Хан Джісон (Han)

Джісон протягом декількох місяців успішно ховається від зайвих поглядів, продовжуючи розмальовувати дивними смужками фарб фасад старшої школи. Але чи зможе таке заняття лишитися без належного покарання?

– Що… відбувається? Чому метелики змінили свій колір? - Мінхо підійшов впритул до незнайомця, заглядаючи тому прямо в очі. – І чому частина твого волосся посиніла?

Джісон ув’язнений у будинку, з якого не має виходу. Він під пильним наглядом двох псів «церберів», які звуться його батьками. 

 Однак, чи зможе Хан вибратися?

Підтримувати популярність так само важко, як і здобути. Ае Рі завжди це знала, але доки не здобула популярність вона й подумати не могла на які жертви доводиться йти. Ще більш таємничим було тільки те, чи чекає після цього всього щасливий кінець. І якщо так то чи справді він буде таким?

Кі Ае Рі, дівчина, що обожнює свою роботу. Проте вона навіть не здогадувалась, що завдяки цій роботі вона зможе знайти, кохання та нових друзів, а разом з цим і нові проблеми. 

Завалися!» — Хан зіскочив з місця, грюкаючи по столу. 

Іноді людині потрібна інша людина для загоєння ран. Шрамів. Для нормального самопочуття. Для відчуття, що ти живий. Що ти комусь потрібний. Що хтось буде піклуватись про тебе. Любити.

Будинки тихо гаснуть під покровом ночі. Останній час вони обіймають темряву через проблеми з електрикою. Часто в такі дні при свічках Мінхо думає про всяке. Про роботу, яка витрушує його як мішок, про несправедливість у світі за

вікном … І про Джісона.

Мінхо тікає через вікно до свого хлопця Джісона, який влаштував у мотелі романтік із вкраденими квітами. Він кохає його, не зважаючи на різний соціальний статус та життєві цінності. Для нього Джісон - довгоочікуваний ковток свободи та кохання, і бути він хоче тільки з ним.

Колінки кровоточать, незмінно харкають кров’ю, виїдають його негайно, іноді — нагадують, що непомітно можуть вбити. 

Поруч із Мінхо навіть кришталеві коліна напрочуд тихі. Поруч із Мінхо Джісон навіть почувається якимось живим.