Головоломка почуттів

Пройшовшись коридорами, вийшли на середину, побачили сходи з лівого і правого боку. Вони розташовані півколом і здаються цілим прольотом. Я поманила пальцем Нору, і ми пішли до лівого. Сходинки виявилися широкими й рівними, тож прямувати можна удвох. Незабаром ми опинилися навпроти зелених дверей. Я штовхнула їх, і обережно зазирнули в невелике приміщення. Це зала, яка заповнена запорошеними дерев’яними шухлядами і похиленими книжковими шафами. У дальній стіні видніються двері, але на них замок. На підлозі лежить коробка, у ній загадка. Вона виглядає пом’ятою і на неї різні подряпини. Літери майже не помітні, але Сміт їх побачила. Вона відзначила 9 літер. Нижче є клітинки, їх теж 9.

- Нам потрібно скласти слово? - запитала я, та заперечно похитала головою.

- Не зовсім… Ми маємо з цих літер скласти слово, щоб літер було стільки ж, що й у клітинах, а їх 9, значить слово з 9 літер. - Пояснила вона, ми сіли поруч на підлогу і почали вдивлятися. Я спробувала напружити свої мізки і вирішила озирнутися, це має бути щось схоже на це місце.

- Може це слово пов’язане з таємничістю чи злістю? - висловила першу думку, що прийшла мені в голову. Нора хитнула.

- Схоже. Яке слово запропонуєш? - поцікавилася зеленоока, я зробила задумливе обличчя.

- Є слово невинність, але це не по темі. - запропонувала невпевнено. Дівчинка з рожевим волоссям наморщила ніс.

- Алоя, у цьому слові 10 букв, тут немає 3 «н» та «і». - зауважила вона. Я знизила плечима, чекаючи, що буде далі, але Нору відвідала блискуча ідея.

- Давай у твоєму слові приберемо зайву «н», «ви» поміняємо місцями з «ні», але місце «і» буде «а». Вийде - ненависть. - припустила вона, підставивши в комірки літери. У підсумку головоломка відкрила нам ключ. Ми його взяли, я задоволено глянула на зеленооку. Вона посміхнулася у відповідь. Далі встали, і Нора відчинила двері цим золотим ключем. У мить подумала про братів, може їм варто залишити ключ?

- Почекай, давай ми покладемо ключ на місце, коли зайдемо, двері зачиняться. Потім вони не зможуть сюди зайти! - вигукнула я. Вона повернулася і дивно подивилася на мене. В її погляді є щось лякаюче, зелені очі раптом стали майже чорними.

- З якої, до речі? Вони нам про себе толком не розповіли. Ти що їм довіряєш? - суворо запитала мене, доторкнувшись до мого короткого коричневого волосся, та завела його мені за вухо.

- Так, що в цьому такого? - зніяковіла я. Дівчинка наблизилася до мене ще на півкроку і зазирнула в мої блакитні очі. Від її погляду мене пробило тремтіння.

- Шкода… Алоя, тобі потрібно подорослішати, а то легко обдурять. - прошепотіла мені на вухо, її гаряче дихання мало не обпекло мене.

- Але вони повинні… - слабо заперечила я, Нора усміхнулася і похитала головою.

- Мати шанс на довіру? Не жартуй мене… Ми не можемо їм довіряти. Ти з цим згодна? - запитала Сміт, взявши мене за підборіддя і трохи повернувши мою голову вбік, я хитнула. Вона відпустила мене і задоволено хмикнула.

- Ось і чудово, ходімо. - промовила зеленоока і зробила крок за двері. Мені нічого не залишалося, як піти за нею. Далі двері зачинилися. Тим часом Кендо і Дека обстежили місце, де вбили Агору. Біля неї лежить пістолет і в неї встромлений ніж. Молодший брат дивно подивився на ці знаряддя.

- Звідки взагалі взявся пістолет? - запитав він, хлопець знизав плечима. Старший Йокогама нахилився над ним, узяв його в руки й уважно оглянув. Потім він підняв на нього очі.

- Може це пістолет Агори? - припустив синьоокий, Кендо подумав про інший випадок.

- Ця зброя напевно належить головному лиходієві. Якщо це так, то з’являється ще 2 питання: він загубив її? Чи навмисно залишив для цього випадку? - замислився він, Дека поклав пістолет на підлогу і сам підвівся, брат зітхнув.

- Найімовірніше, це було заплановано. Адже він головний лиходій, і йому це тільки в радість залишати такі небезпечні речі, як пістолет. - підсумував старший, дивлячись на нього.

- До речі, а в Нори й так був собою ніж. - зазначив кароокий, світловолосий підозріло глянув на зброю, яку підкреслив його брат.

- Цікаво… Звідки в неї він узагалі? Мабуть, Алоя знала про це. - вголос подумав хлопець у сірому плащі, Дека озирнувся.

- Вони тоді від тебе втекли? - запитав у брата, той відгукнувся.

- Так. Коли Нора запропонувала мені піти з нею - я відмовився, а Алоя погодилася. У неї був якийсь план, але мені не відомо, який. - підтвердив він, Кендо посумував. Його руки складені на грудях, синьоокий помітив це.

- Треба в них це з’ясувати… Тільки якщо ми їм нічого про себе не скажемо, вони нам не відкриються. - промовив він. Йокогама підійшов до нього і трохи торкнувся його плеча.

- Послухай, я не вважаю, що їхня інформація нам значно полегшить вихід із цього замку. Я розумію, що ти вже їх вважаєш друзями, але це ще та думка дитини. - промовив він тихо, Кендо здригнувся і підняв погляд на нього. На його обличчі не має посмішки, воно виглядає стривоженим.

- Я знаю, Дека. - відповів той. - І все ж їхня допомога нам не завадить. Та й ми тут усе подивилися, йдемо до них? - у його словах звучало явне запрошення. Синьоокому довелося погодитися з ним, бо іншого вибору не було. Адже потрібно далі шукати вихід, на цьому його думка з ним збіглася. Він прибрав руку з плеча молодшого і попрямував разом із ним шукати команду №1.

Однак Алоя і Нора, перейшовши межу дверей, почали розглядати проектори і ліхтарі, що розташовані навколо. На них звисають дроти по квадрату, які дають мальовничу картинку, схожу на саму дійсність. Ми побачили те саме місце, де перебували раніше ще до зустрічі нових знайомих і цієї гри. На вулиці стало краще. Замість сріблястого моху, який був скрізь, тепер з’явилися зелені листя і калюжі, які в цьому місці віддають прохолодою. Кущ, у якому був люк - зник. На його місці залишилися гілки, що стирчать, які ще трохи зелені, а до їхніх країв вже липне жовте листя. Так ось у чому справа, настала справжня осінь. Я підійшла ближче до цього реального пейзажу, щойно зеленоока хотіла мене зупинити, як тут же головою зіткнулася об стіну. Її очі були дуже здивованими, і вона розсміялася, мені було не до сміху. Це неприємне відчуття, тепер головна біль.

- Ти що дійсно повірила, що це насправді? Ха-ха… Яка кумедна! - глузувала дівчинка з рожевим волоссям, я невдоволено подивилася на неї. Вона, зрозумівши мій настрій, одразу ж набула серйозного вигляду і закрила рот рукою. Посмішка зникла з її обличчя. - Зрозуміло, ти не очікувала такого. - додала вона, я хитнула. Вона взяла мене за руку і побачила важіль. Нора смикнула його вниз, і картинка нам відчинила двері, ми увійшли. Поки Нора й Алоя досліджували новий коридор, Дека і Кендо зіткнулися з тим, що головоломка вже зроблена, але ключа не знайшлося. Світловолосий запідозрив щось недобре, поправивши свої окуляри, які падали йому на ніс від тяжкості. Молодший озирнувся і сам був здивований вчинком команди №1, а він ще хотів їм розкрити свою таємницю. Синьоокий підійшов до дверей і смикнувши їх за ручку спробував відчинити. Двері не піддалися, його бере злість і досада. Він обернувся, подивившись на свого брата. Той стоїть біля стіни і з розгубленим виглядом дивиться то на стіну, то на старшого.

- Ми застрягли, ось до чого призводить довіра. - вимовив хлопець у сірому плащі, скрививши обличчя. Брат мовчить, немов підтверджуючи його слова. Після цього настала гробова тиша, порушити яку ніхто не наважувався. Раптом позаду всіх пролунав стукіт підборів і Кендо повернув голову. Це виявився Ян. Він притулився до стіни й усміхнувся, побачивши нас. Кароокий швидко кинув на нього підозрілий погляд, але Ян не зник, а продовжив стояти.

- Привіт. Я тут повз проходив. Може допомога потрібна? - запропонував негідник. Молодший покосився на нього і підібгав губи. Хлопець помітив його погляд та озирнувся на старшого, той хитнув.

- Доброго, мабуть, з їхнього боку було не справедливо забрати в нас можливість пізнавати нові місця. - відповів йому на це Дека. Ян хитнувся, ніби погоджуючись.

- Хм… дівчата виявилися хитрішими, ніж я думав. Гаразд, тримайте запасний ключ і ще приготував вам поїсти. - після озвученого зник за дверима і повернувся з пакетом їжі, який вручив молодшому, а старшому Йокогамі - ключ. Подивившись на його вміст, Кендо задоволено посміхнувся. Тут же Ян зник із поля зору. Брати вирішили не розбиратися в цьому, а пішли далі. Світловолосий відчинив двері, за якими виявилася та сама картинка, яка опинилася перед командою №1. Це голограма, вони не здивувалися, бо вже були в цій школі.

- Давно в ній не робили такі штуки. - промовив Дека мало не пошепки, стало видно, що він дуже схвильований.

- Так, я пам’ятаю, коли ми сюди перший раз прийшли і - хотів закінчити він, як тут же його перебив старший.

- Мовчи, нам не можна це говорити. - хитнув синьоокий головою в бік самої голограми. Кендо не зрозумів, чому брат говорить пошепки, але вирішив йому не опиратися.

- Чому? Ми збиралися їм розповісти. - зацікавився молодший, дивлячись на світловолосого, той проігнорував його запитання. Нарешті він зібрався з силами і прошепотів.

- Ти ще хочеш їм повідомити, навіть після такого недоречного вчинку? Який же ти хлопчисько, Кендо. - щиро злегка піднявши брови, при цьому посміхнувшись, вимовив він. Хлопець у червоному спортивному костюмі зніяковів, на його вилицях заграв рум’янець, він негативно затремтів головою.

- Брате, ну давай все-таки розповімо їм, вони в боргу не залишаться. - промовив кароокий і Дека закотив очі до стелі, а потім важко зітхнув.

- Річ у тім, що навіть якщо я і бажав би їм щось повідомити, але це неможливо. Ти ж чудово знаєш ці правила, але я можу нагадати:

1) Люди, які не перебувають в агентстві, не мають права знати про таємну інформацію.

2) Ті, хто не мають спеціального обладнання - однозначно не агент.

3) Не досягнувши 18 років, не можете вступити до таємного товариства. Однак хлопці можуть випробувати себе з 16 років. - на цьому світловолосий закінчив, глянувши на свого молодшого Йокогаму. Той з трохи винуватим виглядом грюкнув головою. Насправді синьоокий не проти дізнатися про їх таємницю, але боїться, що після цього станеться щось погане. Він підправив своє світле волосся за вуха, тепер хлопець має милий і доброзичливий вигляд. Кендо, подивившись на це, зніяковіло посміхнувся. Його старший брат запитально подивився на нього, але потім зрозумів у чому справа. - Вони іноді заважають… - пробурчав Дека про себе. Хлопець у червоному спортивному костюмі підійшов до нього і взяв під руку.

- Хех… чудово тебе розумію, йдемо. - сказав він, посміхаючись, той хитнув головою, і вони вирушили далі, зайшовши в цю картину тримаючись за руки. Коли вони увійшли всередину, то виявилося, що крім колон у коридорі, там нічого немає. Кендо вже почав звикати до цієї тиші. Світловолосий усе ще ніяковів від його несподіваного дотику. Кароокий вирішив не звертати на це увагу і пішов уперед, той сіпнувся за ним. Зупинившись, він повернувся до брата. - Ми з тобою разом їх знайдемо. Добре? - попросив він, синьоокий хитнув головою. Вони попрямували далі, але тут же побачили цих двох. Після цього Кендо сховався, смикнувши старшого за руку. Дека підкорився і був здивований, що вони в сантиметрі один від одного. Молодший Йокогама зробив вигляд, що не помітив цього, брати залишалися тихими, щоб почути їхню розмову:

- Нора, їх підозріло довго немає, може, ми все-таки їм відкриємо двері? - запитала я в пошуку виходу із ситуації. Зеленоока задумалася, і раптом обличчя її розпливлося в усмішці.

- Алоя, я ж тобі говорила, що вони нам не потрібні. Треба перемогти в цій грі. Мені байдуже, які ті хлопці насправді. Якщо вони нам принесуть поїсти, ми дозволимо їм залишитися. Може, ми будемо краще до них ставитися. - вимовила вона з усмішкою. Кендо за колоною посміхнувся, а потім похмурішав. Світловолосий усе ще здивовано дивиться на кароокого. Раптом його молодший брат притягнув ще ближче до себе, старший цьому ще більше здивувався, ця небезпечна відстань викликала в нього жах.

- Кендо, що ти робиш? - запитав він тихо. Хлопець у червоному спортивному костюмі не відповів, але вони ще сильніше пригорнулися один до одного, і Дека розгледів, що його ноги впираються в стегно молодшого, який обійняв його за талію, а пакет лежить на підлозі.

- Пробач… я не хотів… - почав виправдовуватися, і старший раптом перестав усміхатися. Він притягнув хлопця ближче, і вони зустрілися чолами. Дека здивовано витріщив очі. - Я зрозумів, що люблю тебе. - закінчив молодший. Синьоокий не знає, як йому реагувати, відповісти взаємністю чи відштовхнути того від себе. Він не може поворухнутися, оскільки той міцно тримає його. - Розумію… ми брати, але може ти дозволиш мені поцілувати тебе. - знову заговорив хлопець у червоному. Світловолосий почервонів і притулився, дивлячись на кароокого.

- Кендо… я теж люблю тебе… - насилу вимовив він. - Звичайно… будь ласка… - старший Йокогама нахилив до молодшого обличчя, і вони злилися в довгому й ніжному поцілунку. Він насправді не був таким - у кожного з них була секунда в розпорядженні, але він здався синьоокому вічністю, бо вперше в житті відчув таке почуття. Тим часом Нора й Алоя повернулися до ближньої колони, перед собою побачили братів в обіймах, які не переставали один на одного дивитися. Коли поцілунок закінчився, молодший Йокогама, важко дихаючи, сказав:

- Дякую… Дека, ти такий добрий. - погладивши того по голові. Він широко посміхнувся.

- Більше не роби так, скоріш за все вони зникли, поки ми тут… тішилися. - м’яко мямлив Йокогама, дивлячись на брата. Кендо опустив очі й сумно хитнув. Повернувши голову вбік, побачив, як на них дивляться дівчата. Він тут же відштовхнув свого старшого, зробивши вигляд, що нічого не було. Синьоокий мало не впав від його поштовху, але той притримав за руку.

- Ви такі милі. - зазначила я, подивившись на братів. Вони здавалися щасливими і задоволеними одне одним.

- Алоя, не обманюй себе. Вони спочатку за нами стежили, а потім ми їм стали не цікаві. - повідомила Нора з легкою заздрістю дивлячись на них. Молодший помітив, що чогось бракує і подивився на підлогу, побачив пакет з їжею. Він підняв його, звідти нічого не звалилося і мовчки вручив їм його.

- Це справді так… Загалом ми вирішили вас знайти, щоб поговорити. Нам сюди допоміг потрапити Ян, також віддав їжу. - пояснив Кендо. Зеленоока хитнула і прийняла пакет, подивившись на вміст, побачила, що там кілька бутербродів, 2 апельсини і пляшка води. Цього мало на чотирьох, але ми можемо поділитися, адже вони нам повністю віддали пакет. Ми разом із ними присіли на підлогу та віддали їм бутерброд і апельсин. Брати не відмовилися від їжі, вони мовчки взяли і стали ділитися один з одним, поглинаючи її. Ми теж не відставали від них, бо їсти дуже хочеться. Наситившись, залишилася тільки пляшка води. Однак уже було не до неї, мій розум став відключатися. Виявляється, з цією їжею щось не так, вочевидь це був план Яна. Я відчула, що очі мої заплющуються, і поступово провалююся в темряву. Останнє що почула це тихе, але потужне шипіння Дека:

- Спокійного сну… - і після цього заснула. Не тільки моя свідомість, а й інші перебувають в такому ж стані, як і я. Поки ми спимо, до нас підійшов цей клоун, він засміявся.

- Думали, що все так легко. Нічого… ви ще справжніх випробувань не бачили. Поспіть, адже нерви вам знадобляться і досить багато! - він протягом хвилини дивився на нас. Крізь сон розумію, що від нього буде наступна дія… Головне вижити.