Шелест

   – Всі гріхи свої і помилки, злочини та злодіяння, всі гріхи свої і помилки, злочини та злодіяння! Ти відплатиш за все, втратиш усе, ти ніде не знайдеш собі місця! 

Двадцять років потому. Село Незин. 

        – Ти знову посварився з матірʼю? 

– Лука? – голос позаду. Повертаюся, але не можу роздивитися обличчя. За цією людиною бачу дерева, деякі з них горять і дим такий густий, що від одного подиху стає погано. 

– Лука? Лука! Прокидайся. – шепіт майже в саме вухо. Чи він змусив мене прокинутися, чи ні, але розплющую очі і бачу не звичну стелю, а небо. Небо! Хмари, блакить. Я на вулиці! 

Я і сам не знав навіщо питав і що хотів почути. Було це бажання підтримати нашу розмову, чи просто мій нестримний інтерес до життя людини, про яку більше пʼятнадцяти років сумісного життя зовсім нічого не знав. 

Слово те звучить наче якесь закляття, тому що тіло тепер рухається за моєю волею і тому біжу. Не озираюся і біжу так швидко, що ноги плутаються, не звертаю увагу на біль в грудях, на тремтіння в ногах, які неприємно пульсують, і на клубок який до горла підступає не зважаю теж.

Як і просив Клим, хрестик я не знімав та до лісу не ходив. Моє життя стало неймовірно нудним, сірим, тягучим.

– Де змій? – питаю, здається, вже п’ятого. Ніхто не знав і не бачив його щонайменше два тижня. Я б хотів не звертати на це уваги, бо знаю його характер, але наближається різдвяна ніч, свято однаково значуще як для людського світу, так і для лісу. 

Проґавив. Із всіх можливих почуттів які я міг відчути, це виявилася саме печаль такої сили, що ось-ось від виснаги полились би сльози, але перш ніж це стається, відчуваю дотик до свого плеча, дуже обережний і мʼякий.

– Лука! – знову істерика, знову нявка квапиться, і тепер біля мого ліжка ледве дихає, втомлена, дуже схудла, кожен день переживає одне й те ж саме, тому що сни стали тільки гірше.

– Лука! – Навкруги стільки людей і нелюдів, все у вогні, крові, криках і плачі. Вдалечині бачу нявку та відьму, а поруч змій, який стоїть не біля них, а проти, захищаючи мертве тіло Ярослави, яке, за всіма людськими звичаями, треба було поховати. 

Пʼятсот років тому, коли у лісі були зовсім інші правила та бажання, коли нечисть і одне одного вбивала, і людей, коли до кровожерливих блуда з вієм приєднувався ще й хранитель, трапилася подія, яку всі зараз називають «історія щасливої ночі»:  Водяний, шалено закоханий в русалку, пожертвував соб