Partie 19: Фото на згадку про початок.

  Коли вечір плавно перетворився на ніч, і здавалося, що навіть святкові вогні почали мерехтіти повільніше, Намджун, позіхаючи й потягуючись, озирнувся на Юнгі з Хосоком.

— Вам би залишитися на ніч, — запропонував він, не тиснучи, але цілком по-дружньому. — Уже темно, дороги слизькі. Та й ви ж не поспішаєте нікуди?

  Хосок на мить задумався, а тоді, ледь невпевнено посміхаючись, відповів:

— Та… не знаю. Може, й справді…

  Він перевів погляд на Юнгі — короткий, майже невловимий, мовчазне запитання. Юнгі, хоч і виглядав зовні спокійним, відчутно хвилювався. Але не сказав нічого — просто повільно кивнув, злегка стискаючи пальці біля себе.

  Їх провели до кімнати — невеликої, але дуже затишної. Ліжко стояло в центрі, широке, акуратно застелене білою постіллю, з м’якими подушками, пухнастою ковдрою. У повітрі ще витав легкий аромат кориці, святкових страв і чогось домашнього, теплого, що лишається після вечора, проведеного з близькими людьми.

— Піжами у вас будуть, — усміхнувся Джин, простягаючи їм акуратно складені комплекти. — Нам колись інтернет-магазин надіслав замість двох — чотири. От тепер знадобилися.

  Піжами були нові, ще з етикетками. Чорний атлас легко лиснів при світлі лампи, тканина ковзала між пальцями — приємна на дотик, стримана, але красива.

  Хлопці мовчки переодягнулися, відвернувшись один від одного, ніяково уникаючи зайвих поглядів. Атмосфера змінилася — з галасливої та святкової стала камерною, навіть трохи напруженою. І коли вони, нарешті, лягли в ліжко, кожен з одного краю, між ними залишалося кілька холодних сантиметрів простору, схожих на невидиму стіну.

— Ну, нічого такого. Це ж… просто сон, — обережно промовив Хосок, дивлячись у стелю.

— Так… лише сон, — відповів Юнгі. Його губи смикнулися в легкій усмішці, але погляд залишався зосередженим десь у темряві перед собою.

  Тиша нависла між ними — незручна, майже щільна. Але в цій тиші щось змінювалося. Юнгі повільно повернувся до Хосока, спершу дивлячись на нього мовчки. Потім, не кажучи ні слова, обережно пересунувся ближче, простягнув руку й обійняв Хосока за талію.

— Я сподіваюся, ти не будеш проти, — прошепотів він зовсім поруч, його подих торкнувся шкіри.

  Хосок здригнувся, але не від несподіванки — від того, як швидко в ньому прокинулося тепло. Він повернув голову до Юнгі, їхні обличчя опинилися дуже близько.

— Ні, — тихо відповів він, просто і щиро.

  І тоді Юнгі нахилився й поцілував його. М’яко, з ваганням, але справжньо. Хосок на мить застиг, здивований тим, як швидко все стало… реальним. Потім відповів, притягуючи Юнгі ближче, вдячний за кожну секунду цього мовчазного зізнання.

  Вони відхилилися назад, залишаючись обличчям одне до одного. Юнгі провів пальцями по щоці Хосока, майже несвідомо, і шепнув:

— Солодких снів, сонечко.

  Хосок розгублено усміхнувся, трохи збентежений, але щасливий.

— І тобі, — відповів він.

  У теплому ліжку, в обіймах одне одного, серед залишків аромату свята, вони нарешті розслабилися. І повільно, без слів, поринули в сон.

  Не відомо, скільки часу минуло, але спокій ночі раптово порушив гучний хлопок. Обоє здригнулися, підскочили — і водночас з коридору почувся знайомий голос Джина:

— З Новим ранком, любі! Ми вирішили, що ще один тост точно не завадить!

  Двері рвучко відчинилися — на порозі стояли Джин і Намджун у своїх піжамах, зі щасливими обличчями та пляшкою шампанського в руках. Намджун тримав келихи, а Джин — відкриту пляшку, з якої ще витікала піна.

  Юнгі і Хосок розгублено дивилися на них, усе ще не зовсім усвідомлюючи, що відбувається. Хосок притискався до Юнгі, ковдра була зсунута набік, волосся скуйовджене, а серце калатало в грудях.

— Та ви гарно влаштувалися! — засміявся Джин, і Намджун лише хмикнув, злегка червоніючи.

— Давай зробимо фотографії! — раптом сказав Хосок, згадавши про полароїд. Він почав оглядати кімнату, шукаючи його очима.

— А ми вже зробили, — всміхнувся Джин і простягнув Хосоку кілька знімків.

  На першому — Юнгі й Хосок сплять, обійнявшись. На другому — Намджун ставить пляшку шампанського на стіл біля ліжка. На третьому — Джин і Намджун сміються на фоні сплячої пари, а Джин ще й махає в камеру.

— О ні… — простогнав Хосок, прикриваючи обличчя рукою.

— Та це найкращі фото цього року, — заперечив Юнгі, посміхаючись до вуха.

  Потім усі разом зробили ще кілька знімків — уже в повному складі, сміючись і жартуючи. Наймилішим виявилось фото, де всі четверо стояли поруч у однакових піжамах, що лисніли на світлі. Випадковість, яка перетворилася на символ спільного ранку.

  І ось так, із фотокартками, келихами шампанського й сонними, щасливими посмішками, зустріли вони перший ранок нового року — разом. Як друзі. Як ті, хто давно вже значить одне для одного більше, ніж просто компанія на свята.