Початок кінця

Після цього треба призначити ватажка в кожній команді. Тим часом у №1:

- Нам потрібно встановити головного. - почав Дека, звертаючись до мене і Нори.

- Давайте нехай буде Алоя. - відгукнулася Сміт, я невдоволено подивилася на неї.

- Гей! Я не хочу бути потім у всьому винною! - обурилася, той усміхнувся.

- Тоді, що стосовно Нори? - запитав світловолосий хлопець, я знизала плечима.

- Зачекай, ти що не хочеш бути лідером? - здивувалася вона, я похмуро подивилася на неї.

- Якщо я стану ним, то ви мене не захочете слухати. Краще тобі стати головною, може з тебе користь вийде. - пояснив він, я сердито втупилася на нього.

- Так не починай бузити! - рявкнула йому, ми з дівчинкою переглянулися.

- Гаразд, гаразд… Добре, я буду їм, тільки не починай знову. - попросила зеленоока, Йокогама посміхнувся.

- Ось і чудово. - задоволено вимовив він. Після цього команда №2 почала розбиратися зі своїм лідером:

- Агора. - звернувся Кендо до неї, вона кинула погляд на нього. - Давай ти будеш керівником. Я на це не придатний. - розгублено вимовив він, та насупилася.

- З чого ти це взяв? - різко запитала його, хлопець спантеличено подивився на неї. - Я звісно, не вмію підбадьорювати інших людей, але можу дати тобі пораду: «Кожен фініш є стартом для чогось абсолютно нового.» Якщо ти навіть не спробуєш зробити щось, ти ніколи не зможеш бути ним. - монотонно процитувала вона, він зітхнув.

- Знаєш… у тебе добре виходить це. Ти справді не бажаєш керувати? - запитав Кендо, біловолоса нагородила його морозним поглядом.

- Чесно, я багато разів ставала головною. Мені це набридло. - буркнула вона, кароокий у відповідь злегка посміхнувся.

- Ось чому ти така розумна. - пробурмотів він. Дівчинка кілька секунд мовчки його роздивлялася, а потім усміхнулася у відповідь.

- Я звичайна… Ти попросту глузуєш, так? - ображено запитала вона, хлопець заперечно похитав головою.

- Ні, дійсно так вважаю. - вимовив він, у цей момент Агора трохи почервоніла. Кілька секунд зосереджено роздивляла підлогу, а потім підняла погляд на Кендо.

- Ти перший хто таке мені каже. - зізналася вона, хлопець здригнувся. - Загалом… головний ти. - повторила червоноока, вона з надією дивилася на нього.

- Добре, я спробую побути ним. - здався Йокогама, біловолоса посміхнулася ще ширше. Тепер вона дивилася на нього так, немов намагалася загіпнотизувати.

- Чудово, що зараз будемо робити, командувач? - поцікавилася Агора, він подивився в бік, де стояла інша команда.

- Нам треба подивитися на правила цієї гри. - зазначив хлопець у червоному спортивному костюмі, вона задоволено посміхнулася.

- Добре, йдемо командувач. - погодилася з ним, Кендо запитально підняв брову.

- Можеш не називати мене ним? - попросив він, дівчинка засміялася. Це був дивовижний сміх: хижий і задоволений. Немов ішов із глибин її душі. Кароокий відчув себе дуже незатишно. - Ходімо, Агора. - додав лідер, вони попрямували в бік команди №1. Водночас вони стояли біля дверей:

- Нора і Дека, дивіться якісь двері! - повідомила я своїм, вона здивовано подивилася на неї. Навіть хлопець був спантеличений.

- Вона!? У каналізації!? Це вам не здається дивним? - запитала Сміт, дивлячись на нас. Двері на вигляд, як звичайні сталеві ворота. Хоча вони доволі старі й на них висить ланцюг. Загалом двері мають дуже зловісний вигляд. Я уважно оглянула їх і побачила напис: «The dark world welcomes you.» Це надряпано англійською. Світловолосий усміхнувся, глянувши на неї. Потім він повернувся до нас, ми на нього покосилися.

- Чого витріщилися? Ах так… Точно, ви не знаєте, як це перекласти. Не дякуйте, тут написано: Темний світ вітає вас. - спокійно пояснив Дека, ми почали міркувати над цим реченням.

- Десь ми вже це чули… - пробурмотіла Нора, я була впевнена в тому, що синьоокий усе чудово знає, але не хоче говорити.

- Школа… - прошепотів і зрозуміла, що він має на увазі.

- Та це ж вхід до школи під такою ж самою назвою «Темний світ»! - здивувалася я, старший повернув голову і подивився на мене.

- Навіть якщо так, то нас можуть не впустити. - підмітив він, ми знову подивилися на двері.

- Чому? - запитала я, світловолосий зітхнув, опустивши погляд на підлогу.

- Ми не злочинці. - зазначив нам, із цим я не могла не погодитися. Ми з Норою запитально подивилися на нього. Він деякий час мовчав, потім підняв погляд на нас.

- Тільки я вважаю, що нам варто зайти! - запропонувала зеленоока, кладучи руку на серце, Дека посміхнувся.

- У будь-якому разі вибору немає, тож іду з вами. - вимовив він, його обличчя виражає одночасно рішучість і страх. Я посміхнулася йому у відповідь, він дивно глянув на мене і хитнув. Після цього капітан команди відчинила двері і зайшли в темряву. Одразу ж увійшли Кендо й Агора. Там ми побачили велику темно-синю будівлю. Вона нагадує середньовічний замок. Стіни, складені з гладких кам’яних блоків. Вузькі, але високі вікна. Стоять чотири великі колони, схожі на кам’яні руки. Будова виглядає дуже переконливо. Я з Норою були вражені виглядом, а ось Дека дивився на цю будівлю з байдужістю, він обернувся до нас.

- Це та сама будівля, яку вам показував на фотографії. Коли я перший раз побачив це, мені спало на думку, що ніколи в житті не натрапляв на щось подібне. - промовив він, задумливо дивлячись на цю подобу замку.

- Прикольно. Значить тут навчаються ці вбивці!? - скрикнула я, світловолосий хлопець підняв брови.

- Так… Не верещи, нас можуть почути… - промовив похмуро. Ми повільно пішли вперед, намагаючись не посковзнутися на камені. Дека йде поруч, дивлячись собі під ноги. Було дуже тихо і похмуро. Тим часом Агора знайшла на правій стіні правила гри. Кендо підійшов до неї і почав щось говорити:

- Так ось як вони виглядають. Хоча нам не варто витрачати на це час. І так кожному зрозуміло, що не можна уникнути випробування, як і запобігти смерті того, хто його порушить. Тут наприкінці написано: не дай обдурити себе іншим людям. Шахрайство в цих краях - смерть. - дав поради молодший Йокогама. Біловолоса уважно слухала його, після цього вона сфотографувала непотрібні правила. Він схвально хитнув, далі вони пішли потривожити команду №1. Зайшовши всередину будівлі, побачили їх. Старший відчув, що за ними хтось спостерігає і обернувся. Позаду них стоять Кендо й Агора. Я з Норою зупинилися і повернулися до них. Його молодший брат зробив вигляд, що вони попросту гуляють, але та вирішила почати бесіду:

- Ось ми і знову зустрілися. - сказала вона, дивлячись на нас, раптом Дека залився гучним сміхом. Ми із зеленоокою, усміхаючись, переглянулися. Поправивши свої окуляри, він вимовив:

- Ха… Не вигадуйте. Ви за нами стежили. - заявив старший Йокогама, його брат усміхнувся, але якось зовсім не мило. Світловолосий на мить розгубився. Видно, що він нервує, але після тієї усмішки синьоокий заспокоївся.

- Звісно я знав, що ти кмітливий, але щоб настільки. Ти мене шокував. - вимовив Кендо з іронією, старший Йокогама похмурів і подивився на молодшого.

- Давайте ближче до справи. Що ви хотіли? - промовив і перейшов на діловий тон. Агора мовчки знайшла в телефоні світлину і показала нам правила гри. Ми втупилися на них, вони мене розлютили.

- Якого ми повинні це робити! Я не збираюся в це грати! - випалила я, Дека покосився на мене зі здивуванням, а потім подивився на брата.

- Кендо, це твій виверт із цими правилами!? Ти навмисно з нею прийшов заради того, щоб посварити нашу команду!? - обурено запитав він, Агора швидко прибрала свій телефон і поклала в кишеню.

- Ні, це моя ідея показати вам правила. Та й ми не збиралися псувати вам настрій. - відповіла біловолоса, він хитнув. Однак я все одно не хочу брати участь у всьому цьому.

- Особисто мені все одно що ви хотіли, я йду з гри! - після цього крику мій голос змінився, він зазвучав дуже дзвінко і пискливо. Кендо подивився на мене з цікавістю, а потім зі страхом і розчаруванням на обличчі. Дека здивовано моргнув, Нора немов прокинулася. Вона підійшла до мене і поклала руку на моє плече. Аж раптом я відкинула її і з силою відштовхнула Сміт. Тут же старший зловив зеленооку і акуратно поклав біля стіни. Агора з посмішкою спостерігає за цією виставою, я різко повернула голову в її бік.

- Чого втупилася, відьмо? - грубо запитала я, дівчинка зніяковіла і відвела погляд. Раптом Дека обійняв мене ззаду, міцно притискаючи до себе. Інші втупилися на нас, намагаючись вгадати, що відбувається.

- Мабуть, я рідко можу говорити такі речі, але без людей ти не зможеш вибратися з цього місця. - повільно промовив він. Я відчула, що той перестав мене утримувати. Повернувшись до нього обличчям, усміхнулася.

- Добре… Я намагатимуся тримати це почуття під контролем. До речі… згадала своє прізвище. Я - Алоя Двуличчя. - зізналася всім оточуючим. Багато хто здивовано переглянувся, тільки одна Агора стоїть і плескає в долоні ще посміхаючись.

- Саме про це і гадала, що ти нам розповісиш його. - вимовила вона й озирнулася на Нору, яка ще лежить в тому ж положенні, що й раніше. Йокогама недоброзичливо глянув на дівчинку в синьому костюмі.

- З чого ти це взяла? - запитав хлопець, та насупилася, місце неї відповів його брат. Він сам здогадувався, що зі мною не так.

- Припускаю, що в неї роздвоєння особистості. Зараз вона прийшла до тями, але в будь-який момент може знову стати божевільною. - пояснив кароокий подивившись на нас. Ще не вирішивши, що робити, я уважно подивилася на нього. Він помітив мій погляд. - Агора, ходімо звідси. Упевнений, що Дека і сам розбереться з обома. - додав Кендо і біловолоса мовчки підморгнула йому. Вони пішли геть від нас, прямуючи в лівий бік від цента. Після їхнього відходу Нора прокинулася, світловолосий допоміг їй встати на ноги. Вона дивно на нього глянула, немов не зовсім розуміючи, що сталося.

- Ти як? - запитав він у неї, дівчина з рожевим волоссям хитнула. До неї повільно повертаються життя й осмисленість. Я підійшла до них, вона перевела на мене погляд.

- Вибач, я не хотіла заподіяти тобі біль. - промовила я, Сміт здивовано втупилася на мене.

- Нічого… Мабуть, це було не навмисно. - прийняла моє вибачення Нора. Потім її погляд знову став зосередженим і подивилася на нього. - До речі, з чого ти раптом такий турботливий? - несподівано запитала зеленоока, він теж здивувався. Запитання, мабуть, застало хлопця зненацька, але синьоокий швидко взяв себе в руки.

- Нора, не завжди ж мені бути грубим… - відповів він, холодно посміхаючись. - Тим паче мені доведеться стежити за однією особою, щоб вона не накоїла нічого зайвого. Хоча… найлегше її прибити… - додав Дека, глянувши в мій бік. Я спробувала зробити вигляд, що це не про мене, а старший важко зітхнув. Нора знизала плечима, немов визнаючи його правоту. Однак після його останньої фрази в мене заболіла голова і стала агресивною.

- Що ти щойно вякнув? - запитала я, пильно дивлячись на нього. - Може тебе приспати? - загрозливо продовжила, він приготувався до захисту, але мене переповнює праведна лють.

- Алоя, вибач. Я перегнув палицю. - промовив, винувато опускаючи голову. Тільки мене це не хвилює, я бачу ціль. У цю ж мить кулею полетіла на нього, дівчинка відійшла подалі від цієї битви. Ефект несподіванки зробив свою справу. У результаті мені вдалося повалити Деку на землю. Світловолосий із силою в’їхав мені в живіт. З легень вибило повітря, я відлетіла вбік. Він одразу ж схопився на ноги. Я теж встала, хитаючись і притискаючи руки до живота. У мене раптом моторошно запаморочилося в голові, а руки й ноги затремтіли. Не встигла додумати до кінця, як ноги підігнулися, і впала на підлогу. Синьоокий схилився наді мною. Я знову чекаю удару, але натомість відчула дотик чогось холодного й вологого - це була його рука. Холодні тонкі пальці шарять по моєму животу. Він дістав із кишені плаща бинт і почав мене перев’язувати. Закінчивши цю справу, сів поруч. - Я не думав, що ти так можеш відлетіти від мого удару. Знаю… дурень, але насправді було б простіше, щоб ти померла. Я хочу, щоб вижила більшість, і мій брат не виняток. - спробував пояснити він, я не стала більше сперечатися. Нора щойно вернулася до нас. світловолосий обернувся до неї.

 - Навіть якщо вона загине, твій брат не скаже тобі дякую. Вам потрібно помиритися іншим чином, не таким кровожерливим. - порадила вона, Дека задумався. Потім він подивився на мене і мовчки вставши, посадив у крісло, що знаходиться в правій частині цього замку. Я здивовано озирнулася на всі боки. Біля крісла стоїть кам’яна тумба, на якій лежить один пістолет та безліч маленьких метальних ножів.

- Нора, я прислухаюся до твого рішення, тому ця зброя нам не знадобиться. - обіцяючи вимовив він, зеленоока хитнула, запам’ятавши його слова. Потім вона підійшла до мене і сіла в найближче крісло.

- Може ми нарешті зрушимо з місця!? - зробила я гучне зауваження. Раптом пролунала луна голосу, але цього разу він дивиться на нас із верхнього поверху:

- Гей! Вітаю ще раз! Давненько ми не бачилися, хоча це перша наша зустріч, так!? - реготав він, хлопець стоїть на напівзруйнованому балконі, сам увесь у райдужних кольорах. Через цей одяг можна припустити, що він працює клоуном. Волосся в нього чорне, коротке, але дуже кучеряве. Обличчя здавається майже дитячим. Очі сірого кольору, немов вицвілі, але в них, у самій глибині ховається безумство. Виглядає це страхітливо. - Точно… Я забув представитися. Ви можете мене звати під ніком Ян. - з цими словами він прибрав зі свого обличчя пасма волосся і церемонно схилився.

- Отже, ти не збираєшся говорити нам своє справжнє ім’я? - поцікавився Дека, Ян засміявся.

- Навіщо? Ти ж розумієш, лиходії не повинні розголошуватися, так? - запитав риторично і підморгнув мені. Нора тривожно поглядає на мене і здається збитою з пантелику.

- Це все що ти хотів сказати нам? - сердито оцінила зеленоока, Ян склав руки на грудях.

- Не тільки. Ваша Алоя, небезпечна особистість, вона загроза. Ось вам перше випробування - остаточно придумайте що з нею зробити. - оголосив дивак, вказавши пальцем на мене. Дівчинка насупилася, збираючись щось заперечити, але світловолосий випередив її:

- Випробування… Ось воно як. Ти прагнеш, щоб ми вибрали свій варіант, і залежно від того, чому ми віддамо перевагу, станеться наслідок. Неважливо який - добрий чи поганий. Тобі лише б розважитися. - сказав старший Йокогама з презирством дивлячись на Яна, той усміхнувся.

- Дека, прям читаєш мої думки! Це випробування досить просте. Щасти, а я піду і зустріну іншу команду. Бувайте! - він помахав рукою і розчинився майже на очах. Дека і Нора втупилися на мене. Я відчула, що вони обмінюються думками з приводу моєї поведінки.

- Алоя, ми далі залишаємо тебе живою, чи не так, Нора? - запитально промовив синьоокий. Та вже з сумнівом дивиться на мене, я хитнула.

- Гаразд, вона нам ще знадобиться. Йдемо. - закінчила вона і клацнула пальцями. Послухавшись її, ми увійшли в сусідню кімнату.