Мелодії серця

  Після занять Хосок вирішив зайти до своєї улюбленої кав’ярні, й випити гарячого шоколаду з шоколадним чизкейком. Сівши за столик з диванчиком в кінці закладу, роздивлявся вже давно знайомі стіни, чекаючи на своє замовлення.

— Якщо ти не проти, звичайно, — додав Юнгі, уважно вдивляючись у Хосока, наче намагаючись зрозуміти, чи не створює своєю пропозицією зайвої напруги.

  Минуло вже два тижні.

  За склом світилися м’які вогники вуличних ліхтарів, а в самій книгарні час, здавалось, уповільнився.

  Минав уже майже тиждень, відколи Хосок востаннє бачив Юнгі. Здавалося б — нічого особливого, вони ще зовсім мало знайомі, лиш дві зустрічі й кілька коротких переписок, у яких більше формальних слів, аніж справжніх розмов.

  Минуло лише три дні з їхньої останньої зустрічі, але цього разу переписка між ними стала трохи частішою. Хосок ловив себе на думці, що кожне коротке повідомлення від Юнгі приносило йому якусь особливу, ледь відчутну радість.

  За широким вікном кав’ярні дощ продовжував повільно стікати тонкими струменями по склу, змішуючись у химерні візерунки.

  Вечір був тихим і напрочуд теплим для цієї пори року. Осінь, немов вирішивши зробити перепочинок від своїх звичних дощів та холодів, подарувала місту ще один м’який, затишний день.

Квартира Хосока, з її мінімалістичним стилем, холодними сірими та синюватими відтінками, зустрічала своїх гостей спокоєм.

  День був напрочуд світлим. Осіннє сонце ніжно торкалося скла вітрин «Whisper of Books», малюючи на них теплі золоті відблиски. У книгарні стояла звична тиша, наповнена легким запахом кави та старих сторінок.

      Хосок

  Книгарня жила своїм звичним спокійним життям. М’яке світло торкалося дерев’яних полиць, розливаючись теплом по затишному простору.

 Кав’ярня зустріла їх знайомим затишком. Усередині було тепло, спокійно, наповнено ароматами кави й чогось солодкого.

 Двері квартири відчинилися з характерним легким скрипом. Намджун ступив усередину, струсивши сніжинки зі свого темного пальта. Вечірнє повітря за спиною залишило по собі лише легкий морозний подих, який одразу розчинився у теплому затишку квартири.

  Вечір поступово опускався на місто, занурюючи вулиці у тепле сяйво ліхтарів. За вікном книгарні ще снували поодинокі покупці, але Юнгі вже закривав касу, уважно перевіряючи записи.

  До Нового року залишалося всього два дні.

  День вже хилився до вечора, коли Хосок після занять вирішив заїхати до Юнгі.

  День добігав кінця, небо вкривалося глибокою синявою, розфарбованою яскравими гірляндами, що світилися майже на кожному балконі. Хосок стояв біля під’їзду, кутаючись у шарф, очікуючи Юнгі.

  Коли вечір плавно перетворився на ніч, і здавалося, що навіть святкові вогні почали мерехтіти повільніше, Намджун, позіхаючи й потягуючись, озирнувся на Юнгі з Хосоком.

  Минув лише тиждень після того теплого новорічного ранку, а в душі Юнгі все ще жевріло приємне післясвяткове тепло. Його книжкова крамниця зустрічала кожен новий день знайомими ароматами кави, паперу й старих сторінок.