XXXIX

XXXIX

 

Timeskip 2 місяці. Десь неподалік Астапора

 

Джон і Теон стояли на носі «Леді Дейенеріс» і весело реготали. Обоє стали батьками практично в один день. Джон пригадував як з «Чорного Вітру» прибув ворон з повідомленням від Теона, що в Елії почалися перейми, і їм необхідний архімейстер Марвін. У відповідь Джон прислав аналогічну записку, що Маг потрібен Дейенеріс, і доведеться переносити Елію на його корабель. Вони тоді довго сперечалися, поки архімейстер не гримнув на Джона і послав на «Чорний Вітер» Сареллу й Талісу. І поки Джон допомагав своєму грандмейстеру приймати на світ маленьку принцесу, Теон стояв на палубі «Чорного Вітру» під пильним наглядом Яри, поки Таліса і Сарелла приймали його сина. Лише надвечір Джон почув дитячий плач, після чого архімейстер передав йому в руки маленький згорток, у якому мирно посопувала дівчинка зі сріблястим волоссячком на голівці та великими фіолетовими оченятами. І вже потім прибув лист від Теона, де він повідомляв йому що в нього син.

 

То було десь тиждень тому, коли вони тільки покинули гавань Нового Гісу. Дракони на прохання Джона і Дені трималися якомога вище, над хмарами, щоб ніхто не бачив. Море в Бухті Работорговців було спокійним, але небо над ним завжди похмурим, що дозволяло усім шістьом ховатися від непотрібних поглядів. Тому Джон був спокійним, і міг спокійно розпити разом з Теоном та Ертуром кілька рогів елю, який залишився ще з Туманного Острова. В Ессосі про алкогольний напій зі збродженого ячмінного сусла ніхто не чув і не хотів чути, що дуже й дуже засмутило Джона й Теона. Вони любили вино, але місцеві вина були солодкими і на думку Джона занадто п’янкими. Тому ель вирішили відкласти до особливої миті, такої як народження їхніх дітей. Ертур приєднався до них тільки тому, що «У Ґрейджоя язик не зв’язаний з мізками, і доведеться простежити щоб донька Обі не стала вдовою передчасно.». Але це не означало, що Меч Світанку не полюбляє випити в компанії друзів, ким для нього були Джон і Теон.

 

— То що, брате, за твого первістка? — Джон підняв ріг.

 

— За лорда Раґнара Ґрейджоя, спадкоємця Залізних островів і майбутнього великого мореплавця! — Теон підняв свій ріг, і усі троє почаркувалися та зробили ковток.

 

— Я б сказав, що він більше схожий на матір. — мовив Ертур. — У нього темніша шкіра, ніж у тебе, і волосся чорне.

 

— У цьому немає нічого страшного. — відповів той. — На островах усі або потворні, або скалічені. Я ще пикою вдався, бачили б ви Родріка з Мероном. Чи мого батька. До таких як мої старші брати навіть п’яні хвойди не підійшли б, не те що доньки лордів чи капітанів. Родрік своєю популярністю у дівчат завдячував статусом, а Мерона просто всі боялися. А я…

 

— Сипав сріблом у борделі Зимового Містечка. — жартома перебив його Джон, на що Ертур пустив смішок.

 

— Зате Елія дуже гучна зі мною. Я тричі змушував її кінчати за один захід. А скільки разів Дейенеріс кінчала від тебе, Сноу? — самовдоволено усміхнувся Ґрейджой.

 

— Дивись не перехвали себе. — наступив брови Ертур. — А то всяке трапляється з такими хвальками.

 

— Наприклад? — запитав Теон.

 

— Є стара оповідь про Люкамора Коханця. Її розповідають новачкам Королівської Гвардії як приклад того, що буде якщо порушити обітниці. Він мав кількох коханок, до яких навідувався вночі після зміни вартових, і наплодив з ними купу байстрюків. Зрештою брати виявили його походеньки, кастрували і з ганьбою вигнали на Стіну. За один день Люкамор Коханець став Люкамором Скопцем, а під два десятки дітей втратили батька. Повір мені, коли сер Герольд Гайтавер розповів мені та серу Льюїну цю історію, я знімав мушлю і поножі тільки коли йшов до вмивальні у Вежі Білого Меча. А сер Льюїн… ну він Мартелл, а Мартелли завжди знаходять спосіб потрахатись.

 

— Серйозно? І ніхто не дізнався? — підняв брову Джон.

 

— Якби ж. Усі в братстві, починаючи сером Герольдом і закінчуючи сером Джонотором Даррі знали про його коханку. Вона прибула одночасно з ним і приєдналася до закладу Чатаї на вулиці Шовковій. Сер Льюїн був з нею у вільних відносинах, але сам від неї нікуди не гуляв. Вона зрештою мусила маскуватися під «працівницю» того закладу, а що за повія тільки з одним чоловіком спить. Я дізнався про це тільки через рік після вступу до Ейрисової сімки, і зізнаюся, тоді сер Льюїн сильно впав у моїх очах.

 

— А що з нею зараз? — поцікавився Теон.

 

— Доживає віку на околицях Тінистого Містечка. Від тодішньої красуні залишилися тільки очі, а все інше зав’яло. Так працює старість, і гляну я на ваших дружин років так через сорок.

 

— Спершу доживи. Тобі тоді скільки буде? Вісімдесят? — поглузував Ґрейджой.

 

— Я вже казав тобі, що твої язик і розум живуть окремо один від одного, Ґрейджою? — хижо блиснув Дейн, і Теон припинив сміятися. — Отож. Перше правило життя — дивись на того, з кого смієшся, бо потім сміятимуться з твоєї дурості. Саме тому я ні з кого не насміхаюся.

 

— А ти бував коли-небудь з жінкою, Ертуре? — запитав Джон.

 

— Обережніше зі словами, а то я не хочу ставати Царевбивцею як Джеймі.

 

— Та давай, Теон нам всі вуха продзижчав своїми довесільними походеньками і гарячими ночами з Елією. Невже друг Червоного Змія досі незайманий?

 

— Тебе конкретно який період цікавить: до обітниці чи після повстання?

 

— І те й інше.

 

— Шкода, похвалитися нічим. Натура в мене така, що я — людина обов’язку. Я міг бути закоханим дурнем як ти чи Ґрейджой, але боги вирішили що моя доля захищати таких як ви двоє.

 

— Ти серйозно? А тобі ночами не самотньо? — наполовину із співчуттям запитав Теон.

 

— Люди діляться на холодних раціоналістів та закоханих дурнів. Холодні раціоналісти захищають закоханих дурнів, а закохані дурні роблять життя холодних раціоналістів не таким сірим і однотипним. Наприклад, Рейгар чхати хотів на мої попередження і після першого ж листа від Ліанни помчав її рятувати від рогатого розпусника. Я весь час стримував його, казав щоб краще все обдумав, але на жаль закохані дурні слухають своїх інстинктів, а не людей, що їх захищають. Що було далі ви усі знаєте.

 

— То ти все-таки незайманий. — зробив висновки Теон, з чого Джон пустив тихий сміх.

 

— Ще один такий жартик, Ґрейджою, і Джон шукатиме нового Майстра над кораблями. — Теон замовк, а Ертур відійшов до рубки, у якій сер Баристан вкотре розглядав свого нового меча з валірійської сталі.

 

Спершись до одвірка, він спостерігав як на палубу вийшли обидві молоді матері — Дейенеріс та Елія. При їх появі Джон і Теон миттю скочили на ноги, і забрали у дружин своїх дітей. З носа до рубки на кормі долітав веселий сміх батьків і дітей. Приблизно так само поводилась інша Елія з Рейгаром, коли показувала маленькій Рейніс Драґонстоун. Тоді маленька принцеса захоплено плескала в долоньки, не боячись величезних химер на чорних стінах замку. А потім з моря вистрибували летючі рибки, що приводило дівчинку в ще більший захват. І поки він згадував про свого друга, його старший онук підбіг до нього і тицьнув в ногу дерев’яним мечиком.

 

— Дядя, Евтув, давай гватися! — весело крикнув принц Валарр.

 

— Не смію відмовити своєму принцу. — Усміхнувся лицар і підхопивши малого на руки, посадив його собі на шию. — То що, пограємося в Ейгона і його дракона?

 

— Так! Так-так-так! Гваємо в двакона! Двакавис! — Ертур весело зареготав. Дейенеріс та Джон довго вчили Німерію, Оберіна та Джендрі вимовляти цю валірійську команду. Перші двоє вимовили це слово з третьої спроби. Нічого не скажеш, обоє вільно володіли валірійською мовою, і швидке навчання було очікуваним. З Джендрі було важче. Так, він умів писати і читати, але тільки загальною мовою з дуже грубим акцентом. Але за три дні він вивчив це слово, і Ертур ніколи не забуде як помаранчеве полум’я Мелеїс ледь не підпалило грот-щоглу «Голодного Вовка». Валарр же крутився поруч з батьками, і наслухавшись цих слів іноді кричав їх на весь корабель без причини. Тоді Джон та Дейенеріс пояснили йому, що від цього слова дракон стріляє вогнем, і якщо він не хоче щоб їхні кораблі згоріли, хай не вживає це слово разом з іншими.

 

І якщо пішла мова про короля та королеву, то вони разом з немовлям на руках просто стояли на фронтирі, обійнявши один одного руками. Дейенеріс поклала йому свою голову на плече, а Джон міцніше пригорнув до грудей принцесу Ліанну. Темно-каштанове і сріблясто-золоте волосся пурхало довкола них на вітрі, і перепліталося в дивному танці. Усе нагадувало сімейну ідилію…

 

— Тато! Мама! Ліа! Хочу до них! — зачеберяв ногами хлопчик.

 

— Дивись, мій принце, це закохані дурні. Обіцяй дядькові, що не будеш таким ще років двадцять. — усміхнувся лицар, несучи хлопчика до батьків.

 

— Мамо! Дядя Евтув — двакон! — закричав Валарр до Дейенеріс.

 

— Сер Дракон, чи не час принцу завершити польоти і вечеряти з батьками? — весело запитала Дені.

 

— Він мені всю шию відсидів. — прокректав він у відповідь. — Польоти закінчилися, час і на своїх двох походити. — лицар опустив принца на палубу, і той одразу побіг лащитися до мами. — Через скільки прибудемо в Астапор?

 

— Гролео каже завтра опівдні, якщо вітер не зміниться. — відповів Джон. — План пам’ятаєш?

 

— Так. І якби я не знав що він спрацює, я б ніколи не згодився на нього. Дорослий дракон ще більш непередбачуваний ніж хамсин у дорнійській пустелі.

 

— Але на відміну від хамсину, Вермітор абсолютно приборканий. Я цілком його контролюю, і те, що має статися, станеться тільки за моєю командою.

 

— Хай допоможуть нам боги у твоїй затії…

 

___

 

Ще дорогою у Валірію Дені почала вправлятися у володінні мечем під керівництвом Ертура та з Джоном у якості партнера. Спершу їй пояснювали як правильно тримати меч, які точки тіла потрібно захищати найбільше, і як грамотно переходити з оборони в атаку. Потім вони тренувалися годинами на дерев’яних мечах, і після цих спарингів Джон завжди рекомендував їй теплу ванну і масаж усього тіла, що впевнено брав на себе. Зазвичай ванна і масаж закінчувалися пристрасним сексом просто на масажному столику, що допомагало відновити сили не гірше, ніж усі попередні процедури. Коли тиждень тому народилася Ліанна, Дені відпочивала після пологів ще три дні. Ще один день пішов на те, щоб міцно триматися на ногах, і лише позавчора вона відновила тренування. Джон був вмілим мечником, і в цьому не було нічого дивного. Частина його вмінь передалась від Рейгара. Решту довершили безліч учителів — сер Родрік, Сіріо Форел, сер Ертур, сер Баристан і кілька вмілих дотракійців, такі як покійний Магго. Просто зараз Джон використовував ледве третину своєї майстерності, але й від цього Дені постійно задкувала, ледве прикривалася від можливих ударів в пахву, сонячне сплетіння, серце чи сонну артерію. Якби Джона не паралізував мейстер Волкан, їхні втрати у тій битві були б значно меншими, а ворогів загинуло б у рази більше. І поки вона ухилялася від гіпотетичного удару в скроню, Джон раптово змінив траєкторію руху уявного клинка, і торкнувся її лівої пахви. Смерть.

 

— Ти занадто боязка. — серйозно мовив Ертур. — У тебе чималий потенціал, Дейенеріс, але без належних тренувань ти не зможеш вправно володіти Темною Сестрою. Здолай свій страх, перетвори його на перевагу, і тоді несподівано атакуй суперника. Чого ти боїшся?

 

— Я не боюся нічого. Я дракон, а дракони не мають страху. — твердо відповіла вона.

 

— Самонавіювання це чудово, але надмірна самовпевненість може призвести до трагедії. Як Юного Дракона чи королеву Рейніру. Прораховуй кожен крок. Давай.

 

— Ертуре, я не можу. Джон по-перше, занадто складний суперник, а по-друге я занадто сильно люблю його, щоб викладатися наповну. Мені потрібен хтось інший.

 

— А у розпалі битви ти також скажеш ворогу, що він для тебе занадто складний?

 

— Не порівнюй ворога, якого я бажатиму вбити із чоловіком, якого люблю понад усе.

 

— А якщо доведеться битися проти повсталого мерця, який до смерті був наприклад Недом Старком? Ти повинна бути готовою до всього, Дейенеріс, розумієш це? Бринден Ріверз любив свого брата Деймона Блекфайра, але на Червонотравному полі він холоднокровно вбив його своїми стрілами разом із синами. Ейгон Некоронований попри любов до дядька Мейгора все одно викликав його на бій, і загинув. Тому облиш відмовки, і ще раз ставай у спаринг.

 

Дені не сказала нічого у відповідь, а тільки взяла тренувальний меч, і знову вступила у бій з Джоном. Джон знову почав засипати її шквалом атак, все викручуючи меч у найнеочікуваніші сторони. Дейенеріс тільки відбивалася, і все шукала нагоди для контратаки. Знайшла, коли він зробив різкий випад вперед. Вона легко ухилилася, крутнулася на підборах і вмить притулила йому меча до шиї. Захват перемоги одразу наповнив її. Вона хотіла радісно закричати, та Ертур лише сумно похитав головою.

 

— Що я казав тобі про піддавання? — люто запитав він у Джона.

 

— Це не було піддавання. Це я розслабився. — розгублено відповів він.

 

— Ах, розслабився? Може розслабишся так само в реальному бою і накладеш головою як батько?!

 

Джон на ці слова лише зміряв Ертура косим поглядом, після чого кинув тренувальний меч йому під ноги і пішов геть.

 

— Ти куди?! Урок не закінчено! — заволав Дейн.

 

— То як твій король, наказую його закінчити, а від всіх наступних відсторонюю! Краще попрошу твого кузена, що не такий занудний! — Джон люто розвернувся і пішов. — Ходімо, Дені, Ліа нас зачекалася.

 

Дейенеріс поспіхом вибачилася, і пішла за чоловіком. А Ертур з люттю вхопив обидва дерев’яні мечі, і почав зганяти злість на солом’яних опудалах. Він уявляв собі всіх, кого ненавидів: Роберта Баратеона, що з погордою дивився на останніх Таргарієнів; Тайвіна Ланністера, що спустив свого скаженого пса на дружину і дітей Рейгара; Ґреґора Клігана, який знущався з Елії та її дітей; Джона Конінгтона, що через власну нерозсудливість просрав усю воєнну потугу в Битві Дзвонів. Він би мабуть довго ще лютував, якби не почув за спиною саркастичний голос.

 

— Охолонь, друже, усі вже мертві. — Ертур обернувся, і побачив хто говорив ці слова. Тіріон Ланністер, карлик зі Скелі Кастерлі та Майстер над монетою в Джона. — Боюся спитати вас, сер Ертур, чим вам завинили солом’яні люди.

 

— Не твоє діло, Бісе! — грубо відповів той.

 

— Якщо така мирна людина як я — біс, то хто тоді ви? Сьомий диявол? Ото батько зрадіє, що я більш не найлютіша істота в усьому світі.

 

— Тобі б у блазні піти, карлику.

 

— Хтозна, може через років двадцять плюну на все і піду блазнювати. Хоча б питиму досхочу і нарешті буду там, де на думку батька місце карликам.

 

— Чого тобі взагалі треба?

 

— Це вам чогось треба: доброї поради. Будьте простішим. Ви вчите нашу королеву битися мечем, але так, ніби робите з неї нового Меча Світанку. Це неправильно. Вона по-перше, жінка, а по-друге — не Дейн. У неї для захисту є купа охоронців, а ще дракон. Вона практично недоторкана, тож не перегинайте палицю.

 

— А якщо на неї нападуть коли вона буде без дракона?

 

— Як я вже казав, у неї безліч охоронців, у тому числі й ви. Давайте помізкуємо: є семеро лицарів Королівської Гвардії. Мінімум двоє повинні супроводжувати одного члена королівської сім’ї. Скоріше за все, одним із них будете ви, адже ви стережете королеву Дейенеріс щойно вона вперше ступила на землі Туманного Острова. Окрім вас, у неї є старша фрейліна Німерія Сенд, котра під одягом ховає з десяток ножів; ще є Сайракс, її лютововчиця, котра ніколи не відстає від людини, яка є її супутницею; є ще кілька особистих охоронців, леді Обара та леді Сарелла, і як вишня на пудингу — наш король. Тепер скажіть мені: як вбивця пробиватиметься крізь них усіх?

 

— Ви думаєте, я вчу її просто так? Вона володіє не абияким мечем, а Темною Сестрою! Мечем її предків Вісеньї та Деймона. Ним треба володіти майже на такому рівні, як я володію Світанком і Сутінком.

 

Сутінком Ертур назвав один з валірійських мечів, який дістався йому як лицареві Королівської Гвардії. Він довго відмовлявся, казав що вистачить і Світанку, але Джон знав, що з мечами в обох руках сер Ертур Дейн стає невпинною машиною-вбивцею. Абсолютним захистом, який у ближньому бою ніхто ніколи не пройде. І якщо вдягти на нього обладунки з валірійської сталі, потрібно буде дуже влучно стріляти з лука щоб вбити його віце-командира Королівської Гвардії.

 

— Не забувайте, що королева Дейенеріс — жінка. І Темна Сестра не такий вже й малий меч. Коли мейстер Лювін міряв її, то на зріст вона мала п’ять з половиною футів. Темна Сестра завдовжки у чотири фути. І якщо вірити записам мейстерів, остання жінка, що володіла цим мечем (королева Вісенья) була на фут вищою за королеву Дейенеріс, і на півфута ширшою від неї в плечах. Висновок: другий за важливістю меч дому Таргарієн для нашої королеви як Лід для Неда Старка. Тому збавте обороти і перепросіть у короля та королеви. А ще добре подумайте про свою поведінку.

 

Договоривши, карлик пішов до своєї каюти, а Ертур і справді задумався над своїми словами. Ніде правди діти, Біс мав рацію. Сер Ертур Дейн був занадто вимогливим до жінки. Він вчив мечу Джеймі Ланністера і Джона, але вони обоє були по шість з гаком футів заввишки, ширші в плечах, і мали добре розвинену мускулатуру. А Дейенеріс була мініатюрної статури, і увесь час тренувань або носила дитину, або тільки-но відходила від пологів. А що таке пологи він добре знав — Елія і його власна матір не дадуть збрехати. Він був малим, коли народилась Ешара, але пам’ятав як мати ще тиждень не могла нормально ходити. А Аллірія настільки її знесилила, що через кілька місяців мати померла. Дейенеріс же має краще здоров’я, але їй ще двадцяти нема. Принц Валарр важко прийшов на світ, а от принцеса Ліанна значно легше, хоча також досить довго. І він, вихований у суворих традиціях дому Дейн, зміряв королеву своєю міркою. Якби тут був Рейгар, він би точно висміяв його, після того як вибештав за надмірну вимогливість до його сестри.

 

Тому він і пішов у королівську рубку зробити те, що порадив Тіріон. Треба буде потім йому чарку налити за мудрі слова…

 

___

 

Наступного дня, Астапор. Полудень.

 

Джон дивився на Червоне Місто з дещицею жалю. Завдяки випитій Воді він знав, що це місто повне горя людей, котрим жорстока доля невільників. На невільницьких ринках руйнувалися сім’ї, розпадалися шлюби, і все це тільки тому, що раб був лише безмовним мішком кісток і м’яса. А практику Астапора щодо виховання хлопчиків-рабів у Бездоганних Джон знав не з чуток. Питання було тільки в тому, де бралися тисячі немовлят для тисяч Бездоганних. Але це питання було зовсім не першої необхідності.

 

«З крові й цегли Астапор, з крові й цегли — люди…».

 

Коли вони тільки причалили, Джон викликав до себе кількох дотракійців, Бельваса і сера Герольда, і переконавшись що їх не слухає ніхто сторонній пошепки мовив накази:

 

— Огляньте місто. Де вразливі місця у стінах, які вулиці ширші, а які вужчі, і чи є ймовірність того, що постраждають невільники. Пізніше про все мені доповісте. Зрозуміли?

 

— Так, мій королю. — відповіли всі в унісон, перед тим як розійтися. Джон же підійшов до сера Баристана, Ертура і ще кількох гвардійців, щоб нарешті рушити на Площу Пошани. Але перед тим віддав наказ Ярі вивести «Чорний Вітер» з порту. Задля безпеки Дейенеріс.

 

— Вони не повинні знати що Дейенеріс Таргарієн жива. — пояснив він — У мене звичайне волосся, тому я не привертатиму значної уваги. Припливете завтра, коли буде укладено угоду. А доти тримайтеся від міста якнайдалі.

 

І коли корабель з Дені, Валарром та Ліанною відплив, Джон у компанії вірних людей рушив до місця призначення. Туди, де стоять строєм найвідоміші воїни-раби у світі.

 

Бездоганних він побачив ще здалеку. Їх було близько чотирьох сотень, усі в бойовій амуніції та при зброї. На палючій спеці, через яку Джон обливався потом, а Ертур старався не подавати виду, що під обладунками його шкіра стає дубленою. Чи була ця стійкість вбитою рабовласниками, а чи вони просто звикли до такої погоди Джон не знав. Як і те, чи продаються Бездоганні взагалі.

 

Лисий і довгобородий Кразнес мо Наклоз навіть не привітався, а тільки вказував юній перекладачці, що вона повинна казати «вестероським дикунам». Дівчина була невисокою, зі шкірою кольору гречаного меду, густим кучерявим волоссям та великими золотими очима. Джон знав, що такі люди жили на острові Наат, і що це мирний народ, який ніколи не опирається при набігах работорговців або корсарів. Дівчина і справді виконувала все, що казав їй володар попри його зверхнє ставлення до неї та лютий тон, із яким він їй наказував.

 

— Вітаю вас, шановні мандрівники. — розпочала вона. — Мій володар Кразнес цікавиться метою вашого прибуття на Площу Пошани, де шикуються найкращі воїни в усьому світі.

 

— Скажи володареві Кразнесу, що нас цікавлять Бездоганні. Їх сильні сторони, їх відданість та бойові навички. — відповів Джон, після чого дівчина повторила це валірійською. Кразнес у відповідь реготнув, наговорив хвалебних слів впереміш із грубощами, після чого дівчина знову заговорила, оминаючи грубощі.

 

І так він почув усе, що й без того знав — про вміння поводитися з трьома видами списів, коротким мечем та круглим щитом, про стійкість перед тортурами і пораненнями, про вино хоробрості, яке притуплює больові відчуття, навіть якщо на них литимуть киплячу олію чи рватимуть нігті з коренем, про оскоплення на самому початку навчання і подальшу нездатність до злягання чи ґвалту, і багато чого іншого, за що вони й отримали свою назву. Дослухавши, Джон завдав останнє  питання — ціни.

 

— Володар Кразнес каже, що зараз один Бездоганний коштуватиме як десять таких же. — відповіла дівчина. — Вони всі належать до армії Нової Імперії Гісу, і потрібні для завоювання Вільних Міст та Вестеросу. І якщо хоч сотня буде проданою, то ціна має бути дуже високою.

 

— А це вже не за планом. — шепнув на вухо Джону Ертур. — Якщо хочемо всіх, то й усі шестеро драконів їм здадуться замалою ціною.

 

— Навряд. Я вже знаю як бути. — моргнув Джон, після чого обернувся до тлумачки. — Перекажи володареві Кразнесу, що мені потрібні усі, І що моя заплата чудово послужить Імперії, адже варта усіх Бездоганних, що пройшли підготовку.

 

Кразнес на почуті слова тлумачки розреготався, наговорив ще купу грубощів і віддавши наказ продовжив реготати.

 

— Володар Кразнес каже, що у нас готових тринадцять тисяч Бездоганних, але ставить під сумнів вашу здатність до оплати що може бути рівноцінною їхній силі.

 

— Скажи йому що у нас на кораблях є безліч зброї та обладунків з валірійської сталі, коштовностей та золота з Валірії, сім драконячих яєць, і ще живий дракон.

 

 На ці слова голомозий розреготався ще більше, знову наговорив грубощів і після наказу тільки душився від тамованого сміху.

 

— Володар Кразнес каже, що на цей товар продасть не більше п’ятьох сотень, але якщо побачить дракона, то віддасть вам усіх Бездоганних в обмін на нього.

 

Джон лише усміхнувся на ці слова, і сказав їй наступне:

 

— Тоді скажи йому, що я пропоную бартер. Ми обміняємося заручниками, як запорукою того, що я не втечу. І якщо завтра він і всі Добрі Володарі Астапора побачать дракона, мені повертають заручника, віддають Бездоганних, а дракон перейде у їх володіння. Якщо ні, то я повертаю їм заручника, а заручник з мого боку, та ось ці двоє людей в обладунках стануть його рабами. — Ертур на ці слова підозріло глянув на Джона. Дівчина переказала ці слова рабовласнику, той раптом перестав сміятися, задумався і переказав згоду.

 

— Володар Кразнес згоден з вами, і віддає мене у ваше підпорядкування. Хто буде заручником з вашого боку?

 

— Він. — Джон вказав на Теона. Той раптом похолов, і кинувся до Джона.

 

— Ти здурів? А якщо мені там хрін відчикрижать?! Або не знаю, змусять трахати старих баб чи підставляти свою сраку для їхніх синів?! Я не підписувався на таке, Джон, ми так не домовлялися.

 

— Охолонь, друже. — Джон поплескав його по плечу. — Усе буде гаразд, не переймайся. Вони з заручниками поводяться добре, тим паче я віддаю їм свого соратника.

 

— А вони нам — рабиню. Обмін нерівноцінний від слова зовсім.

 

— Не опирайся, Ґрейджою, а роби як наказали. — скосив брови Ертур, після чого Теон пересилив себе, і пішов.

 

— Угода. — мовив кривою загальною Кразнес. — Зустрітися завтра, в такий самий час. Висого найкиращого. — махнувши рукою двом рабам, він пішов до своїх нош, після чого вже група рабів підняла його і Теона, та рушила в напрямку пірамід.

 

— Як тебе звати, дівчино? — запитав Джон перекладачку.

 

— Віддану вам звуть Місандея. — відповіла вона.

 

— По-перше, розслабся, Місандеє. По-друге, розкажи мені, чи правда те, що казав Кразнес. Про армію.

 

— Володар Кразнес попри всю свою жорстокість казав правду. Візерис Таргарієн, що зве себе Візерисом Третім Свого Імені, уклав шлюб з донькою найбагатшого з родів Мієрину і проголосив відновлення держави Гісу. Він зібрав велике військо, заручився підтримкою дотракійців та Волантиса і готує похід на захід.

 

— А як найбагатший рід Мієрину погодився на шлюб із Королем-Жебраком?

 

— Він пообіцяв родам землі у Вестеросі та продавати тамтешніх людей у рабство. А ще влаштувати у Драконовому Лігві великі грища, під час яких на арені битимуться всі лорди, що під час Повстання підтримували Узурпатора.

 

«Справжній син свого батька.» — подумав Джон.

 

— Що ти знаєш про Бездоганних, чого не сказав Кразнес?

 

— Серед них троє моїх братів. — тихо відповіла вона. — Точніше були моїми братами. Вони слухняні і служать лише тому, кому їх продали.

 

— А якщо я перепродам їх, і новий власник скерує їх проти мене?

 

— Тоді вони битимуться проти вас. Бездоганні не ставлять питань, ваша світлосте.

 

На ці слова Джон промовчав. А потім дав знак соратникам, і всі рушили до гавані.

 

У порту їх уже чекали оглядачі. Сер Герольд переминався з ноги на ногу, дотракійці реготали з якогось жарту, а Могутній Бельвас жував шматок м’яса.

 

— Собачатина. — усміхнувся євнух, відкушуючи ще. — Скуштуєте?

 

— Ні, дякую, Бельвасе. Мене більше цікавить що ви дізналися про місто.

 

— Усе, що я припустив, як тільки побачив Астапор, виявилося правдивим. — відповів сер Герольд. — Стіни з сирцевої цегли, і востаннє ремонтувалися коли Дейни були королями. Цегла кришиться, і вистачить одного-двох влучень з катапульти щоб зруйнувати будь-яку тутешню будівлю. Будь-яка сильна армія візьме місто за лічені дні.

 

— А вулиці?

 

— Критично вузьких нема.

 

— Тоді це все спрощує. — радо усміхнувся Джон. — Ходімо на кораблі. Завтра важкий день, і все слід ретельно розпланувати…

 

____

 

Джон вбрався у свої валірійські обладунки, до пояса припнув Темне Полум’я, а на голову вдягнув срібну діадему. Сер Ертур і сер Баристан також вдягли свої обладунки, сховавши обличчя під закритими шоломами, а руки тримали біля руків’їв мечів. Обара із групою списників кидала сторожкі погляди збоку-вбік. Сарелла майстерно заховала свої лук із сагайдаком під сірим плащем. Сер Герольд як завжди скорчив сувору гримасу. Місандея якщо й хвилювалась, то майстерно це приховувала.

 

У повітрі висіло щось незрозуміле. Щось, що навіювало сумніви, або ж страх.

 

Вони ретельно обговорили зухвалий план, та попри це боялися невдачі.

 

І за цими тривогами вони й не помітили, як підійшли до групи Добрих Володарів Астапора, котрі навіть не приховували глузливих поглядів. Джон на це усміхнувся: чим вони пихатіші, тим болючішим буде ляпас.

 

— Давай, Місандеє, починай. — підштовхнув її Джон. Дівчина боязко рушила до свого володаря, який самовдоволено усміхнувся і навіть не вітаючись заджерготів валірійською.

 

— Володар Кразнес питає чому двоє лицарів не прийшли разом зі мною. — заговорила тлумачка.

 

— Скажи володареві Кразнесу, що домовленість діє тільки, якщо зі мною не буде дракона. — Місандея переклала Джонові слова, на що присутні зареготали, і знову наговорили їй плутаних вказівок.

 

— Добрі Володарі запитують де ж дракон?

 

— Нехай глянуть вгору.

 

Вона переказала Джонові слова, на які рабовласники пирхнули і з глузливими посмішками глянули вгору.

 

«Зараз, Верміторе» — послав телепатичний сигнал драконові Джон.

 

З хвилину нічого не відбувалося.

 

А потім з хмар випірнув смарагдово-зелений дракон.

 

В ту ж мить усі рабовласники жахнулися, і вибалушили очі на видовище. На дракона, що колами приземлявся до Джона. Вермітор спокійно сів, і Джон взявся за ланцюг, прикріплений до драконячої шиї. А потім заговорив:

 

— Скажи Добрим Володарям, що я чекаю на своїх Бездоганних і друга. Вони отримають дракона, як домовлялися.

 

Місандея повторила його слова, і рабовласники заметушилися. Авжеж, вони програли заклад, і мусили платити. І після кількох суперечок, Кразнес мо Наклоз і Теон підійшли до Джона. Голомозий простягнув йому батіг, і знову взявся говорити каліченою загальною:

 

— Цей батіг твій. І Бездоганні твій. Угода. Мій дракон, прошу.

 

Джон узяв батіг, і передав голомозому ланцюг. Вермітор покірно слідував за гіскарцем, а Джон вийшов на площу, де вишикувалися усі тринадцять тисяч Бездоганних.

 

— Драконе, вогонь! Спали дикуна! — Почув Джон наказ рабовласника. Вермітор тільки загарчав до голомозого, і не послухався.

 

— Бездоганні! Як ваш новий власник, я віддаю вам перший наказ. Ви більше не раби! Відтепер ви вільні! Хто бажає, може йти куди хоче!

 

На ці слова не поворухнувся ніхто. Натомість Кразнес ошелешено витріщився на Джона. На Джона, котрий говорив валірійською.

 

— Ти знаєш нашу мову?! — прогарчав він.

 

— Ти достатньо мене образив. — Джон обернувся до Бездоганних — А тепер мій другий наказ: убийте володарів! Убийте всіх, хто носить тоги та батоги в ім’я волі!

 

І вони підкорилися.

 

Кразнес знову взявся вказувати дракону, але той раптом вирвався і підлетів до Джона. Той із хижою усмішкою глянув на рабовласника, і повільно мовив:

 

— Люди не раби, як і дракони. Вермітор, дракарис!

 

Струмінь зеленого полум’я вирвався з пащі дракона, і вмить спопелив голомозого. Той навіть і не пискнув, коли вогонь охопив його повністю. В той самий час Бездоганні взяли на списи присутніх володарів.

 

А з хмар випірнули ще четверо драконів з вершниками на спинах. То Дейенеріс, Німерія, Оберін та Джендрі приєдналися до революції. Джон скочив на шию Вермітора, і закричав:

 

— Свобода! Свобода! Скажіть усім хто носить нашийники що час вбивати володарів! Рабство закінчилось! Смерть володарям! Свобода! Дракарис!

 

— Дракарис! — підхопили Бездоганні, й почали розбігатися містом, вбиваючи всіх, хто носив оздоблені золотом тоги та зриваючи нашийники з рабів. Джон же скомандував Вермітору злетіти, і піднявся в повітря до дружини та друзів.

 

Ертур та сер Баристан задоволено усміхалися.

 

«Він справді твій син, Рейгаре. » — подумав Дейн вихоплюючи з піхов обидва мечі…

 

___

 

Коли сонце сіло за обрій, різанина припинилася. Канави та річка Хробак сплавляли мертві тіла в ошатних тогах. Зранку в місті було п’ятдесят тисяч рабів. До вечора не залишилося жодного. Бо усі зняли з себе нашийники і вітали своїх визволителів.

 

А на верхівці найбільшої піраміди замайорів чорний прапор, на якому дихав вогнем червоний триголовий дракон.

 

Починалася нова ера в історії Бухти Работорговців…

___________________________________________________________________________________________________

«…Так закінчився цей кривавий день…»

Гомер, «Іліада»