Прощавай гра

Потрапивши в коридор, ми виявили нові двері. Я зазирнула всередину і побачила кімнату з купами різних видів зброї та приладів, які красуються на полицях уздовж стін. Брати теж зайшли, але їх це не здивувало, вони явно розуміють для чого потрібні. Молодший Йокогама підійшов до них і збагнув, що не підроблені.

- Що це за прилади? - запитала я в кароокого, той похмуро подивився на мене.

- Їх використовують агенти… Вони потрібні в різних таємних операціях, можна і у військових, якщо ти не агент. - пояснив мені він. Дека продовжує стояти біля дверей, задумливо дивлячись на цю кімнату. Здається, на нього нахлинули спогади з минулого:

Коли вони тільки перший раз вступили в цю «секту», його брат був дуже цьому радий. Старший Йокогама теж був щасливий, тільки це тривало не зовсім довго. Кендо почали відмічати, що він кращий за свого брата. Однак насправді, вони були рівними за знаннями. Лише хлопець у червоному спортивному костюмі повірив у ті слова. Він чудово знав, що Дека йому не зашкодить, тому скористався цією нагодою. Одного разу сказав йому, що він нічого не може зробити без нього. Світловолосий спочатку думав, що це говорить не всерйоз. Але коли той почав підставляти його на проектах, при цьому заробляючи собі славу. Він тямив, що більше не може з цим змиритися. Відтоді між ними виникла ворожнеча, яка не затихала довгі роки. Саме тоді Дека зрозумів, що він слабкий. Хлопець у сірому плащі вирішив, що вдаватиме, ніби для нього Кендо нічого не значить. Проте вони примирилися, таким неординарним способом, у вбивчій грі…

Поки він думає над своїми вчинками, молодший Йокогама і я помітили, що синьоокий дивиться в одну точку. Причому на його обличчі читається таке страждання, що в мене по спині пробіг холодок. Кендо вирішив розібратися в тому, що відбувається, він підійшов до брата і поплескав його по плечу, чим відволік його від непотрібних думок.

- Ти про щось задумався? - запитав кароокий, той похитав головою вже посміхаючись.

- Трохи, але це в минулому… Я гадаю, що за допомогою цих знарядь ми зможемо перемогти спільного ворога. - запропонував ідею нам. Хлопець у червоному спортивному костюмі запитально подивився на старшого брата. - Не хвилюйся, зі мною все гаразд. Давайте краще підготуємося перед тим, як відповісти йому. - все ж переконав їх Дека. Він зняв зі свого плеча руку Кендо і глянув на мене. - До речі, раніше ми з братом хотіли дізнатися про твій секрет, тоді ти мені не сказала, чому пішла з нею… Хоча зараз, це не найважливіша проблема. Загалом хотіли розповісти, що потрапили сюди не випадково. Нам сказали попрямувати сюди, знову дослідити це місце. Звісно, я не бачив у цьому особливого сенсу, але той так заволав про вбивчу гру. Я в це до кінця не вірив, але він мав рацію. - пояснив старший мені. Я хитнула, показуючи, що з ним згодна.

- Взагалі те, що приховувала, не має нічого цінного. Я лише захотіла дізнатися про неї побільше. У нас трапилася невелика перепалка щодо Агори, але потім ми зрозуміли одне одного. Нора хотіла дізнатися, ким для неї є я, тому що вона хотіла позбутися її. У підсумку ми домовилися. Далі швидше за все Кендо тобі розповів про це. - прояснила їм, кароокий дивно подивився на мене, наче очікував чогось більш геніального. Дека ледве помітно хитнув і мовчки підійшов до полиці, де лежить військовий пістолет. Взявши в руки, він перевірив його на працездатність. Переконавшись, що він дійсно заряджений, він пересмикнув затвор. Побачив, що тут є мішень і вирішив спробувати на ній. Йокогама натиснув на курок і в кімнаті пролунав гуркіт. Ми з його молодшим братом звернули увагу на світловолосого. Його окуляри з’їхали на кінчик носа, але в нього вийшло влучити прямо в ціль. Синьоокий повернувся до них і вручив йому пістолет. Хлопець у червоному спортивному костюмі взяв його.

- Ти в цьому більше розбираєшся, ніж я. - вимовив старший, але він має смішний вигляд, бо хоче бути як суворий сержант із цими окулярами. Кендо наважився підійти до нього і підправити їх. Коли повернув на місце, його старший брат зніяковіло посміхнувся. - Дякую, але я міг і сам… - пробурмотів він, кароокий тільки знизає плечима.

- Я завжди радий тобі допомогти… Ти ж казав про підготовку, що хочеш зробити? - запитав він, Йокогама зам’явся і похитав головою. Я відчуваю напружену атмосферу.

- Придумав план вбивства, але для початку пройдемо далі. - сухо сказав синьоокий. Ми мовчки пішли за ним і недалеко від цієї кімнати побачили картину. На ній зображений Ян і написано: «Ключ перед вами».

- Що це означає? - запитала я, Кендо подивився на неї. Він тут виглядає вже більше, як граф, а не клоун. Стоїть у білій сорочці, червоному плащі до пояса і чорні штани. У руках у нього келих із червоним вином і гордовита посмішка. Картина досить похмура, але й вражає своєю загадковістю.

- Ми повинні в неї зайти. - тихо вимовив Дека, не чекаючи нашої відповіді, торкнувся її і відкрився ще один прохід. Ми зайшли всередину і побачили сходи на гору, стали ними йти. Вони нам здавалися вічністю, але дійшли до верху. Ми відкрили люк і перед нами виявилася та сама картина з голограми, тільки тепер це реальність. Кендо не може повірити своїм очам, що змогли вибратися з цього місця. Однак синьоокий не поспішає радіти цій події. Він подивився на сходи, що ведуть вниз.

- Вам не здається це дивним, що нас так швидко відпустив? - поцікавився він, молодший брат подумав над його словами і хитнув.

- Ти маєш рацію, він може за нами прийти. Тоді нам потрібно йти з цього проклятого місця! - заявив йому кароокий, але світловолосий здається його вже не слухає.

- Тоді тікайте, я й сам із ним упораюся. Може після цього вони мене поважатимуть… - з похмурим обличчям старший Йокогама попрямував назад до цього замку, швидко спускаючись сходами. Кендо схвильовано дивиться на постать рідної людини, що тікає. Він не може його залишити з таким небезпечним завданням, не попередивши мене побіг за ним.

- Почекай! Я тебе одного нікуди не відпускав! - крикнув він йому вслід, і зрозуміла, що мушу їм допомогти. Я теж попрямувала в їхній бік. Тим часом хлопець у сірому плащі завернув у ту саму кімнату зі зброєю, взявши пістолет, попрямував шукати Яна. Тільки замість нього зустрів переляканого брата, який швидко взяв його за руку, щоб той не пішов. - Дека, ти ще на мене ображаєшся? З того моменту, як я робив усе, щоб тобі не дісталися складні завдання? Вибач… Я просто не хочу тебе втратити… - промовив він, заглядаючи йому в очі. Я захекавшись, з цікавістю стежу за тим, що відбувається. Синьоокий ледве стримує сльози й усміхається йому.

- Кендо… Я це вже зрозумів… Тільки ці агенти тепер думають, що ні на що не придатний. - вимовив, відводячи від нього погляд убік і продовжив: - Я хочу довести їм протилежне… без твоєї допомоги. - Я ж бачу, як хвилюється його нижня губа, і розумію, що він стримується з великими труднощами. Хлопець у червоному спортивному костюмі не перестає тримати за руку старшого брата.

- Тебе не має хвилювати їхня думка! Їм потрібні байдужі ляльки, які можуть виконати будь-яке доручення. Я сам втомився працювати на них і знаю, що тобі теж важко. Давай просто підемо, поки він нас не знайшов? - з надією запитав кароокий. Тільки вже пізно, Ян вже стоїть позаду молодшого брата. Світловолосий зітхнув і піднявши вільну праву руку, стрільнув у нього. Куля влучила в стіну, але було близько.

- Ось я вас відшукав, Дека вже зрозумів, що вимагаю від вас. Бийтеся зі мною! - бадьоро оголосив кучерявий, але він не очікував мого нападу. Я переключилася на свій лютий бік і накинулася на нього. Кендо обернувся і зрозумів, що час діяти. Тримаючи пістолет у лівій руці, він вистрілив у лиходія, попереджаючи мене, що час відлипнути від нього. Ян невдоволено зашипів, уже тримаючись за рану в нозі. Я відстрибнула від нього і повернулася до братів. Кароокий подивився на старшого Йокогаму і хитнув йому, щоб той стрільнув. Хлопець у сірому плащі зосередився, дивлячись на лиходія, який своїми сірими очима благає про пощаду. Тільки на брата це не подіяло і після пострілу куля пробила його голову. На цьому життя монстра закінчилося. Синьоокий впустив пістолет, коли молодший вирішив його обійняти. Сам брат теж уже нічого не тримає у руці.

- Ми це зробили! Тепер вирушаємо… - зрадів Кендо, впираючись йому в груди, а потім звернув на мене увагу. - Алоя… дякую і тобі. - після цього він відчепився від Дека. Світловолосий заспокоївся і підійшов ближче до мене.

- Дякую. Тепер ми вільні. - хитнув він, і мені нічого не залишається, як усміхнутися у відповідь. Сам молодший брат засяяв від щастя, тільки й думаючи про те, щоб повернутися додому разом зі старшим. Ми мовчки піднялися на верх, як тоді. Тільки мене хвилює одне питання:

- Яким чином ми виберемося звідси? - запитала я. Проте хлопці знають, що робити, поки я не бачила: кароокий взяв молоток і великий цвях, а інший міцну мотузку. Оскільки гора має виступи, то можна на неї піднятися. Тільки на відміну від братів у мене не вийшло це зробити.

- Як ви це зробили? - зацікавилася в них. Вони подивилися вниз на мене.

- Ми займалися скелелазінням, зараз тебе витягнемо. - пояснив старший. Я послухала його, і вони почали робити мені підйом на верх. Дека тримає мотузку, поки Кендо вбиває цвях молотком у землю. Після цього старший Йокогама закріпив її морським вузлом і спустив вниз, щоб я змогла піднятися. З невеликими зусиллями подолала цю перешкоду. Коли я піднялася, віддячила їм обом. Вони скромно прийняли мій жест. Обмінявшись телефонами, ми розійшлися по домівках, але кожен обіцяє, що ще зустрінемся.