Пролог

Пролог

Королівська Гавань. Перший день після розграбування Ланністерами

— Ви все зрозуміли, лорде Мандерлі? — Еддард Старк кинув на Ваймана Мандерлі повний суворості погляд.

— Так, мілорде. Серед роялістів, що евакуювали королеву Рейлу з міста є люди, що служать мені. Як тільки королева народить, вони вживуть всіх заходів, щоб врятувати новонароджену дитину.

— Знаючи норов Роберта, навіть немовля що носить ім’я Таргарієн вважатиметься ворогом нового режиму. Того, що зробив скажений собака лорда Тайвіна з дітьми Рейгара мені достатньо.

— Не хвилюйтеся. Ми випередили лорда Стенніса на кілька тижнів. Лорд Редвін ще не зняв блокаду із Стормсенду. А флоту Баратеонів потрібні люди врешті-решт.

Тоді на цьому попрощаємося. Я ж продовжу пошуки сестри…

Три місяці потому. Дорн, Вежа Радості

Еддард з його супутниками стояв біля місця, що його назвала Ешара Дейн. Між ними і вежею лише троє Королівських гвардійців. Сер Герольд Гайтавер, Білий Бик Староміста, лорд-командир гвардії Ейриса. Сер Ертур Дейн, Меч Світанку, найкращий мечник Сімох Королівств та найближчий друг Рейгара. І сер Освел Вент, достойний свого білого плаща кажан із Гаренголу.

— Я не бачив вас трьох на Тризубці. Чому ви не охороняли свого принца як того вимагав обов’язок Лицарів Королівської Гвардії? — розпочав розмову Еддард.

— Наш обов’язок визначив принц. І він тут, — коротко відповів сер Ертур.

— Війна закінчилася. Рейгар мертвий. Де моя сестра?

— Бажаю вам усього найкращого, лорде Старк. І успіху. Зараз він вам знадобиться. — Меч Світанку підвівся на ноги.

— Шановні, — Гауленд Рід вийшов із строю, — у чому сенс починати кровопролиття? Якщо леді Ліанна тут, просто дозвольте нам пройти всередину.

Болотник діло каже. Та ми присягу не порушимо.

— А може послухаєте особисте прохання сестри? — Еддард підняв руки вгору. — Леді Ешара просить вас не здіймати руку проти мене та моїх сподвижників. Я усе знаю. Усю правду про долю моєї сестри. І хочу допомогти.

Із вежі раптом залунали гучні крики. І Нед спохмурнів. Почалося.

— Прошу не затримувати нас, сер. Я потрібен сестрі там. Якщо пропустите — допоможемо уникнути гніву Роберта. За ваші голови чимала нагорода і будь-який найманець що поважає себе прийде по вас.

— Ми найманців не боїмося. Але якщо ви від моєї сестри… — сер Ертур затнувся. — Я пропущу вас. Але для годиться, ми повинні вступити в бій. Ви можете проходити далі, лорде Старк. А от ваші товариші ні.

— Я перепрошую…

— Іди, Нед. — Кассель усміхнувся. — Сутичка буде для годиться.

— Якщо це пастка…

— Усе буде в найкращому вигляді. Слово Гайтавера. — Сер Герольд вдарив себе кулаком в груди.

Еддард кивнув і піднявся на вежу. Що вище він піднімався, то гучніше кричала Ліанна. А звуки бою все тихішими. Лорд Вінтерфела молив усіх богів, щоб з Ліанною все було гаразд. І ось він ввійшов до кімнати, звідки лунали крики сестри.

 — Сюди не можна! — прокричала молода дівчина при дверях.

— Я її брат!

— Ви посіпака Узурпатора!

— Не після звірств Ґреґора Клігана! Сер Ертур пропустив мене сюди!

— Як доведете?

— Цим! — він подав їй сувій з печаткою Ешари. За дверима знову пронизливо заверещала Ліанна.

Покоївка пробіглась очима по тексту.

— Проходьте, м’лорде. — Вежу знову наповнив болісний крик Ліанни.

Еддард зайшов у кімнату де мучилась його сестра. І обімлів від побаченого…

Ліанна лежала в закривавленому ліжку і щосили тужилась. Двоє повитух допомагали дитині вийти на світ. Ще одна молода жінка тримала миску з водою.

— Що з моєю сестрою? — голос Неда тремтів.

— Передчасні пологи, мій лорде. Леді не витримала звісток про смерть Його Величності. А також пасинків.

— Пасинків?

— Верховний Септон розірвав шлюб принца Рейгара та леді Елії. А потім одружив леді Ліанну з ним у Божегаї Зорепаду. А тепер…

— Дитина Рейгара з’являється на світ. Сьоме пекло… казав же я Роберту не носити на шоломі роги…

— Нед… ц-це ти… чи мені примарилось? — Ліанна заспокоїлась і дрібно тремтіла. Пологи скінчилися. Новонароджена дитина Рейгара була на диво спокійною.

— Це я, Ліа… я знаю правду… Роберт мені не пробачить.

— Хай буде проклятий він і весь його рід. Ось тут, на смертному ложі, я, Ліанна з дому Старків, проклинаю його сім’я і кров. Щоб не мав він подружнього щастя і не тримав на руках спадкоємця. Хай обходить усі борделі Вестеросу і не насититься. Хай пиячить скільки влізе і не напивається. І хай це одного дня заведе його в могилу…

— Шшшшш… Тихо. Заспокойся. Ти не помреш.

— Не обманюй себе, Нед. А тепер послухай… що я кажу… Кідо, все гаразд, віддай йому його… н-нахилися, це не для зайвих вух.

Еддард слухняно нахилився до сестри, щоб почути її останні слова.

— Його звуть… Ейгон Таргарієн… захисти його за будь-яку ціну… ти знаєш Роберта, він ненавидить Рейгара навіть після його загибелі… обіцяй мені, Нед… обіцяй… що зробиш…

— Обіцяю, Ліа. Обіцяю.

Ліанна, задоволена відповіддю, відкинулась на подушки. Еддард стис її руку і молився богам Півночі, щоб його сестра жила. Як він приховає хлопчика від гніву Роберта? Але його молитви не почули…

Ліанна Старк, Троянда Вінтерфелу, відійшла до свого коханого принца. А її брат знаходився у прострації. У нього народився небіж. Та він уже ворог Роберта. Ця маленька дитина, біла наче сніг. Як літній сніг на Півночі…

— Відтепер, маленький Ейгоне, усі знатимуть тебе як мого сина. Нарікаю тебе Джоном Сноу. Ліпше рости байстрюком, ніж померти законним.

Нед спустився гвинтовими сходами, щоб побачити ще одну криваву картину. Сім трупів. Двоє королівських гвардійців та п’ятеро його друзів. Вцілів тільки Гауленд Рід. Із гвардійців — сер Ертур. Сум лорда Вінтерфела перейшов у гнів.

— Ти ж казав що бій для годиться!

— Ми були найкращими бійцями гвардії. Якби твоя група повернулась у повному складі, Роберт би щось запідозрив.

— Тільки твоє виживання викличе більше питань!

— Не обов’язково, щоб могила містила тіло.

Нед сумно зітхнув. Він хотів врятувати сестру, а спіймав облизня. О боги, як він дивитиметься в очі Кет? Вона мабуть носить його сина, а він повернеться у Вінтерфел з байстрюком…

Три місяці потому, Королівська Гавань, весілля Роберта Баратеона і Серсеї Ланністер

— Що?! Ти зібрався прихистити останнє поріддя дракона?! — Роберт уже був напідпитку і абсолютно не контролював себе.

— Це дівчинка, Роберте. Її звуть Дейенеріс Таргарієн. І я заберу її та виховаю у Вінтерфелі разом зі своїми дітьми.

— Ти розумієш, що вона захоче помсти?! За брата, за батька, за дітей брата! Ти розумієш це?!

— Я виховаю її. Я так її приструню, що вона питатиме у мене що таке Залізний Трон і дракони. — Насправді Еддард уже будував свій підступний план помсти давньому другу за те, що звів його сестру в могилу.

— Обіцяєш?

— Слово Старка з Вінтерфела.

— Тоді я спокійний. І до речі… ми тут моє весілля гуляємо. Я чув, у тебе є байстрюк. Немає гіршої плями на честі, ніж мезальянс. Як тільки дівча доросте до шлюбного віку, заручи її із Сноу. Ото сміху буде. Драконове поріддя на законному місці для переможених.

Нед похолов. Роберт сам почав копати собі могилу. Могилу своєї династії. Два Таргарієни, тітка і небіж, візьмуть шлюб як колись Рейніра і Деймон. Це знак.

— Я прислухаюсь до твоєї поради, друже. А зараз ходімо, час повеселитись.

— О так! Весілля від слова весело. Гей, паже, ще вина. Арборського! Для короля і його друга! Будьмо!!!