Partie 16: Булочка з ароматом знайомства.

  До Нового року залишалося всього два дні. Місто жило своїм святковим життям — вогники гірлянд мерехтіли на кожному балконі та у вітринах, продавці на ярмарках весело закликали покупців скуштувати свіжу випічку чи купити різдвяні прикраси, а з динаміків лунала легка святкова музика. Морозець щипав щоки, але на серці у Хосока було напрочуд тепло.

  Він неквапливо йшов знайомими вуличками з паперовим пакетом у руках, звідки доносився ніжний аромат ще гарячої здобної випічки. Джин буквально змусив його зайти до невеличкої пекарні, яку нещодавно відкрили неподалік — за словами Джина, тут були найсмачніші булочки з медом та ваніллю, якими обов’язково слід почастувати себе перед святами.

  Хосок усміхався сам до себе, згадуючи ці наполегливі рекомендації, і вже уявляв, як смакуватиме булочку з чашкою теплого чаю вдома. Його думки неквапливо плавали між приємними спогадами, планами на найближчі дні й не менш теплими думками про Юнгі. Останнім часом ці зустрічі наповнювали його особливим спокоєм, якого йому так довго не вистачало.

  Раптом, заглибившись у свої роздуми, він випадково зіткнувся з кимось на вузькому тротуарі. Пакет хитнувся в руках, але Хосок встиг утримати його, відступивши на крок назад.

— Ой, вибачте, — одразу промовив він, злегка нахиливши голову.

  Перед ним стояв чоловік трохи вищий за нього, в елегантному темному пальто, з акуратно пов’язаним шарфом та книгою під пахвою.

— Нічого страшного, — відповів чоловік, легко посміхнувшись. — З вами все гаразд?

— Так-так, дякую. Просто задумався трохи, — відповів Хосок, глянувши на незнайомця уважніше.

— Вибач, що так раптово, — раптом додав чоловік, — але ти, здається, Хосок?

  Хосок здивовано моргнув:

— Так. Ми знайомі?

— Можна сказати, — незнайомець протягнув руку. — Я Намджун. Хлопець Джина.

  На мить Хосок здивовано завмер, а потім на обличчі розпливлася широка щира усмішка.

— Ох, тепер зрозуміло! Нарешті знайомлюся з тобою особисто. Джин часто згадував про тебе. Приємно нарешті побачити того, про кого так тепло розповідають.

  Вони потиснули руки, й Хосок помітив у Намджуні ту саму спокійну врівноваженість, яку часто описував Джин. Вони обидва неначе одразу знайшли спільний ритм у цій випадковій розмові.

— Знаєш, — усміхнувся Намджун, — Джин стільки хорошого про тебе розповідав, що мені здавалося, ми вже знайомі. Він радий, що ти повернувся до міста.

— І я радий бути знову тут, — відповів Хосок. — Особливо коли тут так тепло приймають старі друзі. А Джин… він завжди вмів створити затишок і добру атмосферу. І здається, тепер у нього ще більше приводів для щастя, - він доброзичливо підморгнув.

  Намджун на ці слова лише трохи ніяково посміхнувся, але в його очах з’явилося приємне тепло.

— А ти вже закуповуєшся до свят? — поцікавився Намджун, киваючи на пакет.

— Та так, — кивнув Хосок. — Джин наполіг, щоб я скуштував місцеві булочки — каже, вони тут особливо добрі саме в переддень свят. І, мушу визнати, він не перебільшував — аромат чудовий.

— Джин знає толк у святковій випічці, — тихо засміявся Намджун. — Сам іноді піддаюся його солодким спокусам.

  Навколо них метушилися люди з пакетами подарунків, ковзали діти на маленьких ковзанках, миготіли гірлянди, а морозець вкривав вії легенькою інеєвою пудрою. Було затишно і по-святковому спокійно.

— До речі, — згадав Намджун, — ми з Джином плануємо скромне святкування Нового року вдома. Будемо невеликою компанією. Джин вже казав, що хотів би запросити й тебе.

— О, мені буде дуже приємно приєднатися. Дякую, — відгукнувся Хосок. — Я цього року без особливих планів, тому з радістю побуду з вами. Особливо коли в компанії є знайомі та теплі люди.

— Домовились, — посміхнувся Намджун. — Буде камерно, затишно, без зайвого галасу — саме те, що треба для зустрічі Нового року.

  Хосок погоджувально кивнув:

— Це саме те, чого мені хочеться. Трохи спокою після такого насиченого року. І, мабуть, буде цікаво зустріти свято у такій компанії.

  Вони ще трохи постояли, обговорюючи місто, святкові вітрини, легенькі плани. Хосок мимохіть ловив себе на думці, що легко й невимушено почувається поруч із Намджуном — у них справді знайшлася якась невидима хвиля взаєморозуміння.

— Ну що ж, — нарешті промовив Хосок, — приємно було нарешті зустрітися. Побачимось вже зовсім скоро на святкуванні.

— І мені також. Гарних тобі приготувань, — відповів Намджун.

— До зустрічі! — сказав Хосок вже повертаючи за вугол.

  Вони розійшлися кожен своєю дорогою, а сніг продовжував тихо танцювати у світлі вуличних ліхтарів, огортаючи місто в казкову тишу останніх передноворічних вечорів.