III

ІІІ

Джон повертався із псарні, щоб вручити своїй нареченій передвесільний подарунок. Маленька лютововчиця із срібно-золотим хутром пищала в торбі, яку він тримав за спиною. Санса вміло розчесала її помите хутро і пов’язала на її шию гарний фіолетовий бант. Такого ж кольору, як і очі вовченяти і очі її майбутньої хазяйки.

Робб обрав собі великого сірого. Вовченя, добре посмоктавши молока рудої суки, швидко стало на ноги і почало нестримно гасати двором, лякаючи коней. За це отримало кличку Сірий Вітер. Санса обрала сіро-білу спокійну лютововчицю, яка поводилась тихо і нікого не чіпала без причини, за що отримала кличку Леді. Арії теж дісталась вовчиця з темно-сірим хутром і лютим норовом. Дівчинка назвала її Німерією на честь легендарної принцеси ройнарів, що на десятьох тисячах кораблів перепливла чотири моря, перш ніж оселитися в Дорні. Бран отримав вовка біло-бурого кольору. Такого, що весь час слідував за ним і відтепер хлопчика без нього майже ніколи не бачили. Брана називали дитям літа, тому він назвав свого вовка Літо. Маленькому Рікону ж дістався чорний з таким густим хутром, що хлопчик назвав його Кошлатиком. Арія з цього посміялась, та не називала братика дурником. Він був ще дуже маленьким — шість років від роду.

Джон же назвав свого білого з червоними очима Привидом. Вовк на сніговому тлі ставав практично невидимим, тільки яскраво-червоні очі блимали на неготового до такого видовища свідка. Щоправда, поки що подібних можливостей не виникало, оскільки зараз на Півночі панувало літо. Та вже були усі ознаки того, що воно добігає кінця. Девіз Старків ставав все більш актуальним.

Привид уже не бажав розлучатися з хазяїном. Поки Еддард Старк затято спілкувався із Мейсом Тірелом, його діти активно спілкувалися з юними Тірелами. Лорас і Робб затято змагалися на мечах, а Маргері з Сансою гуляли Божим гаєм, натхненно обговорюючи плітки Півночі й півдня. Здавалося, всі були на своїх місцях. Тільки Джон саме ішов туди, де мав бути.

Ще коли Джорі забирав вовченят до замку, Джон попросив не показувати сьоме вовченя Дейенеріс. Він вирішив зробити їй приємну несподіванку. Тому срібно-золотого годували окремо від всіх. І тепер перед вітальним бенкетом Джон шукав свою прекрасну наречену, щоб потішити її подарунком.

Дейенеріс згідно зі словами Гарвіна саме гуляла у скляних садах. Напевно захотіла зірвати кілька троянд, щоб прикрасити свою кімнату. Джон кілька разів там бував. Це було невелике просторе приміщення з каміном, ліжком, скринею для одягу, полицею для взуття, великим дзеркалом, книжковою шафою та письмовим столом. Його скромні апартаменти містили тільки чотири з перелічених пунктів. Та він не скаржився, хоч батько й пропонував йому перейти в стару кімнату його двоюрідного діда Родріка. Кожен раз, коли Джон проводжав Дені до її спальні, вона просила його залишитися з нею на ніч. Адже вони й так заручені, й нічого такого не станеться. На що Джон просто цілував її в щічку і бажав хорошої ночі. Після чого всю ніч кохався з нею в снах. Вона ж весь час повторювала, що попри два роки заручин вони так і не зайшли далі невинних поцілунків у щоку. На що він відповідав, що потрібна особлива мить. І сьогодні ця мить настала.

І ось він її побачив. Дейенеріс уже зібрала дуже гарний букет із зимових, осінніх та літніх троянд. Ніжно-фіалкова сукня просто чудово підкреслювала її темно-бузкові очі. Милуватися нею було дуже приємно, та Джон прийшов сюди не для цього.

 

— Ти як завжди неперевершена, — привітав її Сноу своїм найвпевненішим голосом.

 

— Джон. — Вона підійшла і сплелася з ним в обіймах. — Шукав мене, чи не так?

 

— Авжеж. І неспроста. Маю для тебе подарунок.

 

— Справді? Чому я його не бачу?

 

— Бо це сюрприз. Заплющ очі й простягни руки.

Білявка слухняно зробила те чого просили. Джон вийняв із торби вовченя і вклав їй до рук.

 

— А тепер розплющуй.

 

— Вона це зробила. І коли побачила на руках маленького лютововка відчула, як її тягне до цієї тваринки.

 

— Це… це мені? Але ж я бачила тільки шістьох вовченят.

— Їх було семеро. Я навмисно одного попросив сховати, щоб вручити його особисто. Для тебе.

 

— Дякую, Джоне. Я ніколи не могла подумати, що матиму ще більше спільного з твоєю родиною. — З її прекрасних очей потекли сльози щастя.

І тоді Джон вирішив, що час настав. Він узяв в свої руки її личко і ніжно поцілував в губи. Він давно хотів дізнатися, які на смак ці пухкі вуста. І Дені відповіла на поцілунок з ще більшим бажанням. Її спритний язичок проник у його рот і сплівся з його. Джон не очікував чогось подібного аж так швидко. Поцілунок з Дейенеріс Таргарієн був найпрекраснішим відчуттям на світі. Він ніби опинився в раю. Та це щастя не могло тривати вічно, адже навіть найбільш закохані люди мають дихати. Через це вони відлинули один від одного.

 

— Ти навіть не уявляєш як я чекала цього, — Дені порушила мовчання першою. — Ти просто мастак створювати особливу мить.

 

— Я просто вмію чекати. Як і всі Старки. І боги нагородили мене за це. Північ прийняла тебе, мила. Як і я.

 

—  Кохаю тебе, Джон.

 

—  І я тебе.

Вони знову поцілувалися, цього разу ще більш пристрасно, ніж вперше. Дейенеріс потяглася рукою до кучерів Джона і трохи відтягла одне пасмо. Джон же однією рукою пестив її спину, а другу загорнув у це прекрасне сріблясте волосся. Відчуваючи, що може зірватися передчасно, він розірвав поцілунок і просто цьомнув її в лоб.

 

— Бенкет скоро почнеться. І ти ще не обрала ім’я для своєї лютововчиці.

 

—  Сиракс. На честь дракона королеви Рейніри.

 

—  Вовк із драконячим ім’ям? — Джон здивовано зігнув брову.

 

— Бувало й гірше. Моя племінниця Рейніс назвала кота Балеріоном. Кота. На честь Балеріона Чорного Жаху, найбільшого дракона, якого коли-небудь бачив Вестерос.

 

— Усі Таргарієни трохи божевільні. Як і Старки, — додав він, коли її брови насупилися. Дівчина просто засміялася.

 

—  Ходімо. Арія буде у захваті, що і в мене є свій вовк…

________________________________________________________________

 

— Отже король Роберт обрав своїм Рукою Тайвіна Ланністера? — запитав Мейс Тірел.

Еддард на знак згоди кивнув головою.

 

— Це дуже погано. — Леді Оленна не приховувала розчарування. — Все-таки затаїв наш король-свиня образу на тебе, Нед. І обставини смерті лорда Арріна вкрай дивні — старий був мого віку, та здоров’я мав кінське. Тут щось нечисто.

 

— Смерть від кишкової хвороби. Це звичайний результат при зараженні, та відбувається воно через брудну воду. А лорд Аррін попри вік точно не задумав випити сирої води з Чорноводної, — мейстер висловив своє припущення. — Гадаю, тут задіяно отруту.

 

—  А яка отрута спричиняє такий ефект? — запитав Старк.

 

—  Тільки одна. Сльози Лісу. Вкрай рідкісна і дуже дорога.

 

—  Кажуть, що отрута — зброя жінок. І євнухів, — вимовив лорд Тірел.

 

— Тоді цей хтось, кому заважав лорд Аррін, дуже багатий і дуже впливовий. І це звужує коло пошуку до кількох осіб.

 

— І я можу їх назвати. Не дивуйтеся, лорде Еддард, хоч я і стара, та найкраща зброя у грі престолів — інформація. — Леді Оленна виглядала вкрай переконливо. — Мій любий онук, що за лордом Ренлі штани підтягав, часто гостював у Королівській Гавані. Є четверо багатих осіб, кому муляв очі Джон: Пітир Бейліш, Майстер над монетою, Варіс, Майстер над шептунами, королева Серсея і її батько лорд Тайвін Ланністер. Гадаю, саме двоє останніх і є головними підозрюваними у цій справі.

 

— Кейтлін розповідала мені, що лорд Бейліш мав інтимний зв’язок з її сестрою Лізою, котру потім видали за лорда Джона. Ліза не полишала Королівську Гавань уже шістнадцять років, відколи лорд Аррін став Рукою Роберта. Коли Бейліш став Майстром над монетою?

 

— Близько десяти років тому. І отримав прізвисько Чарівник, бо примудрився діставати золото з повітря.

 

— Мені відомо що її сину близько семи років. До цього часу лорд Аррін двічі одружувався і жоден шлюб не давав спадкоємця — викидні, мертвонароджені або ж помирали через три-чотири, щонайбільше десять днів. Робін вкрай хворобливий і слабосилий, принаймні так Ліза писала у листі до Кет. Можна було б запідозрити, що його справжнім батьком є Мізинець, але це розбивається об один факт — хлопчик просто копія Джона в дитинстві. Я це знаю, бо бачив портрет юного лорда, коли виховувався у Орлиному Гнізді. Та подружньої зради я б не відкидав. Варіс… а який йому з цього зиск? Він працює на власний добробут, і від смерті лорда Джона йому ні холодно ні тепло, тому, гадаю, його можна викреслити з цього списку. Лишаються тільки Мізинець, королева і її батько.

 

— Без чітких доказів не розібратись. Лорд Тайвін має доньку-королеву і онука-кронпринца. Ставати Рукою йому без потреби, хіба що король не задовольняє потреб дому Ланністер, — висловив думку Мейс Тірел. — Але думаю, це трохи пов’язане із поганими звичками короля. А саме із… позашлюбними дітьми.

 

— Що вам про це відомо, лорде Тірел?

 

— Ми всі знаємо Майю Стоун з Місячної Брами. Перша з багатьох. У Стромс-Енді лорд Ренлі виховує Едріка Шторма, сина від сестри леді Селізи Флорент. Клеймо не тільки на честі короля, а й на подружньому ложі лорда Стенніса. Ще був один у Ланіспорті, від когось з родичів королеви, та його швидко позбулися. А про низькородних… ніхто не скаже. Сині очі та чорне волосся зрештою поширені і у Вестеросі, і за Вузьким морем.

 

— Треба написати Стеннісу. Вам відомо де він зараз?

 

— Незадовго до смерті лорда Арріна відплив на Драґонстоун.

 

— Мейстере Лювін, відправте ворона лорду Стеннісу і запитайте, чим займався лорд Аррін перед смертю. Хоча ні. Ворона можуть перехопити. Відішлемо туди когось із наших людей. Напишіть повідомлення, а я відправлю гінця до Білої Гавані.

 

—  Слухаюсь, мілорде.

 

—  А зараз усі повинні поклястися своїми життями, що ніхто не дізнається того, що я вам зараз скажу.

 

—  Присягаємося, — відповіли обоє Тірелів.

 

— Джон Сноу… зовсім не мій байстрюк. Він є законним сином Рейгара і моєї сестри Ліанни.

На мить запанувала тиша.

 

— У якому сенсі законним? — запитав лорд Тірел.

 

— Рейгар не викрадав мою сестру. Вони домовились про зустріч на землях Фреїв і разом дістались Дорну. На той час Верховний Септон розірвав шлюб Рейгара та Елії як такий, що вичерпав себе. Усі ж знають про стан здоров’я Елії Мартелл після народження принца Ейгона. Тож згодом Рейгара та Ліанну одружили у Божому гаї та септі Зорепаду. Потім вона завагітніла, а Рейгар загинув на Тризубці.

 

— Чому ж тоді вона не попередила ваших батька і брата?

 

—  Саме через те, що попередила, Брандон і мій батько помчали щодуху в Королівську Гавань вимагати в Ейриса видати полонянку та арештувати принца Рейгара. Дипломатія ніколи не була коником Брандона, через що він і поплатився життям. І мабуть, час розкрити таємницю турніру в Гаренголі.

 

—  Таємницю?

 

— Цей турнір планувався як місце для зверження Ейриса Безумця з трону. Після ув’язнення у Долині Сутінок Ейрис став геть параноїком. Всюди бачив ворогів, посварився зі своїм Рукою Тайвіном Ланністером і почав підозрювати власного сина у зраді. Рейгар, бачачи міцніючий маразм батька, вирішив під час турніру скликати раду лордів і позбавити його трону. Але потім дізнавшись про заручини між Північчю, Річковими Землями, Долиною та Штормовими Землями, зрозумів, що лордам набридла чинна династія. А після інциденту з Лицарем Усміхненого Дерева, ким була Ліанна, Ейрис наказав арештувати і стратити таємничого лицаря, бо вбачав у ньому загрозу для своєї влади. Тому Рейгар і вчинив імпульсивно, що й спричинило повстання Роберта.

На мить запанувала тиша.

 

— Усе збігається, — почала Королева Шипів. — Еддарда Старка всі знають як найбільш чесну людину в Сімох Королівствах. Навіть теоретично у вас не могло бути байстрюка, бо ніхто ніколи не бачив вас у борделі, чи як ви вночі ходите в сільські хати, чого не скажеш про Роберта. І взаємозв’язок у союзах через шлюби теж чітко видно. І тепер зрозуміло, чому Рейгар Таргарієн увінчав віком із зимових троянд Ліанну як Королеву Кохання та Краси. Судячи з розриву шлюбу, Елія була геть не проти, адже був то політичний шлюб через невелику частку валірійської крові у Мартеллів. І тепер я розумію ваші мотиви: через Роберта ваша сестра померла і ви готуєте помсту. Чи то пак реставрацію скинутої династії. За вас точно стануть Річкові Землі, Долина і тепер Розлог. Це чотири із сімох королівств. Штормові та Західні землі точно підтримають Роберта — перші через прізвище, а другі через шлюб. Дорн… скоріше за все оголосить нейтралітет, хіба що коли оголосять хто такий Ейгон, син Рейгара і Ліанни, стануть на бік Роберта, бо образили честь Елії. Щодо Королівських земель — це присяжні лорди Драґонстоуну, отже підтримають Роберта, але вони невеликі за площею і людей виставлять небагато. Хіба що Стенніс щось задумав темне.

 

—  Це ми і дізнаємося, коли повернеться вісник. Але нам потрібні докази того, що Джон і справді законний син Ліанни та Рейгара. Щоденники Верховного Септона знаходяться у Цитаделі. Лорде Тірел, чи можете попросити лорда Гайтавера вилучити їх з архіву?

 

— Боюся, що ні. Доступ до архіву мають тільки архімейстери. І дістати щось звідти може тільки послушник Цитаделі за наказом архімейстера. І товариство це вкрай неприємне. Мій родич Лео міг би допомогти, та от халепа — йому там не дуже довіряють через часті відвідини закладу з назвою «Перо й кухоль».

 

—  Зате він дружній з архімейстером Мервіном, — втрутилась Королева Шипів. — Той має репутацію любителя думати своєю головою. Він десять років мандрував Ессосом, бував у Норвосі, Когорі, Новому Гісі, Карті, й навіть Асшаї та Йї-Ті. А ще його прозивають магом — усе своє буття архімейстером намагається запалити свічку з драконячого скла. Вперто не визнає назви обсидіан і вважає, що Цитадель і магія повинні жити без взаємної ненависті. Не витріщай очі, сину, Лео звітує своєму батькові, а той мені. Гадаю, з ним можна буде домовитися.

 

—  Тоді вирішено. У вас є вірна людина, що не виділятиметься на дорогах?

 

— Я пошлю Донела із Холодного Рову. Він вкрай простакуватої зовнішності й ніхто до нього не причепиться.

 

— Дякую за співпрацю. А тепер ходімо на бенкет і зробімо обличчя якомога простішими…

_________________________________________________________________

Джону було цікаво, як ставитимуться до північного бенкету гості із півдня. Вінтерфел не мав ні менестрелів, ні блазнів, тому Королева Шипів скривила ніс у несхвальній гримасі. Кейтлін пропонувала ще два тижні тому послати по блазня у Ріверран, але лорд Еддард відмовив, бо це б означало витрати на перевезення його в замок. Та на щастя Тірели привезли свого власного блазня Маслозада, котрий був просто втіленням своєї професії. Він вправно жонглював лимонами, після чого закидав їх собі в ротяку, тиснув на щоки і випускав з носа кісточки. Потім дістав яйце і попросив Джейн Пул розбити його. Звідти випурхнули жовті курчата, які одразу розбіглися по столу. Арія зловила одне. Ще одне упіймав Маслозад і миттю проковтнув, відригнувши пір’ячко. Рікон було заплакав, та курча вискочило з рукавів блазнівського балахона, від чого хлопчик заплескав у долоні. Усі були задоволені виступом дурня, тому лорд Еддард запропонував залишити його на весілля Робба і Маргері.

Джон і Дейенеріс приймали вітання від гостей. Коли Дені вивела перед усіма свою лютововчицю, усі крім Робба, Теона і Торена були здивовані такій несподіванці. Лорд Старк оголосив, що це знак — Старі Боги Півночі приймають Дейенеріс за свою, а отже шлюб відбудеться і в септі, і в Божому гаю. Леді Старк мовчки схвалила рішення свого чоловіка, а лорд Тірел висловив зацікавленість побачити, як одружуються північани.

Десь наприкінці бенкету Джон, Дейенеріс, Робб і Маргері вийшли трохи розвіятись. Уся четвірка обрала для цього дворик, засаджений осінніми трояндами. Лютововки дріботіли поруч, охороняючи хазяїв.

 

— Робб, — почала Маргері, — коли я отримаю свого вовка?

 

— Не знаю. Лютововк це магічний звір. Він пов’язаний із домом Старк як дракони із домом Таргарієн. Кажуть, що Брандон Будівничий був варгом — умів переселяти свій розум в тіло тварини. Цим звіром був великий лютововк, і відтоді цей звір прикрашає герб дому Старк. Гарднери, від яких ти ведеш свій рід, були варгами?

 

— Ні. Зате Гарт Зеленорукий мав здібність зрощувати на будь-якій землі прекрасні сади, за що його так і прозвали.

 

—  Тоді мені шкода. Але не сумуй: можливо наші діти матимуть своїх вовченят. А ти як думаєш, Джон? Подаруєш своїм дітям маленьких лютововків на іменини?

 

—  У мене вовк, у Дені вовчиця. Хто зна, що там з ними буде через рік-два.

 

—  А я думаю, що все вийде. — Усміхнулась Дейенеріс.

 

— Тоді попрошу вас ставати батьками не одночасно зі мною й Маргері. Хоча б з різницею в два-три дні.

 

—   З якої це радості? — Джон насупився.

 

—  Ну знаєш, я від тебе старший на два чи три місяці. І не хочу, щоб твої діти були старшими за моїх.

 

—  Погляньте на нього. Мені два місяці утримуватись від кохання з Дені? Ти це маєш на увазі?

 

—  Він пожартував, — вимовили в унісон обидві дівчини, від чого всі четверо засміялись.

 

—  Місяць на Півночі прекрасний. — Маргері взяла нареченого за руку. — На Півдні він надто жовтий. А тут він срібний, мов волосся Дейенеріс. Заздрю їй, що не маю такого волосся як вона.

 

— Твоє значно гарніше. — Робб торкнувся її щоки. — От почекай, випаде сніг і Дені на його фоні виглядатиме лисою. — Маргері хіхікнула, а Джон прийняв свій похмурий вигляд.

 

— Перепрошую, та моя наречена нікуди не зникла. У тебе поселився Теон?

 

—  О, я тебе розлютив? — Робб вимовив це з насмішкою в голосі.

 

—  Ти образив честь моєї леді, і я змушений її відстояти. — Джон вихопив з-за куща притуплені мечі, які Робб з Лорасом не повернули у арсенал.

 

—  То це виклик?! Ваші умови, сер!

 

—  Бій, поки хтось із нас не впустить меч. По тілу не бити, особливо пласким боком. Той, хто програє, випиває одним духом кухоль найміцнішого елю, що п’ють у наших казармах, а потім на одній нозі співає «Ведмедя і милу діву».

 

—  А переможець?

 

— Отримує цілунок від своєї нареченої. В губи. — Маргері зашарілась, адже вони з Роббом тільки день як познайомились.

 

—  Прийнято.

І вони зійшлися в поєдинку. Обоє знали, що це жарт, тому кожен вдавав падіння при кожному сильному ударі. Вовки навіть не думали гарчати, бо були ще замалі для цього. Дівчата ж сміялися і підбадьорювали своїх кавалерів вигуками. На звуки поєдинку зійшлися молодші Старки, Лорас, леді Оленна і декілька стражників на чолі з Гарвіном. Дені одразу попросила його принести глек найміцнішого елю і два кухлі, що той і зробив. Вона знала, чим закінчувалися такі жартівливі поєдинки. Коли напій з’явився на обрії, обоє почали ще більше показувати всілякі дурощі. Джон ледь не впускав меча від легкого дотику Робба, а той від сильних замахів мало не кидався своїм. Врешті це скінчилося очікуваним результатом — обоє впустили мечі й реготали на всі легені.

 

— Якби знала, що у Вінтерфелі народилися такі блазні, Маслозад залишався б удома, — разюче пробурчала Королева Шипів.

 

—  Це тільки початок, бабусю. — Маргері лукаво усміхнулась. — Почекай штрафу.

Але спершу хлопці підійшли до своїх наречених і міцно поцілували їх в губи. Маргері виявилась неготовою до такого, та на поцілунок коханого відповіла. Дейенеріс була до цього готовою — уже втретє Джон її цілував за сьогодні. На мить леді Оленна здивувалася. Невже на Півночі поцілунки це блазнювання?

Але потім обоє хлопців підійшли до колоди з повними кухлями елю і з величезним задоволенням вихилили їх до дна. Після цього підняли ноги — Робб праву, а Джон ліву — і оперлися один одному на плече. Обоє театрально прокашлялись а потім завели:

Ведмідь був собі бурмило

Кошлате чорне здоровило…

 

— А Джон з Роббом часто так розважаються? — запитала Маргері у Дейенеріс.

 

— Майже на кожному бенкеті. — Усміхнулась Дені. — Батько для годиться гримне на них, та зазвичай сам дивиться і регоче з усіма. Он він, на балконі разом із леді Кейтлін.

На балконі стояли не тільки володарі замку. Лорд і леді Тірел стояли ні в сих ні в тих. Мейс намагався втримати суворий вираз обличчя, а леді Алері сміялась у кулачок. Лорд Еддард і леді Кейтлін просто усміхалися — перший від того, що обидва його сини просто чудово ладнають, а Кейтлін — що попри те, що Джон отримав принцесу за дружину, всередині він просто дитина як Бран чи Рікон…