Partie 17: Маленькі сюрпризи великого свята.

  День вже хилився до вечора, коли Хосок після занять вирішив заїхати до Юнгі. Вони бачилися востаннє під час тієї теплої вечері у нього вдома, й тепер Хосок зловив себе на бажанні знову побачити знайомі очі, спокійну усмішку та провести ще трохи часу разом — без зайвих приводів.

  Книгарня зустріла його знайомим теплом, ароматом кави й легким запахом старих книжкових сторінок. Юнгі стояв за стійкою, переглядаючи записи у блокноті. Почувши дзенькіт дзвіночка над дверима, він відразу підняв голову й усміхнувся:

— О, привіт. Неочікуваний візит.

— Та от, вирішив провідати тебе. — Хосок усміхнувся, підходячи ближче.

— Ти вчасно, я якраз подумував про те, що варто б уже закриватися на сьогодні, — відповів Юнгі, відставляючи блокнот убік.

  Вони перекинулися кількома буденними фразами, і в певний момент Хосок вирішив поділитися новиною, яка гріла його думки останні кілька днів:

— До речі… я тут нещодавно з кой-ким познайомився, — почав він, намагаючись говорити ненав’язливо, але в голосі відчувалося невелике збудження. — З хлопцем мого друга Джина — Намджуном. Ми випадково перетнулися.

  Юнгі на мить вдало зобразив легку зацікавленість:

— Намджун? — перепитав він, нахмурюючись, наче пригадуючи.

— Так, — підтвердив Хосок. — Ми трохи поговорили, він дуже приємний хлопець. До речі, вони з Джином, здається, доволі давно разом.

Юнгі ще трохи зробив вигляд, що не знає Намджуна, а потім признався:

— Добре. Насправді я знаю його. Ми з Намджуном знайомі вже багато років. Він — мій найкращий друг ще зі шкільних років.

  Хосок здивовано округлив очі:

— Що? Серйозно? І ти мовчав?

— Я не мовчав… просто не договорив, — м’яко відповів Юнгі, ледве стримуючи усмішку. — Якось воно все поступово розкривається саме собою.

— Оце так несподіванка, — усміхнувся Хосок. — Світ дійсно маленький.

— Надзвичайно маленький, — кивнув Юнгі. — А ти, бачу, вже потроху вливаєшся в наш маленький колектив.

— Ну от, — продовжив Хосок. — Намджун запросив мене святкувати Новий рік разом із ними. Сказав, що влаштовують щось затишне вдома.

  Юнгі кивнув:

— Я також збираюся до них. Ми з ним вже домовилися. Тож виходить — можемо разом поїхати.

— Я із задоволенням, — радісно погодився Хосок.

  Після невеликої паузи він знову заговорив:

— Але є ще одна ідея. Раз ми всі разом зустрічаємо Новий рік — пропоную вибрати якісь подарунки для Джина й Намджуна. Щоб зробити їм невеличкий сюрприз.

— Це гарна думка. Якраз сьогодні роботи небагато, я можу закрити книгарню трохи раніше, — погодився Юнгі.

  Торговий центр зустрів їх яскравим мерехтінням гірлянд, легким гомоном людей і святковою музикою, що лунала звідусіль. Повітря було наповнене ароматами кориці, шоколаду і свіжоспечених пряників, а скляні вітрини магазинів сяяли, немов маленькі сцени новорічної казки.

— Обожнюю цю передноворічну метушню, — Хосок розглядав прикрашену ялинку в центрі холу. — Вона ніби заряджає якоюсь особливою атмосферою.

— Я більше люблю, коли вже тихо й усе святкування позаду, — м’яко усміхнувся Юнгі, — але не заперечую — тут і зараз це має свій шарм.

  Вони неквапливо прогулювалися торговим центром, розмірковуючи над тим, що подарувати Джину й Намджуну.

— Може, для Джина якусь гарну форму для випічки? Він же завжди щось готує, — запропонував Хосок.

— Гарна ідея, — кивнув Юнгі.

— А для Намджуна? — задумливо запитав Хосок. — Він мені здається таким, знаєш… практичним. Але водночас — трохи романтиком усередині.

— Це ти влучно підмітив, — тихо посміхнувся Юнгі. — Йому сподобалася б гарна настільна лампа або, можливо, хороший шкіряний блокнот для записів.

  Вони зайшли у невеликий дизайнерський магазин подарунків. Вибір там був справді вишуканий: акуратні дерев’яні рамки, м’які пледи, свічки, декор для дому.

— Ось, дивись, — Хосок простягнув Юнгі красивий набір формочок для випічки у вигляді сердечок і квітів. — По-моєму, це якраз його стиль.

— Ідеально, — погодився Юнгі. — А для Намджуна я оберу цей блокнот. Він точно оцінить.

  Оплативши покупки, вони ще довго прогулювалися торговим центром, повністю занурюючись у передсвяткову атмосферу. Усюди панувала приємна метушня: діти бігали навколо ялинок, закохані пари фотографувалися біля сяючих фотозон, а повітря було наповнене ароматом глінтвейну й свіжих вафель.

  У коридорах між магазинами стояли святкові фотозони: яскраві іграшки, дерев’яні олені, блискучі гірлянди й штучний сніг створювали відчуття казки. Хосок зупинився біля однієї з таких зон для фотографій.

— Тільки не кажи, що зараз запропонуєш зробити селфі, — глянув на нього Юнгі.

— А що? Ти проти? — з усмішкою запитав Хосок, дістаючи телефон.

  Юнгі зітхнув, удаючи, що страждає:

— Ладно. Тільки одне.

  Вони стали біля великої ялинки, і Хосок зробив кілька знімків. Хлопці рушили далі. Коли проходили повз невеликий кіоск із квітами, Юнгі раптом зупинився.

— Почекай хвильку, — сказав він і зник серед рядів яскравих букетів.

  Хосок трохи здивовано озирнувся, не розуміючи, що відбувається. Але вже за кілька хвилин Юнгі повернувся, тримаючи в руках невеликий букет ніжно-рожевих кущових троянд.

— Це тобі, — просто сказав він, простягаючи квіти.

  Хосок збентежено опустив очі, відчуваючи, як щоки налились теплом:

— Але ж ми… — він затнувся. — Ми ж чоловіки.

  Юнгі ледь підняв одну брову:

— Тебе це бентежить?

  Хосок вдихнув, підняв погляд і злегка усміхнувся:

— Ні. Не бентежить.

  Юнгі м’яко торкнувся його плеча, і вони продовжили прогулянку, несучи свої пакети й маленький букет — як невелику, але значущу деталь тепла, що наростало між ними.

  Попереду був Новий рік. І, здається, обидва з нетерпінням чекали на нього.