XX

XX

 

 

Пентос

 

Вілла магістра Іліріо Мопатиса була другою за розмірами після палацу Принца Пентосу. Для колишнього злодюжки та перекупного меча це було наче підйомна клітка Нічної Варти у соціальному плані. І все це завдяки дружбі з таким же злодюжкою Варісом та продажам важливої інформації важливим людям. Одруження з небогою старого Принца, становлення одним із магістрів і врешті «дружба» із кочовим халом Дроґо привела його до такого багатства. Настільки великого, що він міг дозволити собі купівлю кількох десятків Бездоганних у домашню варту, попри заборону на работоргівлю в Пентосі.

План подальшого вивищення йшов наче по маслу. Наївний лицар Мормонт таки вбив Візериса Таргарієна у Мієрині. Якщо зізнатися чесно, хлопець магістру навіть трохи сподобався. Але його близькість до батьківського безумства аж надто відштовхувала Іліріо від принца. Сам Варіс також при наявності вибору між Візерисом і Дейенеріс обрав би останню, та як він сам сказав, Вестерос не готовий до правління королеви. Тому доведеться слідувати плану Павука. Хай це й означає повну відмову від сина…

Велика вілла містила чимало таємниць. Безліч секретних ніш, кімнат, залів чи підземель, де за бажання можна сховати якщо не дракона, то слона. Підземелля в свою чергу мали безліч таємних ходів, що вели або у гавань, або за міські мури. Дуже зручно, якщо доведеться швидко накивати п’ятами із міста у випадку лоскітливої ситуації. Попри пацифістську політику Пентоса, дотракійці в один момент можуть захотіти більше викупів, ніж ті, що зараз дають, а Три Сварливі Сестри просто захочуть відродити Триархію і розвинути її до нової імперії. А Іліріо страшенно не хотів, щоб його укохане багатство розхапали між собою кочовики чи перекупні мечі, поки він стікатиме кровˈю у цьому дворі.

Саме тому він і пішов на план Варіса. Уся ця історія з підміною принців, віднайдення й конспірація Джона Конінгтона, виховання «принца» на берегах Ройни під його наставництвом і безліч інших не дуже приємних рішень.

«Це все заради тебе, Серро…»

Серра була простою повією з Лісу. Та Іліріо вперше у своєму житті щиро закохався. Заради її кохання він начхав на стосунки з Принцом і вдався до абсолютно рівноправного шлюбу. Хоча міг би просто укласти морганатичний, без жодних спадкових прав для дружини і її дітей. Та не зміг…

Серра була останньою з роду Чорного Дракона. Законного правителя Вестеросу. Дейрон Добрий був сином Еймона Лицаря-Дракона, що підтверджував сам король Ейгон IV. Більшість лордів вважали це наклепом з бажання короля вивищити свого байстрюка, та докази були досить вагомими. Дейрон в плані характеру більше нагадував Еймона, ніж Ейгона, а королева Нейрис надавала перевагу компанії королівського гвардійця, ніж чоловіка. Та й, зрештою, яка різниця — Таргарієн чи Блекфайр? Обоє батьків Деймона були Таргарієнами — чого не зміг зробити із Дейною Бейлор, те зробив його кузен. Ейгон Завойовник мав двох дружин, і попри бажання батька, Мейгор мав більше прав, ніж Ейніс — зрештою, Вісенья була старшою за Рейніс. Деймон був старший за Дейрона, і чимало лордів Вестеросу надали перевагу першому, ніж другому. Дейрона врятував тільки інший байстрюк попереднього короля. Бринден Ріверз, відомий як Кривавий Ворон, особисто вбив Деймона і його старшого сина на Червонотравному Полі. А далі… а що далі? Ще кілька повстань, а потім падіння Червоних драконів…

І він разом з Варісом відновить справедливість. Ейгон з дому Таргарієнів, Шостий Свого Імені, займе трон і приведе державу до розквіту. А потім допоможе йому, своєму покровителю, стати Принцом Пентоса. Ось так відновлюється справедливість.

Треба тільки дочекатися смерті оленя від левˈячих кігтів. Варіс знає, що діти Роберта насправді не його. Ейгон вчинить милосердя і передасть їм скелю Кастерлі як чистокровним Ланністерам. Щодо Дейенеріс — її діти будуть другими в черзі на трон. Лорду Старку буде пробачено зраду, адже він спокутував її через порятунок життя тітці. Можливо навіть отримає посаду при дворі. Та все це справи завтрашнього дня. Спершу треба виграти майбутню війну.

І зараз у таємній залі збиралися всі члени змови: Іліріо, Варіс та Джон Конінгтон під псевдо Гриф-Старший.

— Отже, що у нас діється? — почав розмову Іліріо.

— Усе складається ще краще, ніж я міг припустити, — почав єлейним голосом Варіс. — На Туманному острові стався суд поєдинком. Оберін Мартелл відплатив Горі за смерть Елії та Рейніс. Двір Узурпатора ображено покинув Північ наступного дня. Особливо постраждав принц Джоффрі — за домагання до Санси Старк його позбавили всіх титулів та вигнали у Вільні Міста. Разом з ним вирушили Мерін Трант та Борос Блаунт. Востаннє мої пташечки повідомляли про їхню зупинку в Тайросі. Звідти вони скоріш за все рушать до Волантиса чи деінде. Спадкоємцем офіційно став Томен. Та він тільки маленький хлопчик, яким легко маніпулюватиме Тайвін Ланністер і його Мала Рада. Правління левів тільки посилюється, перед тим як впасти.

— А як щодо дядьків принца? — поцікавився Конінгтон.

— Червоний Змій нарешті одружився. І вже вигідно прилаштував доньок. Дорея і Лореза обіцяні Брандону та Рікону Старкам, а Елія — Теону Ґрейджою. Якщо вірити моїм пташечкам із Дорну, усі троє дітей принца Дорана також заручені — Аріанна обіцяна Еддарду Карстарку, Квентін — Джейн Фаулер, а Тристан по вуха закоханий у Сансу Старк, з якою його офіційно заручили. З дня на день половину цих шлюбів буде відзначено і скріплено.

— Отже на нашому боці тепер Північ і Залізні острови? — здивувався Конінгтон.

— Навряд чи. Доран ще не знає про долю свого племінника. Але якщо й знатиме, то як завжди поводитиметься обережно. Врешті-решт у нас є ще Обелла, друга донька Оберіна, з якою можна буде заручити принца.

— Якщо її ще не заручили із ще кимось. Без надійного альянсу наша авантюра провалиться — репутація Золотих Мечів огидна всім громадянам Вестеросу, — зітхнув Гриф.

— То що ми робимо зараз? — поцікавився Іліріо.

— Тримаємо руку на пульсі. Тайвін Ланністер не пробачить Фоґстаркам таку образу, коли його скажений пес привселюдно зізнався, що вбивство родини Рейгара Таргарієна було наказом його сюзерена. Краще вам знайти ще кілька перекупних кораблів та віддати їх Туманному острову, мій давній друже. А потім, коли леви вчепляться в горлянку оленю, ми нарешті виведемо принца з тіні. І тоді побачимо хто кого.

— Тоді можна вважати цю зустріч закритою…

___

 

Королівська Гавань, покої королеви

— Я попереджав тебе, Серсеє, що твоє розбещення Джоффрі до добра не доведе?! Я попереджав?!

Тайвін Ланністер лютував. Його донька, на яку він покладав стільки надій, підвела його як і решта дітей. Він сподівався, що його плоть і кров успадкує і його розум, та помилився. Серсея виявилась абсолютно гідною такої свині як Роберт. Вона так само як і він була марнотратною любителькою алкоголю та дорогих речей. Сказати по правді, лорда Тайвіна ледь не вхопив удар, коли лорд Бейліш показав йому звіт витрат королеви. Сьоме пекло, вона щомісяця спускала тисячі, а то й десятки тисяч золотих драконів на всіляку розкіш. Дорогі мірські килими, волантійський шовк, лісенійський серпанок та всілякі прикраси були тільки верхівкою айсберга. Ще ж було безліч різновидів вина, всілякі екзотичні приправи до їжі і навіть дороге м’ясо та риба з Літніх островів. Таке не можна просто так спустити з рук. Час затягнути гайки ще тугіше.

— Батьку, я вчила його, що він майбутній король. Що одного дня він правитиме державою і всі будуть служити йому.

— А він, схоже, сприйняв усе аж надто буквально, якщо дозволяв собі таку поведінку! Ти розумієш, що він вчинив на Туманному острові?!

— Він згадував, що хлопчина Мартелл ображав тебе!

— Це не образа! Я наказав Горі вбити дітей Рейгара, щоб покінчити з правлінням драконів раз і назавжди, і якби довелося зробити так ще раз, я б повторив це, не вагаючись ні на мить! Та повернемося до Джоффрі. Ти не вчила його, що за домагання до шляхетних жінок силою слідує жорстоке покарання?!

— А нічого, що вона мило фліртувала з Тристаном Мартеллом?!

— Не переводь стрілки, Серсеє, а відповідай на запитання! Ти пояснювала йому, що безчестя назавжди плямує репутацію навіть майбутнього короля?!

Серсея мовчала.

— Ясно. Бачу, що ні. Королева, яка має бути зразком для всіх матерів у Сімох Королівствах, виховала чудовисько. Ото поголос піде. Я не знав гіршої ганьби навіть після народження Тіріона. Навіть цей маленький покруч кращий за тебе. Менше з тим. Я прийшов сюди, щоб покарати тебе. Я знаю, як ти ненавидиш Роберта, і що вся трійця моїх онуків не від нього. Не роби квадратних очей, ти думаєш, я сліпий? Ти думаєш, я не знаю, як ти з Джеймі граєшся у Таргарієнів? Не бійся, я не розповім Роберту про те, хто батько твоїх дітей. Але тепер ти робитимеш те, що повинна була робити. Ти народиш нашому королю ще одну дитину. Від нього.

— Батьку, ні! Ти ж знаєш, що Роберт мені огидний!

— Огидний, не огидний, та терпи, красуне. Шепітки про те, що наш король — рогоносець, уже чути в Штормових Землях та Дорні. Ти повинна заткнути ці нахабні пащі народивши істинного Баратеона, а не пародію як Джоффрі чи Томен. Хоч раз в житті переступи через своє надмірне его і зроби так, як вимагає обов’язок. Ти зрозуміла мене?

— Хто буде спадкоємцем? — запитала Серсея після паузи.

— Томен не втратить здобуте первородство, присягаюся Семикінечною Зіркою. Він ще малий, тож з нього ще можна зробити щось путнє. Але Мірселлу видадуть за Дікона Тарлі після перших місячних. Усе зрозуміло?

— Дякую, батьку.

— Якщо знадоблюся, я буду у своєму солярії у вежі Руки. Іди, пообідай. Тобі потрібні сили.

Тайвін Ланністер покинув покої доньки і рушив до вежі Руки. Мандрівка із Туманного острова назад у столицю витисла його мов лимон. Джоффрі одразу ж посадили на перший корабель до Волантиса і уважно простежили, щоб вирок було виконано. Маленький дурник знову все запоров. Замість того, щоб нормально прийняти свою долю, він тільки нашкодив сам собі. Рішення суду ще можна було скасувати одним розчерком пера волею майбутнього короля Томена і зробити Джоффрі спадкоємцем скелі Кастерлі. Та суд поєдинком в очах лордів та простолюду це воля богів, і її так просто не скасуєш. На додачу Червоний Змій заколов Гору. І звинуватив його, Руку Короля і наймогутнішу особу в Сімох Королівствах, в замаху на життя Елії Мартелл і її дітей. Звичайно ж він це зробив і не шкодує про це в жодному разі. Але тепер лорди не потерплять вбивцю як Руку Короля. Особливо дорнійці. Дорн завжди був проблемним королівством. «Нескорені, Несхитні, Незламні» — так про себе гордо казали Мартелли. Та навіть такі тремтітимуть, почувши лев’ячий рев. Потрібно негайно прив’язати Дорн силою крові. І якнайшвидше. Дівка, що зве себе спадкоємицею, ще досі незаміжня. Отже доведеться зробити це. Так, як це мало бути із Сансою Старк. Треба тільки повідомити про це Ренлі. Якщо він відмовляється — у Західних Землях знайдеться достатньо других синів. Якщо не там — то у Штормових чи Королівських. І чхати на те, що скаже старий каліка Доран Мартелл. Без свого брата-отруйника він ніхто, і звати його ніяк. І проти об’єднаної армії Заходу та Стормс-Енду Дорн не вистоїть.

Зайшовши у солярій лорд налив келих вина і зробив великий ковток. Він щойно покарав у жорстокий спосіб рідну доньку. Варто було робити це частіше, ще коли вона з Джеймі попадалась на «непорозуміннях». О так, служниці часто звітували йому про те, що його близнюки милуються мов двоє голубів. Саме тому Тайвін бажав відправити Джеймі вихованцем у Ріверран і заручити з Лізою Таллі. Можливо тоді він зміг би уникнути цього безчестя. Та нема резону плакати над розлитим вином.

— Пробач мені, Джоанно, — сумно мовив він сам до себе. — Я підвів тебе. Ти дала б Серсеї належне виховання, а я б виростив із Джеймі гідного наступника. Ох, кохана. Якби ж Ейрис не відмовив мені тоді…

Старий Ейрис, ще до Долини Сутінок, був його найкращим другом після Гариса Свіфта чи навіть Кевана. Після того полону і тих катувань короля поглинула параноя. Ще коли Серсея була дівчинкою, Тайвін запропонував її Рейгару. І тодішній, добродушний та веселий Ейрис прийняв пропозицію. А потім сталась Долина Сутінок. І відтоді все змінилося. Безумець у відповідь на пропозицію розреготався і сказав, що «принц не одружиться із донькою слуги». В результаті Серсея все одно стала королевою. А якою ціною? І що це принесло дому Ланністер окрім перетворення на благодійню для Роберта.

— Ти переміг мене, Ейрисе, — знову заговорив Старий Лев. — Ти мабуть регочеш із того світу бачачи, як я провалився. Мій син вбив тебе, та мій старший онук майже вчинив те, що вчинив Рейгар із дівчам Старків. Упевнений, ти задоволено смієшся, бо твоя помста вітілилась у життя. А для того, щоб цього всього не було, ти мав тільки згадати в тіні свого божевілля про свого друга. Про свого Руку.

І лорд Тайвін знову зробив великий ковток вина, занурюючись у роздуми.

— Мілорде, до вас лорд Бейліш, — пролунав голос вартівника.

— Хай зайде.

Пітир Бейліш як завжди улесливо посміхався. Дурний блазень! Ніби його улеслива поведінка схилить на його бік самого Руку. Пересмішник не союзник леву.

— Ви хотіли поговорити, лорде Бейліш?

— О так. Мої джерела повідомляють про гммм… прикрий інцидент на Туманному острові за участі принца Джоффрі.

— Джоффрі сам винен у тому, що отримав такий вирок. І якщо ви прийшли мене втішити, то раджу забиратися звідси до біса, бо присягаюся Сімома, я страчу вас за марнотратство і надмірні позики. Я ледве зміг віддати один мільйон Залізному Банку. Кажіть, чого вам треба.

— Я прийшов допомогти вам. Ви ж бажаєте помститися Старкам і Таргарієнам за образу?

— І що?

— Пригадуєте як палав десять років тому Ланіспорт?

— Обережніше із жартиками, бо, як бачите, я не в найкращому гуморі!

— Я можу влаштувати так, що Туманний острів запалає так само.

— Бажаю успіхів. Бейлон Ґрейджой зараз не в тому становищі, щоб обгинати весь Вестерос для нападу на маленький острів у Тремтливому морі.

— Хто сказав про Бейлона? Я мав на увазі Юрона. Вигнанця.

— Ви хочете сказати, що знаєте, де перебуває зараз Юрон Ґрейджой?

— Пташечки Варіса бачили його біля Волантиса. Тримав курс на гирло Ройни. Кажуть, хоче побачити руїни Крояну і зійтися в бою з кам’яними людьми.

— То прапор йому в руки. Одним піратом більше, одним менше, яка нам різниця?

— Запропонуйте йому королівське прощення і можливість залізородженим нападати на Північ, Річкові землі та Розлог. Ви ж бажаєте ослабити нашого ворога?

— Цікава пропозиція. Наскільки далеко від нас Юрон?

— Тиждень морем. Принаймні так каже останнє повідомлення від «пташечок» Варіса.

— Я відправлю до нього кількох переговорників. І треба буде знайти кілька перекупних кораблів. Я не можу ризикувати Королівським флотом.

— Не обовˈязково набирати армаду. Вистачить десять кораблів. Я підслухав розмови Варіса з «пташечками». Ви знаєте, що у нас заховано під Септою Бейлора?

— Не дуже.

— Дикий вогонь.

Тайвін Ланністер похолов.

—Як давно? — запитав він після мовчанки.

— Здається, з часів Повстання. Схоже, Ейрис збирався спалити все місто і забрати вас із собою.

— Розішліть міську варту по всіх підземеллях! Нехай знайдуть всі запаси дикого вогню і знищать десь за містом. Повідомте сера Дженоса негайно! А щодо вашої пропозиції… яка ж це іронія. Ейрис хотів спалити мене, а тепер я спалю те, що лишилося від його крові…

Пташечка, що ховалась у тунелі за шафою, чула усе. І одразу рушила повідомити гніздо. Дракон та вовк у небезпеці.

Ще ніколи майбутнє Туманного острова не було таким туманним…

___

Туманний острів

Арія відбивалася від Дореї та Лорези одночасно. Сіріо спостерігав за ними на краю майданчика і час від часу кидав свої коментарі щодо тренувального бою. Арія за рік тренувань уже почала перемагати його в спарингах. І тепер на ній лежала відповідальність за навчання доньок Червоного Змія. Обидві були вмілими. Дорея була спритнішою, а Лореза — точнішою. Скоро вони обоє будуть їй за сестер. Цікаво як Бран та Рікон сприйматимуть їх. Її маленькі братики уже заручені. Звучало це смішно. Вона старша за них, але досі нікому не обіцяна. Мабуть, Джон просить батька не ламати життя якомусь молодому лорду. Цікаво, чому батько слухає його?

— Гоп! Ви мертві, сестрички. — Арія вибила меча з рук Лорези і притулила інший до шиї Дореї. Бій закінчився перемогою вчительки.

— Вище носики, маленькі леді, Арія вже перемагає мене, тож не журіться. Мало хто переможе її сам-на-сам, — підбадьорював учениць Сіріо. — Усе, тренування закінчено. Відпочиньте трохи.

— До завтра, майстре Сіріо! — в унісон мовили дівчатка і відклали тренувальні мечі. Арія повела їх у сади до свого улюбленого джерела. Гаряча вода просто чудово змивала з тіл весь піт, бруд та втому.

Уже коли всі троє розслаблялися у воді, Дорея почала розмову.

— Аріє, у мене до тебе питання.

— І яке? — запитала Старк.

— Твій брат Брандон… який він із себе?

— Бачила мого брата Робба?

— Так.

— Такий самий як він тільки менший. Принаймні ззовні.

— А всередині?

— Наче Джон. Такий же розумний і задумливий.

— А він не боятиметься, що я не… не…

— Не зразкова леді? Скажу по секрету, він любить мене більше ніж Сансу. Тож гадаю і тебе полюбить.

— Справді? Ти так думаєш?

— Ну, тут усе залежить від тебе. Сподобайся йому. Зроби так, щоб він зрозумів, що йому без тебе ніяк.

— І як це зробити?

— Для початку стань йому другом. Викликай його на спаринги, показуй йому Водяні Сади. Так він полюбить тебе. А як станете дорослішими… головне не доводь до гріха, як про це казала моя покійна леді-мати.

— А Рікон який? — поцікавилась Лореза.

— Такий же нестримний і дикий, як твоя сестра. — Дорея голосно розсміялась.

— Котра саме?

— Точно старша. — Усі троє пустили смішок.

— А якщо без жартів? — насміявшись запитала Лореза.

— Вона разом з нами розслабляється.

— То я по-твоєму дика? — підняла брову Дорея.

— Давай подумаємо. Ти з мечем майже як Сіріо, тільки якщо Сіріо це дитина. Вчора ти своїм моргенштерном позбивала всі яблука у дворі рибалки Расті, а коли він поскаржився, ти показала йому язика і сказала, що його яблука несмачні. Позавчора ти заховала улюблену ляльку доньки нашої економки, і віддала її тільки коли вона вкрала для тебе з торгової ятки цукрову фігурку. І це лише за три дні.

— Вибач. — Винувато усміхнулась Дорея. — Я тепер слухаю тебе і мені соромно.

— Пообіцяй, що не робитимеш цього більше.

— Обіцяю. А ти, Аріє. Тобі хтось подобається?

— З чого ти це взяла?

— Ми бачили, як ти червоніла, коли на тебе дивився Джендрі.

— Він лише коваль, — швидко відповіла Старк.

— Дуже гарний коваль, — підколола її Лореза. — Я бачила, як ти кліпаєш, коли дивишся на нього.

— Це нічого не означає. — Арія почервоніла мов мак.

— Ти знову червонієш. — Показала пальцем Дорея.

— Арія і Джендрі під деревом сиділи ці-лу-ва-ли-ся! — проспівала Лореза.

— Зараз я вас поцілую, маленькі негідниці! — Арія набрала пригрощу води і вилила на голову Лорезі. Дорея реготала, та не довго — така ж доля спіткала і її. У відповідь маленькі змійки також почали поливати Арію гарячою водою. Таких вересків Обелла Мартелл, що саме принесла сестрам змінний одяг, не чула ще ніколи.

___

 

— Oh kessa! Kessa, Jon! Gūrogon issa raqagon vaogenka live! — стогнала Дені. Джон збуджувався від того, як вона стогнала валірійською, хоча й не розумів її.

— І що це означає? — зашепотів він розірвавши поцілунок.

— Якби погодився на уроки у мейстера Волкана, то зрозумів би, — прошепотіла вона знову припадаючи до його губ.

Джон просто подякував Аріанні Мартелл за те, що спробувала його спокусити. Якби не це, він би досі сторонився від занять коханням із дружиною. Зараз був ранній вечір і ледве повечерявши, подружжя метнулося у свої покої, щоб знову почати свої пристрасні заняття коханням. Жоден із обслуговуючого замок персоналу навіть не думав нарікати на гучні звуки, що зазвичай супроводжують цей процес, якщо не хотів врізання платні або ж звільнення.

— Джон! О, боги! Kostilus, paktot konīr! Jon! (Будь ласка, саме там, Джон) — застогнала вона, коли Джон припав вустами до її піхви, що стікала соком наче повноводна ріка.

Коли він перестав дражнити її своїм ротом, Дейенеріс спритно перевернула його на спину і нахилилась обличчям до його члена. Спершу подражнила своїм язичком кінчик, а потім почала повільно занурювати його в свій ротик. Джон застогнав від таких маніпуляцій і занурив пальці в її довге волосся, змушуючи брати глибше. Він навіть не думав питати її, хто їй сказав поводитися з його членом у такий спосіб, адже це могла зробити тільки одна людина у світі — друга донька Оберіна Мартелла. Дені смоктала із величезним задоволенням, наче це було щось від чого залежало її життя. А Джон відчув, як його член пульсує, готуючись до розрядки.

— Дені, я зараз кінчу, — застогнав він.

У відповідь блондинка тільки прискорила рухи головою. Джон напрягся, вчепився пальцями у простирадла і вибухнув їй в рот. Дейенеріс переможно блиснула очима і проковтнула все, що Джон спустив у її рот та горло. Кілька білих крапель впали їй на груди.

— Жінко, ти станеш моєю смертю, — видихнув Сноу розслабившись.

— Звідки такі занепадницькі думки? — лукаво усміхнулась вона.

— Ти щоночі висмоктуєш з мене всі сили. Ти точно не суккуб, що прибрав вигляд моєї дружини?

— Ні, бо твоя дружина — суккуб від самого народження. — Усміхнулась вона, беручи його в руку і насаджуючись на всю його довжину. — Oh, kessa! Kessa, ňuha jṑrālēgṑn! (О, так! Так мій коханий!).

Дейенеріс несамовито скакала на ньому, ніби він це її улюблена кобила. Джон тільки розминав її груди і час від часу піднімав шию, щоб палко поцілувати її. І в один із таких моментів він згадав ще одну солодку парочку — Іррі та Елдреда. Тому він спритно під звук її здивування перевернув її на живіт і ввійшов у неї ззаду.

— Ох, це щось новеньке! — застогнала вона від нових відчуттів. Наприклад того, як Джон більше наповнює її, досягаючи нових точок у її глибинах. — Ох! О-о-о! Як глибоко! Не зупиняйся! Трахай мене як сучку!

Джону не потрібні були слова для заохочення. Він тільки прискорився і заглибився ще далі. Він встромляв і встромляв, а його дружина тільки стогнала все голосніше і голосніше. Її стінки стискали його все щільніше і щільніше, а його член знову запульсував, готуючись заповнити її плідну утробу. Ще одна дитина? А чому б і ні?

— А-а-а-а-ах! — Дені різко смикнулась, і її соки бризнули, покривши його член від кінчика до кореня. Джон від цього втратив будь-який контроль і зробивши ще кілька поштовхів розлився в ній, фарбуючи її нутро в білий колір. Кінчивши, він завмер на хвилину чи дві, після чого вийшов з неї і ліг поруч без сил.

Відновивши дихання, Дені притулилася до нього і ніжно поцілувала в губи. Джон відповів на поцілунок, відчувши трохи і свого смаку. Це все нагадувало йому прекрасний сон. Де тільки він, Дені, їхній малюк і більше нікого.

— Чи чув ти легенди про зиму. Про те, як у світі з’явилась зима? — порушила мовчанку Дейенеріс.

— Стара Нен розповідала нам багато казок про Чужих та Довгу Ніч.

— А Іррі розповіла мені іншу. Не дивуйся, дотракійці також знають, що таке холод і зима. Так-от, вона розповідала, що колись по небу пролітали вершники Небесного Халасару. І якось їхня халісі побачила з висоти, як зграя шакалів терзає коня. Від цього видовища Небена Халісі розплакалась, і її сльози замерзали в падінні, перетворюючись на крижинки. І така крижинка потрапила в серце одного земного хала. Цей хал закохався у халісі, і попросив її спуститися на землю. І коли вона спустилася, хал взяв її як брав до цього своїх дружин. Вони не вилазили з його намету днями, а коли вийшли, то все довкола замерзло і покрилося снігом. І мусила халісі вийняти крижинку із серця хала, а коли чари спали, її вже на землі не було. Так скінчилась перша у світі зима і настала перша весна.

— Це перебрехана або адаптована легенда про Короля Ночі і його Мертву Королеву. Ти ж чула її, чи не так?

— Про Тринадцятого лорда-командира Нічної Варти, що чарами пов’язав Варту з Чужими? Так, я це чула. І подумала так само, коли Іррі мені розповіла легенду її народу.

— Дещо в ній мені дуже нагадує нас.

— І що саме?

— Ти причарувала мене. Посадила мені в серце крихту льоду і змушуєш кохатися з тобою днями і ночами, поки мої яйця не порожніють а член не вˈяне.

— О-о-о-о, ти називаєш дракона Сніговою Королевою?

— Ти більше схожа на лід, ніж на вогонь. Біле волосся, алебастрова шкіра, фіалкові очі. Вогонь, на мою думку, повинен мати більше відтінків червоного.

— Зараз я покажу тобі, як лід перетворюється на вогонь! — і з цими словами Дейенеріс знову осідлала чоловіка і припала до його губ…