Хан Джісон (Han)

Синмін був готовий до того, що кар‘єра айдола може повністю звести нанівець його приватне життя, включаючи романтичні стосунки. Особливо стосунки. Не те щоб ця сфера у Синміна колись пашіла насиченістю, проте він, як і всі люди, потребував ніжності, прийняття та елементарної тактильності.

Їхній світ влаштований трохи по іншому ніж людський….

АU!Лі Мінхо - відьма, Хан Джисон - мисливець, чиєю ціллю є Мінхо. Все просто, наче 2+2, от тільки хто ж знав, що між ними спалахнуть почуття?

Джісон звичайний хлопець, що знайшов своє призначення, але мало хто його підтримує у своєму прагненні. Однак один парубок змусив його повірити у себе, як ніхто інший.

Після іскристого ножа-голки, задухи від власних пальців, від агонії — Хан Джісон нарешті знецінено мертвий.  

А літо пропахло цигарками, багаттям, і теплом карих очей навпроти.

«і поезіями, розлитими по горлі

я кохатиму тебе довіку,

так наче думки мої хворі

знову змушують збиватися з ліку.»

Для кожного близкість особлива по-своєму, але чи може людина, відчувши вуста протилежної, не бажати насолоджуватись ними ще раз? Що станеться, якщо це відбудеться? А що, якщо перейти межу? Проте це ніщо, коли це невзаємно.

 Мінхо точно не знав що може лежати ось так, подібно до глиняної ляльки в руках умілого скульптора, який штрих за штрихом викреслює нові грані фігури і його скульптором був Хан який викреслював нові грані його розуму і свідомості.

Склей молоком наші холодні пальці,

скажи: «Тут є спокій. Він прийшов слідом за нами.»