XV

XV

 

 

Ріверран

 

Новини із Вінтерфела випереджали похоронну процесію з тілом Кейтлін. І коли перед очима ескорту померлої доньки Гостера Таллі постав Ріверран, на флагштоку вже розвівалося чорне полотнище. А вісник біля замку повідомив ще одну сумну звістку. Дізнавшись про смерть старшої доньки, старий лорд Гостер Таллі представився вслід за нею. Еддард від цього засмутився ще більше.

Уже в замку їх зустріла заплакана Санса у супроводі Джорі, сера Бриндена і сера Ендрю. Разом з ними прибули декілька Фреїв і, що найдивніше — Тіріон Ланністер.

Карлик, якщо вірити Джорі, всю дорогу з Королівської Гавані до Ріверрану, підбадьорював її й намагався заспокоїти. При зустрічі він одразу висловив усім новоприбулим свої співчуття і перепрошення за дії свого племінника у садах. Лорд Еддард прийняв слова молодшого сина Тайвіна Ланністера належно і запевнив його, що на Півночі Тіріон Ланністер бажаний гість. Жодної радості нова зустріч не принесла.

Коли помирав член родини Таллі, його тіло віддавали Тризубцеві — ріці, на чиїх берегах стоїть Ріверран. Зазвичай ця традиція стосувалась лорда Ріверрану, та Нед випросив Едмура віддати таку ж честь доньці лорда Гостера. Новий лорд особливо не опирався — за своє життя він багато чув від свого батька про чесноти старшої сестри. А тепер і він і вона відійшли у кращий світ. Едмур почувався двічі спустошеним.

Коли човен із тілом Гостера Таллі віддалився на достатню для пострілу з лука відстань, Едмур підпалив стрілу, наклав її на тятиву і стрелив. Невлучно. Молодий лорд повторив свої дії і знову не влучив. І втретє те саме. Тоді із натовпу вийшов його дядько Бринден на прізвисько Чорнориба і одним пострілом підпалив вогнище свого брата. Присоромлений Едмур із тремтячими руками відійшов у натовп.

І тоді прийшла черга човна Кейтлін. Честь запалити її погребальне вогнище відійшла її старшому сину Роббу. Юний Вовк, хай і плакав усю дорогу в Ріверран, взявши лук демонстрував стоїчний спокій. І коли човен з тілом його матері достатньо віддалився, стріла Робба вдарила несхибно. А сам молодший Старк з опущеними очима відійшов до людей, де його зустріли люблячі обійми дружини і сестер.

Атмосфера під час тризни була дещо напруженою. Новий Верховний лорд Річкових Земель із сумом кивав на співчутливі слова гостей і весь час когось шукав у залі. Авжеж, однієї людини тут бракувало. Ліза Аррін, попри недалеке розташування Орлиного Гнізда відносно Ріверрану, похорон батька і сестри не відвідала. Її знову представив Бронзовий Джон у компанії двох нових людей: леді Ані Вейнвуд та її вихованця, сера Гарольда Гардинга, відомого як Гаррі Наступник.

Та присутність однієї особи на цьому похороні була вкрай небажаною. І попри це небажаний чоловік сюди прибув. Той, хто сімнадцять років тому зганьбив молодшу доньку померлого, та боровся із вдвічі більшим за нього нареченим померлої.

Пітир Бейліш, Майстер над Монетою і, мабуть, найбільш цинічна персона в усьому Вестеросі, прибув одночасно із Сансою. Формально — прийняти присягу нового Верховного лорда Річкових Земель від імені короля. Та насправді — попрощатися із коханням свого життя. Усі присяжні доми Таллі знали про однобічну любов Мізинця до Кейтлін. І звістка про її смерть стала для нього дуже неприємною несподіванкою.

— Лорде Едмур, лорде Старк, прийміть мої щирі співчуття. — Вклонився Мізинець перед названими лордами.

— Вітаю у моєму домі, Пітир. Батько перед смертю часто згадував тебе. Ніби каявся за те, що відіслав тебе звідси з ганьбою.

— Лорде Бейліш, радий нарешті познайомитись із вами, — привітався надламаним голосом Нед. — Ви мали честь знати мого старшого брата Брандона.

— Навіть по смерті лорда Брандона ношу його подарунок від ключиці до пахви за те, що я бажав відбити у нього вашу дружину. — Сумно усміхнувся Мізинець. — І знаєте, я думав, що з вами вона буде у безпеці, але помилився. Ви зробили з неї ханжу для народження спадкоємців, що врешті її й погубило. Повірте, вона заслуговувала кращого.

— Не тобі думати, що було кращим для Кет. — Люто блимнув Едмур. — Моя сестра хотіла лише виконувати свій обов’язок і бачила себе тільки у цьому. І краще забирайся з-перед наших із Недом очей. Я дав присягу королю через тебе, і більше тобі тут робити нічого. Дядьку Бринден, проведіть лорда Бейліша до виходу.

— Королівський посланець більше небажаний гість у Ріверрані? — разюче запитав той.

— Конкретно лорд Пітир Бейліш небажаний гість дому Таллі. Ти отруював своїми словами покійного Руку короля і тепер робиш це з новим. Забирайся звідси і перекажи королю Роберту вітання від Едмура Таллі.

— Я виконаю твою волю, Едмуре, та краще б тобі не виставляти мене ось так нахабно за двері. Я ой який злопам’ятний, а мої друзі таких жартів не розуміють.

Пітир з улесливою посмішкою покинув великий зал Ріверрану. Коли його оздоблений маленькими пересмішниками плащ зник із поля зору, всі присутні полегшено зітхнули.

І невдовзі після Мізинцевого відбуття лорди та леді почали один за одним розходитися. На ніч залишалися тільки лорд Старк із усіма його дітьми і делегація з Долини. Атмосфера смутку та горя загрожувала повиснути тут ще надовго.

Джон вирішив нанести візит своїм братам і сестрам у невеликій вітальні, де вони всі зібралися, щоб побути у сімейному колі. Вперше в історії усі молодші Старки зібрались у одному місці, і це був не Вінтерфел. Подія, що варта згадки у хроніках дому Старк.

Коли Джон запитав, хто залишиться Старком у Вінтерфелі на період похорону леді Кейтлін, батько відповів, що один раз це правило можна обійти. Бо кого залишати? Робб, Арія, Бран і Рікон бажали супроводжувати матір аж до останньої зупинки на життєвому шляху. Лео був ще замалий і потребував матері, бо Мардж навідріз відмовила пропозиціям знайти йому годувальницю. А маленькій Джоанні був лише тиждень від роду, і залишати її, хай і довіреним особам лорда Старка, було небезпечно. Тож уперше в історії Вінтерфел залишився на тривалий термін без Старка під керівництвом сера Родріка.

Як Джон і Дені передбачали, атмосфера у кімнаті з молодшими Старками була гнітючою. Санса і Арія плакали, обійнявши одна одну. Бран і Рікон виглядали якимись відстороненими, а Робб тільки обіймав Маргері за талію, мовби вона у будь-яку мить помре, залишивши його самотнього із маленьким сином на руках. І Джон також перші дні по смерті мачухи боявся, що втратить Дейенеріс. Щоночі йому снився один і той самий кошмар — Дені помирає у нього на руках, а потім прилітає жахливий чорний дракон і видихає на них свій вогонь. Дивно, та Дені бачила подібні сни, тільки без частини, де вона помирає на руках у чоловіка. І дракон у цих снах не палив її, а приймав на свою шипасту спину та дозволяв злітати високо, аж за хмари, звідки уся земля виднілась як на долоні.

— Що буде далі? — порушив тривалу мовчанку Бран.

— Батько все ще лорд Вінтерфелу. Та звання Леді Вінтерфелу від сьогодні переходить Маргері, — сумно зітхнув Робб.

— І це за рік шлюбу, — вставила Маргері. — Як згадаю ті часи, то здається, що це з іншого життя.

— Ми були дітьми, які щойно досягли повноліття і думали, що подальше подружнє життя — всього лише нова гра, — задумано мовив Джон.

— Але життя триває, — втрутилась Дені. — Так, леді Кейтлін відійшла, та це ще не кінець світу. Нам жити далі і робити цей світ кращим для наших дітей. Робб, ти втратив матір, але у тебе з Мардж є маленький син. І маленька сестричка, якій потрібна любов і турбота. Батько з роками не молодшає, тож йому потрібна твоя допомога. Ти і Мардж — майбутні вожаки нашої зграї. А як батько вчив нас, коли здіймаються холодні вітри і приходить зима, самотній вовк гине, але зграя виживає. Літо досягло кінця, а отже девіз Старків стає все більше й більше актуальним. Зроби з батьком усе необхідне, щоб самотніх вовків до настання зими не було взагалі.

— А я тобі допоможу, — приєднався Джон. — Туманний острів робить усе необхідне, щоб Північ не мала жодних потреб у зимовий період. Іліріо Мопатис продаватиме нам сир і молоко з Пентоса. Родина Мардж доставлятиме зерно і борошно туди, де цього буде треба найбільше. І ще я готую домовленість із Літніми островами, де зима не така жорстока, а фруктів у надлишку. Ти не сам, брате.

— Я й не сумнівався у цьому. — Робб обійняв брата.

І до їх обіймів приєдналися Бран, Рікон, Санса, Арія, Дейенеріс та Маргері. Зграя була єдиною, як ніколи раніше…

___

 

Нед рухався до Едмурового солярію, де з ним хотіли поговорити свояк і посланець від Лізи. Ріверран майже не змінився за вісімнадцять років, відколи він та Кет стали у тутешній септі подружжям. Лорд Вінтерфела не розумів, чому його, новоявленого вдівця, раптом викликають на розмову члени змови. Адже для будування планів змовники мали зібратися тут у повному складі. Леді Оленна не прислала нікого, попри те що досить приязно ставилась до покійної Кейтлін, а Оберін залишився на Туманному острові як переговорник і представник правлячого дому.

У солярії його зустріли Едмур, Бронзовий Джон із сером Гарольдом і —несподівано — Тіріон Ланністер.

Хто розбовкав малому леву про змову? Чому Тіріон вартий довіри? І врешті, невже він прибув сюди не тільки як супровід Санси?

— Лорде Тіріон, не чекав вас тут побачити, — сухо кинув лорд Еддард.

— Я запросив його сюди, — відповів Едмур. — Лорд Тіріон прибув сюди вчора і одразу повідомив мені, що у випадку реставрації Таргарієнів стане на наш бік. Я запитав його, звідки він взяв, що ми готуємо змову проти короля, на що він відповів, що детальний аналіз дій без сторонніх очей привів його до таких висновків.

— Лорде Старк, хоч я і маю безчестя народитися із сімені Тайвіна Ланністера, та я не мій батько. Якби у мене був син-розгульник, і до того ж каліка, я б не ставився до нього як до купи конячого лайна, у яку випадково вступив ногою. А мій батько збирається, так би мовити, викинути це лайно геть і забути, що колись у нього вступив. Лорд Варіс іноді буває корисним другом.

— І чим ви доведете, що варті нашої довіри? — запитав Бронзовий Джон.

— Залога червоних плащів у Червоному замку — дві тисячі. Мобілізаційний ресурс Західних Земель — сорок тисяч бійців. І ще шахти скелі Кастерлі не сьогодні-завтра спустошаться. За цю інформацію батько зробить зі мною те саме, що з Волдераном Тарбеком півстоліття тому.

— Якщо леді Ліза дізнається, що ми водимося з Ланністером — плакала наша дорогоцінна змова, — пробурчав Гаррі. — Вона нізащо не дозволить лицарям Долини вступити у бій на вашому боці, якщо доведеться вступати у альянс із Ланністером.

— А їй про це знати необов’язково, — відповів лорд Ройс.

— Я так розумію, що останнє слово щодо ролі лорда Тіріона за мною? — запитав лорд Старк.

— Я думаю, що так, — відповів лорд Едмур.

— Ну що я можу сказати? Лорде Ройс, ви довіряєте лорду Тіріону?

— Мою довіру варто заслужити. Але наш Біс щойно наговорив на трибунал, хоча у випадку правосуддя у стилі Тайвіна Ланністера, карлика знищать без суду й слідства. Тому гадаю, він вартий довіри.

— Як і я, — відповів Едмур.

— Тоді й я приймаю його. Лорд Тіріон розібрався із лоскітливою ситуацією в садах Червоного замку, пов’язаною із вовчицею моєї доньки Санси. Не скажу, що Червоний Змій і Королева Шипів приймуть його, та демократія базується на простій більшості. І у нас три проти двох.

— А чому моєї думки не питали? — втрутився Гарольд.

— Ви лише номінальний спадкоємець, сер Гарольд, — відповів лорд Старк. — Поки лорд Робін живий, ви лише представник дому Гардинг, котрий відповідає перед лордом-захисником, ким є лорд Ройс.

— Та дні солоденького Робіна полічені. Рано чи пізно він помре від трясучки, а більше у лорда Арріна дітей не лишилося. Я його останній родич, і маю законні права на Гніздо і Долину!

— То висловлюватимете претензії, коли лорд Робін відійде до батька і кузена. А до цього часу лорд Ройс стоїть вище за вас і ви слухатимете його. Я зрозуміло висловився?

— Обережніше, лорде Старк. Не лише Північ пам’ятає усі слова та дії.

— До вашого відома, я тиждень тому овдовів і залишився із новонародженою донькою та двома малолітніми синами. Вовки звірі люті, та клянусь Старими богами, поранені чи засмучені вовки ще лютіші. Тож краще вам не лютити мене у цей час.

— Годі суперечок, мілорди, — втрутився Біс. — Якщо ви зараз сваритиметеся, то так ми діла не зробимо. Коли розпочнеться наша операція зі скидання династії Баратеонів з трону?

— Я не піду проти свого друга, — відповів Еддард. — Та коли він помре, Північ оскаржить права принців Джоффрі та Томена на престол. Вони не сини Роберта. Їхній справжній батько — сер Джеймі Ланністер, ваш брат.

— Я підозрював, що Серсея розставляє свої гарненькі ніжки перед моїм братом і був близький до зробленого вами висновку щодо моїх любих племінників та племінниці. Та одних слів буде замало. Потрібні більш вагомі докази.

— Для цього нам послужать дві речі: книга «Історія великих домів Вестеросу» та один із Робертових байстрюків. Якщо можете, встановіть контакт із Ренлі та домовтеся з ним, щоб Едріка Шторма послали вихованцем на Туманний острів. Я вмовлю Джона зробити його своїм зброєносцем.

— Постараюсь. А на яких правах байстрюк Еддарда Старка раптом стане правителем континенту окрім шлюбного?

— Він не мій байстрюк. Він Ейгон Таргарієн, шостий свого імені, законний син Рейгара Таргарієна і моєї сестри Ліанни.

— Законний син Срібного Принца від зґвалтування?

— Рейгар не викрадав мою сестру. Вони кохали один одного і втекли разом у Зорепад, де Верховний Септон анулював його шлюб із Елією Мартелл і одружив принца з моєю сестрою.

— Ви хочете сказати, що принц Рейгар позбавив своїх старших дітей спадщини?

— Аж ніяк. Шлюб Елії Мартелл і Рейгара Таргарієна був виключно політичним і великого кохання між ними не було. Елія після народження принца Ейгона так ослабла, що грандмейстер Пайсел і мейстер Кресен заборонили їй народжувати ще раз. А Ейрис вимагав би ще спадкоємців, тож Рейгар не хотів піддавати дружину смертельній небезпеці. Ініціатива розриву шлюбу як такого, що вичерпав себе, належала їй. Принц був просто зациклений на гаслі «У дракона три голови», і Елія твердила йому, що краще їм розлучитися, ніж потім не могти дивитися один одному в очі через фаворитку. А потім… ви всі знаєте турнір у Гаренголі й день, коли погасли усмішки. Саме там Рейгар полюбив мою сестру, яку мій батько вже заручив із Робертом. І тоді готувалася ще одна змова. Старки, Таллі, Арріни і Баратеони бажали звалити Таргарієнів, а найкращий альянс укладається шлюбом. Мій брат мав одружитися із Кейтлін, а Лізу обіцяли Джону Арріну. Ліанна мала стати королевою при Роберті Баратеоні, першому свого імені. Вельми іронічно, адже Рейгар на тому турнірі бажав скликати Велику Раду Лордів і проголосити свого божевільного батька непридатним до правління. На жаль, Варіс тоді рознюхав про наміри принца і Ейрис прибув на турнір особисто. І лише боги знають, що могло б трапитися, якби усе пішло за планом Рейгара.

— Доволі розлога розповідь, — мовив Тіріон, перепустивши всю інформацію через свій мозок. — Але звідки вам відомо про наміри принца?

— Із слів сера Ертура Дейна та його сестри леді Ешари.

— А хіба сер Ертур не загинув від ваших рук біля Вежі Радості?

— Так я усім сказав.

— І що це нам дає?

— На словах і семирічний хлопчик Гору-на-коні переможе.

— Тобто, сер Ертур живий? Тоді у мене питання де він?

— Просто тут, охороняє лорда Джона і леді Дейенеріс під псевдо Рікард Сенд.

— А як ви його обличчя приховуєте?

— Для загалу лицар дав обітницю перед Сімома, що не зніматиме шолом, поки не здолає три сотні вправних мечників або помре.

— Тоді у мене є умови. Пообіцяйте мені, що Мірселла й Томен не постраждають.

— Ви хочете сказати, що вірите нам?

— Авжеж. Та я маю умови. Першу ви почули. Друга: дайте Джеймі ще один шанс.

— Царевбивця вже нагалабурдив щонайменше на Стіну: спочатку вбив короля, якого клявся захищати, потім зрадив обітниці целібату, вдався до кровозмісу, наставив роги другому королю і лише боги знають, що сер Джеймі накоїв крім цього.

— Та він єдиний, хто захищав мене все життя. Благаю, якщо ви дасте йому можливість знову служити із його кумиром та тим, кому він служив зброєносцем, Джеймі вам довіку ноги цілуватиме та любитиме більше ніж батька.

— Це не мені вирішувати. Та якщо Джон захоче мене слухати, коли я скажу йому правду, я поручусь за нього. Та на вас ще одне завдання — перетягти сера Джеймі на наш бік.

— Я зроблю це. Кого-кого, а свого брата я переконаю і рідного батька вбити.

— Тоді ласкаво просимо у ряди Великої Хартії Драконів…

___

 

Землі за Стіною. Кулак Перших людей

Бенджен повернувся на недавно облаштований опорний пункт на Кулаці Перших людей. Старий Ведмідь обрав його не просто так. Це була стратегічна висота, з якої все було видно на триста шістдесят градусів і чудово прострілювалось лучниками. Перехняблений частокіл, якому вже точно була не одна сотня років, будівничі похапцем латали і укріплювали на випадок, якщо доведеться відбивати напад дикунів. І ймовірність нападу була чималою. За десяток ліг звідси помітили загін Кістяного Лорда, більше відомого як Тарарах. Дикун носив обладунок з кісток вбитих ворогів, а обличчя ховав за шоломом із велетового черепа. Як його ніс терпів сморід старих кісток, знають лише боги. І мабуть він точно випробування, послане ними. Клятий Тарарах прихопив із собою варга, який орлиними очима побачив його розвід-групу і скерував на них групу нальотчиків. Бій був недовгим, та двоє розвідників полягли і забирати їх не було ні часу, ні сил. Бенджен знав їх обох — Бедвік Велет і Кеннет Гілл. З обома він ходив не в одну розвідку і вилазив за гірших умов. Тепер вони обоє мертві. Не так Бен уявляв собі цю розвідку.

Старий Ведмідь разом із Кворіном Півруким та мейстером Маліном оглядали мапу прилеглих до Кулака територій і висували припущення, де цей Манс Рейдер стоїть табором. Піврукий твердив, що треба шукати їх десь за Скімливим перевалом, а Старий Ведмідь — у місці злиття Молочноводної з її лівою притокою. Що ж, скоріше за все, Піврукий ближчий до істини. І зараз час його повідомити про це.

— Бенджен, які новини? — запитав Мормонт.

— Тут неподалік тиняється Тарарах. Я бився з його нальотчиками з годину тому. Втратив Бедвіка і Кеннета.

— Скільки з ним людей? — поцікавився Піврукий.

— Біс його зна. Він кинув на нас нальотчиків, а сам втік десь у бік Молочноводної. Ми вбили з десяток його наслідувачів у кістках на одязі. Могли мати полоненого, та скурвий син кинувся на мій меч, коли я його зв’язував.

 — Треба провести прискіпливішу розвідку. Кворіне, візьми довірених тобі людей і прочеши увесь периметр від Скімливого перевалу до витоків Оленячого Рогу. І раджу залучити до пошуку собак. Наш собаковод Ремсі піде з тобою.

— Як накажете, командире.

— Лорде-командире! — у намет вбіг один з розвідників Ґренн. — Лорде-командире, ми з Піпом та Стігваром копали нужник і дещо знайшли.

— Що саме? — запитав лорд-командир.

— Ось. — Розвідник простягнув йому чорний плащ вартового, викопаний з-під снігу. Коли вони розгорнули його, всередині знайшли дещо дивне. Старий ріжок розвідника і купу драконового скла.

— Ріжок явно зроблений по цей бік Стіни, руни дуже давні, — після детального огляду зробив висновок мейстер Малін. — Та що тут робить обсидіан?

— Драконове скло, — поправив того Піврукий. — Я читав на дозвіллі історію Варти і дізнався, що довгий час Діти Лісу платили нам данину драконовим склом. І свою зброю вони робили із цього матеріалу. У нас тут повно ножів із нього. Скоріше за все це один із останніх оброків, який вартові загубили тут у бою із дикунами. Краще нам його забрати, бо воно належить нам.

— І я тієї ж думки, — приєднався Джіор. — Візьми усе, що тут є, Ґренн, і роздай вартовим. Хтозна що трапиться, раптом нам доведеться його використати.

— Так, сер.

— Я спробую розшифрувати руни на ріжку, коли повернемося назад на Стіну, мілорде, — запропонував мейстер. — Підозрюю, що цей ріжок може становити небезпеку.

— Ви ж не думаєте, що це легендарний ріг Джорамуна, відомий як Ріг Зими, який знищить Стіну якщо хтось тричі у нього подує.

— Авжеж ні, бо Ріг Зими — це дикунський міф, страшна легенда для залякування полонених новобранців із Варти.

— «…І дмухнув Джорамун у Ріг Зими, і велетні зі сну свого пробудилися…» — процитував Бенджен. — Стара Нен часто розповідала мені цю історію, коли я був малим.

— При всій повазі до вищезгаданої Нен, та це казочка, якою лякають дітей. Тож годі тут товкти воду в ступі, ми, здається, планували розвідку на Скімливий перевал.

— Правду кажете, мейстере, — відповів Старий Ведмідь. — Кворіне, скільки людей рушить з тобою?.. — і раптом командир замовк. Знадвору раптом залунали сигнали ріжка. Три сигнали…

— О боги. — Ковтнув слину Піврукий. — Три сигнали. Один — повертаються розвідники, два — дикуни на обрії. А у нас три. Три це…

— Білі Блукачі, — завершив фразу Бенджен. — Ясна і йохана холера, треба вшиватися!

— А як же місія?

— До сраки місію, наші шкури в небезпеці! Лорде-командире, ви зі мною?

— Мормонт ніколи не перечить Старку. Мейстере, негайно шліть ворона у Тінисту Вежу. А всі інші до зброї. Скільки нас тут?

— Менше восьми десятків, — відповів мейстер.

— Гарна новина, втікати таким числом легше. Погана — від Чужих всі не втечемо. Готуйте відступ. Відступаємо до Крастера, там у нас єдиний шанс заховатися. Бенджен, Кворін — перекажіть мій наказ. І хутко, холера ясна!

— Так, лорде-командире…