XVI

Книга друга: Осінь

 

 

XVI

 

 

 

Землі за Стіною. Замок Крастера

 

Уперше за десять тисяч років розвідувальна група Нічної Варти поверталась із завдання мов зграя побитих бродячих псів, що наткнулись на озброєних пастухів.

Світ змінився так різко, що аж надто неготові до цього люди покинули його першими. І до того фатального дня Варта втрачала на рейдах людей. Але тут…

Із лордом-командиром Мормонтом до Кулака Перших людей вирушили вісімдесят братів. Із чітким та зрозумілим завданням: знайти Манса Рейдера та його армію, дізнатися, що він планує робити із цими величезними силами, і спробувати домовитися. Варта і дикуни колись уже стояли разом. Коли тисячі років тому Тринадцятий лорд-командир Нічної Варти проголосив себе Королем Ночі і порушив Обітниці з жінкою, Варта, Старки з Вінтерфелу та Джорамун Здичавілий спільними силами перемогли вартових-ренегатів і скинули самопроголошеного короля. Тільки-от подальша доля Короля і Королеви Ночі все ще залишалась невідомою. Або ж забутою з плином тисячоліть.

Та повернемось до останнього рейду. До Кулака Перших людей дійшли вісімдесят бійців. А в замок Крастера повернулись трохи більше ніж два десятки. У тому числі лорд-командир, Перші розвідники Бенджен і Кворін, мейстер Малін та рядові. Серед них Раст, Ремсі, Олло Безрукий, Алан з Розбі та Грабз. Усі до останнього покидьки та злочинці, котрих повісили б або обезголовили, якби не пропонували спокутувати гріхи на Стіні. У Нічній Варті служить і без того мало людей, та все ж Джіор Мормонт не брав би їх, якби була така можливість. Із достойних бійців вижили тільки Ґренн, Піп, Гальдер, Утер, Голомозий Нейт і ще кілька з Тінистої вежі.

Алісер Торн впав у бою з воскреслим Бедвіком Велетом. Якби Бенджен знав, що Чужі й справді існують та прийдуть одразу по його поверненні, спалив би тіла, як це роблять дикуни. І тепер істота, у яку перетворився Бедвік, вбила Торна, хай би як Бенджен не зневажав його. Разом з ним поліг досвідчений розвідник Джеремі Рикер. Це він здогадався бити повсталих мерців смолоскипом. І загинув, коли крізь дірку в паркані полізли десятки мерців і оточили його з усіх боків. Слід було згадати й Малого Пола. Втративши меч, Пол схопив в руки кинджал із драконового скла і вдарив ним набігаючого віхта. Той від одного дотику впав, і більше не підводився. Так Нічна Варта дізналася ще один спосіб боротьби із піхотою Чужих, та на жаль, розвідника вбив той, хто вів мерців на Кулак.

О так, разом із сотнями ходячих мерців верхи на випатраному коні перед розвідниками постала істота, яка скоріше за все і забрала Веймара Ройса. Білий блукач викликав і страх і захоплення водночас. Неначе в лід вдихнули життя і дали йому людську подобу — саме так виглядав він. Біла, наче крижана, шкіра, ще біліші довге волосся і борода, і що найбільш неймовірне — блакитні мов сапфіри очі. Рухався блукач із невиданими швидкістю й грацією. Так, що Малий Пол навіть не встиг зрозуміти, як крижаний меч Чужого пронизав його наскрізь. Бенджен спробував було атакувати мечем, та від одного дотику крижаного леза гартована сталь розсипалась на друзки, мов скло від контакту з каменем. Як Бену Старку вдалося врятуватися, не знав навіть він. Та на допомогу знову прийшов щасливий випадок. Лорд-командир прикрився від удару білого блукача своїм валірійським мечем Довгим Кігтем. На відміну від Бендженового, меч Старого Ведмедя не розсипався. А потім Джіор Мормонт зробив те, чого ніхто не робив уже десять тисяч років.

Дев’ятсот дев’яносто сьомий лорд-командир Нічної Варти вперше за десять тисяч років вбив білого блукача.

А разом із ліквідованим Чужим впали три чверті віхтів, що слідували за ним. Решту драконовим склом і вогнем знищили вцілілі брати. Так завершилася битва на Кулаці Перших людей. У якому Нічна Варта втратила більше двох третин розвід-групи, трьох офіцерів та цілу зграю пошукових собак. І саме тому старший над псярнями Ремсі Сноу прибув до Крастера в дуже поганому настрої. І його настрій поділяли його приятелі Раст і Олло, котрі аж дуже скаржилися всю дорогу до привалу.

— Ха! — реготнув Крастер, побачивши неочікуваних гостей. — Судячи з того, як порідшали ряди ворон з часу нашої останньої зустрічі, переговори з Мансом пройшли невдало.

— А їх і не було, — пробурчав у відповідь лорд-командир. — І те, на що ми наткнулися поза твоїм домом, тебе не обходить.

— Вище носа, старий вороне. Менше людей — менше голодних ротів годувати. У мене на днях льоха поросят привела. Сімох. Вони тільки те й роблять, що ссуть її молоко і користі з них жодної. Я бачив, хто вирушив з тобою на землі вільного народу. Такий набрід навіть у найгірших перекупних загонах не служить. Але всі дисципліновані та слухняні — усе як заведено на землях уклінників. Тож гадаю, ти пишаєшся тими, хто поліг, та не ослухався наказу.

«Пол. Сер Джеремі. Алісер Торн. Кеннет і Бедвік. І ще безліч хороших хлопців полягли ні за цапову душу», — подумав було Бенджен.

— Це все, сука, через тебе! — Ремсі вказав пальцем на хазяїна. — Ти, курва, знав, що там діється! Ти знав, що йохані мерці встають і ріжуть живих! Ти міг зупинити нас, та не зробив цього!

— Ремсі, припини. Ми тут гості, а гості господаря поважають, — спробував усмирити його лорд-командир.

— У кого? У того, що власних доньок ґвалтує?! Чи того, хто віддає тим крижаним почварам власних синів?! Я бачив, як він відносив новонародженого в ліс. А потім приходила істота, схожа на ту, що ви на Кулаці вбили. Гадаю, якщо прибрати старпера, почвари більше не плодитимуться!

— Ремсі, ні! — крикнув Джіор, та було запізно. Байстрюк Болтона в змиг ока вихопив кинджал і з усією люттю всадив Крастеру в горло. Той тільки кавкнув, а потім пустив ротом кілька цівок крові й сконав. Ремсі задоволено підняв знаряддя вбивства над головою.

— Сьогодні справедливість торжествує! — радісно кричав він. Та недовго. Бенджен одним ударом меча зніс йому голову. В той же момент Ґренн та Утер закололи Раста і Олло, котрі саме збиралися вчинити розправу над лордом-командиром. Решта дружків Ремсі від необдуманих дій утримались. А тим часом дружини Крастера тільки усвідомлювали, що сталося з їхнім головним мучителем. Одна із старших підійшла до Мормонта і мовила:

— Дякуємо вам, лорде-вороне, за звільнення від цих мук.

— Дякувати немає за що. Ми вбили господаря під його ж дахом, порушивши закон гостинності.

— На таких покидьків як Крастер закон гостинності не поширюється вже давно. Тому не треба перед нами тут вибачатись. Ми самі знаємо, як нам буде краще.

— Тоді ми повертаємося на Стіну. Ще раз даруйте за безлад.

— Щасливої дороги. І ще, залиште вбитих нам. Ми спалимо їх, адже ви знаєте, що трапляється з мертвими на цих землях.

— Не смію заперечувати…

___

Туманний острів. Timeskip два місяці

 

Джон хоч і скрипів зубами, та дозволив збудувати у своїх володіннях септу. Спершу він не розумів для чого йому, адепту віри у богів Півночі, будувати у своєму замку святилище південних богів. І тепер збудована, а точніше реконструйована септа, готувалася прийняти перший шлюб. Запрошений септон Мерибальд збуджено крутив в руках семигранний кристал. Ще б пак, не кожного дня тобі доручають одружити самого Червоного Змія. Септон ледь не розреготався, коли почув, хто першим одружиться у його септі. А потім, коли сам Оберін Мартелл та Елларія Сенд підтвердили це, заспокоївся і прийняв свою долю з гідністю.

На весілля прибули усі, кого бажали бачити Джон, Дейенеріс та молодята. Першими прибули Санса, Тієнна, Ендрю, Лорас та кілька охоронців старшої Старк. За два місяці після смерті матері дівчина так і не змирилася з цим фактом, і коли згадувала цю жахливу подію, з її блакитних очей лилися гіркі сльози. Після них прибули лорди Ройс і Таллі. Потім Мейс Тірел із Віласом, Гарланом і Королевою Шипів. За ними лорд Старк із Роббом, Маргері, маленькими Лео і Джоанною та групою вірних йому лордів. Майже останніми прибули інші родичі Оберіна — його небога Аріанна з братом Тристаном і його перша донька Обара. А за тиждень до весілля прилетів ворон із Королівської Гавані з повідомленням — король Роберт із королевою, кронпринцом, Рукою та ще деякими прапорними Ланністерів також відвідають Туманний острів, щоб побачити, як живе остання дитина Ейриса Безумця.

О так, як тільки Джон і Дені повернулися із похорону леді Старк, Оберін дав їм лист від Роберта. Візерис, старший брат Дейенеріс, був підступно отруєний сером Джорою Мормонтом у Мієрині. Та оплакувати його не слід, бо він збирався легалізувати у Сімох Королівствах работоргівлю, щоб завоювати довіру союзників — Великих Володарів Мієрину. Сам сер Джора незадовго після виконання своєї місії був вбитий Ознаком зо Палом, адже Візерис Таргарієн був заручений із його сестрою. Почувши про долю свого брата Дейенеріс знову впала у затяжну депресію. Та за місяць все-таки відійшла від неї і знову стала тою веселою Дені, яку Джон любив понад усе на світі.

Одразу після святкування мав настати турнір, де четверо лицарів-захисників захищали честь новоявленої принцеси Мартелл. Першим зголосився Джон. За ним Ендрю, Лорас і Вендел Мандерлі. Кожен отримав прихильність Елларії, та Джон на додачу попросив прихильності дружини. Хоч і турнір ще не почався, та Дені свою прихильність гарантувала.

І ось вперше у садах Фоґфорту було весело і гамірно. Менестрелі грали веселих пісень, блазні жартували і показували всілякі дурощі, лялькарі, котрих запросив Оберін, показували різні вистави за мотивами балад, легенд та історичних подій. Джон же вирішив влаштувати і показ нових коштовностей, які вийшли з умілих рук Тайхо і Ейстіса. Всі леді були в захваті від красивих браслетів, перснів, сережок, підвісок і багатьох інших прикрас із драконовим діамантом. Паралельно з цим Джон представив королю Роберту свого первістка. Валарр вперше в житті бачив такого товстуна і таку величезну бороду, тож із задоволенням смикнув короля за неї. Роберт лише скривився від болю, а потім посміявся і віддав його батькам, привітавши з тим, що прокляття діда не передалося такому славному хлопчаку.

Трохи втомлений від танців з Дені, Сансою, Нім та Мардж, Джон вийшов до гарячих джерел, щоб трохи перевести подих. І одразу покинув їх, заставши дуже незручне видовище: у воді звільнений на два тижні від обов’язків Елдред пристрасно кохався з Іррі. Дотракійка стояла до нього спиною і благала хлопця бути сильнішим і грубшим, як усі дотракійські чоловіки. Побачене викликало у нього густу барву на обличчі та сум — уже майже півроку він не робив цього з дружиною.

Спочатку заважали пізні терміни вагітності, потім вона відновлювалась після пологів, а зараз його знову і знову переслідувало одне і те ж видовище з нічних кошмарів — Дені помирає від пологів. А він ой як не хотів втрачати її так само, як батько втратив леді Кейтлін.

— Лорде Джон, — почувся жіночий голос, — рада нарешті поговорити з вами наодинці. Уся ця компанія на весіллі мого дядька так втомлює.

— Принцесо Аріанно. — Важко видихнув Джон. — Радий, що можу скласти вам компанію. Тішуся за вашого дядька. Четверо доньок від леді Елларії все-таки змусили його укласти з нею шлюб.

— Ох, шлюб. Як це обмежує. Тільки й думаєш, як привести на світ спадкоємця і виростити з нього зразкового лорда. Мій батько страшенно розчарувався, коли я не народилась хлопчиком. Відколи народився мій брат Квентін, він тільки й думає, як мене позбутися і передати те, що належить мені, по праву синові.

— Ви так думаєте, бо досі не зустріли кохання свого життя. Коли мій брат Робб вперше зустрів свою дружину то питав мейстера Лювіна, як пришвидшити час до його весілля. А я… я два роки чекав свого з Дені весілля. І дочекався. А щодо дій вашого батька — у Дорні діє право абсолютного первородства, тож можете поскаржитися на це королю.

— Ох, політика. Ненавиджу балакати про політику із вродливими чоловіками як ви. Заздрю вашій дружині. Була б моя воля, я б просила батька відправити мене у Вінтерфел вихованкою. Тільки так я б могла знати вас довше, ніж зараз.

— На що це ви натякаєте?

— Невже ви не розумієте? — дорнійка скоротила між ними відстань і взяла його за руку. — Ваша дружина зараз тільки те й робить, що няньчить спадкоємця. Коли ви востаннє займалися з нею коханням?

— Це дуже і дуже некоректне запитання, міледі. Я ж не питаю вас, скількох нещасних ви затягли в ліжко за все життя.

— Фі, не в цьому суть. Тіло завжди вимагає близькості і краще не ігнорувати цього. — Вона наблизила своє обличчя до Джонового. — Моє тіло зараз бажає вас. Нім писала мені, який ви вправний у ліжку. Я б хотіла це відчути. — Між їх губами було буквально кілька дюймів.

— Рікарде! — окликнув Джон проходячого повз командира його охорони. Аріанна одразу відсторонилася від нього, чим він скористався і побіг до свого охоронця. — Рікарде, яке щастя, що ти тут. Де леді Дейенеріс?

— У ваших покоях вкладає лорда Валарра спати. А що трапилося?

— Схоже, у мене талант приваблювати принцес.

— Тільки не кажіть мені, що ви щойно зрадили своїй дружині!

— Ні-ні, усе гаразд. Просто, як висловилась принцеса Аріанна, моє тіло потребує близькості.

— Ага. Отже вона пробувала затягти вас у ліжко. Обі попереджав, яка його племінниця ласиця, та я не думав, що вона робитиме щось подібне просто у вашому домі. Гаразд, я пошлю Есона, щоб трохи розважив її. Упевнений, дівчата все ще мріють затягти у ліжко когось, схожого на Таргарієна.

— Дуже дякую. Попрошу Сема виписати тобі додаткових сто драконів.

— Це вже занадто, мілорде. Хороших вибачень за ще не скоєний злочин…

___

Джон побачив, як Дені цілує Валарра в чоло і вкриває тою самою ковдрочкою з вишитим на ній вовченям під крилом дракона. Він усміхнувся, адже вишитий малюнок був дуже милим і зображав, як Дені любить їхню дитину. Валарр мирно посопував уві сні, а Дені милувалась сонним малюком. На мить він подумав не піддаватися пориву пристрасті через діалог з однією розкутою дорнійкою. Та потім згадав, як Дені закочує очі, коли вони займаються коханням, і як вимовляє його ім’я у момент задоволення. До біса всі нічні кошмари та іншу дурню. Час знову зробити Дейенеріс найгучнішою жінкою у Вестеросі.

Джон підійшов до неї ззаду і ніжно поцілував її в шийку. Дені ахнула від того, як це було несподівано, і різко розвернулася, щоб відчути на своїх губах такі кохані губи чоловіка. Джон впивався її солодкістю, а його руки шукали гачки на сукні. Надто багато бажання та енергії в ньому накопичилося за цей час і зараз був чудовий момент для її вивільнення.

— М-м-м-м, Джон, — замурчала вона розірвавши поцілунок. — Ти нарешті перестав стримуватися на рівному місці?

— Я вже не витримую. Я півроку не чіпав тебе через вагітність, а потім Валарр народився і тобі було неприємно, а потім я боявся своїх кошмарів, де ти вмираєш при пологах.

— І що тебе змусило передумати?

— Дехто сказав мені, що краще не ігнорувати вимог нашого тіла.

— І хто цей дехто? Я так підозрюю, що це одна дорнійська принцеса, чиї походеньки вже давно обросли легендами.

— Як ти дізналася?

— Нім мені багато про неї розповідала. Наприклад, як Червоний Змій пояснював їм, звідки беруться діти. Давай спитаю прямо: вона хотіла тебе спокусити?

— І їй майже вдалося, бо поруч проходив Рікард і я зміг злиняти ще до того, як вона б мене поцілувала.

— О Старі боги! Я правильно почула? Джон Сноу проміняв компанію дорнійки-спокусниці на свого вартового?

— Ні. Я проміняв проміскуїтичну дівку, з якою ледве знайомий, на свою кохану дружину, яку знаю і кохаю все своє життя. — І він поцілував її в щічку.

— Мені подобається, як ти втікаєш від інших до мене. — Усміхнулась Дені. — Це правильна стратегія. Попрошу Рікарда, щоб на бенкетах очей з тебе не зводив. Але зараз… Ти ж любиш, коли я беру ініціативу в свої руки?

— Що ти задумала?

— Пам’ятаєш, як ми зачали Валарра?

— Це коли було?

— Ніч весілля Робба і Маргері.

— Нічого не вийде, я особисто наказав Іррі забирати всі мотузки, які вона знайде в твоєму солярії чи нашій спальні.

— А я доплачую Іррі за те, щоб вона переховувала їх і казала мені де.

— Ми з тобою як лорд і леді, що платять слузі за інформацію про свої походеньки. Але будь ласка, можна без прив’язування?

— Вибач, та ти був за крок до того, щоб зрадити мені з однією із найхтивіших шляхтянок у Вестеросі.

— Але ж не зрадив.

— Якби зрадив, я б виселила тебе в окрему спальню, поки ти б не приповз до мене на колінах благаючи пробачення, і я б тільки подумала, чи щиро ти покаявся у своєму гріху.

Джон був готовий розплакатися, та дружина міцно поцілувала його в губи і потягла в спальню. Вечір обіцяв бути незабутнім…

___

Санса ледве позбулася всюдисущого Джоффрі, котрий мов пес лазив за нею всюди, мовби демонструючи, що старша із Старків належить тільки йому. О боги, як же їй набрид цей маленький нахаба за цих три дні. Іноді їй здавалося, що Серсея щось підозрює і весь час шле за нею якщо не Джоффрі, то одного з його особистих охоронців. Наприклад, Меріна Транта чи Пса. Кожен з них ходив за дівчиною по п’ятах, стежачи, чи справді вона йде у свою спальню. Чи у дитячу погратися з племінниками та сестричкою. На щастя, Тієнна та Нім досить легко зробили маленький фокус, внаслідок якого ненависні яструби Джоффрі злягли з харчовим отруєнням. Як потім казала їй Тієнна, дві краплі змиву з тухлої риби і важкий стан гарантовано. Санса вкотре дякувала богам за те, що послали їй таку подругу.

Коли вчора Джоффрі потягла танцювати Елія Сенд — старша із доньок Оберіна Мартелла від Елларії — Санса встигла поговорити із своїм справжнім нареченим. Вілас був розумним, цікавим і що найголовніше — тактовним. Він ніколи не перебивав її, коли вона розповідала йому про Вінтерфел, цікавився, як у такій холодній місцині знайшовся такий осередок тепла і затишку як родовий замок Старків, і наскільки виростає дорослий лютововк. А потім розповідав їй про свої захоплення — спостереження за зорями. У свій великий телескоп із мірського скла Вілас розгледів усю поверхню світлого боку Місяця, розглядав один із зорепадів, що відбувався в середині восьмого повороту Місяця і виявив, що за місячними затемненнями стоїть їхній світ, що у певний момент затінює головне нічне світило. І на основі цих знань він був готовий кинути виклик Цитаделі щодо моделі світобудови. Мейстери вчили, що Сонце обертається навколо Землі. А він вважає, що це не так, оскільки насправді Сонце велика зірка, і просто Земля на безпечній відстані від нього, щоб не згоріти і щоб тут розвивалося життя. А відповідно, якщо Сонце більше від Землі, то Земля обертається довкола нього. Санса одразу захотіла познайомити його з мейстером Лювіном і послухати, як двоє розумних людей будуть сперечатися щодо світобудови.

Зараз у садах не було нікого. Тільки вона, ну і ще Леді десь в кущах шукала мишей. За рік життя її супутниця вже була завбільшки із однорічне лоша, і тунель за шафою ставав для неї затісним. Треба буде поговорити із Джоном щодо подальшого місця проживання її вовчиці. Серсея і так скрипіла зубами, коли Старк просила взяти Леді з собою. А сер Мерін тримався від звіра подалі — ще раз втратити пальці нема дурних.

— Леді Сансо. — З-за її спини почувся юнацький голос. Коли вона повернулася, то побачила незнайомого їй хлопця. Він був приблизно її віку, мав оливкову шкіру, темні очі і кучеряве чорне волосся. Попри вік був дуже гарним і привабливим. Одягався у дорнійському стилі, а на широкому поясі носив довгу односічну шаблю. Все у його вигляді демонструвало шляхетність і честь.

— Ми знайомі? — запитала вона.

— Особисто ні. Та я думаю, моя кузина вам розповідала про мене. І у своїх листах часто згадувала вас як чудову подругу і хорошу людину.

— Ви принц Тристан, другий син принца Дорана Мартелла і небіж принца Оберіна. А ще кузен Тієнни.

— Ви праві, міледі, — відповів він. — Скажу чесно, я гадав, що сестра через шлюб леді Дейенеріс не знатиметься із Ланністерами.

— Я заручена із принцом Джоффрі через наказ короля. І страшенно шкодую про те, що мій батько дружить із його батьком.

— Вас заручили із онуком того, хто наказав вбити моїх кузин Ейгона та Рейніс. Батько завжди розповідав мені про те, яка жорстока людина Тайвін Ланністер. А тепер ваш брат приймає його тут на весіллі мого дядька.

— Король робить, що хоче.

— І забуває робити те, що треба. Я дуже шкодую, що мій батько хворий, а дядько винуватець цього турніру. Інакше я б бажав, щоб він скинув Гору-на-коні з сідла і так, щоб те чудовисько зламало собі шию. Та я надто захопився. Я вже давно хотів вам сказати дещо. Дещо, що хочу сказати вже давно.

— І що це?

— Я кохаю вас, леді Сансо. І я готовий кинути виклик принцу Джоффрі заради вашого кохання.

Санса широко розплющила очі. Тристан ледве знав її, а вже був готовий кинути виклик майбутньому королю. Тільки він не знав усієї правди. Як тільки розірвуть заручини з Джоффрі, Лорас одразу доставить її у Гайґарден, щоб знову заручити зі своїм братом Віласом. Спадкоємець Гайґардена їй сподобався. Та він був вдвічі старшим, кульгавим і жодного разу не зробив навіть простого романтичного жесту. А Тристан… Він її віку, гарно говорить і одразу зізнався у почуттях. Звичайно ж він їй сподобався, та лише кілька хвилин знайомства не причина раптових почуттів.

Їй треба подумати.

— Принце, я зворушена вашими словами, та я вас майже не знаю. Гадаю, нам варто дізнатися один про одного більше. А зараз, дозвольте мені знайти свою сестру через шлюб.

— Як забажаєте. — Тристан шанобливо поклонився і вказав на стежку. Санса із тріпочучим в грудях серцем бігла на бенкет. Та раптом за одним живоплотом чиїсь сильні руки схопили її за сукню.

— Погляньте, хто тут у нас, — почувся самовдоволений голос Джоффрі. — Це ж моя люба наречена. Скажи мені, мила, де гуляла?

— У… у саду, Ваша Світлосте. Хотіла побачити гарячі джерела.

— Он воно як. Та одна мила сорока принесла мені на хвості цікаву новину. Ви мило розмовляли із одним дорнійським принциком. Що там він сказав? Здається, наговорював на мого лорда-діда, а ви не перечили його словам.

— Я не розумію, про що ви говорите! Відпустіть мене!

— Сер Ґреґор, тримайте її міцніше. — Санса жахнулася дізнавшись, у чиїх вона руках. — Я завдаватиму вам питання, а ви відповідатимете чесно. Питання перше: ти з ним цілувалась?

— Ні!

— Сер Ґреґор, дайте їй добре подумати, але не дуже сильно.

Гора явно усміхнувся і вдарив її здоровенною долонею по плечах. Від цього несильного за мірками Гори удару Сансі перехопило подих, а очі запливли сльозами.

— Ну?! Тепер скажете правду?! Ви цілувалися?!

— Ні! Я вірна вам, мій милий принце, а не якомусь любителю овець! — ледь не заплакала дівчина.

— А я не вірю! Сер Ґреґор, на ній забагато одягу. Зніміть з неї сукню!

Гора просто розірвав її сукню по шву і залишив тільки у нижній сорочці та білизні.

— Так ти значно миліша. Повторюю питання! Ти цілувалася з ним?!

— Клянусь старими і новими богами, я не робила цього! Ми ледь знайомі! — бідолашна Санса плакала навзрид.

— І чому я повинен вам вірити? Вас застукали з іншим хлопцем, він з вами фліртував, а ви не відмовляли! Сер Ґреґор, зніміть з неї сорочку!

— Сансо! — заволав Тристан, вихопивши з піхов шаблю. Принц вибіг почувши її крики і плач, а потім ледь не зомлів. Гора зривав з неї одяг, а принц чогось допитувався в неї. Звісно ж принц Дорну діяв на емоціях.

Гора просто розвернувся і з усієї сили вдарив бідолашного Тристана кулаком в обличчя. Той відскочив із криком болю, хапаючись рукою за ушкоджену щелепу. Санса знову заплакала, адже їй було шкода милого дорнійського принца. Який зараз стікав кров’ю в живоплоті.

— Що тут діється?! — раптом пролунав голос командира домашньої варти Джона. Разом з ним прибігло з півдюжини вартових із чорним вовком Фоґстарків.

— Бісів Ланністер! Взяти його! — побачивши, яке безчестя коїть принц-спадкоємець, Рікард вихопив меча і повів ескорт на Гору. Кліган схопив двох із них за шиї і так стис, що зламав обом гортань. Та Рікард легко ухилився від атаки гіганта, зайшов йому за спину і оглушив пласким боком меча. Джоффрі в цей момент схопив Векс.

— Як ви смієте, брудні простолюдини?! Я принц крові, ваш майбутній король!

— Ти — маленьке лайно оленя та лева, ось хто ти! — відповів люто Рікард. — Як ти посмів розпускати руки на свою наречену, сестру господаря, що тебе прийняв з усіма законами гостинності, та доньку Вартового Півночі?!

— Вона належить мені! Я маю право робити все, що захочу! А вона не має права фліртувати за моєю спиною із цим вівцеїбом!

— Вона тобі не рабиня, щоб ґвалтувати її! Конноре, Ставросе, проведіть принца Джоффрі у Великий зал. Реллосе, поклич підмогу, доставимо Гору перед очі лорда Джона. Векс, подбай про леді Сансу і принца Тристана. А я покличу лорда Джона…