Partie 18: Друзі, тепло і феєрверки.

  День добігав кінця, небо вкривалося глибокою синявою, розфарбованою яскравими гірляндами, що світилися майже на кожному балконі. Хосок стояв біля під’їзду, кутаючись у шарф, очікуючи Юнгі. Повітря було морозним, але легке передсвяткове хвилювання зігрівало зсередини.

  Автівка Юнгі зупинилася перед ним, і водійське вікно плавно опустилося.

— Замерз? — з усмішкою спитав Юнгі, нахиляючись трохи вперед.

— Та ні, тільки-но вийшов. — Хосок швидко сів у теплий салон. — В тебе тепло, як завжди.

  Юнгі кинув короткий погляд на нього, трохи усміхнувшись, і натиснув на газ.

— Ти готовий до святкування? — спитав він дорогою.

— Авжеж. Хоч трохи хвилююсь, якщо чесно.

— Чого хвилюєшся? — Юнгі м’яко глянув на нього.

— Не знаю… просто перший раз святкую Новий рік у компанії, де всі давно один одного знають.

Юнгі тихо засміявся.

— Ти вже частина цієї компанії. Намджун і Джин раді, що ти з нами.

— А ти? — Хосок глянув на нього з лукавою усмішкою.

  Юнгі не одразу відповів, лише м’яко посміхнувся і, не відводячи очей від дороги, мовив:

— Я тим більше.

  Квартира Джина та Намджуна зустріла їх теплом і затишком, немов запрошуючи забути про зимову холоднечу. Як тільки Хосок із Юнгі підійшли до дверей, вони відразу відчинилися, й на порозі з’явився Джин з широкою усмішкою.

— Нарешті ви приїхали! — вигукнув він радісно. — Ходіть, ходіть швидше, поки не перетворилися на крижинки!

— Ми ж не так вже й довго йшли від машини, — з легкою усмішкою зауважив Хосок, але вже скидав з себе куртку.

  Юнгі лише хмикнув, заходячи слідом. У теплій вітальні відчутно пахло свіжою випічкою, корицею, легкими нотками цитрусових та пряних спецій, що створювало особливу святкову атмосферу.

— У вас тут наче з реклами про ідеальне святкування, — посміхнувся Хосок, оглядаючи просторий зал, прикрашений гірляндами, свічками та маленькими декоративними ялинками.

— Я старався, — з гордістю відповів Джин. — Майже все вже готово, залишилось лише накрити на стіл. Хосок, допоможеш мені?

— Звісно, — відгукнувся Хосок, закочуючи рукави та прямуючи до кухонного острова.

  Поки Джин та Хосок розставляли тарілки, розкладали закуски й охайно виставляли страви, Юнгі та Намджун стояли трохи осторонь, спостерігаючи за ними. Їхні голоси лунали впівголоса, не заважаючи основній метушні.

— Хосок гарно вливається в компанію, — промовив Намджун, киднувши короткий погляд на хлопця, який якраз акуратно складав серветки.

— Він вміє створювати затишок, — тихо погодився Юнгі, дивлячись на Хосока з м’якою, майже непомітною усмішкою. — Поруч із ним якось легко. Спокійно.

  Намджун, уважно спостерігаючи за реакцією друга, трохи нахилив голову:

— Знаєш… Я радий, що ви знайшли одне одного.

  У його голосі не було жодних натяків чи допитливості — лише щире тепло й дружня підтримка.

  Юнгі коротко опустив погляд, наче дозволяючи собі коротку паузу перед відповіддю, й ледь помітно кивнув:

— Час покаже, — м’яко відповів він. — Але… так, з ним добре.

  Вони обидва замовкли, дозволяючи хвилині повисіти у повітрі. Намджун не став розпитувати далі — він і так усе бачив.

  З того боку долинув веселий голос Джина:

— Хлопці! Сервірування йде ідеально, але підкріплення все одно не завадить!

  Юнгі та Намджун усміхнулися одне одному й неквапливо підійшли допомогти, вливаючись у легку передсвяткову метушню.

  Скоро стіл був повністю накритий. Різноманітні страви заповнили його — соковите запечене м’ясо з ароматними спеціями, теплі салати з овочами та ніжними соусами, запечена картопля з хрусткою скоринкою, легкі закуски з сирами й соусами. Все виглядало настільки апетитно, що очі розбігалися. Над столом горіли свічки, їхнє тепле мерехтіння відбивалося в скляних келихах, створюючи м’який затишок у всій кімнаті. Десь на фоні тихенько грала новорічна музика, додаючи святкового настрою.

— Ну що ж, — усміхаючись, промовив Джин, поправляючи серветки на столі, — давайте нарешті сідати. Інакше вся ця краса охолоне.

  Всі розсілися, й майже одразу розпочалась легка, невимушена розмова. Спочатку всі обмінялися привітаннями та підсумками року, кожен згадував якісь свої моменти — хороші й не дуже. Атмосфера була теплою, спокійною, наче всі давно знали одне одного.

  Джин, з властивим йому захопленням, почав ділитися своїми недавніми кулінарними експериментами:

— Ви б бачили, як я минулого тижня намагався спекти торт! Піч вирішила жити своїм життям. Це була не випічка, а суцільна катастрофа… але Намджун мужньо з’їв половину.

— Це був акт самопожертви, — з посмішкою підтвердив Намджун. — Але, якщо чесно, воно навіть мало свій шарм.

— Ти героїчно тримався, — підтакнув Хосок і додав зі сміхом: — Я б, напевно, після такого пішов за страховкою.

  Усі дружно засміялися. Розмова текла плавно — то один щось розповість, то інший підтримає тему. Час минав непомітно, а легке святкове хвилювання лише додавало тепла.

  В повітрі витала приємна атмосфера справжньої дружби — без напруженості, без потреби щось приховувати чи комусь щось доводити. Просто спокійне тепло, яке так рідко буває у великі свята, але так цінується.

  Коли стрілки годинника повільно наближалися до півночі, вся компанія дружно вийшла на просторий балкон. За склом вже здіймалися перші залпи феєрверків — яскраві барви вибухали у нічному небі, розсипаючись мерехтливими вогнями.

— З Новим роком! — голосно вигукнув Джин саме в ту мить, коли годинник пробив дванадцяту.

— З Новим роком! — у відповідь пролунав дружний хор.

  У легкому морозному повітрі їхні голоси звучали особливо яскраво. Юнгі й Хосок стояли поряд, їхні плечі ледь торкались одне одного, немов шукаючи ще трохи тепла. Хосок боковим поглядом глянув на Юнгі — той зустрів його очі спокійною усмішкою.

  Кілька секунд вони мовчали, та мовчання між ними було теплим і зрозумілим без слів.

— Нехай цей рік принесе нам більше хороших моментів, — нарешті тихо промовив Юнгі.

— Я в це вірю, — відповів Хосок з м’якою усмішкою, ніби даючи зрозуміти, що йому важлива ця спільна надія.

  Коли феєрверки стихли, а новорічна ніч остаточно вступила у свої права, вся компанія повернулася до теплої вітальні. У кімнаті панувала приємна напівтемрява, в якій мерехтіли свічки й гірлянди. Стіл був частково прибраний, залишивши простір для невеличкої святкової церемонії — обміну подарунками.

  Джин радісно потер долоні:

— Ну що, друзі, настав час на найприємнішу частину вечора!

— Повністю згоден, — усміхнувся Намджун, кидаючи короткий погляд на Джина.

  Першим почали вручати подарунки Джину. Хосок дістав акуратно загорнуту коробку у білий блискучий папір із золотою стрічкою та передав її Джину разом з Юнгі.

— Це від нас із Юнгі, — сказав Хосок, а Юнгі просто ледь усміхнувся, ховаючи руки в кишенях.

Джин обережно розгорнув подарунок, розкрив коробку — і його обличчя одразу засвітилися.

— О, Боже мій… — видихнув він. — Це ж саме ті форми для випікання, які я давно хотів!

  У коробці лежали гарна глибока керамічна форма для запікання тартів, силіконові килимки для випічки, набір фігурних насадок для кондитерського мішка та дерев’яні лопатки з гравіюванням. Поруч — красиво оформлена книга рецептів французької випічки.

— Ви що, читали мої думки? — з щирим захватом вигукнув Джин.

— Просто уважно слухали, — відповів Хосок.

— Ми знаємо, що ти зробиш із цим дива, — спокійно додав Юнгі.

— Дякую вам величезне! Тепер на нашій наступній зустрічі буде подвійна порція десертів, — жартівливо пообіцяв Джин.

  Наступною чергою був подарунок від Намджуна для свого хлопця. Намджун дістав невелику коробочку, перев’язану бордовою стрічкою, й передав її Джину з лагідною усмішкою. Джин, відкриваючи її, вже ховав ніжний рум’янець.

  Всередині лежала срібна підвіска на ланцюжку у вигляді маленької ложечки для десертів — тонка, акуратна робота з гравіюванням на звороті.

— «Мій солодкий шеф«… — прочитав уголос Джин гравіювання й не зміг стримати широкої усмішки. — Намджуне…

— Маленький символічний натяк, — тихо промовив Намджун. — Ти знаєш, скільки радості мені приносить дивитись, як ти щось готуєш.

  Джин тепло обійняв його й коротко поцілував у щоку.

  Далі прийшла черга Намджуна. Юнгі разом із Хосоком вручили йому акуратно упакований подарунок у стриманих темно-зелених тонах. Намджун відкрив коробку — і побачив всередині дорогий шкіряний блокнот із тисненням на обкладинці, гарної ручної роботи.

— Я знаю, як ти любиш записувати свої думки, — сказав Юнгі тихо, майже ледь чутно. — Іноді думки заслуговують красивого місця, щоб в них жити.

— Це просто ідеально, — з посмішкою відповів Намджун, проводячи рукою по м’якій шкірі. — Дякую вам обом.

— Там ще є набір якісних ручок — щоб натхнення ніколи не зникало, — додав Хосок.

  Джин з усмішкою простягнув Намджуну акуратно загорнутий пакунок із золотистою стрічкою.

— Це тобі, коханий, — лагідно промовив він.

  Намджун розгорнув папір і витягнув звідти красивий годинник із гравіюванням на зворотному боці: «Кожна мить з тобою — безцінна.»

— Джине… — Намджун зворушено глянув на нього, — це прекрасно. Дякую тобі.

  Джин, трохи ніяковіючи, додав:

— Хотів, щоб ти пам’ятав: я завжди поруч, у кожній хвилині твого дня.

  Вони обмінялися теплими поглядами, і ще більше тепла заповнило святкову атмосферу.

  Після цього Юнгі та Хосок теж обмінялися подарунками.Юнгі простягнув Хосоку акуратно загорнуту доволі велику коробку, перев’язану темно-червоною стрічкою. Хосок з цікавістю розпакував її, знявши кришку — всередині лежав витончений чорний класичний костюм із білою сорочкою.

  Хосок на мить навіть розгубився, дивлячись на подарунок:

— Юнгі… це ж…

— Сподіваюсь, ти будеш носити це, — з м’якою усмішкою промовив Юнгі. — Мені здається, тобі дуже личитиме. І… — він на мить замовк, — інколи треба дозволяти собі виглядати трохи по-особливому.

  Хосок провів рукою по гладкій тканині костюму, злегка усміхаючись:

— Це надзвичайно… Дякую тобі. Обіцяю, що знайду найкращий привід, щоб одягнути його. А, може, й не чекатиму приводу.

  Потім Хосок дістав свою коробочку для Юнгі. Вона була меншою, але загорнутою з такою ж акуратністю. Юнгі відкрив її й побачив всередині збірку романтичних творів для фортепіано — із красивими ілюстраціями, золотим тисненням на обкладинці та акуратно вкладеними нотами.

— Для тебе — ще одна мелодія, яка звучить для нас, — тихо промовив Хосок.

  Юнгі м’яко провів пальцями по обкладинці збірки, його очі стали трохи теплішими.

— Це прекрасно, — тихо відповів він. — Я зіграю. Обов’язково зіграю тобі щось звідси.

  Їхні погляди ненадовго зустрілися. У тому короткому моменті — більше почуттів, ніж у багатьох словах.

  Коли всі обміни закінчились, Джин з Намджуном дістали ще одну коробку.

— Ми теж для вас дещо маємо, — з усмішкою промовив Джин.

  У коробці лежав стильний полароїдний фотоапарат, кілька упаковок плівки й гарно оформлений альбом для знімків.

— Щоб ви зберігали свої теплі моменти не тільки в пам’яті, — сказав Намджун.

— О, це класна ідея! — захоплено вигукнув Хосок. — Я давно хотів щось таке!

— Ходімо зробимо перші фото, — запропонував Джин.

  Вони швидко підготували камеру й зробили кілька загальних знімків усіх разом. Потім фотографувалися в парах: Джин із Намджуном, а потім настала черга Юнгі з Хосоком.

  Коли камера клацнула, Хосок неочікувано нахилився й легко поцілував Юнгі в щоку саме в момент спалаху. На фото цей момент закарбувався — Юнгі злегка опустив очі й усміхнувся, а Хосок широко посміхався.

— Це фото обов’язково буде в самому початку альбому, — жартома прокоментував Намджун, дивлячись на щойно надрукований знімок.

  Усі ще трохи посміялися, обговорюючи фотографії, поки не настала тиха частина ночі…