XLII

XLІІ

 

Червоний Замок, таємна кімната

— Щось наближається, мої лорди. Щось, про що ми нічогісінько не знаємо, — монотонно пробубонів Тайвін Ланністер, дивлячись на старий вицвілий гобелен із зображеною на ньому битвою на Полум’яному полі.

Одна з безлічі таємних кімнат Вежі Руки була з’єднана безпосередньо із підземеллями, звідки був таємний хід до гроту, звідки можна було невеличким човном вийти на Чорноводну. Грот той був закритий кількома скелями, за якими можна було сховати невеликих розмірів корабель, і якщо мати в комплекті з ним вмілого моряка, таємні збори невдоволених гарантовано.

На щастя, Пітир Бейліш мав і те й інше. Все-таки не настільки непутящим він виявився. І добре, що він обрав його бік. Страшно й уявити, що б могли зробити Старки, якби Мізинець обрав їхню сторону.

— Не думаю, що це щось серйозне, брате, — парирував його песимізм Кеван. — Подумаєш, молодик назвався Ейгоном Таргарієном і вигадав байку, що його врятував Варіс. Це може бути просто повійник з Лісу — там таких безліч водиться, і за добрі гроші хоч самим Воїном прикинеться. Немає причин хвилюватися.

— А я б не був таким певним, Кеване, — відповів на це Еммон Фрей. — І я і Дженна зважили усі «за» й «проти», і вважаємо, що це надто заплутано. Усі бачили тіло принца Ейгона, але не бачили обличчя. Волосся на рештках голови було надто закривавленим, щоб визначити колір, та й якби Елія Мартелл рятувала дітей, то рятувала б обох. Рейніс мала майже чотири роки, і розуміла, що значить мовчати як риба. А Ейгон, як потім розповів нам Джеймі, був дуже верескливим малим. Винести такого без шуму було б нереально. Думаю, що цей претендент — не більше ніж самозванець, але із претензією, яку знає тільки той, хто смикає за мотузочки.

— Ніде правди діти, моя сестра завжди мала світлу голову і в прямому і переносному значенні цього слова, — відповів Тайвін. — Лорде Бейліш, що з лордом Стеннісом? Ви нічого не чули?

— Мої люди доповіли, що самозванець скинув його з мурів, — відповів Мізинець. — Направду, шкода брата Його Величності. Хоч і неприємним суб’єктом він був, та все ж слова дотримував. Важко нам буде без нього.

— А от-тут я сумніваюся, — подав голос досі мовчазний Русе Болтон. — Мої люди розповіли мені дещо цікаве. Еддард Старк і справді виправдовує своє прізвисько Тихий Вовк, адже майже півроку скромно мовчить про те, що домовився з дикунами. Поки ви, лорде Ланністер, розгрібали безліч лайна за вашою донькою, лорд Старк за посередництва Нічної Варти домовився із Королем за Стіною. Коли я посилав фактотумів, щоб визначити, яким таким магічним чином сто тисяч дикунів з велетнями і мамонтами опинилися на нашому боці Стіни, їхні старійшини казали, що тепер вони служать Варті не вдягаючи чорне, відповідають безпосередньо Вартовому Півночі й на додачу мають протекцію в Амберів і Карстарків. Я посилав ворона до лорда Старка, і він категорично заборонив мені гнати цих зайд з моїх кордонів. Уявляєте? Лорд Старк плюнув на свого васала і надав права людям без жодних титулів. Якщо мій сюзерен так ставиться до васалів, то перепрошую, їбав я таких сюзеренів. Щодо моїх сумнівів — я пронюхав, що лорд Старк таємно змовлявся з Тірелами, Ройсами, Таллі, Мартеллами і лордом Стеннісом щодо можливості відібрати у короля Томена трон і звести на нього своїх байстрюка і невістку. Коли покійний король Роберт підняв повстання, я бився за Старків як личить зразковому васалу. Але зараз… я лише хочу одного: щоб у Вестеросі нарешті запанував вічний мир і спокій. А з дикунами такого не буде. Я хочу повернути їх на їх законне місце за Стіною, де вони хоч своїх мамонтів довбуть. А ще кари за подвійну лояльність для Старків. Болтони кілька разів брали Вінтерфел штурмом. Можемо повторити, тільки цього разу назавжди. Та без союзників це неможливо. Тому я й прошу вашої допомоги.

— Кажете, що й справді готувався рокош? Тоді боюся, що він провалився. Байстрюк і принцеса мертві. Їхній замок згорів, а моя людина власноруч вбила Джона Сноу, — відповів Тайвін, хоч і з сумнівами в думках.

Юрон розповідав йому, що гарнізон фортеці байстрюка бився люто і нещадно. Ще на морі він втратив три кораблі з одинадцятьох наявних, а на Залізні острови мусив добиратися із половиною екіпажу. Особливо бився один лицар у сірому плащі та закритому шоломі. Мізинець розповідав йому про присяжного мечника на ймення Рікард Сенд, котрий поклявся не показувати обличчя, поки не здолає три сотні ворогів, або не загине. І цей лицар за словами вцілілих зарубав майже сотню корсарів, та ще й як — володів одразу двома мечами. Джеймі наговорив йому достатньо про вміння сера Ертура Дейна, зокрема про бій одразу двома мечами. Але Ертура Дейна вбив Нед Старк ще двадцять років тому. Принаймні він так казав. А на словах і хлопчик Гору-на-коні здолає.

— Тоді чому лорд Старк не повідомив вас про те, що дикуни відтепер житимуть на ваших суверенних територіях? — запитав Болтон. — Якщо він нічого нікому не казав, це значить, що байстрюк з принцесою живі! І десь переховуються, можливо й на Півночі або у Вільних Містах. Я чув, що Візерис Таргарієн жив у магістра Іліріо Мопатиса в Пентосі. Зашліть туди людей, і виведемо Старків на чисту воду! Час покласти край клятим драконам.

— Спиніться, лорде Болтон. Не спішіть смикати лева за вуса, бо це ще не дохлий лев, чи вовк у поточному становищі. Не гнівайся, Тайвіне, я не хотів образити твій дім — дім моєї дружини, — перервав північанина Еммон Фрей. — Усе це опирається на припущення й домисли. А нам потрібні докази. Конкретні докази.

— То я надам тобі докази, свояче, — пирхнув сер Кеван. — Стаффорд, наш інший свояк, переповідав мені дуже цікаві плітки, що гуляють Ланніспортом. Буцімто у Волантисі бачили величезних, завбільшки з барана,  вовків. Жарти жартами, але у дітей Старка є цілий виводок лютововків, і ти знаєш про це, Тайвіне, бо майже два роки така звірюга лазила Червоним Замком, а про її зуби сер Мерін не дасть збрехати. А ще говорили про маленьких драконів. Драконів, курва їх мать була, драконів! Один торговець казав, що в нього купили за триста золотих драконів усю шинку, увесь бекон та всю грудинку. Може для вовків, а може й для ще якоїсь дивної звірини — пес його зна. Якщо драконів можна назвати бздурами, то величезні вовки у нас є! А отже, Джон Сноу і його дружина живі. Ми мали вбити їх ще немовлятами, брате, та ти відмовився, бо що королівству зроблять байстрюк і повалена принцеса. Хотів доказів, Еммоне — тримай.

— До мене також долетіли подібні чутки, мілорде, — приєднався Бейліш. — Один мій контакт і справді упізнав Теона Ґрейджоя, а він мав би бути мертвим. А інший простежив за ними до Червоного Храму. Це не просто збіг чи бздури — це правда. Юрон Ґрейджой не впорався із завданням, яке ви йому дали.

— По-перше, ідея належала вам, лорде Бейліш, — парирував Тайвін. — А по-друге, не говоріть що він буцімто провалив завдання. Те, що Теон Ґрейджой живий, не значить, що Джон Сноу також вижив. Та й лорд Юрон тут також, тому не наговорюйте зайвого — залізороджені дуже норовисті.

— Саме так, лорде Ланністер, — пролунав з темного кутка високий голос. — Я не забув про те, що ви дали мені протекцію щодо набігів на західне узбережжя Розлогу, Річкових земель та Півночі. Та на жаль, я мусив відступитися з Розлогу, адже Святе Воїнство відтепер фінансується з вашої кишені. Але що мені робити тепер? Мої люди мусили залишити Щитові острови, після того як флот Редвинів зненацька атакував їх. Матроси і нальотчики лютують, адже нас гнала не панцирна кавалерія Тірелів і Тарлі, а озброєні серпами, косами і мотиками фанатики. Ще трохи, і мій брат Ейрон підніме на війну народ. Усі Залізні острови зануртують, і ми знову будемо купкою сварливих невдах, а не лютими кракенами.

— На щастя, я маю для тебе завдання, Юроне, — відповів Тайвін. — Скажи своїм людям, що провидіння від вашого бога веліло тобі йти на Королівську Гавань і знищити загрозу Таргарієнів. Нашого флоту недостатньо, щоб боротися з самозванцем. Зроби це, і я дарую тобі посаду в Малій Раді.

— Я б із задоволенням, та посадою мене не купиш. Я також маю амбіції та бажання. Мене проголосили Королем островів, а кожному королю потрібна королева. А ваша донька — вдова. На Залізному Троні фактично сидите ви, та й опальною вона стала після витівок вашого онука. Я хочу її за дружину.

— Виключено! — спаленів сер Кеван. — Я був із послами до тебе, і знаю, що ти надув животи всім донькам і дружині Гемфрі Г’юетта! Навіть його байстрючка Фалія Флаверс ходить з отакенним животом, і всі знають, що батько — ти.

— Це були лише розваги переможця з жінками переможеного, та й жодна з них не гідна бути моєю кам’яною дружиною. Це лише морські жони — трофеї, здобуті на війні. А королева Серсея… я багато чув про її красу. Про довге золоте волосся, великі смарагдові очі, пухкі рожеві вуста, ніжний голос. Чим я не гідний наречений?

— Бо ти — пірат і вигнанець навіть серед власного народу! — люто відповів Кеван. — Брате, чому ти мовчиш? Цього клятого восьминога заносить!

— А я так не думаю, — відповів Тайвін. — Все-таки я маю довіряти союзникам. Ти отримаєш мою доньку, але без претензій на Залізний Трон чи Скелю Кастерлі…

— Ти на старість здурів, Тайвіне?! — тепер уже вирячив очі Еммон. — Юрон лише служить тобі як залякувач для непокірних лордів! Королева не гідна слуги.

— Колись Ейрис мені сказав так само, — відповів Рука. — І поплатився за це життям. Це ж мій син вбив його. Я не хочу, щоб Теон Ґрейджой встромив мені меча в спину. Маєш мою згоду.

— З вами приємно мати справу, мій лорде-тестю, — Юрон жартівливо вклонився. — Я обсиплю її подарунками, гідними королеви. Вона ходитиме у валірійському золоті, сріблі й самоцвітах, а я маю їх досить. Я ходив у Валірію і повернувся. І ще, гадаю це ваше, — Юрон сягнув рукою під плащ і витягнув довгий згорток.

Тайвін тремтячою рукою розгорнув тканину і просто застиг: у згортку лежав розкішний меч. Його руків’я було виконане із золота й рубінів, а на навершенні було вирізьблено вишкірену голову лева. А коли він оголив його, перед очима постало темне лезо димчастого кольору з безліччю завихрень, характерних тільки для одного матеріалу. Для валірійської сталі.

— Це ж… — затнувся Кеван.

— Так, брате, це Ясний Рев. Меч, з яким наш пращур Томен рушив у Валірію, а Геріон бажав повернути. Сила дому Ланністерів повертається, — Тайвін заховав меча назад до піхов. — Чи можу я розраховувати на вас, мілорди?

— Авжеж, — озвався першим Еммон. — Ми діятимемо підступно. Першими мають впасти Річкові землі. Я натисну на мого батька, і таки переконаю Едмура Таллі одружитися із котроюсь з моїх сестер чи небог. Батько вже давно обрав для цього Рослін. Гадаю, він буде не проти, адже лорд Едмур все ще неодружений і без спадкоємців.

— Я схилю на наш бік більше домів, — приєднався Русе Болтон. — Моя люба своячка Барбрі все ще таїть на лорда Старка злобу за смерть брата і чоловіка під Вежею Радощів. Я зроблю з Вінтерфелом те, чого не робили мої предки: я спалю його і не залишу каменя на камені. Я злуплю шкіру з Неда Старка, його дітей і онуків, а друзі мого байстрюка Ремсі покажуть цій золотій троянді з Гайґардена, чому справжніх північан треба боятися. Ера Королів Зими скінчилася. Настає ера Червоних Королів

— Правдою чи неправдою, та я витягну з Рунстоуну ваших онука й онучку, — додав Бейліш. — А цей Гаррі Наступник… чув я, що він мисливець і їбака завзятий. Одна хвойда з кинджалом знову залишить Гніздо без спадкоємців. Доми приходять і йдуть, а їм на заміну приходять нові.

— Отже, ми позбавлятимемо Таргарієнів прибічників у Вестеросі? — запитав більше для уточнення Тайвін.

— Однозначно, — відповіли всі в унісон.

Невидимий для всіх хлопчик нечутно вийшов із ніші, замаскованої гобеленом із битвою на Полум’яному полі, та хутенько побіг закрученими лабіринтами підземних ходів до умовленого місця. Лорд Варіс мав це почути. Союзники короля і королеви в небезпеці, і що б не сталося, він має зірвати плани Ланністерів. У гру вступали дуже небезпечні гравці, і чим швидше їх виведуть, тим краще буде для держави…

 

___

 

Вінтерфел

Робб нервово міряв кроками кімнату. Вже три години як у Маргері почалися пологи, і тривали вони вже занадто довго. Сповнені болю крики дружини просто вганяли його в шал, та усі тренувальні опудала він порвав в пух і прах ще годину тому, після того як мейстер Лювін вигнав його з кімнат породіллі. Його мати також довго народжувала Брана і Рікона, але в голові ще були свіжими спогади про смертельні пологи, коли на світ прийшла його наймолодша сестра. І якщо мова зайшла про неї, то Джоанна гралася у дворі з Лео, Ріконом і Лорезою. Рікон дуже полюбив сестричку, та й з Лорезою, котра була його нареченою, також зблизився. Принаймні кожен раз, коли Маргері запитувала її про Рікона, дівчинка помітно червоніла. Вони двоє вже облазили вздовж і впоперек увесь Вінтерфел. На кухні скаржилися, що надто часто почали пропадати пиріжки з вишнями або лимонні тістечка. Ех, колись він з Джоном любив прокрадатися туди і красти щось смачненьке… а потім, коли бачив, що мати не дає Джону вдосталь наїдатися, сам просив кухарів чогось хорошого для брата. Навіть зараз, коли він знав правду про нього, Робб все одно називав Джона братом. Не просто називав — Джон завжди буде його братом по духу. Вони разом росли, разом тренувалися під наглядом сера Родріка, разом бешкетували, разом ганяли на конях. Джон повинен його прийняти як брата, і якщо впиратиметься, то він притисне його до стінки і вбиватиме це в його твердолобу довбешку. А не зможе він — Валарр так просто не покине в біді улюбленого дядечка. А перед милими дитячими оченятами не встоїть ніхто. І Робб знав це по собі…

— Хвилюєшся? — в кімнату зайшов Торвінд. Рудоволосий хоч і звучав безтурботно, та все ж був схвильований не менше.

— Так, холера ясна, хвилююсь! — огризнувся рудий. — Це вже другі пологи у Маргері, але вони йдуть важче, ніж перші, хоча мало б бути навпаки!

— Та що ти знаєш про важкі пологи? — фиркнув дикун. — Я бачив, як наші жінки мусили народжувати самі, без допомоги вчених слабаків і повитух на снігу. І не факт, що хоч хтось з них це переживав. Вам, південцям, ще пощастило, тож не бійся. На он, меду хильни. Найкращий із батькових запасів з Руддіголу, — він простягнув йому бурдюк. Робб зробив ковток, і аж закашлявся від того, яким мед був густим і міцним. Колись він чув, як один послушник у Цитаделі перегнав арборське золоте, отримавши ще міцніше пійло, схоже на воду, але пекуче мов копита Сімох Бісів. А потім виявилося, що те пійло горить не гірше ніж солома, тому й отримало назву горілка, а разом з тим заборону на виробництво. Напевно, мед від Тормунда Велетозгуба ще міцніший, і палає не гірше. Та це не заважало Торвінду спокійно цмулити його без жодних гримас.

— А Руддігол це що, замок? — запитав Робб відійшовши від випитого.

— Замок? Ха, у вас, південців, якась манька на замки і палаци. Може це тому, що у вас прутні завбільшки з бобове зернятко? — реготнув Торвінд, але потім знову заговорив. — Це селище, звідки я родом. Чого його так назвали? А пес його зна, тато розповідав, що там колись усі рудими були, та потім хлопці крали тільки не рудих дівчат, і маємо те що маємо — поцілованих вогнем майже не лишилося. Та й чхати, чим менше таких дівчат, тим приємніше їх красти, та я не про це. У нас нема ні замків, ні палаців, ні веж — тільки зруби, в кого з якого дерева. А закінчення «гол» приліпили, щоб ворони хоч трохи нас за людей вважали.

— А ми назвали замок Вінтерфелом, бо за легендою тут наш предок Брандон Будівничий здолав Чужих у Битві за Світанок, — відповів Робб. — Тоді сама зима скорилася Старкам, і відтоді ми носили титул Королів Зими. До того як Ейгон Дракон прибув у Вестерос і всіх об’єднав перед Залізним Троном.

— А Старки хотіли служити йому, тому Ейгону? — запитав Торвінд.

— Не дуже, але робити Вінтерфел другим Гаренголом не хотіли. Драконів вогонь тобі не іграшка. Побачиш, як рушимо на південь до мого брата.

Раптом скрипнули двері, і в кімнату увійшов його батько з сувоєм в руці. На його обличчі блищала усмішка, а на очах бриніли сльози — радості чи гордості, Робб не розібрав.

— Лист від Джона? — питально підняв брови Робб.

— Так. Почитай, бо я не можу цього переказати спокійно.

Робб узяв в руки листа й занурився в читання. І з кожною звісткою в його животі пурхали все жвавіші метелики:

Батьку, брати і сестри,

По-перше, хочу сказати що я, королева Дейенеріс, Арія та інші наші супутники благополучно дісталися Валірії і завершили завдання, дане нам моїм кровним батьком. Наші дракони вже тих розмірів, яких досягли дракони Ейгона Завойовника. Не терпиться влаштувати Ланністерам друге Полум’яне поле, але ми маємо бути обачними і терпеливими, як і ви.

По-друге, з великою радістю повідомляю вам про народження моєї другої дитини і першої донечки — принцеси Ліанни із дому Таргарієн. Вона дуже схожа на матір, і сподіваюся, що вдачею буде як її тезка та улюблена тітка. Валарр дуже полюбив сестричку, хоча трохи й вередує, бо більше не є центром уваги матері. Можливо нарешті почне більше гратися зі мною, але поки спостерігається тільки його більша увага до тітки Арії.

По-третє, якщо ми заговорили про Арію, то мушу повідомити тривожні новини — вона полюбила хлопця, і ні, це не якийсь волантійський багатій чи не доведіть боги сер Герольд Дейн. Це Джендрі, мій старший коваль, який є байстрюком Роберта Баратеона, і цей факт просто волаючий, бо він його чиста копія. Він не дурний, адже близький до розкриття секрету валірійської сталі, і зовсім не такий гуляка як батько. Звичайно ж я не дав їм можливості зблизитися більше, ніж потрібно, та на жаль, у неї сусідка по кімнаті Сарелла, котра є донькою свого батька, і боюся, що Арія рано чи пізно вчинить непоправне, тим паче зараз, про що я напишу рядком нижче.

Нарешті по-четверте, ми здобули Астапор і звільнили Бездоганних та всіх інших рабів. Не сьогодні-завтра нам час вирушати далі, і можливо коли ти читаєш цього листа, ми вже або взяли, або обложили Юнкай. Зустріч з моїм божевільним дядьком і братом Дейенеріс все ближча, і я не знаю, що робити, хоча й випив магічну воду, яка дає можливість приймати найкращі рішення. Прошу твоєї поради, бо як кажуть чутки, у мене народився кузен, і так просто відмовити Візериса від трону точно не буде. Не забувай, що ти Майстер над Законами у моїй Малій Раді, і точно щось вигадаєш. Мене ж захистити від Роберта Баратеона зміг, хоча й історія мого походження була шита білими нитками.

Переказуйте вітання Маргері, обійміть Джоанну і поцілуйте від імені Оберіна й Елларії Лорезу — батьки дуже сумують за нею, і бажають якнайшвидше її побачити. Якщо у мене народився ще один племінник чи племінниця — мої найщиріші вітання. Не можу дочекатися зустрічі з вами.

З любов’ю, Джон із домів Старк і Таргарієн, Перший Свого Імені, король Андалів, Ройнарів і Перших Людей, законний володар Сімох Королівств і захисник держави.

Post scriptum. Леді Ешара також переказує свої найщиріші вітання і дуже тішиться знайомству з Арією. Я вважаю, що згоду трьох із восьми своїх дітей ти маєш, тож не сумнівайся. Ти заслужив на щастя як ніхто інший, і я щиро бажаю тобі цього хоч на схилі віку.

Робб вражено відклав листа, після чого коротко присвиснув.

— Можу сказати одне: я радий за Джона і Дені. У мене племінниця, а ще дракони виросли і тепер Ланністерам точно гаплик. Але Арія…

— О так. Син Роберта і моя донька. Скільки Роберт торочив про об’єднання наших домів… чорт забирай, якщо вони одружаться, ніхто цього не зрозуміє. Джендрі — байстрюк, і Джон може його хоч сто разів легалізувати, та лорди і леді дивитимуться на це як на мезальянс. Нам треба щось вигадати.

— Джон писав, що він може розкрити секрет валірійської сталі, — відповів Робб. — Якщо це станеться, Джон може надати йому титул лорда і землі для володіння. Зрештою, він сам пройшов через таке, тож зрозуміє положення.

— Думаєш, Джон дозволить Арії й Джендрі одружитися? — засумнівався Еддард.

— Це ж Джон. І це Арія. Він ніколи не засмутить свою улюблену сестричку. Це ж він подарував їй меч.

— Але чомусь він не питав моєї думки. Я її батько, і повинен брати в цьому участь.

— Ну, взагалі-то Джон іще не повернувся у Вестерос, тож не бійся, ти братимеш безпосередню участь в організації цього шлюбу.

Еддард хотів було відповісти, але раптом відчинилися двері в кімнату Маргері, і звідти вийшов мейстер Лювін із щасливим виразом обличчя. Робб одразу згадав, що його дружина народжує їхню другу дитину, і вмить забув про справи політичні й перемкнувся на справи сімейні. Все-ж таки саме це було на часі.

— Мої вітання, мілорде. У вас другий син, — радо мовив старий.

— Леді Маргері? — запитав Робб.

— Трохи втомлена, та поки що не спить. Краще вам самому їх навідати.

І Робб, і Нед мало не вбігли в кімнату. Маргері напівлежала на ліжку, а на її руках мирно посопував маленький хлопчик із рудуватим волоссячком і тонким личком. Коли він розплющив очі, Робб побачив, що вони не сірі і не блакитні, а ясно-карі, як у Маргері. Малюк видав легкі посопування, перш ніж пригорнутися до мами. А Робб просто схилився до дружини і поцілував її в лоб.

— Ти молодець, кохана, — шепнув він, щоб не налякати сина. — Як ти?

— Я не думала, що наш другий син прийде важче ніж Лео, але все одно щаслива. Ми знову батьки, коханий. А зараз, час назвати нашого другого хлопчика.

— Його звуть Джон. Лорд Джон Старк, на честь дядька, — відповів Робб. — Я завжди мріяв вчити маленького Джона їздити на коні, тримати меча і молитися богам, бо на жаль, у мого брата це відібрали, коли він був маленьким.

— Гарний вибір, сину, — відповів Еддард. — Прийміть мої вітання, діти. Я дуже радий, що знову став дідом. Вчетверте.

— Вчетверте? — перепитала Маргері.

— О, так, ледь не забув. Прибуло повідомлення від Джона. У вас племінниця — принцеса Ліанна Таргарієн. І ще, їхні дракони пройшли через Чотирнадцять Полум’їв Валірії, і тепер на них можна літати. Ми будували плани щодо скидання Ланністерів за рахунок наших сил, але зараз Ланністерів буде скинуто за рахунок і наших, і їхніх сил. З вогнем і кров’ю. А зараз відпочивайте — у вас обох був важкий день.

Маргері не сказала ні слова, і просто пригорнула сина до грудей. А Робб приліг поруч, милуючись сином. Нед глянув на дітей і захотів закарбувати цей мирний момент на все життя. Щось всередині йому підказувало, що ще недовго йому мирно сидіти у Вінтерфелі з дітьми й онуками. Занадто багато всього скоро почнеться.

Скрипнули двері і до групи приєднався вовк. Срібний Вісник, або ж Брандон у супроводі сина Сірого Вітра підбіг до ліжка і приліг навпроти. Старший вовк був завбільшки з бугая, тоді як молодший — як добре вгодований баран. Обоє наводили на чужинців жах, і тепер вони збиралися захищати новонароджену дитину Робба. Майбутнє зграї. Бо коли здіймаються холодні вітри і настає зима, самотній вовк гине, а зграя виживає. І сила зграї — у зграї…