони явно розуміють для чого потрібні.