Partie 6: Під однією парасолею.

  Минуло лише три дні з їхньої останньої зустрічі, але цього разу переписка між ними стала трохи частішою. Хосок ловив себе на думці, що кожне коротке повідомлення від Юнгі приносило йому якусь особливу, ледь відчутну радість. Вони почали ділитися дрібницями свого дня, невеликими спостереженнями, а іноді просто перепитували один одного про дрібниці — хто що читав, яку каву пив сьогодні, чи був дощ.

  Кожен новий діалог ніби додавав маленьку теплу ниточку до їхнього спілкування.

  Нарешті Юнгі сам запропонував зустрітись.

— Давай зустрінемось у тій самій кав’ярні? — коротко написав він.

  Хосок відповів майже миттєво, хоч і намагався виглядати не надто нетерплячим.

— Домовились. Але… — додав Юнгі трохи згодом. — Я забіжу за тобою додому, прогуляємось разом.

«Вперше він зайде до мене…» — майнула думка у Хосока, що викликала легке внутрішнє хвилювання.

  Коли Юнгі з’явився на порозі, Хосок відкрив двері з невеликою посмішкою.

— Проходь, якщо хочеш. Я ще тільки куртку візьму.

  Юнгі ввійшов у простору, але дуже спокійну квартиру. Холодні відтінки сіро-блакитного кольору створювали враження стриманості. Але на дивані лежали кілька м’яких пледів, акуратно розкладені подушки в пастельних тонах. На журнальному столику стояли свічки, а в кутку — кімнатна рослина з ніжно-зеленим листям.

— У тебе тут зовсім не так, як я уявляв, — тихо сказав Юнгі, роздивляючись простір. — Я чомусь думав, що все буде набагато… яскравіше.

  Хосок злегка ніяково посміхнувся.

— Насправді… цей затишок з’явився не так давно. Після того, як я побував у тебе. Мені сподобалась твоя атмосфера — така спокійна, затишна. Хотілось трохи цього додати й сюди. — він опустив погляд і злегка почервонів. — Сподіваюся, вийшло.

  Юнгі глянув на нього уважніше. Усмішка, м’яка і майже непомітна, торкнулась його губ.

— Вийшло, — сказав він просто.

  Вони вийшли разом. Місто сьогодні було особливо спокійне — повітря було прохолодним, а небо — затягнутим легкими хмарами, які натякали на дощ.

  Вони розмовляли про дрібниці: книги, каву, роботу. Хосок розповів, що на навчанні зараз трохи складно, але він намагається зберігати спокій. Юнгі поділився, що в книгарні тепер частіше стали приходити нові клієнти — хтось шукає рідкісні видання, хтось просто приходить за атмосферою.

— Мабуть, «Whisper of Books» справді шепоче щось приємне людям, — пожартував Хосок, і Юнгі тихо посміхнувся у відповідь.

  Коли вони дійшли до перехрестя, де починався сквер, несподівано почався дощ. Спочатку — тонкими краплями, але з кожною хвилиною злива набирала сили.

— О ні, — засміявся Хосок, піднімаючи комір куртки. — От і наша прогулянка.

  Юнгі озирнувся й мовчки кивнув у бік кав’ярні.

— Бігом, поки не промокли!

  Вони побігли легкою підтюпцем, ховаючись під невеликою парасолькою, якою Юнгі встиг захопити з дому, але злива швидко просочувала навіть захищені ділянки одягу. Їхнє легке бігання супроводжувалось сміхом, невеликими випадковими дотиками, коли Юнгі притягував Хосока ближче під парасолю.

  Коли нарешті вони зайшли до кав’ярні, всередині було порожньо. Лише слабке світло ламп відбивалося в темних вікнах, де танцювали краплі дощу.

— На диво сьогодні тихо, — сказав Хосок, злегка струшуючи воду з волосся.

  Вони замовили свої звичні напої: гарячий шоколад для Хосока й каву для Юнгі. Коли офіціант приніс замовлення, Юнгі помітив, як у Хосока шарф почав ковзати з плеча, і без зайвих слів акуратно поправив його. Його пальці ледь торкнулися шиї Хосока — короткий, теплий дотик.

— Ти такий неуважний до деталей, — м’яко пожартував Юнгі, відпускаючи шарф.

  Хосок трохи ніяково посміхнувся, відчуваючи, як щось тепле розливається всередині.

— Напевно, мені ще треба вчитись бути більш уважним, — тихо відповів він.

  Юнгі дивився на нього ще якусь мить, а потім, наче нічого й не сталось, взяв чашку кави.

  Вони сиділи в затишній тиші. За вікном шумів дощ, кав’ярня наповнювалась ароматом свіжої випічки й мелодіями спокійної музики. Розмовляли про книги, про нові видання, що з’явилися у книгарні, про мелодії, які Юнгі нещодавно пробував на фортепіано.

— Я іноді думаю, що деякі мелодії створені не для сцен, а для дощу, — задумливо промовив Юнгі, вдивляючись у темне скло вікна.

— Під дощ дійсно все звучить інакше, — відповів Хосок, притискаючи теплу чашку до долонь.

  Так минав ще один їхній вечір — простий, теплий, без зайвих слів. Лише тиха хімія у дрібницях, що поступово зшивала між ними тонку невидиму ниточку.