V

V

Королівська Гавань. Червоний Замок. Особисті покої Роберта

 

— Ренлі, братику, я все розумію. Нед мій найкращий друг, я хотів об’єднати наші доми як пам’ять про Ліанну. Та на жаль Нед думає по-іншому. Санса не рабиня. Вона дала згоду на цей шлюб і я не можу цього змінити.

 

— Можеш. Ти їхній король. Видай указ про заручини Джоффрі з Сансою. Кров Старків та Баратеонів на Залізному Троні. Звучить чудово.

 

— Ні! Король має вплив на всіх та не на все! Я не змушу свого друга розірвати домовленість із батьком нареченого! Тірели на війні з Безумцем билися на його боці. Якщо я їм зірву заручини, Мейс Тірел знову мито на їжу збільшить! Це останнє чого мені треба. Хочеш заручити Мірселлу з малим Тарлі — на здоров’я. Хочеш одружити Ланселя — прапор йому в сраку! А тепер іди геть, я хочу зустріти свого тестя! І вина принесіть!

Ренлі сумно покинув королівські апартаменти. З одного боку Роберт схвалив шлюби Мірселли й Ланселя. З іншого — любов до давнього друга затьмарила королю розум. Можливо лорд Тайвін зможе вправити йому клепку на місце.

Тайвін Ланністер чекав короля у своєму солярії в Вежі Руки. Спершу він почув похмільне бубоніння, а потім уздрів в усій красі свого неотесаного зятя. Від нього тхнуло вином і парфумами, якими точно користувалися повії. Нічого, такий дух лорд Тайвін тут відчує востаннє.

 

—  Вітаю вас, мій королю. Ви хотіли мене бачити?

 

— Опустіть формальності. Ваша донька моя дружина, тож ви мені, можна сказати, третій батько. Так, я хотів знати про турнір на вашу честь.

 

— До біса таке марнотратство. Ланністери хоч і багаті, та шахти Скелі Кастерлі не бездонні! Борг вимагати назад я не буду з поваги до тебе, але це не означає, що ми не повинні повертати ще три мільйони драконів Залізному Банку! Залізний Банк завжди отримує своє, якщо не монетою то душею боржника. І я не хочу, щоб тебе в один момент схопили Безликі. Турніру не буде і моє рішення остаточне! Я знаю, що ти хочеш мене пошанувати, але пошана для мене, це коли справи Корони бездоганні. І це стосується не тільки грошей а й твого подружнього життя. Я не сліпий і не втратив слух та нюх. Від тебе за сто ярдів тхне повіями. Ти хто, мій син Тіріон?! Чи ти король Семи Королівств, захисник держави і воля закону? Від сьогодні жодних шльондр у Червоному Замку. Лорд Аррін забагато тобі дозволяв, тож настав час мені тебе приструнити. Також я вирішив прогнати з Королівської Гвардії сера Меріна і сера Бороса — на цьому наполягав сер Баристан. Їх замінять двоє нових. Лицар Квітів та сер Ролон Крейкгол — вони і вправніші і честі більше мають. Це зрозуміло?!

 

— Так, мілорде.

 

—  Тепер справи твого спадкоємця. Ти вже шукав йому пару?

 

—  Хотів Сансу Старк, та її заручили із спадкоємцем Гайґардена. Зараз обираємо між Аріанною Мартелл та Ронеллою Веларіон.

 

—  Аріанна Мартелл старша за нього вдвічі і ненавидить нас. А Веларіони вже давно не один з найсильніших домів Вузького моря. Дружиною Джоффрі буде тільки Санса Старк. І це не обговорюється. Вони однолітки і час відновити сплюндрований Рейгаром Таргарієном союз Штормових Земель та Півночі. Це має бути честю для північан. Зараз же шлеш указ у Вінтерфел. Відмовки не приймаються. Ясно?

 

—  Я не поводитимуся з донькою найкращого друга як із якоюсь коровою на розплід! А ви якийсь неправильний Рука! Ще місяця не минуло, а ви вже заборон наробили більше, ніж лорд Аррін за шістнадцять років!

 

— Звільни мене і я вимагатиму повернути вдвічі більшу суму боргу! Ти геть неспроможний правити. А тепер забирайся і роби як я звелів.

 

— Гаразд. У вас Ланністерів нестерпність від батьків до дітей переходить…

__________________________________________________________________

Вінтерфел. Весілля Робба та Маргері

Джон уперше сидів на весіллі як високоповажний гість а не як якийсь там простолюдин. І все завдяки милій білявці, яку він кохав все більше і більше з кожним днем. Йому страшно було уявити себе через рік, що там якісь нещасні два місяці. Мабуть і справді цілуватиме землю, по якій вона ходить.

Весільний бенкет був у розпалі. Джон трохи заздрив святу брата, але Робб зрештою був спадкоємцем батька. Але на відміну від Дені, Маргері принцесою не була. І її весілля здавалося гучнішим. Можна сказати помпезним.

Але на нього з’їхалися чи не всі лорди Розлогу. Джон упізнавав серед прапорів і зелене і червоне яблука Фосовеїв, кентавра Касвелів, маяк Гайтаверів, золоте дерево Рованів, виноградне ґроно Редвинів і ще чимало інших. Крім них прибули й несподівані гості, такі як Оберін Мартелл, Червоний Змій Дорну, знаменитий спокусник і вбивця. Джон вважав його присутність на весіллі Робба недоречною і образливою для лорда Тірела. Та батько заспокоїв його і повідомив, що Вілас та Оберін нещодавно примирилися, тож хвилюватися немає причин.

Робб та Маргері виглядали дуже щасливими. Після кожного привітання молодята ніжно цілували один одного в губи, ніби нагадуючи всім, що вони кохають один одного. Усі північани шкодували, що Абель не залишився на довше, адже після виступу на весіллі Джона бард вирушив далі на північ, зіславшись на бажання пожити серед гірських кланів. Але пообіцяв, що зустрінеться з ним, коли здіймуться холодні вітри й мертві рушать на південь. Джон не зрозумів його слів і не бажав цього робити. Він просто хотів запросити його стати своїм замковим бардом. Щоб час від часу співав для його дружини і майбутніх дітей. Але на жаль той відмовив, адже справжня музика любить свободу, а не прив’язаність до замку.

Джон навіть не думав пити багато вина. Він пив зовсім трохи сухого з Арбора, бо якось сп’яна обізвав Теона батьківським розчаруванням. Це ледь не переросло в люту бучу, і якби поруч не було когось з гвардійців Вінтерфела, Теон або Джон повбивали б один одного. Ще ніколи він не почувався настільки присоромленим. Та найгірше — він думав, що Дені його більше не захоче і наступного ранку заговорив про своє старе бажання — вступити в Нічну Варту. Ніхто ще не бачив, щоб Еддард Старк реготав так голосно. Але потім попередив, що хоч ця бійка трапилася через нетверезий стан, якщо наступного разу станеться щось подібне між ним і Теоном — Бейлон Ґрейджой тут же розграбує Кремінний Палець і Солеспис. Тому надалі Джон не брав у рот ні краплі чогось міцнішого, ніж сухе вино.

Джон вийшов провітритися. Вперше у Великому чертозі Вінтерфела було аж так жарко. Дені й не відчувала цього, що на його думку було неправильно. Та нічого, от Робба з Маргері супроводять до спальні, а там він влаштує їй гарячу ніч.

А ночі з дружиною і справді бували гарячими. Як тільки солодка парочка закінчувала вечерю, одразу бажали всім доброї ночі та спускалися у свою спальню. Дейенеріс у ліжку поводилась і справді як дракон. Її гнучке тіло збуджувало так, що Джон після фіналу переводив подих кілька хвилин, а потім знову приступав до праці. Робб кілька разів докоряв йому — від криків та стогонів Таргарієн ні він, ні Теон — ніхто не міг заснути. Леді Старк дорікала Дені, що та вступає в зносини з Джоном для власного задоволення. Згідно із «Семиконечною Зіркою» це вважалося гріхом, адже безпосереднє призначення сексу — продовження роду чоловіка. На це Дейенеріс просто закочувала очі та щоночі кричала голосніше, ніж у попередній раз. Треба буде їй сказати, що заняття коханням це чудово, але точно не спосіб позлити леді Вінтерфелу.

 

— Вітаю, Джон, — раптом почувся глибокий саркастичний голос.

 

— Принце Оберін, — Джон кивнув привітавшись. — Як так вийшло, що Мартелл відвідав весілля Тірела?

 

— Краще Тірел, ніж Ланністер. І з Віласом я помирився. Але прибув я сюди не на весілля дівчини Тірелів. Я прибув сюди дещо тобі порадитити.

 

—  І що може мені порадити один з найнебезпечніших чоловіків Вестероса?

 

—  Не повторюй дурість свояка.

 

—  Тобто?

 

—   Рейгар Таргарієн, Срібний Принц. Брат твоєї дружини. Якось він вчинив імпульсивно і зняв твою тітку прямо з Ріверрану. Знаєш, що сталося з його дружиною?

 

—  Батько розповідав мені, що зробили Гора та Ейморі Лорч.

 

—  А хто наказав їм це зробити він не згадував?

 

—  Ну взагалі-то без ґвалту та розбою на війні не обходиться.

 

—  Тайвін Ланністер. Я щоночі повторюю собі його ім’я перед сном. Ім’я наволочі, що здійнялась до посади Руки короля по трупах. Тарбекгол, Кастамер, Королівська Гавань. Хоч Ланністери і звуть себе левами, та насправді вони кляті шакали із Дотракійського моря. І він головний із них. Тому моя тобі порада: не вступай у конфронтацію з Тайвіном Ланністером, якщо не впевнений у своїх силах.

 

—  Якби ж я мав такі плани.

 

—  Ти їх не маєш. Але тепер я нарешті скажу тобі, чого я тут. Я і моя донька Німерія приєднуємося до тебе на Туманному Острові.

 

—  У сенсі?

 

— Я колись кував мейстерський ланцюг, поки не зрозумів, що без злягання і дітей мені ніяк. У твоєї дружини голова світла у прямому й переносному значеннях, та в неї нема досвіду. Я спілкувався із багатьма торговцями від Браавоса до Карта. Я завів дружбу з твоїм батьком незадовго після твоїх заручин із моєю своячкою. Маєш це розуміти.

 

— Це честь для мене. Але що леді Нім робити на моїх землях? І попереджаю, я однолюб і брати наложниць не збираюсь.

 

—  Ви всі на північ від Червоних гір однакові: бачите дорнійку і думаєте, що вона вас у ліжко хоче затягти. Це те саме, що обзивати дотракійок кінськими шльондрами. Твоїй любій наївній принцесі потрібен захист. А моя Нім завжди носить під одягом безліч ножів, якими володіє так само, як і почуттями чоловіків. Їй давно хотілося пожити на землі з гарячою водою, яка б’є просто з-під ніг.

 

—   У Дені для захисту є Сиракс. Її вовчиця.

 

—  Лютововк і справді чудова й вірна тварина. Але краще мати і її, і двоногого охоронця. Усі крім мене й моєї родини, хто знає справжню леді Нім, уже давно на тому світі.

 

—   Дякую. З вами ще хтось буде?

 

—   Із Браавоса до нас прибуде один перекупний меч. Наш з лордом Старком спільний знайомий. Його всі колись знали, та думали, що він помер. Ще буде один боєць-євнух з бійцівських ям Мієрина. Його звуть Могутній Бельвас. Весь у шрамах, та полічивши їх зрозумієш, скільки в нього було суперників. Дарунок від вашого друга сирного короля. Ще я чув, що ти хочеш взяти з собою молодшу сестричку як вихованку. Лорд Еддард найняв у Браавосі для неї вчителя водяних танців. Усі браави однаково елегантні й однаково бевзі. Та не Сіріо. Перший танцюрист Браавоса як-не-як. Поки що все.

 

—  Ого. Це за що нам так?

 

— Задля вашої ж безпеки. Тайвін Ланністер уже якось спустив своїх скажених псів на невинних дітей. Що заважає йому зробити це ще раз, скажімо, коли ви раптом почнете конкурувати з Мандерлі за звання найбагатшого дому Півночі?

 

— Я вже домовився, що третина наших прибутків належатиме дому Мандерлі й Білій Гавані. Десятина піде Нічній Варті. Три десятини ж вкладатимуться у розвиток шахт і сіл. Сем просто диво, без нього я б швидко збіднів.

 

—  Не хвилюйся. З часом навчишся управлінню сам. Я лише деякий час допомагатиму. А потім… як на це скажуть боги. А зараз я тебе залишу. Твій пухкий помічник хоче з тобою поговорити.

Червоний Змій відійшов, залишивши після себе вкрай хороший післясмак. Джон остерігався його, та якщо батько йому вірить, отже віритиме йому й він. Не так як Сему, та приблизно як батько Русе Болтону.

 

—  Джон, ти знаєш, я оглянув вашу бібліотеку і попросив мейстера Лювіна передати нам кілька книг. Я б дуже хотів скопіювати деякі, адже таких я не знаходив ні в бібліотеці Горнгіллу, ні ще десь, де я бував.

 

—  Ти все про книги. Знаєш, як Дені тебе називає поза очі? Мейстер-самоучка. Ти ще чимось займаєшся крім читання?

 

—  Ну… взагалі-то я трохи навіть потанцював, хоч і не дуже вмію, бо батько не любив брати мене на бали, але моя сестра Талла вчила мене, поки він не бачив. Я запросив одну дівчину із Ведмежого Острова. Ліру Мормонт. Вона досить мила, та розповідала мені, що жінок з Ведмежого Острова більше вчать тримати бойову сокиру, ніж віяло.

 

— Мабуть сприйняла тебе за ведмедя. Жінки-Мормонти шкуроміни. Вони ночами вселяються у ведмедиць і злягаються з ведмедями. А ти такий натоптаний, наче ведмідь перед сплячкою. Без образ, друже. Але Мормонти вірні Старкам як Тарлі Тірелам. Якщо хочеш я поговорю з батьком, а він з леді Мейдж, після чого у тебе буде дружина-ведмедиця.

 

—  Жах. Я думаю, ці байки поширюють залізороджені, щоб виправдати свої невдачі у боях з жінками Ведмежого Острова.

 

—   То що ти?

 

—  Ліра справді хороша дівчина. Я б не проти. Та ми знаємо один одного тільки кілька годин. А я хочу, щоб у мене все було як у тебе й принцеси Дейенеріс.

 

— Опусти цей титул. Вона тепер дружина малого лорда. Тобто байстрюка, якому змінили родове ім’я.

 

—  Але це не забирає у неї кров королів. Кров Давньої Валірії. Кров драконів.

 

—  Т-с-с-с! Ти про Варіса чув? Забув, що наш любий король Роберт з нами зробить за похвали драконам?

 

—  Мій батько бився на боці короля Ейриса як і лорд Тірел, та їх не позбавили титулу й земель. Так само й принц Доран Мартелл. Сер Баристан Селмі досі служить у Королівській Гвардії. А принц Візерис… він геть не його брат Рейгар. Він молодший син і перебуває весь час у тіні брата. Тому гадаю, він слабший духом і не такий розумний. А твоя дружина тепер всього лише леді невеликого дому. Тож Роберт нам нічого не зробить.

— Він ні. Але його оточення може бути гіршим. І це мене насторожує. Та ми відволіклись. То ти хочеш взяти Ліру Мормонт за дружину?

 

—   Я б хотів. Але краще почекати. Можливо ми не настільки й сумісні.

 

—  Сем! Я думав ти вже на Стіні, — почувся юний голос. На балкон вийшов юнак десь віку Санси, трохи схожий на Сема. Герб на рукаві чітко дав зрозуміти, до якого дому належить власник.

 

—  Привіт, Діконе. Мав би. Та лорд Джон переконав мене стати його помічником. Титулу лорда не матиму, але зате управлятиму землями від імені Джона. З допомогою Оберіна Мартелла.

 

—   Батько не дуже зрадіє. Переказати вітання мамі і Таллі від тебе?

 

—   Так. То як тобі бути спадкоємцем?

 

— Важко. Але терпимо. Ти правильно зробив, що покинув Горнгілл. Батько просто нестерпний. А тут ще й королева пропонує одружитися з принцесою Мірселлою, коли вона підросте. Чесно кажучи я не дуже розумію, нащо принцесу віддавати в дім подвійних васалів.

 

— Це може бути політичний хід, — втрутився Джон. — Схоже, Тайвіну Ланністеру не подобаються заручини моїх брата й сестри, і він вирішив ослабити наш альянс за першої нагоди. Але будь ласкавим: не говори лорду Рендилу, що розмовляв зі мною і що хвалився заручинами. І краще не згадуй при ньому, що Сем став моїм стюардом. А тепер ми із Семом тебе залишимо. Був радий знайомству.

— Навзаєм…

___________________________________________________________________

—   Лорде Старк, леді Тірел. Радий повернутися. — Поклонився гонець Вот.

 

— Раді бачити тебе. А тепер давай сюди цидулку і геть звідси. — Леді Оленна не блищала хорошим тоном. Ще б, її онука виходить заміж, а тут гонець припхався.

Лорд Старк узяв листа і швидко пробігся очима по тексту. Потім глибоко вдихнув і почав розмову. Окрім Оленни та Мейса Тірелів у таємній кімнаті були присутні ще двоє — Едмур Таллі як майбутній лорд Ріверрана і Джон Ройс, лорд Рунстоуну і посланець від леді Лізи.

 

—  Шановні, лорд Стенніс підтвердив нашу з лордом Тірелом здогадку щодо смерті лорда Арріна.

 

—   І за що мій сюзерен зійшов у могилу? — запитав лорд Ройс.

 

—  Незадовго до смерті Лорд-Рука переглядав «Історію Великих Домів Вестеросу». Його цікавили шлюби між Баратеонами й Ланністерами.

 

—  І що він знайшов? — спитав лорд Тірел.

 

— Двічі. Двічі були шлюби між сином Баратеонів та донькою Ланністерів. Діти незалежно від статі спадкували смолу і синь, а не золото й смарагди.

 

—  А Джоффрі, Мірселла й Томен… усі золотоволосі та мають смарагдово-зелені очі, — підхопила Королева Шипів. — То виходить, що Роберт не батько дітей. Але хто тоді?

 

—    Над цим треба помізкувати. Хоча…

 

—   Нед, це нічого не означає, — раптом втрутився сер Едмур. — Четверо твоїх дітей більше схожі на Кет, але ніхто не сумнівається в тому, що батько ти.

—  Ти випередив мою думку, Едмуре. — Усміхнувся Еддард. — Аж така волаюча схожість на чистих Ланністерів змушує задуматися, що батько повинен бути такої ж зовнішності, що й мати. Я хотів почитати про кровноспоріднені шлюби у Ланністерів, та тепер я у цьому певен. Батько усіх трьох — Царевбивця.

Усі різко затихли. Правда блискавкою вразила їх наповал.

 

—   Що ще писав невдоволений олень? — запитала леді Оленна.

 

—   Стенніс не висуватиме свої права на трон. У нього немає спадкоємців, а леді Селізі після останнього викидня мейстер Кресен заборонив вагітніти, а народжувати й поготів. Його донька Ширін хоч і пережила сіру лускачку, та її обличчя спотворене, а здоров’я надто слабке, щоб народити спадкоємця трону. Але якщо я задумаю реставрацію Таргарієнів, лорд Стенніс віддасть Драґонстоун старшій дитині нових володарів. І лорди Вузького моря стануть на наш бік.

—  Із лордів Вузького моря мало буде користі. Хіба що Веларіони підтримають флотом. А решта мають небагато людей і кораблів. Та це ще один союзник, хоч і не такий, який би мав бути.

 

—  Отже, як я зрозумів, Північ, Долина й Річкові Землі знову об’єдналися проти Залізного Трону. — Усміхнувся лорд Ройс. — Хоча леді Ліза все більше стає божевільною після смерті лорда Джона, та Долина стане на ваш бік з поваги до сестри вашої леді-дружини.

 

—  Як і Річкові Землі, — додав Едмур. — Я хочу справедливості. Мені вже набридли рейди беззаконників, які весь час відступають до фортеці Ґреґора Клігана. А коли Ланністери узурпують владу, той клятий липовий лицар зовсім розперезається. Тому я підтримую реставрацію старої династії. Мій дім з вами.

 

—  Але ніхто не повинен знати про цю зустріч. Як і про цю розмову, — застеріг усіх Еддард.

 

—   Авжеж…

_________________________________________________________________

Робб весело усміхався, притримуючи Маргері за ручку. Пара вийшла на вулицю, де зустріли своїх свояків Джона й Дейенеріс. Джон притримував дружину за талію і щось активно обговорював із Венделом Мандерлі. Юний Старк одразу зацікавився, що діється.

 

— 

 Про що говорите? — запитав Робб.

 

—  Про те, щоб лорд Мандерлі позичив нам кілька кораблів та майстрів-корабельників. Туманний Острів повинен мати свій флот із хоча б десятьох кораблів. А ще небіж лорда Вендела очолить наш гарнізон. Батько надає нам сотню бійців із земель Вінтерфела. Ще з три сотні з Білої Гавані. Чотири сотні, гадаю, достатньо. А гребців та матросів на флот напевно наберемо у Вільних Містах та Королівській Гавані. А ще думаю запросити кілька родин із дикунів. Вільної землі достатньо, а рук, щоб її обробляти, нема.

—  Ідеї цікаві. Та все ж лорду Мандерлі може не сподобатись, що на його присяжних землях з’являться дикуни.

 

—   Батько не заперечуватиме, — відповів сер Вендел. — Йому головне, щоб Туманний Острів надавав достатньо товарів та монет, і яким чином йому байдуже.

 

—   Тоді гадаю, все гаразд.

 

—   Я взагалі не хочу їхати з Вінтерфела. Тут мій дім. Але все ж мушу.

 

—    А я тільки тому радий. Ви з Дені нам спати не даєте.

 

—    Передаю свій пост тобі брате.

—   Ха. Молодець. Більше не викликаєш на наші нічийні бої.

—  Тепер ми одружені чоловіки і нам не годиться щось подібне. Ти вже в спальню?

 

—   А ти виганяєш?

 

—    Ні. Але північ близько. Найкраще вперше лягати опівночі. Знаю по собі.

 

—   Тоді піду сповіщу гостей. Ходімо, кохана. І ви теж. Проведете нас до спальні.

Джон та Дейенеріс рушили за братом. Робб підійшов до головного столу і оголосив про відхід до спальні. І попередив, що не потребує «допомоги» у вигляді небажаних дотиків до їх майбутньої леді. Своїми провідниками назвав Джона, Дейенеріс та батьків з обох боків.

На відміну проводів Джона, проводи Робба не були такими спокійними. Леді Алері весь час хихотіла, згадуючи свою шлюбну ніч, час від часу забарвлюючи обличчя доньки в червоний. Наприклад згадала, що коли їх клали в ліжко, лорд Фосовей (не змогла згадати якого яблука) ледь не впустив її, коли підхоплював на плече. Натомість лорд Мейс розповідав, що у нього ледь не впав від хвилювання, і що напередодні весілля його мати тільки те й робила, що заводила у таємну кімнату й на моделі з шовкових тканин показувала, що і куди встромляти, де торкатися, і весь час називала його неповносправим навіть у такому нехитрому ділі, з чого усі сміялися.

Коли вони підійшли до шлюбних покоїв, усі супроводжуючі побажали молодим гарної ночі та залишили їх на довіру один одному. Робб потис руку Джону, а той шепнув йому, щоб пам’ятав їх розмову. І коли молодята ввійшли у спальню, зачинивши за собою двері, новоспечений чоловік глянув у світло-карі очі дружини.

 

— Ти боїшся? — шепнув він якомога впевненіше.

 

—  Трохи. Я просвічена в плані плотських справ. Можливо буде боляче, та я готувалась.

 

—   Тобто?

 

—  Останнім часом я частіше їздила верхи по-чоловічому. Батько трохи лютував, але бабуся його привела в розум. А ще я… трохи уявляла нас, коли побачила твій портрет.

 

—   У тебе були фантазії про мене? І що я в них робив?

 

—  Цілував, пестив повсюди, шепотів приємні слова коли порав. Якось мені це навіть наснилося. Я на ранок прокинулась і страшно засмутилася, що тебе не було поруч.

 

—   Час втілити ці сни у реальність.

І Робб поцілував її в губи. Спершу легко, ніби просячи дозволу, а коли вона розтулила губи назустріч, поглибив його. Він відчув як вона тремтить, хоча холодно не було і він ще навіть не зняв з неї одяг. Вирішивши, що час настав, Робб розстебнув гачки на ліфі її сукні та стягнув її з плечей. І коли вона з шелестом опустилась на підлогу, він зрозумів чому вона тремтіла.

Під сукнею не було нічого.

Робб завис. Його очі оглядали усі принади юної Тірел. Від гарної ямки на шиї до струнких ніжок і округлих стегон. Він знову її поцілував, а його руки ковзнули на її оголені груди. Від одного дотику її соски затверділи, а шкіру вкрили сироти. Її ж руки почали розстібати його дублет, і він їй допоміг. Сорочку вже вона зняла сама, і аж закусила губу. Робб хоч і виглядав худорлявим, але тіло його покривали м’язи, хай і не такі як у її брата Гарлана. Вона припала до його губ і почала гладити його торс. Десь у районі свого живота дівчина відчула, як її вовк твердне. Тоді Маргері взялась за шнурування його штанів і стягла їх. Побачивши чоловіче багатство Робба вона облизнула губи, а потім стала на коліна і зняла з нього чоботи. Після взяла його прутень в руку і почала злегка проводити по ньому вгору-вниз. Коли Старк застогнав, Маргері нахилила до нього обличчя і поцілувала кінчик. Потім облизала його, відчуваючи смак його збудження, а далі обхопила губами і занурила його в рот. Робб аж закотив очі від задоволення. Маргері смоктала так, ніби його член був чимось солодким і забороненим. Але він не хотів отримувати задоволення сам. Легким рухом руки він відсторонив її від свого паху і підняв до рівня своїх очей і поцілував в губи, відчувши трохи свій смак. Потім зняв з неї черевички, підхопив за сідниці і поклав на ліжко. Коли він нахилився до неї, вона відчула його губи на своїй шиї. Дотики чоловіка викликали у неї легкі зітхання. Робб опустився нижче, і тепер почав смоктати її соски. Це викликало в красуні легкі стогони. Потім проклав доріжку з поцілунків вниз від грудей до пупка, обвів його своїм язиком, а потім спустився до її лона. Легко поцілував складки, потім так само проник язиком між ними і почав досліджувати ним її щілину. Маргері уже стогнала не соромлячись того, як їй приємно. А Робб рухався далі, досяг язиком клітора, що вже викликало у дівчини легкий скрик. Він посилив пестощі, підключив до роботи пальці. Маргері вже була на межі. Її соски аж зводило від очікування, розкішниця спливала соком, а з грудей виривалися стогони. Нарешті Робб відлинув від її квітки і повільно ввів голівку члена в неї. Нахилившись він поцілував її і при цьому повільно рухав стегнами вперед.

Він відчув, що справді був її першим. Це змусило його стримувати своє бажання. Тому хлопець знову почав її ніжно цілувати в обличчя, за вушком і в шию. Просувався він в неї повільно, намагаючись не зробити боляче коханій. Хоч Маргері й добре промокла, та Робб все одно хотів зробити це легко і повільно. Нарешті він відчув, як її цнота розступається і пропускає його глибше. Вирішивши, що на перший раз цього достатньо, він почав повільно ковзати в ній. Спершу Маргері трохи кривилась від болю, але звикнувши, почала навпаки рухатись назустріч. Робб застогнав і знову обхопив її долонями за задок, а один палець почав масажувати її інший отвір.

— Ах ти… оооох… пустунчик, — простогнала Маргері. — Глибше, коханий, я хочу відчути тебе всього!

 

—  Палець чи член?

 

—  І те й інше. А-а-ах!

Для ще недосвідченої це був занадто різкий рух в глибину. Робб застиг, даючи їй можливість звикнути до нового відчуття, і в той же час знову поцілував її в губи. Маргері застогнала у поцілунок, а потім легко поплескала його по плечу, ніби дозволяючи рухатись. Старк почав. Спершу повільно, а потім все швидше і швидше. З місця їхнього поєднання долинали вологі звуки, Маргері стогнала і звивалася в нього в руках, а Робб відчув, як її стінки пульсують, щільніше його обхоплюючи. Але він ще навіть не був на піку. І ось Маргері струсонуло в оргазмі, але Робб ще навіть не думав кінчати. Колишня Тірел округлила на це очі.

 

—  Ти… ох… ще не… а-а-а… кінчив?

 

—   Я ще й не починав, — грайливо прогарчав Робб.

—   Тоді продовжимо, — промурчала вона. — Скажи мені щось приємне.

 

—   У тебе неймовірна фігура!

 

—    Ох так!

 

—    Ти дуже мила, але в тихім озері чорти водяться!

 

—    О-о-о-о-о-о!

 

—    У тебе просто чудові груди, а дупка наче персик із півдня.

 

—     Ха-а-а-а-а!

 

—     Ти так легко збуджуєшся і так гучно стогнеш, що я від цього заводжусь більше!

 

—      Ай! Не так сильно! Боляче!

 

—    Я готовий все життя лежати з тобою в ліжку і кохатися, навіть якби впала Стіна і Чужі прийшли по наші душі!

 

—    Це лякаюче але мені приємно!

 

—    Я хочу наповнити тебе до країв, щоб я вийняв, а моє сім’я з тебе било фонтаном.

 

—    Ах! Ти брудноротий покидьку!

 

—     Я зараз кінчу!

 

—     Я теж! Зроби це!

 

—    О-О-О ТА-А-А-А-К!!!! — крикули одночасно.

Робб завмер, відчуваючи як його член пульсує, вивергаючи в неї струмінь за струменем. Його серце мало не вистрибувало з грудей від таких перепадів ритму. Маргері важко дихала, її обличчя розчервонілося, а пальці на тендітних ступнях мимоволі згиналися і розгиналися. Коли Робб вийшов з неї та відпустив, вона безсило впала на простирадла. Робб почувався приблизно так само, але знайшов у собі сили перевернутися і не впасти на дружину. Прилігши ліворуч від неї, він пригорнув її правою рукою до своїх грудей. Її світло-каштанове волосся розсипалось по його руці. Коли він торкнувся її личка, відчув легку вологу. Схоже, вона плакала.

 

—  Ти чому плачеш, мила?

 

—   Я не плачу. Це сльози щастя. Що ми нарешті разом.

 

—   Ти… ти де навчилася того, що зробила ротом?

—   Е-е-е… Я… Ех… Я познайомилася з Аріанною Мартелл. Через рік після того як нас заручили.

 

—   Далі можеш не розповідати — про її розпусну поведінку я чув багато. У мене виникає питання, на чому ти тренувалася?

 

—    Не хвилюйся, ти в мене перший. Аріанна частувала мене бананами. Такі довгі жовті фрукти з Літніх Островів. Ми тоді трохи впилися арборським золотим і вона, як би це сказати… вирішила розповісти мені, що люблять чоловіки у ліжку. Поруч була тарілка бананів і вона взяла один, зняла з нього шкірку і почала мені показувати, як збудити чоловіка навіть якщо в нього не стоїть. І я захопилася. А ти звідки знав як мене розпалити?

 

— Джон трохи поділився досвідом. Ти ж чула милий голосок Дейенеріс, коли він з нею розважається.

 

—  У вас, Старків, це в крові. Вміння задовольнити жінку.

 

—   Дякую за комплімент. Кохаю тебе.

 

—   А я тебе. На добраніч. — Вона хотіла поцілувати його в щоку, але Робб притягнув її губи до своїх, тож поцілунок вийшов ще кращим. І приємнішим…

_________________________________________________________________

 

Наступного ранку, Вінтерфел

Джон прокинувся рано, десь через годину після світанку. В голові панував хаос, хоча після проводів Робба в спальню він пригубив тільки келих арборського золотого. Кляті Тірели навезли його з двадцять чималих діжок, а пажі щедро заповнювали ним кафарки. Воно було солодким і брало навіть від одного келиха. Тому відчувши, що п’яніє, Джон швидко і непомітно ретирувався у покої. Непомітно для хмільної публіки, та все ж помітно для дружини. Тому вона пішла за ним, зловила його на півдорозі й запитала, що трапилось. І він розповів їй, що купа молодих лордійчуків пропонувала йому випити за знайомство, і зрештою він їх усіх зібрав в одному місці й випив келих того самого вінтажного. Але воно виявилося заміцним, і до того ж кілька келихів сухого тільки підсилили ефект. І зараз він хоче поспати, щоб не накоїти чогось сп’яну. Дені на це тільки лукаво усміхнулась і запитала, чому її не покликав. Джон відповів, що не хотів псувати їй розваги з молодими леді — кузинами Маргері та доньками прапорних лорда Старка. На це Дейенеріс відповіла настільки брудно, що він спочатку пристрасно її поцілував, а потім вони вдвох мало не бігом помчали до спальні. А потім… це було ще кращим, ніж шлюбна ніч.

Дені була дуже милою уві сні. Наче з неба спустився маленький тендітний янгол з довгим срібно-золотим волоссям. На її плечах та животі залишилися невеликі червоні плями — сліди Джонової пристрасті. Та й сама принцеса позначила чоловіка не гірше — вся спина була у дрібних подряпинах, над лівою ключицею залишився синець від укусу, а на зап’ястках червоні плями — Дені знову прив’язала його руки до ліжка, і цього разу він не вирвався самотужки. Джон навіть не хотів знати, звідки вона взяла мотузку з волосіні, яку Мікен сплів, щоб ловити сомів у озері неподалік. І тому минулої ночі благав її звільнити його руки, на що та знову щось верзла про драконів. Це ніяк не можна було зрозуміти.

Перед їх ліжком мирно спали їх лютововки — Привид і Сиракс. Обидва звірі за три місяці від роду виросли завбільшки з новонароджене теля. Джону іноді снилося, як він у тілі Привида нишпорить двором Вінтерфела, полюючи щурів, білок чи якихось інших дрібних створінь. Чи відчувала Дейенеріс щось подібне він не знав. Хоча, драконячі володарі Давньої Валірії мали драконові сни. Дені остання з них, тож цілком можливо, що й у неї є щось подібне.

Джон нахилився і вдихнув аромат її волосся. Була б його воля, він би не вилазив з ліжка і милувався сонною дружиною весь день, якщо не життя. Він ковзнув рукою під хутра і поклав їй долоню на груди. Дені спросоння щось промурчала, і Джон просто збудився від її милого голосу. В хід пішла ще одна рука, а потім його губи опинилися на її шийці. Реакцією на це став її тихий стогін. Джон продовжив цілувати її тендітне тіло з усім бажанням. Він грався з її грудьми, пестив язиком животик, а потім опустився губами до її ніжок. Дені остаточно прокинулась і побачивши дії чоловіка ледь не розсміялась.

 

—  Джон. Гей, Джоне! Що ти робиш?

 

—  Кохаю тебе. І показую як сильно. — Він піднявся до її стегон.

 

—  А обов’язково цілувати мені ноги, ніби ти мій раб для ліжка?

 

—  Я люблю їх. Вони такі гарні, що я не можу їх не поцілувати. — Його губи піднялись до її лона.

 

—  О-о-ох. Ти дивний у плані кохання, та я все одно від тебе шаленію.

Джон з усмішкою відлинув від її піхви і припав до її м’яких уст. Паралельно з поцілунком він різко ввійшов у її просто благаюче лоно і одразу почав рухатись з неймовірною швидкістю. Дені стогнала, скрикувала і ще більше роздряпувала йому спину. Джон ще жодного разу не пробував бути домінуючим, але схоже, їй це подобалось. Здійснивши кілька фракцій Джон завмер, розливаючись в ній. Але потім побачив на її обличчі тінь розчарування.

Це видовище миттю охолодило його запал…

Він вийшов з неї і перекотився вбік. Це вперше вона не отримала задоволення від їхніх любощів. І це змусило його почуватися винним.

Дейенеріс просто підвелася і поцілувала його в щоку. Потім в губи. Погладила рукою його торс. Занурила руку в його вороново-чорні кучері. А потім просто обійняла.

 

— Ти сумуєш, що я не отримала задоволення?

—  Я сумую, бо не зміг цього зробити. Дати тобі його.

 

— Джоне, рано чи пізно щось подібне трапилося б. Але це не повинно тебе засмучувати. Це повинно спонукати тебе робити щось нове.

 

—   Наприклад?

 

—   Наприклад, допомагати собі руками. Чи язиком. Чи спробувати якусь нову позицію…

 

—   Тоді дочекайся ночі, мила. Це наша остання ніч у Вінтерфелі, тож мусимо грати на всі гроші.

 

—   І знаєш, мені сподобалось, як ти мене цілував. Якщо Старки це вовки, то їхня вища форма кохання — щеняча любов.

Джон засміявся і обійняв її за талію…

____________________________________________________________________

Лорд Старк прокинувся рано. Збудили його абсолютно звичні звуки із спальні Джона й Дейенеріс. Вслід за ними залунали інші звуки — уже зі спальні Робба й Маргері. Ох ця молодь…

Кейтлін мирно спала по ліву руку. Цієї ночі, натхненний коханням сина, Еддард таки схилив дружину до заняття коханням. Кет особливо не заперечувала. Вони обоє ще достатньо молоді, щоб мати дітей. Тож ризик був мінімальний. Щоправда, лорд Вінтерфела вже був не тим, що далеких шістнадцять років тому. Вік уже ближчий до сорока, ніж до тридцяти. Але все одно згадати ночі, після яких на світ приходили Санса, Арія, Бран і Рікон, було приємно.

Він звівся на ноги і поспіхом вдягнувся у повсякденний одяг. Слуги уже мабуть метаються коридорами і прибирають сліди веселого свята. Мабуть варто спуститися у великий чертог і дочекатися гостей, щоб сказати прощальне слово. І не тільки гості сьогодні покинуть його замок.

Джон тепер дорослий одружений чоловік. Має власний замок, землі й люблячу дружину. Можливо не сьогодні-завтра Дейенеріс понесе дитину, якщо вже не носить. Все ж п’яна задумка Роберта одружити сестру ворога з байстрюком друга виявилась хорошою. Крім того факту, що Джон не байстрюк. А Ейгон Таргарієн, законний король Семи Королівств. Та байдуже на це все. Поки Роберт і його довірені особи живі, доти Джон повинен критися. Якщо боги дозволять, хоча б роки чотири чи п’ять. Санса хоч і заручена, та ще не готова до шлюбу. Лорд Вілас від неї старший чи не вдвічі, але його батько згадував про нього у найкращому світлі. Можливо вона його полюбить, а може й ні. Та хто його зна яке воно, серце юної дванадцятирічної дівчинки.

Коли він закінчив одягатися у двері постукали. На схвальну відповідь у кімнату ввійшов схвильований мейстер Лювін із сувоєм в руках. Судячи з його вигляду лист був далеко не радісним.

 

—  Ворон, Ваша Милосте. З Королівської Гавані.

 

—  Від Роберта?

 

—  Так. І гадаю, краще вам самому його прочитати.

Нед узяв листок і взявся його читати. І з кожнім рядком повідомлення йому не подобалося все більше й більше. Роберт не просить — наказує заручити Сансу із Джоффрі. Наказує. Це геть не в його стилі. Його друг попри посаду не проявляв аж такого свавілля, а тут він наказує. Це геть на нього не схоже. Але він знав, з чиїх уст ці слова зійшли. Попри явний почерк мейстера Пайсела.

 

—  Нед, що трапилося? — Кет прокинулась і одразу прикрила оголене тіло покривалом.

 

—  Сама читай. І помилуйся, кого мій друг обрав Рукою.

Вона швидко прочитала листа і округлила очі від здивування.

 

—   Роберт хоче зробити нашу доньку королевою?

 

—   Скоріше Тайвін Ланністер бажає заручницю.

 

—   Та ну. Для чого Тайвіну Ланністеру заручник із дому Старків?

 

—  Наприклад, для власної безпеки. Щоб коли Роберта скинуть з трону, я з лордом Тірелом і твоїм батьком та братом не оскаржували грабежі, здійснені Горою та Лорчем.

 

—    Але королем буде Джоффрі.

 

—  Джоффрі буде лише маріонеткою в руках Тайвіна Ланністера, а потім у когось наступного з їх родини, коли лорд Тайвін помре. Мейстере, можете нас ненадовго залишити. Це не для ваших вух, хай би як я вам довіряв.

 

—   Так, мілорде. — Старий мейстер покинув спальню.

 

— Кет, учора повернувся гонець від Стенніса. Лорд Аррін незадовго до смерті поцікавився походженням Джоффрі.

 

—  І що?

 

— Джоффрі як і його брат із сестрою аж ніяк не діти Роберта. Це діти Царевбивці.

 

—  Що? На якій підставі зроблено ці висновки?

 

—   А хоча б на тій, що шлюби між Баратеонами й Ланністерами були і до цього. І діти спадкували зовнішність перших. Джоффрі, Мірселла й Томен виглядають як чистокровні Ланністери. Таке спостерігалося виключно внаслідок кровноспоріднених шлюбів у цьому домі.

 

—  Але це нічого не доводить. Робб, Санса, Бран і Рікон більше схожі на мене, ніж на тебе, та це не значить, що я зраджувала тобі з Едмуром. Усі доведуть, що я не виїжджала з Вінтерфела у Ріверран протягом шістнадцяти років.

 

—  Раніше шлюби між Старками і Таллі теж були. Мейстер Лювін мені казав. У більшості випадків діти були схожі на матір. Якщо матір була Старком, то діти виглядали як вона. Якщо Таллі — відповідно.

 

—  Це все одно нічого не змінює. Він твій король, і його наказ треба виконувати.

 

—  Це не його слова. Я говорив з ним незадовго після угоди з лордом Тірелом і він нічого не мав проти, хоча трохи скиглив, що знову відкладаємо поєднання наших домів. Слова у цьому листі належать Тайвіну Ланністеру.

Кейтлін задумалась. Аргументи чоловіка були беззаперечними.

 

—   І що ти з цим робитимеш?

 

—   Радитимуся із леді Оленною…