Partie 10: Обійми на згадку.

  День був напрочуд світлим. Осіннє сонце ніжно торкалося скла вітрин «Whisper of Books», малюючи на них теплі золоті відблиски. У книгарні стояла звична тиша, наповнена легким запахом кави та старих сторінок. Юнгі сидів за стійкою, розглядаючи нову партію книг, коли почув тихий дзвін дзвіночка на дверях. Він звів очі й завмер.

— Привіт… — тихо промовив знайомий голос.

  Хосок стояв на порозі з легкою, теплою усмішкою, хоч у його очах проглядалася нотка хвилювання.

— Ти… не писав, що прийдеш, — м’яко сказав Юнгі, підійшовши ближче.

— Я подумав, що хочу побачити тебе перед тим, як поїду, — відповів Хосок.

  Вони сіли за звичний столик біля вікна, де тепле сонце лагідно освітлювало їхні обличчя. Книгарня, за дивним збігом, сьогодні була майже порожня, лише поодинокі відвідувачі неквапливо блукали між полицями.

— Поїдеш? — Юнгі ледь підняв брови, відчувши, як в грудях щось защеміло.

  Так. Я їду до Японії на рік. Мене запросили на річну освітню програму. Це чудова можливість для мене. — Хосок легенько усміхнувся, але в його голосі відчувалась легка нотка смутку.

  Юнгі тихо кивнув.

— Це чудово. Я радий за тебе, Хосоку. Це справді хороший досвід.

  Хоча всередині все стискалося від думки, що цілий рік — це надто довго.

  Запала коротка тиша. Їхні погляди зустрілися. Хоча між ними все ще існувала певна невимовлена дистанція, зв’язок, що зародився між ними за цей час, поступово укріплювався.

  Хосок трохи хвилюючись, дістав із сумки невеликий пакуночок, загорнутий у світлий крафтовий папір, перев’язаний тонкою темною стрічкою.

— Це тобі, — м’яко промовив Хосок, простягаючи пакунок. — Невеликий подарунок… так би мовити, перед моїм від’їздом. Але відкрий його вже вдома.

  Юнгі трохи здивовано взяв пакунок у руки, уважно подивився на нього й усміхнувся, ледь схиливши голову:

— Дякую…

  Хосок сором’язливо додав, злегка опустивши погляд:

— Просто… щоб ти іноді згадував про мене.

  Юнгі на мить затримав на ньому погляд. Всі ці дні проведені разом, скільки вони спілкувались, кожна зустріч додавала нових відтінків до їхнього зв’язку. Іноді він сам не міг до кінця зрозуміти, що саме відчуває до цього сонячного юнака, але кожного разу, коли вони були поруч, в його серці ставало трохи тепліше.

  Коли Хосок підвівся, щоб попрощатися, Юнгі раптом наблизився й обійняв його. Той на мить завмер, але одразу відповів такими ж теплими обіймами. Це був короткий, але щирий момент.

  Поки Хосок вдягав куртку й готувався виходити, Юнгі обережно й непомітно підкинув у кишеню хлопця маленьку чорну коробочку — ту саму, яку вже давно планував подарувати. Всередині лежав срібний тонкий браслет.

— Гарної дороги, — тихо промовив Юнгі.

— Я обов’язково напишу тобі, — відповів Хосок і вийшов із книгарні, залишаючи за собою легкий аромат свіжої кави й щось тепле в повітрі.

  Юнгі залишився сам. Він ще деякий час стояв біля вікна, спостерігаючи, як Хосок повільно зникає серед вузеньких вуличок, і в думках раптом повернувся до самого початку.

  Коли вони зустрілися вперше — Хосок просто захотів ближче познайомитись із вродливим незнайомцем у кав’ярні, а Юнгі хотів лише забрати свою книгу й швидше забути цей день. Але щось усередині нього, тоді ще самому незрозуміле, зупинило його. І саме ця незрозуміла іскра змусила його дозволити тому сонячному хлопцю залишитися поруч. І тепер між ними вже народився той невловимий зв’язок, що тримав їх разом.