XXXVIII

XXXVIII

 

 

Вовчий ліс

 

…Reincarnation, saved from the dead

 Reincarnation, life takes us back

 We’ll be forever endless as time

Reincarnation, my soul won’t die…

Beyond the black «Reincarnation»

 

Чим ближчим ставав Вінтерфел, тим легше на душі було у Еддарда Старка. Лорд шкодував, що пропустив другий день народження онука, але сподівався, що зможе залагодити вину хорошим подарунком. А такий з’явився, адже разом із Тормундом їхала лісова знахарка і травниця на ім’я Кума-Кротиця, що мала великий вплив на увесь Вільний Народ, і на знак подяки вручила лорду Старку амулет, що мав захищати немовля від злих духів та демонів. Була то підвіска у формі маленького листка, зроблена із застиглої смоли чар-дерева. Стара стверджувала, що така річ рятувала життя багатьом дітям, народженим за Стіною, а отже й допоможе дитині, що народилась на південь від Стіни. Чесно, Еддард мало в це вірив, але дарунок все одно прийняв, до того ж, смола чар-дерев і справді була рідкісним матеріалом, з якого робили якісь прикраси. І думка про прикраси змушувала його знову думати про те, як там Джон та Дені. Напевно вже прибули у Валірію та зробили своїх драконів величезними монстрами, що випалюватимуть цілі армії за лічені хвилини. О, як би він хотів побачити драконів у небі. Вони б пікірували на армію Ланністерів, яка попри всі вишколи та страх перед Тайвіном Ланністером тікала б, гублячи дорогою кізяки. Сама тільки думка про це змушувала його усміхнутися. Ні, все-таки Юрон Ґрейджой зробив величезну помилку, напавши на володіння його дітей. Скоро настане час розплати, і Нед з радістю подивиться на смерть ще одного грабіжника з ім’ям Ґрейджой.

 

Був уже вечір, і трохи випивши з Тормундом та його синами міцного елю з броварень лорда Амбера, Еддард відійшов в кущі спорожнити міхур. Цікаво, як сам Великий Джон не робив цього так часто? Пінисте темне пійло було гіркувато-кислим на смак, і змушувало його через кожні п’ятдесят футів дороги бігати в кущі. Була б його воля, він би тихцем вилив пиво з бочки і списав би це на раптовий порив вітру і погано закріплену посудину на возі, але Тормунд із синами занадто вподобали його собі, і тоді б бородатий весь час скиглив на цілий Вовчий ліс, а це було останнє, чого хотів Нед.

 

І коли він нарешті струсив останні краплі та саме зібрався повернутися до табору, за його спиною раптом почулося гарчання. Вовче гарчання.

 

Еддард похолов. Він знав, що Вовчий ліс кишить вовками, але зазвичай вони трималися подалі від людських доріг, бо розуміли, що таке лук та стріли в міцних хлопських руках. Інстинктивно права рука потягнулась до руків’я меча, але його відсутність на поясі змусила нагадати про те, що він саме збирався заснути разом з новими приятелями. Нед вилаяв себе за таке недбальство, та все-таки протистояти вовку якось мусив. На щастя, метальний ніж — подарунок Ертура Дейна після Вежі Радощів — залишався на ремені в рукаві камзолу ще з моменту початку подорожі до Стіни. Згадавши про це, він повільно витяг його з чохла і обернувся, щоб застигнути на місці мов статуя.

 

Перед ним стояв здоровенний, завбільшки з бугая лютововк. Його хутро було сріблясто-сірим, за винятком чорної ділянки довкола шиї, що нагадувало природжений нашийник. Над лівим оком виднілась подряпина, а помаранчеві очі здавалися спокійними і розумними. Вовк не гарчав, не гавкав, а спокійно стояв, і коли побачив обличчя людини, повільно підійшов до нього, сів на задні лапи, і торкнувся лобом простягнутої у благальній манері долоні правої руки, заплющивши при цьому очі.

 

І тут у голові Неда раптом виник образ уже людини із таким же шрамом довкола ока, видовженим обличчям, темно-каштановими волоссям і бородою та сталево-сірими очима. І схожий він був на…

 

«Брандоне?!» — скрикнув в думках Еддард.

 

«Здоров, брате. Немало води витекло», — відповів той, широко розкривши обійми.

 

«Що це означає? Я думав, ти помер! Я поховав тебе у крипті разом з батьком та Лією!»

 

«І одружився з моєю нареченою, а сина Ліанни від Рейгара видав за свого. Так, я це знаю. І хочу тобі дещо розповісти. Про те, що стається із Старками, котрі мають вовчу кров і не бажають сидіти у Вінтерфелі».

 

«Що?»

 

«Це магія Дітей Лісу. Брандон Будівничий був настільки тісно пов’язаний зі своїм лютововком Сірим Вісником, що після його смерті зв’язав свій розум з його за допомогою магії Древовидців. Це закляття мало давати новим Старкам провідників, які рятуватимуть їх від трагічної загибелі. Якщо Старк із вовчою кров’ю гинув за трагічних обставин, його душа переходила у чар-дерево, там проходила очищення, і вже потім селилася у новонароджене щеня лютововка. Так переродився я, і так переродилися наші батько і сестра».

 

«Ліа і батько переродились? Де вони тоді?! Чому я їх взагалі не зустрів, а тебе бачу тільки через двадцять років після твоєї загибелі?!»

 

«Лію зустріли Джон і Робб, коли врятували її та моїх дітей. Не дивись так на мене, ми були єдиними кобелем і сукою лютововка, і псувати кров зі звичайними вовками не хотіли, бо тоді б ослабла наша сила, і твої діти не мали б настільки хороших супутників. Так, Нед, вона загинула через оленя, як і у своє буття людиною, бо нашим дітям було потрібно багато їжі. Я ж після своєї дурної загибелі все зрозумів — здебільшого через нашу молодшу сестру та запізно прозрілого батька. Тому я вижив, і зараз стою перед тобою».

 

«А що з батьком? Де він?»

 

«За Стіною. Він мав упевнитися, що Чужі не заважатимуть справі його сина та онука. Я не знаю, що з ним зараз, але сподіваюсь, що все гаразд».

 

«О боги, я сподіваюся, Ліа не віддухопелила тебе за твоє шаленство? Чим ти думав, вриваючись у тронну залу Безумця з криками «Рейгаре Таргарієн, зараз же виходь і помри!»?»

 

«Згоден, я трохи погарячкував…»

 

«Трохи?! Та через тебе загинув батько, спалахнуло повстання, загинув Рейгар, Ліа померла народжуючи Джона, а я втратив чотирьох друзів під Вежею Радощів і мушу вдавати перед Тайвіном Ланністером побитого собаку! Та ти хоч знаєш, як лютувала Барбрі Дастін, коли я привіз у Барровтон кістки Віллама? А як Кейтлін ридала, коли ти спочатку втік у день вашого весілля, а потім з Королівської Гавані прислали твої та батькові кістки?! Якщо ти так не хотів одружуватися, то міг би просто сказати це батькові ще до Гаренголу, і я б тоді спокійно одружився з Ешарою, а не латав залишені тобою діри!»

 

«Каюсь, братику. Ми з батьком були занадто сліпими і занадто наївними, тому брали те, що пропонував мейстер Воллес. Але насправді… батько вирішив заручити Ліанну з Робертом тільки тому, що затаїв образу на Ейриса. Коли Ліанні виповнилося десять років, батько написав листа королю, що його донька є гідною стати нареченою для Рейгара, і посилався на Пакт Льоду і Полум’я між Джейкерисом Веларіоном і Креганом Старком. Він нагадав королю, що угоди треба поважати, і що Старки вірно служили Таргарієнам, навіть коли Деймон Блекфайр ширив брехню про байстрюче походження Дейрона Доброго. Він пропонував взяти Лію в Червоний Замок як вихованку, і нагадував про пророцтво Ейгона Завойовника. Особливо слова про Принца, чия історія — це Пісня Льоду і Полум’я. Та Ейрис висміяв того листа і сказав, що дракони не злягаються з собаками і що Ліанна ще гірша пара для Рейгара, ніж Серсея Ланністер. І тоді батько образився та задумав скинути Безумця і звести на трон Рейгара. Але Рейгар одружився з Елією Мартелл, і у день його весілля батько остаточно прийняв рішення про зміну династії. А далі ти все сам знаєш».

 

Еддард був шокований. Їхній батько, що на кожному кроці вчив своїх дітей честі та великодушності, виявився дріб’язковішим за Тайвіна Ланністера. Ейрис відмовив йому в шлюбному союзі, і спалахнула громадянська війна, яку Рікард Старк, Джон Аррін та Гостер Таллі планували роками. О, який же дивний цей світ, сповнений збігів та випадковостей.

 

«Але зрештою все пішло по-батьковому», — мовив після мовчанки Нед. — «Рейгар таки взяв Лію за дружину, а Принц Льоду і Полум’я тепер король, і скоро прийде сюди з драконами» .

 

«Так, Ліанна була дуже щаслива, що її син отримав шанс на помсту за батька. Шкода, що Роберта вбив кабан, під якого його кинула власна дружина. Але я радий, що мої з Ліанною щенята захищають моїх любих племінників та племінниць. І що Робб щасливий із своєю дружиною, а Санса полюбила свого нареченого. Моє завдання практично виконане, і мені час покидати вовче тіло назавжди».

 

«Ні! Брандоне, ти потрібен мені. Іди зі мною у Вінтерфел. Допоможи мені у прийдешній війні з білими блукачами. Ти покинув мене двадцять років тому, і я наробив багато помилок. Прошу тебе, будь біля мене, брате».

 

«Гаразд, але тільки до тієї пори, коли білі блукачі перестануть загрожувати людству. Іди до мене».

 

І у дивному світі спільних думок двох братів, живий та мертвий обійнялися, як до цього обіймалися ще за життя. І коли Брандон відступив, Еддард побачив у нього на шиї фіолетовий синець, що за обрисами повторював вигляд міцної мотузки.

 

«Та сама удавка», — радше підтвердив, ніж запитав Нед.

 

«Боги дають другий шанс, але завжди залишають нагадування про фатальні помилки у попередньому житті», — сумно відповів Брандон. — «Та чорна смуга довкола шиї — знак петлі, якою Безумець мене задушив. Це завжди нагадуватиме мені про те, до чого призводить дурість. А зараз нам час повертатися у наші тіла. Не лише магія Старків пробудилася зі сну».

 

І після цих слів видіння брата розвіялося, а Нед отямився у лісі з величезним лютововком перед очима…

 

____

 

— Йохане гузно! Щоб я всрався, якщо це не лютововк! — не стримував емоцій Тормунд. — Один із улюбленців твоїх дітей?

 

— Їхній батько, — коротко відповів Нед.

 

— Точно? Бо якщо тут один, то напевно мають бути й інші.

 

— Він і його подруга були єдиними на південь від Стіни, це я знаю точно, — сумно відповів Еддард. — І таких ще треба було пошукати. Обом не бракувало сміливості, але бракувало розсудливості, що й завело їх у неприємності.

 

— Він так тобі сказав? Бо ти говориш так, ніби це було насправді. Не бійся, я частенько кружав медовуху з Шестишкурим Варамиром, а він, повір мені, був ще тим чортом. Я б сцикував підійти до його тінь-кота, не те щоб погладити. Якщо ти також шкуромін, то в цьому немає нічого соромітного.

 

— Якби ж усе можна було звести до шкуромінства, якби ж…

 

___

 

Уже в Вінтерфелі Нед зміг видихнути з полегшенням — він вдома, і цього разу надовго. Робб та Маргері радо зустріли батька, а радісний голосок їхнього сина був мабуть найприємнішим звуком на світі. Спершу відбувся обід, за яким Еддард представив своїм дітям Тормунда і його синів. Робб одразу завів розмову із старшим Тореґом, а Дормунд і Торвінд приєдналися до нього. Сам вождь одного з племен дикунів не дуже вирізнявся манерами за столом — хліб та м’ясо їв руками, суп просто випив, а овочі з нього їсти не схотів. Усю свою їжу він запивав величезними ковтками елю, і після кожного ковтка видавав таку гучну відрижку, що Маргері кривила обличчя, а Лео весело сміявся із смішних звуків.

 

Уже надвечір, коли Тормунд із двома старшими синами рушив назад до Стіни, щоб приєднатися до Манса у Твердині Ночі, Нед викликав дітей та мейстера Лювіна у свій солярій. Разом з ним всередину зайшов і лютововк, який був переродженим Брандоном, і Еддард все ще не встиг змиритися з цим. Коли усі зібралися, на диво першою заговорила Маргері:

 

— Я сподіваюся, той дикун Тормунд не залишиться у Вінтерфелі назавжди. У найглухіших селах на півдні немає таких неотес як він. Він плямкає коли їсть, сьорбає коли п’є, а в кінці цього так відригує, що мухи мруть…

 

— Він уже поїхав, і у Вінтерфелі опиниться тільки якщо я його покличу, — відповів Еддард, на що невістка зітхнула з полегшенням. — Що тут сталося, поки мене не було?

 

— Самозванець тут стався, батьку, — Робб подав батькові листа. — Молодик, що назвав себе Ейгоном Шостим, сином Рейгара Таргарієна та Елії Мартелл, захопив Драґонстоун і полонив Стенніса. Пропонує нам приєднатися до нього і вчинити помсту за Джона і Дені. Я вирішив нічого не писати у відповідь і дочекатися твого повернення. Хто це в біса такий?

 

— Точно не єдинокровний брат Джона, — відповів Нед прочитавши листа. — Я був тоді в Тронній залі Червоного Замку і бачив останки принца Ейгона після того, що з ним зробив Гора. Якби Елія збиралася врятувати своїх дітей, то по-перше врятувала б обох, а по-друге не довірила б цього Варісу. Чорт, ніхто б не довірив Варісу життя немовляти, тим паче спадкоємця трону. Ми не станемо йому допомагати, якщо справжні король та королева живі.

 

— Але як відповідати на лист? — запитав мейстер Лювін.

 

— А ніяк. Займемо вичікувальну позицію. Хай Ланністери розбираються із цим самі. Натомість відправте шифроване повідомлення у Зорепад — лорд Дейн знатиме, що робити. Що із родиною та вихованцями лорда Стенніса?

 

— Лорд Ройс прислав нам листа, у якому повідомив, що леді Селіза, леді Ширін, принцеса Мірселла і Едрік Шторм перебувають під його захистом в Рунстоуні. Також разом із ним знаходиться сер Девос із старшими синами та збирається прибути у Білу Гавань для стеження за будівництвом нашого флоту. Ми тільки й чекаємо листів від Джона з закликом до атаки на землі Ланністерів. Війська лорда Ризвела вже готові до походу на південь, як і наші.

 

— Те, що Мірселла у лорда Ройса, це чудово. А які звістки з Річкових земель, Долини і Розлогу?

 

— Фреї знову підвищують мито за переправу. Рано чи пізно дядько Едмур піде на Близнюки, щоб навчити Покійного лорда Фрея доброчесності. А у Долині та Розлозі не все так добре. Тітка Ліза таки вийшла за Пітира Бейліша, що нам зовсім не на руку, адже рано чи пізно він від імені Робіна накаже вислати Мірселлу назад у Королівську Гавань. Я написав лорду Ройсу, щоб у жодному разі не виконував наказів Мізинця, адже не Пітир Бейліш є лордом-протектором Долини, а Йон Ройс. А щодо Розлогу все погано — залізороджені. Юрон Ґрейджой окопався на Щитових островах і грабує західне узбережжя. Гарлан та лорд Тарлі зібрали військо і шукають грабіжників, але ті боягузи кивають п’ятками тільки побачивши панцирну кавалерію. Вирішальної битви досі не сталося, а лорд Гайтавер перекрив порт Староміста, боючись нападу з моря. І на цьому тлі знову заворушилися всілякі фанатики. Група, що зве себе «Горобцями», озброюється всім що може вбивати залізороджених і оголошує священну війну безбожникам із Залізних островів. Поки що великих успіхів не мають, та не сьогодні-завтра усе запалає. В Дорні все спокійно, на цьому в принципі все. Що скажеш?

 

— Тривожно це все. Шкода, що на наших західних берегах нема придатної землі для портів — ми б атакували ворожий тил і спричинили бунт проти Юрона. Скоро усе запалає, сину. І поки це не сталося, час тобі з деким познайомитись, — і Нед відчинив двері, звідки вийшов величезний лютововк.

 

— Це… ще один?… — заціпенів Робб.

 

— Так. Його звуть Срібний Вісник, — вовк на ці слова дивно глянув на Еддарда. — Але я надаю перевагу звати його Брандоном, бо це твій перероджений дядько.

 

Робб як і очікувалося остовпів. Авжеж, не щодня почуєш, що тварина — твій перероджений родич. І поки Робб мовчав, Нед коротко розповів йому про те, як Старки перероджувалися в тілах тотемної тварини роду. Усі тихо дивувалися тому, наскільки могутньою була давня магія. І коли лорд Старк завершив, мейстер Лювін заговорив першим.

 

— Було безліч гіпотез того, чому майже одночасно з драконами зникли й лютововки. Вовча кров гасла до теперішнього часу, і ваші брат з сестрою самі того не знаючи повернули у світ ще одних магічних тварин. Дракони, лютововки, білі блукачі — усе повертається. Гряде нова Довга Ніч, і природа захищається як може. Цитадель уперто заперечує це, але я з Марвіном і нашим вчителем Еймоном геть іншої думки. Саме тому ми ізгої серед ордену, і мені це навпаки подобається.

 

— Дивовижно, що тітка Ліанна і дядько Брандон повернулися, щоб у такий неймовірний спосіб захистити нас, — продовжив Робб, а потім обернувся до вовка. — Дякую, дядьку. Сірий Вітер і Кошлатик будуть раді зустріти батька. Зграя вижила.

 

Срібний Вісник же просто підійшов до Маргері, і притулив свою голову до її круглого живота. Їхня з Роббом друга дитина уже давала про себе знати, і вовк демонстрував свою готовність захищати ще одне щеня від усіх бід світу. Дивлячись на це, Еддард Старк просто змахнув скупу чоловічу сльозу, відчуваючи, що це лише початок нових змін, які точно зроблять цей світ кращим…

 

____

 

Водяні Сади

 

Веселий бенкет на честь п’ятнадцятого дня народження Тристана був у розпалі, і вже переріс у масову пиятику. Санса вже й забула, коли востаннє так веселилася. Напевно на весіллі Оберіна й Елларії, точніше на другий день після суду поєдинком, коли Ланністери покинули володіння Джона. А Джон з Дені зараз в Ессосі збирають сили для повернення трону. Усе життя мати вчила її, що байстрюки жадають влади і не знають, що таке честь, і тільки нещодавно вона дізналася, що Джон ніякий не байстрюк, а її двоюрідний брат, син її тітки Ліанни та принца Рейгара. І не від морганатичного шлюбу, а повноцінний спадкоємець брата, котрого брутально вбив Гора, чий посріблений череп зараз спостерігав за веселощами Мартеллів та їхніх васалів.

 

За півтора року в Дорні дівчина завела безліч нових знайомств. Її новими подругами стали сама принцеса Аріанна Мартелл та її подруги Сілва Сантагар, близнючки Джейн та Дженнелін Фаулер, Мірія Джордейн та Теора Толанд — молодша сестра Велейни Толанд і наречена Тристанового приятеля Едріка Дейна — мудрого не по роках колишнього зброєносця Беріка Дондаріона і лорда Зорепаду. Коли вона вперше його побачила, то подумала, що це ще один Таргарієн. І справді, з його майже що сріблястим волоссям та фіолетовими очима Едрік скидався на валірійця, але як він потім розповів, Дейни часто брали шлюби з білявими Фаулерами, і тому в них часто народжувалися світловолосі діти, як він чи його покійний батько Ертос. При розмові Едрік, чи як його називали близькі Нед, виявився хорошим співрозмовником і галантним лицарем. І цим він декого нагадував. Декого, хто зараз із Джоном та Дейенеріс плив до Бухти Работорговців. Капітан гвардії Фоґфорту сер Рікард Сенд був таким же лаконічним у висловлюваннях та зі спокійним характером, як і Нед. До того ж Едріків родич Герольд рвонув туди, де були її брат з сестрою, і судячи з усього неспроста. Але розбиратися в тому, чи є таємничий лицар родичем Едріку Санса не хотіла. Єдине, чого вона хотіла, це зробити особливий подарунок своєму нареченому. Щось, що ні він, ні вона ніколи не забудуть. Як же іноді весело мати таку збочену подругу як Тієнна Сенд…

 

За час перебування у Дорні Санса із сором’язливої дівчини, яка густо червоніла від слова «секс» перетворилася у майже таку ж просвітлену в плані близькості з чоловіками юну жінку як Аріанна чи її старші кузини або ж подруги. Після невеликої розваги у басейнах і вона, і Тристан часто прокрадалися один до одного по ночах і займалися такими справами, за які покійна Кейтлін Старк на тиждень замкнула б доньку в покоях і змушувала перечитувати від обкладинки до обкладинки «Семикінцеву Зірку». Вони торкалися один одного в тих місцях, від яких обоє страшенно збуджувалися, і за допомогою пальців доводили один одного до краю. Санса досі перебирала ногами від згадки про пальці Тристана на своєму лоні, але сьогодні дещо не дозволяло їй аж занадто активно вдаватися до такої «розпусної», на думку септи Мордейн, поведінки. Добре порадившись із Тією, Санса прийняла рішення зайнятися коханням з Тристаном, але при цьому зберегти «основну» цноту. Тієнна після багатьох маніпуляцій та додавання великої кількості ароматної олії ввела в її анус невелику але відчутну пробку. Байстрючка розповіла їй, що повії в лісенійських борделях часто дають чоловікам взяти себе в зад. Від цього не буде порушено дівоцтво у піхві, і не завагітнієш. Санса довго думала, зважувалася, і врешті-решт дозволила «розпусній септі» зробити це. Тепер треба зробити так, щоб вони з Тристаном непомітно зникли. На щастя, у неї був план.

 

Після танців дівчина переконалась, що її наречений не звертає уваги на її присутність у залі і вийшла назовні до басейнів. Сівши на краю вона глянула на своє відображення в плесі, і поринула в роздуми. Наприклад про те, чому Тієнна весь час намагалась наблизити свої губи до її? Вона знала, що усі старші доньки принца Оберіна полюбляли розважатися з іншими дівчатами. Наприклад, Німерія Сенд в минулому часто зазирала до Джейн і Дженнелін Фаулер, після чого завжди поверталася з трохи розпатланою косою і розпухлими (явно від поцілунків) губами. Тіа часто розважалася зі своєю кузиною Аріанною, але після весілля останньої це припинилося через те, що і вона, і Еддард «ще недостатньо вивчили один одного». Щодо Велейни та Мірії, то обоє робили це і з принцесою, і Піщаними Змійками, і навіть одна з одною. Здавалося, що з усієї цієї компанії чогось подібного не було тільки в двох — Аллірії Дейн і самої Санси. І до речі, сама Аллірія також прибула у Водяні Сади, а разом з нею і її наречений — Берік Дондаріон, лорд Чорнонебесся. Санса згадала його з турніру на честь восьмиріччя Томена, і виглядав Лорд-Блискавка дуже впевненим, програвши тільки у чвертьфіналі серу Джеймі Ланністеру. Санса цікавилася, чому дорнійка виходить за лорда із Марок, і Едрік відповів їй, що його тітка знала свого нареченого з десяти років, і сама прийняла рішення про шлюб із ним. Її мати точно сприйняла б це за дикунство, як і її заручини з Тристаном. Усі на північ від Червоних гір вважали дорнійців розпусниками, які тільки те й роблять, що влаштовують оргії з безліччю повій та постільних рабів. Як та, хто прожила в Дорні більше року, Санса впевнено заперечувала ці бздури, але й не збиралася переконувати всіх інших у тому, що вчення септ і септонів трохи застаріли. Зрештою, легше дочекатися заміни старого покоління на нове, більш відкрите до співпраці та дружби з іншими.

 

І поки вона думала, за її спиною почулися легкі кроки, а дуже знайомі долоні затулили їй очі.

 

— Вгадай хто? — пролунав трохи охриплий голос.

 

— Дай подумаю… Нед?

 

— Хто? — у голосі юнака прозвучали ревниві нотки.

 

— Тіа?

 

— У дівчат такі голоси?

 

— Авжеж ні. Я завжди впізнаю дотик свого принца, — Санса розвернулася і ніжно поцілувала Тристана в губи.

 

— Що ти тут робиш? — запитав він, коли вони перестали цілуватися.

 

— Шукаю тихе місце тільки для нас двох, — відповіла Санса злегка підморгнувши.

 

— І для чого?

 

— Я досі не вручила тобі подарунок. Готуйся прийняти його, — і вона знову почала його цілувати, цього разу глибше, пристрасніше, ніж до цього. І поки вони цілувалися, вона міцніше схопила його в обійми і раптом шубовснула в басейн, потягнувши Тристана за собою.

 

Коли вони виринули з води, то з реготом штовхали один одного назад під воду. Тристан з опали за таку несподіванку, а Санса — як відплату. Врешті-решт, коли обоє насміялися, спільними зусиллями (переважно Тристан допомагав їй вибратися через не дуже зручну мокру сукню) таки вилізли на сушу і взялися викручувати мокре волосся та одяг. Принц запросто зняв із себе туніку і штани, а от Санса не поспішала роздягатися. Вона відтискала воду зі спідниць та волосся, але так і залишалася в мокрому одязі, чого не міг не зауважити Тристан.

 

— Ти ж знаєш, що можеш перемерзнути в мокрій сукні?

 

— У Вінтерфелі є гарячі джерела, де я часто купалася. На Півночі літо як осінь на півдні, тому я загартована. Але якщо мій принц бажає зігріти мене, то я не відмовлюсь, — вона мило покліпала очима, від чого дорнієць злегка збентежився.

 

— А що з подарунком? — спитав він.

 

— Це не той тип подарунків, які вручають у всіх на очах. Ходімо, сьогодні вся ніч належить нам.

 

— А якщо побачать, що нас нема?

 

— Усі вже давно тільки те й роблять, що заливаються вином і фліртують з дівчатами. Побігли, — вона простягнула йому руку, яку він взяв без вагань.

 

Дорога до його кімнат пролетіла непомітно. Уже там вони забули про все на світі і злилися у пристрасному поцілунку, який віщував перехід до чогось більшого, ніж ті дотики, якими вони ділилися один з одним. І справді, незабаром Тристан розв’язав пояс на її сукні, і коли вона з шелестом впала до її ніг, почав розминати і пестити дівочі груди. Санса застогнала йому в губи, і одразу стягнула його спідні бриджі. Його член уже був твердим як камінь, а коли вона торкнулась його, то Тристан застогнав і відірвався від її губ. Дівчина одразу штовхнула його на ліжко, після чого повернулася до нього спиною і стягла з себе білизну. І Тристан остовпів: ось який подарунок йому приготувала наречена.

 

Санса не збиралася довго мучити нареченого, але й не поспішала зі своїми діями. Безліч «тренувань» під пильним наглядом Тієнни з купою порад від Аріанни розширили її кругозір в плані заняття коханням із чоловіками. Тому дівчина стрибнула в ліжко, нахилила обличчя до паху Тристана і обхопила рукою й губами його член. Спершу вона подражнила своїм язиком голівку, а потім почала потроху засовувати його у свій рот. Дівчина робила це повільно і поступово, особливо не поспішаючи і час від часу дивлячись на вираз Тристанового обличчя. Принц стогнав від задоволення, закочував очі і час від часу бурмотів щось незрозуміле. Нарешті, коли Санса вирішила, що досить збуджувати свого коханого, вона перестала смоктати і повернулася до нього спиною, випнувши гарний круглий задок наперед. Тристан підвівся, схопив її за талію і зашепотів їй на вухо:

 

— Хто ти така, і що зробила з моєю Сансою? Безлика? Ланністери найняли тебе, щоб помститися за Джоффрі?

 

— Спитай своїх сестер, що вони зробили з твоєю нареченою, — мило прошепотіла Санса, перш ніж поцілувати його. — Але зараз зроби дещо інше. Я знаю, що ти цього хочеш.

 

— Ти ж казала, що чекатимеш весілля і шлюбної ночі.

 

— Але я не казала нічого про інше місце. Я хочу цього. Візьми мене.

 

— Не вірю, — Тристан вкусив її за вухо. — Проси мене, — його пальці торкнулися її лона, від чого вона застогнала.

 

— Прошу. Будь ласка, мій принце. Я твоя, і тільки твоя.

 

Тристан лише усміхнувся і навів свій член на її складки. Санса було захотіла протестувати, але він лише торкнувся пальцями її вологої квіточки, і добре покрив її соками свій член. І тільки потім однією рукою почав совати туди-сюди пробку в її анусі. Дівчина застогнала гучніше, і в момент, коли вона найбільше розслабилась, він легко вийняв з неї непотрібну річ, і замінив її на довжину свого слизького від слини і соків Санси члена.

 

Було… не скільки боляче, скільки некомфортно. Пробка була коротшою, але товстішою ніж член Тристана. Він ненадовго завмер і натомість продовжив пестити її в усіх точках, дотик до яких змушував Сансу Старк стогнати майже так само гучно, як його сестра у пристрасні ночі з чоловіком чи її попередніми коханцями. І коли вона різко смикнулася, побачивши яскраві плями перед очима, Тристан припинив роботу руками, нахилив її обличчям у подушку і почав рухи в її дупі. Санса не стогнала, а тільки тихо пищала. Тристан робив це повільно і час від часу опускав долоню на її красиві сідниці. Санса поступово оговталася від першого оргазму і почала також рухати стегнами йому назустріч, а ще стогнати від нових відчуттів.

 

— Сильніше, — шепотіла вона. — Не стримуйся. Я твоя і більше нічия. Я так тебе хочу! А-а-а-ах! Так!

 

Тристан знову почав її пестити. Він торкнувся її грудей, затиснув її соски між великим і вказівним пальцями і почав їх легенько прокручувати. Награвшись з ними він знову торкнувся її піхви і від сильнішої стимуляції Санса знову відчула, як у ній спалахують іскри. Тристан також відчував, що його надовго не вистачить, і вирішив знову довести її до краю. І ось, коли Санса знову скрикнула, він почав рухатися швидше. Він уже був готовий вивергнутися у неї своїм сім’ям, але вона раптом скрикнула, щоб він вийшов з неї.

 

— Не всередину! Не туди! — пищала вона, на що він вийшов з неї. — Мій рот, мої груди, мій живіт — вибирай.

 

Тристан здивувався від того, як її розпустили його сестра і кузина, але простогнав: «Твій рот». Санса стала на коліна, розтулила свій ротик і знову почала його смоктати, допомагаючи собі руками і язиком. Кілька рухів, і Тристан задоволено вибухнув у її гарненький рот, заливши своїм сім’ям її язик і горло. Санса відчувала його солонуватий смак, і він був для неї трохи незвичним. Але Тіа попередила її щодо цього, тому жодного почуття огиди чи здивування не було. Було лише палке кохання до принца, якого їй обіцяла мати, і це кохання мало тільки зростати з плином часу.

 

Ось так захекані і мокрі від поту й не висхлої води вони лежали в ліжку, сплівшись у обіймах. Санса поклала йому голову на груди, а Тристан міцно її пригорнув до себе правою рукою, а лівою пестив довге руде волосся, все ще мокре від випадкового купання. Поруч з ліжком лежав їхній мокруватий одяг. Тристан мовчав, але недовго:

 

— Це й був твій план? Кинути мене у воду, щоб усамітнитися?

 

— Не зовсім. Я тільки хотіла відвести тебе подалі у тихе місце, а те, як це зробити я не планувала, тому вигадувала на ходу, — вона легко поцілувала його в ніс.

 

— Тобі не було… боляче… чи неприємно? Я знаю, що один одного в зад беруть тільки чоловіки, що сплять лише з чоловіками, а для жінок це неприємно.

 

— Тільки не з таким умільцем як ти, — вона злегка захихотіла. — Усе що я зробила сьогодні вночі, я зробила з власної волі і бажання. Крові на простирадлах не знайдуть, і мою цноту не порушено. Не бійся, ніхто крім нас і твоєї кузини про це не знає. А зараз спи. На добраніч.

 

— Добраніч, кохана, — прошепотів він у відповідь, і як тільки він заплющив очі, його зморив сон.

 

Лише на ранок, коли сонце освітлювало кімнату, Тристан Мартелл прокинувся на самоті. Ні Санси, ні її сукні в кімнаті не було. Лише записка на туалетному столику, де милим почерком було написано причину її відсутності:

 

Ніхто не повинен знати про те, що було минулої ночі. Якщо хочеш — повторимо. До весілля ще достатньо часу. Люблю і чекаю нової зустрічі…

 

Тристан широко усміхнувся — і за що боги нагородили його такою нареченою і покарали такими сестрами?…

 

____

 

Мієрин

 

Візерис із важким серцем сидів у нарадчому залі Великої Піраміди. Поки він разом із Гразданом зо Палом, Юрхазом зо Кандаком із Юнакая, Кразнесом мо Наклозом із Астапора та Дархзаком на Керенешем з Нового Гісу обговорював стан сил вторгнення у Вестерос, його дружина народжувала їхнього первістка. Новий тріарх Волантиса Мелако Мейгір саме хвалився тим, як він хвацько намовив хала Дроґо приєднатися до них. Дроґо зумів зібрати під своїм аракхом під сотню тисяч дотракійців, і цієї сили боялися скрізь від вбогого Лорату на півночі до заможного Волантиса на півдні. Крикуни з довгими косами та кривими мечами попри страх «отруйної води» таки приєдналися до сил Таргарієнів в обмін на багатих дівок для задоволення чоловічих потреб та безліч коней вестероських лицарів. Візерис раніше обіцяв халу свою сестру, але останні новини з заходу змусили його надовго замкнутися у собі…

 

Він багато чув про Юрона Ґрейджоя, і навіть бачив його корабель у Астапорі. «Тиша» була неповною назвою для такого моторошного корабля. Уся безязика команда наганяла жах навіть на сміливців. І флотилія піратів на чолі з цим моторошним кораблем знищила замок його сестри і зятя. Хай він і ненавидів байстрюка Старка, та сестра любила свого чоловіка, як і їхнього сина-напівкровку. І Юрон Ґрейджой спалив їх, як колись його батько палив усіх, хто хотів скинути його з трону. Проклятий невдячний восьминіг! Таргарієни визнали зверхність Ґрейджоїв на Залізних островах, а Даґон Ґрейджой через двісті років знову підняв бунт. Його правнук Бейлон виявився не кращим, а інший знищив останній осередок Таргарієнів. Візерис десять днів після цього тинявся своїми покоями і весь час бубонів собі під ніс: «Я тобі покажу, як будити дракона, одноока почваро з островів!». Тільки коли прибули волантійці, а у його дружини почалися пологи, Візерис ІІІ таки повернувся у реальний світ. У реальний світ, де лисий напахчений астапорець вихваляв своїх бойових кастратів, а тріарх на це регоче і хвалиться своїми бойовими слонами. І в цей час Візерис гепнув кулаком об стіл і заговорив до Мелако:

 

— Скажіть мені, лорде Мейгір, чому найпрославленіша компанія в Ессосі раптом рушила на захід, а не до нас на схід?! Чому для вас угода з дикунами це велике досягнення, а втрата дисциплінованої перекупної армії — дріб’язок?

 

— Я думав, що Таргарієни ненавидять «Золотих Мечів» через Блекфайрів…

 

— Останній Блекфайр загинув ще коли мій батько плавав у матці моєї бабки! «Золоті Мечі» без Блекфайра на чолі нічим не відрізняються від інших перекупних загонів.

 

— Але на вашому боці всі інші. «Звіяні Вітром», «Барвисті Стяги», «Другі Сини», «Ворони-Буревісники» та інші — чим вони гірші?

 

— Вам нагадати, як доблесно «Другі Сини» кивали п’ятками від халасару Теммо під Когором?!

 

— Годі! — гаркнув Граздан, — У нас більш нагальні справи. Нашого війська і так більше ніж достатньо. Сто тисяч дотракійців. Сімнадцять тисяч найманців. Тринадцять тисяч Бездоганних, — Кразнес на це вдоволено кивнув головою, — і це без тих сил, які ми готували майже рік. У нас шістдесят шість тисяч фалангітів, чиї списи загородять вестероським лицарям дорогу в наші тили. У нас п’ять нових Залізних Легіонів з Нового Гісу, а це сорок тисяч тренованих професійних воїнів. І додайте до цього п’ять тисяч вмілих катафрактів на конях з Йї-Ті та чотири тисячі важких клібанаріїв на зорсах, яких ми купили у краях за Матір’ю Гір. Єдине, що зараз на часі — стратегія і планування нашого західного походу.

 

— Я згоден з вельможним Гразданом, — приєднався Юрхаз. — Військо у нас велике, як за часів Великого Гісу. Так і всі Вільні Міста захопити можна. Немає валірійців з їхніми драконами, щоб нас зупиняти. Захопимо увесь Ессос і Вестерос складе до наших ніг свою зброю та свою вірність…

 

— Вестерос битиметься до останнього, і повірте мені, з такими командирами як Тайвін Ланністер та Еддард Старк ми втратимо з півсотні тисяч воїнів. Потрібен великий флот, щоб перевезти наше військо на захід. Без дотракійців. Нехай вони забезпечать нам надійний тил на сході, щоб ми мали достатньо припасів та фуражу. І наша важка кіннота нехай також рушить суходолом. Вона нам знадобиться у відкритій битві, а при облозі вистачить і піших військ, — відповів Візерис. — Краще вам спуститись на землю, вельможний Юрхазе, і мислити раціонально.

 

— Мушу сказати, що ви і справді кажете діло, королю, — мовив Граздан. — Раніше ви були імпульсивним і жорстоким. А тепер ви стали усе краще планувати походи. Це так на вас вплинула смерть сестри і небожа?

 

— Скоріше моя дружина. Вона в усьому мені допомагає і вказує на помилки. А тепер я чекаю на прихід нашого первістка, і поки ми тут розмовляємо, вона народжує. Ви згодні з планом чи ні?

 

— Згоден, — відповів Дархзак. — Тільки є одне «але»: де нам взяти стільки кораблів?

 

— У нас триста великих суден. На кожному вміститься до двохсот воїнів без екіпажу. Перевеземо тільки половину війська. Треба ще стільки ж! — втрутився присутній Гіздар зо Лорак.

 

— Волантис надасть не більше сотні, — відповів Мейгір. — Але на більше не сподівайтеся. Ми могли дати більше, та Безпритульний Гаррі Стрикленд викупив під заставу сімдесят кораблів. Не факт, що хоч половина повернеться. Тепер я розумію, що ви мали на увазі, королю.

 

— Отож-бо й воно. Доведеться просити у Карті або ж у Йї-Ті, — обурено мовив Візерис. — І ніхто з тих чваньків не погодиться на це, бо їм торгівля важливіша понад усе… — та раптом його перебив скрип дверей. До залу увійшли Ознак зо Пал разом із Зеленою Грацією та кількома рабами. І судячи з усмішок, сталося щось хороше.

 

— Королева народила перше дитя Дракона і Гарпії! — гордо почала Зелена Грація. — У вас син, королю Візерисе. Прийміть наші вітання!

 

Візерис остовпів. У нього син. Син і спадкоємець трону. Рід Дракона воскрес.

 

— Королева? — запитав він.

 

— При доброму здоров’ї та відпочиває, — відповів Ознак.

 

— Прийміть наші вітання, королю, — мовив Юрхаз, а всі інші радо його підтримали. — Хай він довго живе і панує над світом.

 

— Дякую, але зараз я мушу побачити дружину. Я йду, — Візерис просто кинувся до покоїв дружини.

 

Уже всередині він побачив Антею, що тримала на руках їхню дитину. Візерис глянув на сповиток, і широко розплющив очі від здивування. Малюк мав таку ж бронзову шкіру як і його матір, але рідке волоссячко на голові було сріблясто-білим як у нього. Але очі… вони не були фіалкові як у нього, і не карі як у матері. Вони були смарагдово-зелені з вертикальною зіницею як у змії. Це наганяло певний страх, але коли малюк моргнув вони стали чорними із нормальними людськими зіницями. Магія. Кров дракона залишила свій слід. У Таргарієнів часто народжувалися дивні діти. У Мейгора Лютого було декілька покручів, але всі вони померли при народженні. Але його син… він живий, і жодних крилець, хвоста або перетинок між пальцями не має. Це вселяло у Візериса певну надію.

 

— Як ти? — запитав він.

 

— Втомилася, але воно було того варте, — відповіла слабким голосом Антея. — Наш син. Хіба він не прекрасний? Глянь на його очі. Це очі дракона. Грації вважають це знаменням. Він буде великим воїном і завойовником, як його пращур. Як ми назвемо його?

 

— Його ім’я… — почав Візерис і затнувся. У нього було декілька варіантів, але вони не дуже відповідали випадку. — Його зватимуть… Мейгор Таргарієн, Другий Свого Імені. Принц Драґонстоуну і спадкоємець Залізного Трону. Що скажеш на це?

 

— Мейгор. Не всі у Вестеросі згадують Мейгора Лютого з повагою. Радше зі страхом перед його діяннями.

 

— Та наш син увійде в історію як великий воїн, що збільшив велич Старого Фригольду в десятки разів. Я навряд чи встигну завоювати Вільні Міста і Літні острови, але він завершить те, що я почав. Ми збудуємо велику імперію, на тлі якої Золота Імперія Йї-Ті виглядатиме як Західні землі проти цілого Вестеросу. І ти будеш моєю Імператрицею Світанку та Сутінків, адже наші володіння починатимуться там де сонце сходить, і закінчаться там, де воно заходить. Клянусь тобі.

 

— Для початку захопи для нас Вестерос, а там і про решту подумаємо. А зараз просто помилуємося нашим сином.

 

— Твоя правда. Гей, воїни, повідомте місто, що вночі буде грандіозний феєрверк на честь народження спадкоємця трону, і що бійцівські ями будуть відкриті протягом місяця. Так наказує король-імператор, бо сьогодні він став найщасливішим чоловіком у світі.

 

— Віддані вам виконають наказ, — відповіли стоячі на чатах воїни.

 

А невидимий для інших сер Джора тільки сумно опустив очі. Його принц усе-таки виявився «гідним» сином свого батька. Безумство навіть не думало зникати, і схоже, що навіть взаємне кохання не змогло покласти цьому край. А ще одного Ейриса Безумця чи Мейгора Лютого Сім Королівств не витримають.

 

«Боги, що я роблю не так? Дайте мені знак, що все було правильним. Будь ласка…» — тихо молився Мормонт, поки ніхто не бачив його сумних емоцій під бронзовою маскою ведмедя…