XVII

XVII

 

Робб не дуже любив гучні багатолюдні прийоми у замкових залах. Він узагалі не любив всілякі бали і бенкети. І не тому, що він був нудним трудоголіком. Він, навпаки, любив трохи розслабитися. Тільки не у такий спосіб. Робб більше за все любив тихі сімейні вечори. Жодних нав’язливих дам чи лицарів, які або пропонували випити, або відверто фліртували. Йому хотілося тихого сімейного кола. Тільки він, Мардж, їхній маленький син та решта родини — брати, батько і Теон. А всі інші для нього були виключно партнерами, з якими він бажав лише ділових зустрічей. Тільки стосувалося це старших лордів. Малий Джон Амбер, Гаріон Карстарк, Дарен Горнвуд та Віліс Мандерлі були його хорошими друзями і особливо не діставали з усілякими проблемами. Хоча, напевно після того, як вони всі займуть місця батьків, їх стосунки можуть змінитися із дружніх на ділові. І цього не хотілося взагалі.

Мардж поверталася із дитячої. Няня годину тому повідомила їй, що «маленький лорд» голодний і хоче спати. Схоже, його син уже мирно і солодко спить, якщо кохана повертається назад на бенкет. Краще найближчим часом їй туди не підходити й на крок.

Робб підкрався ззаду і поклав їй долоні на очі. А потім зробив голос хриплуватим і ніжно зашепотів їй на вушко.

— Вгадай хто?

— Ти думаєш, я не запам’ятаю, які на дотик долоні мого коханого чоловіка? — Мардж зняла його долоні зі своїх очей і ніжно поцілувала в губи.

На мить час зупинився. Чому це відбувалося, коли він залишався наодинці з дружиною, хоча вони вже рік одружені, він не знав. Маргері хай і володіла виключно вестероською зовнішністю, все одно була дуже гарною. Як можна було не милуватися цим милим личком, великими мов у лані карими очима, довгим хвилястим каштановим волоссям і стрункою фігурою, Робб не знав. Він знав тільки одне: Маргері Тірел уже рік як Маргері Старк, Осіння Троянда Вінтерфелу. І крім зовнішньої вроди вона володіла чудовими характером, розумом і душею. А ще якоюсь магією. Бо попри осінь селяни все одно збирали хороші врожаї, а сади Вінтерфелу не поспішали змінювати барви із зелених на жовті чи жовтогарячі. Робб не міг пояснити це явище, та можливо, це просто осінь ще рання.

— Мій вовче, — промурчала Мардж, коли вони розірвали поцілунок. — Що ти тут робиш?

— Тебе шукаю. Щоб не допустити повернення на бенкет.

— І з якої такої радості?

— Мене вже дістали Піщані Змійки.

— Я ж попереджала, що у доньок принца Оберіна гаряча кров. Як побачать красунчика як ти чи твій брат — так ногами перебирають, що вогонь спалахне. І хто до тебе чіплявся?

— Німерія дістає мене, відколи ми сюди приїхали. Тієнна — відколи прибула Санса. Обара сьогодні вже двічі «випадково наткнулась» на мене в залі. Я не розумію, як Дені з ними дружить.

— Бо вона жінка і не очікує, що вони хочуть затягти її в ліжко. Це єдина причина, з якої ти не на бенкеті?

— Ми з тобою так рідко буваємо на самоті. Тільки ти і я. І нехай весь світ зачекає, поки ми разом.

— А тобі ночей не вистачає?

— Ти останнім часом надто багато на себе береш. Ти керуєш Вінтерфелом, доглядаєш Лео, роздаєш милостиню в Зимовому Містечку. А вночі спершу вкладаєш нашого хлопчика спати, після чого сама просто засинаєш біля колиски. А потім тебе вкладаю я. В буквальному сенсі цього слова.

— Ти що, сумуєш за нашими пристрасними ночами?

— Надзвичайно.

Маргері дзвінко засміялася, після чого ніжно поцілувала чоловіка в губи.

— Робб, я розумію, що ти вже півроку утримувався від занять коханням. Але ти сам знаєш причини.

— Так, знаю. В перші дні після маминої смерті я не міг добре спати. Весь час бачив сни, де ти помираєш, після чого прокидався і бачив тебе поруч. Зараз, на щастя, це не відбувається. Та я не можу не пожаліти тебе, адже ти така юна, а вже звалюєш на свої тендітні плечі стільки обов’язків.

— Що ти маєш на увазі?

— Давай так: я допомагатиму тобі в усьому. Як казав септон Чейл на нашому весіллі, ми одне ціле. Одне тіло, одне серце, одна душа. Поки лордом є батько, то я ж, можна сказати, найбільше байдикую з усіх дорослих членів нашої родини. Дай частину роботи мені, і точно менше втомлюватимешся. Будь ласка.

— О, Робб. — Мардж радісно усміхнулась. — І за що боги дали мені такого чоловіка як ти?

— Не перебільшуй. — Старк пригорнув її до себе і глянув через її плече на доріжку, що вела у Великий зал. І раптом побачив колону гвардійців, що вели когось невисокого зі зведеними за спину руками. Разом з ними група з чотирьох бійців ледве тягла якийсь здоровенний лантух. Коли Робб придивився пильніше, то впізнав золоте волосся і кармазиновий дублет Джоффрі. А той лантух міг бути тільки Ґреґором Кліганом. Вперше за цю ніч Робб захотів повернутися назад на бенкет.

— Мардж, збулась моя мрія. Маленького лайнюка Джоффрі пов’язали.

— Що?

— Що чула. Ходімо глянемо що там…

___

— Ох, Дені, я вже казав тобі, що ти колись мені таз розтрощиш? — Джон ледве дихав після першого за півроку шаленого акту кохання з дружиною.

— Ти розбудив дракона, мій любий чоловіче. Якби цього не сталося, я б не робила того, що зробила.

Дейенеріс знову прив’язала його руки до ліжка і милувалася тим, як він мучиться від бажання зробити їй ще приємніше. Наприклад, покрутити її соски між великим і вказівним пальцями. Чи підключити до роботи з її піхвою один чи два пальці. Нім навчила її багатьом речам, які можна застосовувати в ліжку, але з її любов’ю до прив’язування Джона виконувати ці ідеї було вельми проблематично.

— Дені, звільни мої руки. Будь ласка.

— І чому я повинна це зробити?

— Робб і Мардж хочуть відвідати нашу купальню. Зараз найкращий момент — Оберіна з Елларією вже мабуть в ліжко час проводити і викотити вино для гостей.

— Тобі потрібно краще просити. Дракон таких нестаранних як ти просто з’їдає.

— Моя леді, благаю. Я б на коліна став, якби не мотузка.

— Я пам’ятаю, як ти «став на коліна» минулого разу.

— Гей, я сказав, що стану на коліна. А про свій язик я нічого не казав. І не заперечуй, що тобі було добре.

— Так, мені було добре. Але більше цей фокус не пройде.

— Ну будь ласка, королево мого серця. Благаю тебе.

— Спатимеш як забажає королева.

Джон від безсилля ледь не заплакав. Чорт, чому він так легко піддавався на її любов ставити його у незручне становище? І як він пояснить синці на зап’ястках?

Та врятував його знову щасливий випадок.

— Мілорде, ви тут? — з-за дверей спершу пролунав голос, а потім показалась голова Ертура. Який одразу відвернувся, побачивши картину голих правителів у ліжку.

— Що трапилося, Рікарде? — запитала Дені.

— Оленяче та лев’яче лайно, що зве себе Принцом Крові, вчинив дещо жахливе.

— Що він накоїв? — посерйознішав Джон.

— Краще вам самим усе побачити і почути.

— Тоді почекай десять хвилин. Дені, звільни мене, щоб я зміг одягнутися.

— Добре, Джоне…

___

Нед Старк сумно позирав на Оберіна та Елларію. І запитував себе, чому не народився дорнійцем. Червоний Змій мав чотирьох жінок до Елларії і кожна з них народила йому по доньці. А потім Елларія Сенд народила йому ще чотирьох. На вигляд молодші з Піщаних Змійок були звичайними дітьми, та характери у них були точно батьковими. Але водночас дівчатка виявилися ввічливими і товариськими. І мабуть, варто буде укласти ще один шлюбний союз. Бран і Рікон ще нікому не обіцяні. А Дорея і Лореза після одруження батьків стануть повноцінними Мартеллами, хай і практично без прав на Сонцеспис і Дорн. Дорея дуже нагадувала йому Арію. Вона одного віку з Браном, тож можна попросити її батька віддати її вихованкою у Вінтерфел. І тримати подалі від септи Мордейн, бо бідолашна не витримає ще більшу бунтарку, ніж Арія. Але потім він згадав, що септа Мордейн у Королівській Гавані доглядає Сансу. Боги, треба хоч на кілька днів взяти відгул, бо так і збожеволіти можна. Як цього не сталося з Кет, він не знає. Ох, Кет…

«Пообіцяй мені, Нед…».

Ліанна сказала це сімнадцять років тому у Вежі Радості, народжуючи Джона. Кет сказала це два місяці тому, народжуючи Джоанну. Ешара… Ешара казала те саме, коли просила не нашкодити її брату. І кинулася з вежі Білокамˈяного Меча, коли він повертався із тілом Лії та дитиною Рейгара. Хтось каже, що тричі це закономірність. Але третього разу, коли жінка просила його обіцяти їй і помирала не було. Точніше, перший раз виявився обманом. Ешара жива і зараз у Волантисі. Боги, чому він знову про неї думає? Він, можна сказати, щойно поховав Кет і має оплакувати її. А думає про те, як поживає відкинута ним фрейліна принцеси Елії…

— Нед, — за спиною почувся голос. Давно забутий голос.

— Гауленде. — Еддард розвернувся. Краножанин за сімнадцять років змінився — рідке каштанове волосся почало сивіти, обличчя вкрили зморшки, і сам лорд Сіроводної Варти ніби став ще нижчим, ніж був до того.

— Сімнадцять років, Нед. Сімнадцять років ми не бачилися, і ось ти запрошуєш мене скласти тобі компанію на весіллі Червоного Змія.

— Сімнадцять років я живу із брехнею про свою сестру та свою честь.

— Ти скажеш йому це? Правду про його походження.

— Я дав клятву перед Святим Ликом, що це станеться тільки як Роберт помре і мої позиції будуть міцнішими або ж рівними із Тайвіном Ланністером.

— Раджу зробити це якомога швидше. Бо потім буде пізно. Гряде буря, друже.

— Увесь Вестерос схожий на глечик дикого вогню. Одна іскра і лорди чубляться як півні за зерно.

— Цього разу все набагато гірше. Це буде не чергова чвара між лордами. Це буде війна життя і смерті. Війна літа і зими.

— Звучить як маячня божевільного.

— «Шляхетний Еддард Старк завів байстрюка» — ось що маячня божевільного. Зима близько. За Стіною здіймаються холодні вітри, а мерці повстають з могил. Довга Ніч повертається.

— Довга Ніч? Це лише старі казочки, щоб лякати дітей.

— А мій Джорджен думає інакше.

— Джорджен?

— Мій син. Ти чув про зеленовидців?

— Так. І що серед краножан таких чимало.

— І мій Джорджен мабуть один із найсильніших. Він бачив очима диво-дерева у нашому божому гаю битву. Битву за Стіною. А в ній Бенджена і Старого Ведмедя.

— Що з моїм братом?

— Він у порядку. Та боюся, розвід-група Нічної Варти, що мала перемовлятися із Мансом Рейдером, навіть не зустріла його. І це все ускладнює.

— А що ще бачив Джорджен?

— Небезпечний артефакт, яким можна зруйнувати Стіну в руках Варти. Та дикуни, з якими Варта і Старки чубляться тисячоліттями, в небезпеці. Вони знають про неї, тому й намагаються перейти Стіну. Ти маєш їх прийняти, Нед. Вони ж допоможуть тобі, як буде скрутно. Коли білі блукачі рушать на південь.

— І що мені робити?

— Ти зробив правильно, одруживши двох своїх дітей, та третю віддаєш не туди. Кров Брандона Будівничого відновлено.

— Ти про кого?

— Про Робба і Маргері. Вона нащадок Гарта Зеленорукого. А Брандон Будівничий був його онуком. Від тих, хто потім заснував дім Тірел. Магія Дітей Лісу та Перших Людей дає нам силу здолати загрозу, що йде з-за Стіни. У Робба, як і у тебе, є сила Дітей. А у Маргері — сила Перших Людей. І їхній син Лео — це квінтесенція давньої магії. Такими ж будуть і їхні діти, що прийдуть згодом. Та крім цього континенту потрібно ще дещо. Магія Матері Ройни.

— Хвилинку. Маргері походить від андалів. Тірелів та Гарднерів повністю асимілювали поклонники Семикінечної Зірки. Як у ній може текти магія перших людей?

— Кров не вода, мій друже. Прісну воду можна розвести солоною. Та кров мішається і створює магію. Ще сильнішу, ніж була до того.

— Та що ти мав на увазі, коли говорив про магію Матері Ройни?

— Санса. Тірелам не потрібно, щоб у Гайґардені правив напівстарк. Їм потрібно замиритися із тими, кого їх предки прогнали з Мандера сотні років тому. Лорд Мандерлі точно не буде проти.

— Вайнафрід та Вілас повинні одружитися?

— Так. А ти, Нед, одружи Сансу із хлопцем Мартеллів. Не з Квентіном. Квентін надто м’який та слабкохарактерний. У ньому немає сили Великої Ріки. Це повинен бути Тристан.

— Тристан Мартелл другий син Дорана, і навіть так спадкоємцем є Аріанна.

— Необов’язково все зводити до політики, друже.

— Лорде Старк! — до нього підійшов один із охоронців. — Ви повинні негайно зайти у великий зал.

— З якої причини?

— Суд над принцом Джоффрі та сером Ґреґором. Це стосується вашої доньки.

— Що-що?!

— Усе дізнаєтесь на місці.

— І подумай над моїми словами. Щодо одруження Санси.

— Обов’язково, друже. Подумаю над цим…

___

Джон і Дейенеріс увійшли в бенкетний зал через вхід для слуг. Слова Ертура про те, що Джоффрі вчинив щось жахливе, змусили його хвилюватися про своїх близьких. За Арію він не хвилювався — дівчина могла за себе постояти в сутичці з ним, а проти такого як Джоффрі й поготів. Та все ж залишалися інші. Мардж, доньки Оберіна, Квінніфрід, Санса. О, якщо щось трапилося з нею… йому байдуже на те, що його батько і дід тут. Він особисто виб’є із маленького засранця все лайно, байдуже як. І байдуже, що за це його можуть заслати на Стіну.

Він окинув поглядом зал. Найближче до помосту із почесними місцями стояли Бронзовий Джон, лорди Едмур і Мейс, леді Оленна, сер Вілас, Гарлан і Лорас та присяжні лорди Ланністерів, з яких він упізнав за гербами вепра Крейкголів, черепашки Вестерлінгів, єдинорога Браксів та півня Свіфтів. І декілька дорнійських домів — лимони Далтів, леопард із сокирою Сантагарів та падуча зоря і меч Дейнів. В другій лінії стояли вже знайомі йому люди — Аріанна Мартелл в оточенні Піщаних Змійок, Робб і Маргері, що міцно трималися за руки, і батько в супроводі Гауленда Ріда, Великого Джона Амбера, Галліса Горнвуда та Галбарта Ґловера.

Під пильним конвоєм Коннора і Ставроса у зал зайшов червоний від люті, як і його камзол, Джоффрі. За ним четверо міцних ібенійців тягли Гору. Джон здивувався, що у витівках кронпринца взяв участь ненависний брат Пса. А потім його серце впало.

Іррі легко підтримувала Сансу, яка здригалася від ридань. Її чудова сукня у норвоському стилі — його подарунок на іменини — була роздерта по шву. На обличчі були сліди від ляпасів, а на руках — синці, які, судячи з розмірів, залишив Гора. А вслід за нею Ендрю вів принца Тристана. Він ледве йшов, а обличчя затуляв білою закривавленою хустинкою. Джон міг заприсягнутися, що побачив лютий зблиск у очах Червоного Змія.

Роберт, уже явно п’яний як чіп, люто бурчав, сідаючи на найбільший стілець за високим столом. Авжеж він лютував, бо приїхав пиячити на весілля, а тут його чадо вчинило щось жахливе. Поруч із ним сіли королева Серсея і Рука Тайвін Ланністер. По боках розмістилися лицарі Королівської Гвардії — сер Джеймі Ланністер і сер Престон Ґрінфілд. Принц Томен і принцеса Мірселла уже мабуть пішли спати. І добре, адже шкода, якої завдав Джоффрі, точно була не для дитячих вух.

— Давайте швидше покінчимо з цим! Сер Рікард, що зробили мій син та сер Ґреґор, щоб мене посеред ночі відривати від кількох гарячих шльондр?!

— Він вчинив те, чого справжній принц крові не чинить, — відповів Ертур. — Я свідчу, що бачив, як принц Джоффрі наказав Горі тримати леді Сансу Старк за руки, а сам бив її по обличчі, звинувачуючи у нібито зраді із принцом Тристаном Мартеллом. А коли вона заперечувала, то спершу цей липовий лицар своєю рукою ледь не зламав хребет леді Санси, а потім зірвав з неї сукню і явно збирався зґвалтувати її. Також свідчу, що принц Тристан намагався захистити леді, та Гора одним ударом зламав йому щелепу, і як засвідчив мейстер Волкан, вибив йому три передніх зуби. Окрім цього, коли гвардійці лорда Фоґстарка намагалися зупинити сера Ґреґора, вищезгаданий сер Ґреґор вбив голими руками двох із них. Це звинувачення, які висуваю я, Рікард Сенд, майстер над зброєю у Фоґфорті.

— Срань господня! Джоффрі, ти з глузду з’їхав, маленьке лайно?! Як ти посмів піднімати руку на леді?! ЯК ТИ МІГ ОПУСТИТИСЯ ДО РІВНЯ ТОГО ЙОХАНОГО ДРАКОНЯЧОГО ВИПЛОДКА?!

Ертур при останніх словах короля нервово скрипнув зубами. Рейгар Таргарієн був мертвий вже майже два десятиліття, та Роберт Баратеон досі ненавидів його більше ніж усе на світі.

— Я маю повне право робити те, що хочу! Я майбутній король! — Джоффрі взявся відстоювати себе. Зал загудів від невдоволення. Роберт мусив грюкнути кулаком об стільницю, щоб заспокоїти усіх.

— Хто тебе цьому вчив, га?! Хто тебе вчив поводитися як кляті дракони?!

— Я чув, як Тристан Мартелл ображав мого лорда-діда! Як він називав його вбивцею!

— Мій небіж має право казати про Тайвіна Ланністера правду незалежно від того, подобається це тобі чи ні! — втрутився Оберін.

— Ми тут що, старі чвари обговорювати зібралися?! — скипів у відповідь Роберт. — Джоффрі, те, що ти зробив з леді Сансою, негідно! Ти негайно вибачишся перед нею!

— Нехай вибачається, — підтримала думку Серсея. — Та принц Тристан теж повинен принести свої вибачення за наклеп на мого лорда-батька і твого Руку, Роберте. Дім Ланністер також було ображено.

— То для вас правда про те, що ваш батько вчинив, щоб зробити вас королевою, це образа, Ваша Високосте?! — огризнувся Оберін. — Я досі згадую день, коли у Сонцеспис прибули кістки моєї сестри і її дітей. І я знаю, за чиїм наказом їх убили.

— Обережніше, принце Оберін. Тут вам не Дорн, де вас не притягнуть до відповідальності за наклеп, — втрутився Тайвін Ланністер. — Та розмова була не про те. Мій онук, якщо вірити словам сера Рікарда, вчинив негідно. Ми бачимо стан леді Санси і принца Тристана, тож гадаю, він заслуговує покарання.

— Що поганого в тому, що я захищав честь свого діда і допитував свою наречену щодо іншого хлопця?! — заволав Джоффрі.

— Те, як ти поводився, — відповів лорд Тайвін. — Отже, ти зараз же привселюдно вибачишся перед леді Сансою та принцом Тристаном і решту ночі перебудеш у своїх покоях під наглядом Королівської гвардії.

— Це так на півдні вершать правосуддя?! — заволав Великий Джон Амбер. — Маленький негідник познущався з доньки Вартового Півночі та своєї нареченої! А ще руками Гори вбив двох присяжних мечів сина лорда Старка! І після цього він відбудеться лише вибаченнями?! Якщо ви спускаєте йому це так легко з рук, то лорди Півночі не підуть за таким королем у майбутньому!

— І чого ви вимагаєте, лорде Амбер?

— Принц Джоффрі має бути щонайменше позбавленим усіх титулів та привілеїв. Щонайбільше — відправленим на Стіну. І крім цього ми вимагаємо розриву заручин із Сансою Старк та грошової компенсації для родин вбитих гвардійців.

Слова Великого Джона спричинили хвилю нервового шепоту між присутніми лордами. Присяжні лорди Ланністерів обурювалися словам Великого Джона. Але решта підтримали північанина. Роберт знову грюкнув по столу, щоб заспокоїти лордів.

— Гаразд! Гаразд! Я приймаю умови лорда Старка! Джоффрі з домів Баратеон і Ланністер, за вчинений тобою злочин я, Роберт із дому Баратеон, Перший Свого імені, король андалів, ройнарів і перших людей, позбавляю тебе спадку та привілеїв! Після повернення в Королівську Гавань тебе буде відправлено у довічне вигнання у Вільні Міста! Тепер усі задоволені?!

— Ти мені не батько! — заволав Джоффрі. — А ви всі — зрадники! Якщо корона не захищає мене, то захистять боги. Я вимагаю суду поєдинком!

Усі замовкли і чекали реакції короля.

— Я не можу в цьому відмовити. Обирай чемпіона.

— За мене битиметься сер Ґреґор Кліган. Ви приймаєте цю честь?

— Так, мій принце, — прогудів Гора.

— Хто буде чемпіоном від Старків? — запитав Роберт.

— Я битимусь за честь доньки свого сеньйора! — виступив Великий Джон.

— Ні, лорде Амбер. Це зроблю я! — Джон Фоґстарк вийшов вперед.

— Джоне, я не дозволю ризикувати тобі своїм життям. — лорд Еддард сробував його стримати.

— Як і я. — Оберін Мартелл встав з-за столу. — Хай там як, але ніхто тут не має незведених рахунків з Кліганом окрім дому Мартелл. Леді Сансо, дозвольте битися за вас і помстити смерть сестри та небожів. За життя Елії Мартелл ще досі не сплачено борг. Як і за життя її дітей Рейніс та Ейгона. А тепер цей звір ледь не забрав у мене ще одного небожа. Я, Оберін Німерос Мартелл, готовий битися з Горою до смерті хоч зараз. Останнє слово за вами, моя леді.

Санса схлипнула, підвела очі вгору і твердим спокійним тоном мовила те, що мусила.

— Я обираю своїм чемпіоном принца Оберіна Німероса Мартелла. Хай Воїн дасть вам силу, а Стара — мудрість у бою…