Серійний вбивця

Я вийшла із нашого невеликого будинку. Рідними коричневими очима озирнулася на всі боки. Надворі було сіро. Жодних відблисків на небі. Будь-якого розмаїття фарб. Я чула, як їздять машини. Шуміли дерева. Я прямувала вперед, обережно переступаючи через калюжі. Однак до саду таки дійшла. Там побачила свого брата - Альберта, який чекав на мене. Він виглядає, як зазвичай. Одягнений у повсякденний одяг - чорні штани, зелена футболка і сірі кроси. Зачіска в нього теж колишня - коротке коричневе волосся, як у мене. О так, сама одягнена не ліпше. В укорочену блакитну футболку, широкі сині джинси і коричневі кроси. Брат подивився на мене своїми блакитними очима, усміхнувся і заговорив:

- Я прийшла, брате, ти щось хотів мені розповісти? - глянула на нього, чекаючи відповіді. Він хитнув.

- Так… хотів… стосовно минулого. - він трохи зніяковів і опустив погляд.

- Ти щось відшукав? - здогадалася я, Альберт підняв на мене очі. Погляд був збентеженим і злим.

- Я знайшов незвичайну книгу, там йдеться про серійного вбивцю. Він вгробив понад 1000 людей у цьому місті. Найстрашніше в тому, що він ще навчається в школі. - вимовив мій брат, я ошелешено мовчала. Кілька секунд панувала тиша. - Що скажеш? - запитав нарешті Альберт. Я навіть не одразу зрозуміла, про що він каже.

- Так… вбити стількох людей у свої шкільні дні, справді психопат! Ти вважаєш, що він убив нашу маму? - я почала вірити в це, але щось всередині не давало мені спокою.

- Не зовсім упевнений… але я відшукаю істину за цим всім. - Альберт говорив спокійно, але було помітно, що боязнь гризе його душу. Я зітхнула.

- Я на тебе сподіваюся. - відповіла і ми пішли в місто, щоб найти більше інформації про серійного вбивцю. Все було добре до цього моменту. Я закричала: - А-а-а-а-а-а-а!!! - коли підковзнулася, він схопив мене за руку, поки висіла над прірвою.

- Алоя, тримайся! - пролунав його голос. Я підняла очі, через що ми зустрілися очима. Тепер на його обличчі існує жах.

- Альберт, я сповзаю! - голосно казала, усвідомивши, що ще секунда і впаду в безодню.

- Я не можу тебе втримати! - здавлено прокричав він у відповідь. Брат врешті-решт, як і я, послизнувся і звалився зі мною в темряву. Проте ми приземлилися доволі вдало, притулившись одне до одного. Ми лежали на траві і позирали в ясне небо. Альберт встав першим і глянув на мене.

- Алоя, з тобою все гаразд? - з тривогою запитав блакитноокий, я хитнулась. Альберт важко зітхнув.

- Так, тільки трохи голова болить. - відповіла я, брат допоміг мені встати.

- Нічого. Головне, що ти жива, а зараз нам потрібно розслідувати це місце. - вимовив він і показав на печеру. Погодившись, ми підійшли до неї. - Тут темно. У нас немає нічого, щоб підсвітити? - запитав він. Я подивилася додолу, побачила коробку сірників. Здивовано хмикнувши, підняла її, обглянувши на брата.

- Я добула сірники. - оголосила і простягнула йому коробок. Він узяв його, підпалив запалку, побачив на стіні смолоскип. Піднісши вогонь до нього, чоловік підпалив і взяв його в руки. - Ти підеш першим? - спитала я, Альберт усміхнувся.

- Так, ти за мною. - відповів він.

- Не боїшся? - з тривогою запитала його, чоловік винувато знизав плечима.

- Навіть якщо я побоююся, все одно не відступлю назад. - рішуче відповів мені і пішов уперед, я відправилася за ним. Пройшовши кроків двадцять, він зупинився. Ми побачили купу мертвих людей. Я затремтіла від побаченого, впала на підлогу. Коли прокинулася, мене хтось будив із переляканим виглядом на обличчі.

- Гей! Алоя, прокинься, мені боязно бути тут самому! Будь ласка! - схвильовано гаркав брат. Він намагався мене пробуджувати знову і знову, поки сам не застиг. Я тоді зрозуміла, що ця людина - це мій брат, Альберт. Прийшовши до тями, я намагалася оживити його і заспокоїти, він замигав очима. - Що зі мною сталося? - злякано запитав блакитноокий. Я довго дивилася на нього, потім усміхнулася.

- Вже усе добре, ми повинні продовжувати шукати вбивцю нашої мами. - висловила я, але його обличчя, яке знову набувало живого вигляду, стало зовсім білим.

- Так… Ми повинні його знайти за будь-яку ціну… - прошепотів він, я розлютилася на нього.

- Гей зберися ганчірка! Ти ніколи не досягнеш мети, якщо будеш тут сидіти без діла! - заорала йому. Альберт схопився на ноги, я теж піднялася.

- Ти п-права, я не повинен здаватися так просто! Алоя, дякую! - з почуттям сказав він. Ми, обійнявшись, пішли шукати вбивцю. Нам довелося оглянути тіла всіх засохлих людей. Брат натрапив на писульку під трупом.

- Брате, ти щось знайшов? - з надією запитала я.

- Сама подивися. У цій цидулі більше написано про цього вбивцю. Це і є список ним же вбитих людей. - блакитноокий показав мені досить великий аркуш паперу.

- Тут є ім’я нашої мами? - запитувала, крутячи листок у руках, Альберт заперечно похитав головою.

- На жаль, це тільки перша частина переліку. - зазначив він, із ваганням подивилася на папір.

- Мені цікаво. Навіщо робити аж два списки вбитих людей? - дивувалася я, той знизав плечима.

- Напевно, через кількість жертв, а може в нього був спільник. - пробурмотів брат, я задумалася над цими словами.

- Ймовірно… Подивися на це підозріле тіло. - вказала я на труп, що висить на стіні. Порившись у кишені, знайшла 2 список.

- Що там написано? - спитав брат. Я зачитала імена покійників, і виявилося ім’я нашої мами.

- Ти мав рацію. Цей божевільний вбивця зробив це. - вимовила я з жахом.

- Так… це слово підходить йому. Насправді цей убивця не зміг зізнатися в цьому своїй сестрі. - з гіркотою промовив Альберт, я нерозумно втупилася на нього.

- Що ти маєш на увазі під… «не зміг зізнатися в цьому своїй сестрі»? - поцікавилась я, блакитноокий важко зітхнув.

- Уяви собі, якщо твій брат працює разом з убивцею! - закричав він. Я відчула, як на мене накочує страх. Альберт, усе втямив, подивився на мене ніби співчутливим поглядом.

- Що… ти таке кажеш, а!? Це не може бути правдою! - з боязню видавила ці слова. Це виявилася істина… Я відчула, як на моїх очах з’явилися сльози. - Навіщо ти це зробив? - запитала, борючись із бажанням накричати на нього.

 - У мене не було іншого вибору. Доля склалася так, що ми зустрілися 10 років тому. Він погрожував мені. Сказав, що моя сестра опиниться в цьому списку, якщо не буду його слухатися. Перший перелік його, а мій другий. Однак, у підсумку він помер, у цьому я не причетний. - розповів Альберт, ніби виправдовуючись. Якщо говорити, по правді, я не зовсім була в цьому переконана.

- Виходить, тебе попросту використали. - розгублено видавила я, Альберт стиснув губи.

- Не зовсім, я ж міг відмовитися, але цього не зробив, заради тебе. Спочатку… але далі це здавалося мені звичайною роботою. - промовив він, мене затрясло від огиди. Я була настільки зла, що ледь змогла стриматися, щоб не роздряпати його обличчя.

- Робота!? Але… чому вбив нашу маму, ти що не відчував ні сорому, ні совісті!? - мій голос тремтів від гніву. Я навіть не помітила, як схопила його за футболку і затрясла.

- Напевно, це був обмін, замість тебе. - поблажливо промовив, дивлячись на мене, ще посміхаючись. - Я знаю. Ти мене ненавидиш, але я закінчив свою роботу. Нині кровопролиття в минулому. Відпусти всю тяжкість і живи далі! - голосно вимовив брат, але це не так легко все забути. Особливо після такої правди.

- Ні… Я тебе не пробачу… не полегшу цю біль… Ти потвора! Забирайся звідси! Швидко кому сказала, не хочу більше тебе бачити! - заволала в люті, блакитноокий мовчки пішов. Раптом почула, як щось почало ворушитися, тут же на нього обрушився обвал каміння. Злякано подивилася туди, брата повалило до смерті. Кров потекла по підлозі, я побігла і почала піднімати каміння. Тіло Альберта було розчавлене, у нього в руках було щось на кшталт записки перед гибеллю. Коли прочитала, мені раптом стало його шкода. Брат врятував мені життя таким чином, якби він не пішов, я могла б опинитися на його місці. Альберт, бажав мене захистити. Після цього потекла сльоза, мовчки подякувала і подалася на поверхню. Я усвідомила, що не можу вибратися. Вирішила, що чекатиму на допомогу.