Постріл у ціль

Минуло п’ять годин… Я розплющила повіки, перед моїми очима опинився спортзал. Жахнувшись, озирнулася і з полегшенням зітхнула, побачивши знайомих людей. Вони вже стоять самі не розуміючи, чому вони тут. Я піднялася і підійшла до них, вони звернули на мене увагу.

- Ось і остання прокинулася. - зауважив Кендо, звертаючись до мене. Нора невдоволено глянула на мене, потім втупилася на одну людину, а саме на Яна. Усі подивилися на нього. Він весело поглядає на нас, даючи знати, що ми в його пастці.

- Привітики, цього разу на вас чекає цікаве випробування! - оголосив лиходій, придивляючись до нас, щоб роздивитися емоції. Дека глядить на нього більше, як на дивака, але як мені, здається, розуміє усю небезпеку.

- Ти при своєму розумі!? - обурилася я, клоун широко посміхнувся. Яна це явно потішило.

- Ти що думала, що я вам дозволю тут так просто ходити? Знаєте, отже, учнів на певний час прибрано. Усе-таки, як ніяк відбувається вбивча гра. - усміхнувся він. Брати переглянулися і зрозуміли, що думають про одне й те саме.

- Що за випробування? - запитали вони разом. Ян трохи був здивований таким хором. Однак ми із зеленоокою знаємо, що між ними сталося.

- О… Одразу до справи хочете? Зараз усе вам наочно поясню. - промовив він, махнувши пальцем по колу, і продовжив, - Як помітили, ви перебуваєте в спортзалі. Тут найбільша площа в школі, тож тому ви опинилися в цьому приміщенні. - він хитро подивився на синьоокого думаючи позбутися цього погляду. Світловолосий відповів йому невпевненою посмішкою.

- Як ми тут опинилися? - поцікавився молодший Йокогама, той мотнув головою.

- Переніс вас за допомогою механічних рук. - пояснив Ян. Старший цьому не здивувався, так само похмуро свердлячи очима нахабного клоуна.

- Так у цій школі з’явилися механічні руки. Техніка в ній розвивається дуже швидко. - сухо вимовив Дека. Лиходієві довелося погодитися з його заявою, хоч і дратує погляд синьоокого.

- Звісно, це плюси школи «Темний світ»! Я продовжу. Зараз перед вами стілець, туди потрібно сісти першій людині. Я на верхівку голови покладу яблуко і прикріплю його, щоб воно не впало. Друга людина має взяти пістолет. Потім стати за червону лінію і прицілитися в яблуко. Якщо влучиш - виграєш, якщо ні, то програєш. Загалом, не велика втрата, якесь звичайне життя. - розповівши про це, оглядаючи кожного з нас. Ян підійшов до стільця і сперся на нього, чека на нашу реакцію.

- Ти справжній монстр! Тебе не хвилює життя інших людей! - зло крикнула йому, його вічна посмішка змінилася на сумну міну, сірі очі стали ще темнішими. Немов він одночасно згадав про щось неприємне. Ян сумно усміхнувся і пересмикнув плечима.

- Наче їх турбувало моє життя. Люди - це справжні чудовиська, набагато небезпечніші, ніж дикі тварини. Тож не вдавайте, що ви не такі. Не дарма ж опинилися в цій грі… Та й коли вам не дозволяють робити те що хочеш, навіть дихати без дозволу не дають. Тоді може ви зрозумієте, що це моя свобода. - його погляд ніби попереджає нас не злити його, не дратувати.

- Ян, але не всі ж люди погані, навіть серед нас. - не витримала я, він невдоволено зітхнув. Потім підійшов до мене, взяв за руку і кинув її у напрямку стільця, я одразу ж сіла на нього. Клоун доволі усміхнувся, повернувшись до мене.

- Ось і знайшовся доброволець… Потім до тебе дійде, що ти була не права. - процідив він крізь зуби, одразу ж глянувши на Нору. - Ти… бери зброю і стріляй у ціль, тільки не гадай цілитися в мене, адже потім пошкодуєш про це. - додав він із натяком, вона проковтнула слину і мовчки зробила крок до столу, взявши пістолет, відійшла за червону лінію. Лиходій підійшов до мене, діставши з-під стільця мотузку, зв’язав і прикріпив яблуко до верхівки голови. Він відійшов, дивлячись на виставу. Зеленоока почала прицілюватися, але відчула, як вона тремтить. Чим триваліше дивиться на мене, тим сильніше починає тремтіти.

- Нора, я тебе не впізнаю. - заговорила я нарешті, намагаючись хоч якось заспокоїти її. - Ти ж хочеш вибратися звідси, значить тобі потрібно це зробити. Насамперед нам необхідно вижити. - проговорила їй. Вона здригнулася.

- Алоя, хтось із нас точно тут помре, але я постараюся не пробити тобі голову. - швидко вимовила дівчинка з рожевим волоссям. - Я встигла до тебе звикнути, та й справді грішна.  - тремтячим голосом промовила вона, дивлячись у приціл.

- Мені теж стало добре з тобою… Гаразд, давай не зволікай. - заговорила я підбадьорливим тоном. Зеленоока зібрала всю силу, підібравши потрібний ракурс, вистрілила з пістолета. Куля прилетіла дуже швидко до цілі. У підсумку вона влучила в яблуко, не зачепивши моєї голови. Можна сказати, що це диво, але раптом куля опинилася позаду Нори і пробила в голову, дівчинка впала на підлогу. Кров потекла по її обличчю і плечу, на ній залишилася страшна гримаса болю. Вона більше не ворушилася. Усі мовчать, тільки один Ян істерично засміявся.

- К-ха-к-ха-к-ха-к-ха… Ой… здається забув згадати маленьку деталь. Якщо влучиш у ціль, то відкриється щілина і куля туди пролетить. У результаті позаду Нори відчиниться інший отвір, через який пролетить куля і влучить у неї. Як же їй не пощастило! Якби вона була обережнішою, цього не сталося б. - усміхаючись розповів нам про цю інформацію, яка мене не хвилює. Я не можу звести з неї погляд…

- Це не справедливо… Вона ж не настільки нагрішила, щоб ось так загинути. - промовила я, смикаючись на цьому стільці, мені хочеться підійти до неї. Клоун наблизився до мене, розв’язавши та зняв із верхівки голови ізоляційну стрічку.

- Усі люди грішать, навіть уві сні. - відповів він мені, не звертаючи на нього уваги, блискавично наблизилася до неї. Поблизу Нора виглядає ще жахливіше. Її обличчя вже не здається мені гарним, воно стало схоже на криваву маску смерті. Я сіла на підлогу, втупилася обличчям у її долоні й заридала. Ян, не розуміючи моєї дії, подивився на це видовище. Лиходій знизив плечима і промовив, звертаючись до нас:

- Гаразд… не буду вам заважати драматизувати. Ще побачимося. - і попрямував до виходу. Він пішов, але сльози не перестають текти. Дека підійшов до мене і сів поруч доторкнувшись до мого плеча. Кендо навіть поглянути не в силах, усе це так хибно.

- Алоя, не звинувачуй себе в її смерті, ти тут нічим не змогла б допомогти. - тихо вимовив синьоокий. Я підняла на нього заплакані очі. Як шкода, що він не розуміє, які почуття відчуваю. Я глибоко зітхнула. - Навіть найдобріші люди рано чи пізно вмирають. Це неминуче. - продовжував світловолосий, дивлячись на мене. Після цих слів він мовчки допоміг мені піднятися на ноги. Я ледве обійняла його за шию, втупившись носом у груди, бо мого зросту недостатньо. Коли я глянула на його молодшого брата, той не дуже задоволено подивився на мене. Однак він зрозумів, що його помітили і награно усміхнувся. Старший Йокогама сам був здивований, але відштовхнути її від себе не зміг. Він махнув братові рукою, щоб приєднався до нас. Кендо з радістю прийняв його пропозицію. Тепер ми обіймаємося втрьох. Плакати мені більше не хотілося.

- Дека, тепер я розумію, чому брат тебе так любить. Ти вмієш бути корисним, коли це потрібно. - зазначила я, мій співрозмовник слабко посміхнувся. До нього повернулася звична серйозність.

- Вважатиму це за комплімент. - відгукнувся він, кароокий прикрив рукою обличчя від сміху, дивлячись на свого старшого брата. Його холодно-сині очі подивилися вбік, наче ця ситуація не збентежила. - Кендо, не бачу тут нічого кумедного. Ти що бажаєш, щоб ми більше не змогли з тобою полагодити? - запитав він молодшого Йокогама, той зніяковів.

- Ні, я цього не хочу. Вибач… - прошепотів він, дивлячись у землю. Світловолосий перестав обіймати і повернувся до нас спиною.

- Ось і добре, брате. Алоя, ти готова далі розслідувати це місце? - запитав він. Стало видно, що старший хвилюється, але вирішив на якийсь час узяти себе в руки. Я погодилася, а Кендо готовий піти з ним хоч на край всесвіту. Напруга Деки минула, тож прийняв позу готовності й мовчки зробив крок уперед. Ми пішли за ним шукати щось нове на другому поверсі.