XXXVII

XXXVII

 

 

Драґонстоун

 

Стенніс Баратеон був непохитним. Він витримав облогу Стормс-Енду і очолив штурм Пайка. Він мав за плечима чималий досвід командування військами та флотом. Але цей великий флот, що насувався на його резиденцію, вперше змусив його засумніватися у власній силі.

 

Близько сімдесяти бойових кораблів під прапорами з триголовим драконом та золотими черепами на списах йшли на швидкості атаки у напрямку до зібраного за три дні флоту з Дрифтмарку, Клешні, Естермонту, Мису Гніву та ще кількох островів у Вузькому морі. П’ятдесят кораблів під прапорами з морським коником, крабами, черепахою та чорним коронованим оленем сформували довгу оборонну лінію і готувалися відбивати напад. Так званий Ейгон VI мав перевагу в чисельності, та Стенніс виграв більше битв, ніж вихователь хлопця Джон Конінгтон. Зараз усе почнеться, і для когось закінчиться.

 

Першими з ворожих кораблів пішли легкі галери під косими вітрилами. Стенніс просигналив чатовим, а ті передали сигнал лорду Веларіону. Лучники на кораблях дали кілька залпів підпаленими стрілами, які продірявили вітрила ворожих кораблів і сповільнили їх. Потім тишу розірвали звуки відпущених дротяних тятив на скорпіонах, і величезні стріли знесли на ворожих кораблях щогли. Два кораблі лягли на бік. Решта відступили до загальної групи, та Стенніс знав, що це лише «проба пера», і все тільки починається.

 

Нової атаки не було. Лише вогняні кулі, описавши з десяток дуг, впали на кораблі оборонців. Один снаряд перелетів флот і влучив у одну із статуй драконів, навіть не пошкодивши її. Кораблі Стенніса відповіли тим же. І до залпів з кораблів приєдналися розміщені на пляжі требушети. А з ними великі балісти. І ще кілька ворожих кораблів пішли на дно або зазнали пошкоджень. І тоді авангард ворожого флоту рушив вперед.

 

— Дайте сигнал капітану Вотерсу, здивуємо самозванця! — віддав наказ Стенніс сигнальнику. Той підніс до губ великий горн і що було сили в легенях засурмив.

 

Оран Вотерс почувши звук сталевої труби наказав Конлі просигналити решті кораблів маневри. Хлопець підняв два прапорці і просигналив з «воронячого гнізда» на грот-щоглі іншим кораблям. Усі зрозуміли наказ і почали розпливалися в різні боки, формуючи коридор. І коли в той коридор запливли сім ворожих важких галер, по їхніх бортах одразу відкрили шквальний вогонь з усієї стрілецької та метальної зброї. З берега ворога зустріли розміщені там балісти і скорпіони. Бій був без шансів. Усі сім галер, що увійшли в коридор, потонули або згоріли. Вцілілих добивали лучники та арбалетники. Стенніс переможно усміхнувся — хлопчисько-самозванець і його вихователь Конінгтон зовсім не вміли командувати флотом. Тай як їм уміти, адже старший з тріском програв Битву Дзвонів військам Еддарда Старка і Гостера Таллі, а молодший, як йому доніс фактотум, п’ятнадцять років свого життя провів у селах на берегах Ройни. А Безпритульний Гаррі Стрикленд навряд чи був вмілим стратегом, якщо першими послав під вогонь важкі кораблі свого флоту. Перемога буде легкою.

 

Та раптом ворожі кораблі із середньої лінії випустили залп якихось дивних снарядів. Через мірський телескоп Стенніс побачив, що це було: якісь чорні металеві кулі з палаючими шнурами всередині. Що це могло бути? Дикий вогонь? Навряд, адже його секрети в більшості забрали з собою в могилу вбиті Джеймі Ланністером піроманти. Тоді що?

 

Відповідь прийшла несподівано, і була дуже невтішною.

 

Бо снаряди, влучаючи в борти його кораблів, вибухали помаранчево-червоними спалахами.

 

І у цей момент Стенніс наказав відступати. Бо ще не було такого корабля, який міг би опиратися Йї-Тійським пороховим бомбам…

 

____

 

Конінгтон, дивлячись у підзорну трубу, переможно усміхнувся. «Подаруночок», як назвав бомби Ейгон, подіяв бездоганно. Одразу півтора десятки ворожих кораблів вибухнули і почали йти на дно. Сили у Стенніса Баратеона були вкрай обмежені, як в принципі і у нього з Ейгоном. Єдине, що було у них — чисельна перевага. Він не схвалив використання важких галер як приманок для ворожого флоту, і після довгих дискусій було домовлено, що єдиними людьми на цих кораблях будуть тільки гребці та матроси. На щастя, Стенніс та його лорди заковтнули наживку, і після обстрілу новими бомбами вони будуть перелякані, що призведе до швидкого кидання зброї та здачі в полон.

 

— Стрикленде, наказуй десанту атакувати, — віддав наказ Джон.

 

— Усім на позиції! Шлюпки на воду! — скомандував Безпритульний підлеглим. Матроси одразу забігали по палубі, готуючи системи блоків для спуску човнів. Уперед рушили легкі скіфи, з яких лучники під командуванням Чорного Балака відкрили стрільбу по наземних позиціях Стенніса. Кілька підпалених стріл, послані літнійськими лучниками, зіпсували ворожі метальні машини. Та ворог відступав до чорних стін замку, займаючи там оборону. Конінгтон навіть з корабля бачив, як ворон готує смолу, каміння та інші небезпечні для його людей штуки. Балак і його лучники вистрелили по мурах, цілячись у обслугу, але не всі стріли вражали тих, у кого цілилися стрільці.

 

І ось з канонірок дали ще один залп пороховими бомбами. Гримнули вибухи, і частина оборонців разом з частинами стін полетіли вниз. Човни ж усе ближче підходили до берега.

 

— Не стріляти вибухівкою по замку. Мені він потрібен цілим, а не напівзруйнованим! — крикнув наказ Ейгон, сідаючи разом з Качуром у човен.

 

— Але як ми інакше знімемо з мурів стрільців, сер?! — запитав командир корабельної артилерії.

 

— У нас для цього є Балак і його лучники! Якщо хочете розлякати берегову оборону — це можна!

 

— Вас зрозумів, Ваша Світлосте! Цілитися у ворожі скупчення на косі! — роздав накази перекупний моряк. Обслуга одразу взялася послаблювати пружини на катапультах. Наступні залпи вдарили по березі.

 

Тим часом авангард на чолі з Едвіном Стронгом добивав рештки солдатів Стенніса Баратеона на березі. Вцілілі втікали до барбакану, за яким було безпечне місце і кращі позиції для оборони. Битва потроху наближалася до своєї кульмінації.

 

І коли Ейгон VI Таргарієн зійшов на берег з оголеним мечем та Роллі Качуром по праву руку, штурмовики із бойовим кличем підняли зброю вгору, після чого до чорних стін потяглися довгі драбини, а до брами — тарани із залізного дерева. Штурм розпочався…

 

____

 

Ейгон та Качур вже пробивалися до Кам’яного Барабану, коли на їхньому шляху став сам Стенніс Баратеон із загоном особистих охоронців. Увесь шлях від брами до найбільшої вежі замку був відносно легким. Качур і Ейгон билися пліч-о-пліч як справжні брати по зброї. Можливо, колись так само люто билися його батько принц Рейгар та сер Ертур Дейн. Обоє доповнювали один одного, і де один не встигав, підчищав другий. І ось перед ним гідний супротивник — прославлений воїн, що витримав облогу Стормс-Енду і штурмував Пайк. Юність та запал проти досвіду та зваженості.

 

— Стенніс Баратеон, брат того, хто вкрав мій трон! — розпочав Ейгон.

 

— Самозванець! — парирував Стенніс.

 

— Єдиний самозванець сидить зараз у Королівській Гавані і робить усе, що йому каже Тайвін Ланністер! Я — істинний син Рейгара Таргарієна та Елії Мартелл і законний король Вестеросу!

 

— Це тобі сказав Джон Конінгтон? Тоді запитую востаннє: де загубив сестру? Де принцеса Рейніс Таргарієн, дівчина із темним волоссям та оливковою шкірою? Принцеса Елія врятувала б вас обох.

 

— Мене врятував Варіс! Спадкує меч, а не веретено, і всі це знають!

 

— Так, але у тебе немає прав ні по тому, ні по іншому. Я не бачу в тобі жодної ройнарської риси, а отже ти не син Рейгара та Елії!

 

Ейгон не сказав нічого у відповідь. Він просто кинувся в бій, намагаючись дістати суперника. Стенніс вміло перехопив його удар пласким боком меча і контратакував. Лорд Драґонстоуну бився спокійно і виважено, перехоплюючи кожен удар Ейгона і відповідаючи на його невдалі атаки своїми, більш небезпечними. Ейгон спробував вразити його в напівоберті, але Баратеон розгадав його наміри, ухилився, пірнув йому попід пахву і втяв його в потилицю. На щастя для себе, Гриф-Молодший вчасно розвернувся і різким ударом заблокував атаку суперника. Але Стенніс не даремно був одним із найкращих мечників свого часу. Він знову ліниво перехопив атаку Грифа, а потім сильно натис на ефес меча, намагаючись обеззброїти суперника. І це пішло вдало, адже меч вилетів у Ейгона з руки, а Стенніс одним ударом по обличчю збив його з ніг. І ось він підійшов, притулив меч до горла суперника і спокійно мовив:

 

— Здавайся, і я не страчу тебе за атаку на мої суверенні землі… — а потім різко перервався, скривившись від болю. Із його стегна стирчало закривавлене лезо довгого меча. Це Качур по-зрадницьки вдарив його ззаду своїм мечем, після чого підняв Ейгона з ніг та віддав йому свій меч.

 

— Отже, лорде Баратеон, якими будуть умови капітуляції? — запитав хлопець у суперника.

 

— Удар в спину? Ось так ти виграєш битви, Ейгоне Шостий? Якщо так, то ти більший невдаха ніж твій родич Мейліс Жахливий, — з люттю прошипів Стенніс.

 

— Завдання Королівської Гвардії — боронити короля від усіх та усього, що загрожує його життю. Сер Роллі Дакфілд вчинив правильно.

 

— Ти ще гірше вибираєш собі гвардійців, ніж мій покійний брат. Сьогодні ти переміг, але це твоя перша і остання перемога. Ні Еддард Старк, ні Мейс Тірел, ні твій ймовірний дядько принц Доран Мартелл не підтримають тебе. Усі знають правду про Розграбування Королівської Гавані і долю дітей Рейгара Таргарієна. Я прийму свою долю із залізом в руках, як справжній лицар. Роби свою справу, Блекфайре.

 

— За твої образи я мав би вирвати тобі язика, але ти мені потрібен живим. Сер Едвін, відведіть його до Голдона, а потім у допитувальну. Решта ж можете святкувати. Сьогодні законний Принц Драґонстоуну повернувся додому, і недалеко час, коли законний Король Сімох Королівств знову сяде на Залізний Трон! Ура, товариші, ура!

 

— Ура! Ура! Ура! — повторили десятки горлянок перекупних мечів.

 

І до заходу сонця над чорними вежами замість жовто-чорних прапорів Баратеонів знову замайоріли червоно-чорні Таргарієнів…

 

____

 

Королівська Гавань, Велика Септа Бейлора

 

Джеймі Ланністер був сильною людиною. Він ніколи не показував своїх справжніх емоцій на публіку і довгих двадцять років грав роль байдужого зверхника, якого весь світ не обходить. А яким він був двадцять років тому? Юним зухвалим зброєносцем, якого батько приставив до самого Ертура Дейна. О, це було щось неймовірне. Сер Ертур був йому не просто вчителем. Якоюсь мірою він замінив йому батька, адже якщо Тайвін Ланністер тільки й товкмачив йому про цінність золота, вірність васалів і те, чого не можна робити Ланністерам, Ертур Дейн навчив його головному правилу життя: будь собою, не зважай на інших, і навіть якщо досягнеш висот, завжди є привід для вдосконалення. Тоді у Гаренголі, коли вчитель поклав йому на плечі білого плаща, Джеймі був на Сьомому небі від щастя. Тоді всі аплодували йому, особливо Серсея, його люба сестра, яку він любив більше ніж слід любити сестру. Дядько Кеван і дядько Тайгет підбадьорливо кивали. Тіріона там не було, адже батько не хотів виставляти свого сина-каліку на загальний огляд усьому королівству, особливо коли поруч був Ейрис. А щодо батька… він зовсім не радів. А чому він мав радіти? Дружина померла під час пологів, Серсея не стане королевою при Рейгарі, старший син дав обітницю целібату, а спадкоємець — карлик, через якого увесь Вестерос сміється з Могутнього Лева. Чому тут ще радіти?

 

А солодкі мрії Джеймі розвіялись як дим. Ейрис весь час змушував його супроводжувати у Червоному Замку, навіть якщо король йшов їсти, до нужника, або у покої королеви. Королева Рейла була повною протилежністю свого чоловіка — доброю, співчутливою і розсудливою. О, як Джеймі за тих півтора року встиг її полюбити. Мабуть, Рейла Таргарієн зайняла у його серці те місце, яке належало його покійній матері леді Джоанні Ланністер. Королева завжди знаходила його у Вежі Білого Меча і підбадьорювала після того, як йому випадало чергувати біля її покоїв у ті жахливі ночі. В ночі, коли збуджений палаючими людьми Безумець грубо брав її, супроводжуючи це ударами і криками «Ти розбудила дракона!», Джеймі стояв і плакав від безсилля, адже він клявся захищати королеву від усіх та усього, крім короля. І в ніч Розграбування, коли він мовчки пронизав своїм мечем спину Ейриса, в думках він кричав «За добру королеву Рейлу!». Тільки вбивши ненависного короля, сер Джеймі Ланністер відчув певне полегшення. До цього моменту.

 

Коли його старший син, плід його кохання до Серсеї, вчинив насильство над Сансою Старк… Джеймі здалося, що він опинився в минулому, де Ейрис ранить своїми кігтями королеву Рейлу, а Гора-на-Коні вбиває Елію Мартелл та її дітей. Тоді він підвів Рейгара, адже вирушаючи із сером Баристаном, сером Льюїном та сером Джонотором на Тризубець, Срібний Принц так і сказав йому: «Довіряю вам свою родину, сер Джеймі. Коли ми знищимо повстанців, вона тільки збільшиться». Джеймі тоді не зрозумів, що це означає, але потім він побачив вагітну королеву. Тоді він не знав, як на це реагувати, адже ще ненароджена принцеса Дейенеріс, попри всю його любов до королеви, була плодом ґвалту. І через дев’ятнадцять років його син вчинив безчестя над її своячкою Сансою Старк. Ох, чому останнім часом донькам Старків так не щастить з кронпринцами? Рейгар Таргарієн коронував Ліанну Старк у Гаренголі, а потім викрав її і зґвалтував. Джоффрі був заручений із Сансою Старк, але приревнував її до ледве знайомого дорнійця і руками Гори ледь не забив до смерті. І в обох випадках усе скінчилося для обох принців смертю. Рейгару Роберт Баратеон розтрощив ребра на Тризубці, а Джоффрі вигнали у Ессос, де він опинився у полоні в «Золотих Мечів», а потім самозванець, що назвався Ейгоном Таргарієном, відрубав йому голову і прислав до Королівської Гавані як застереження.

 

Стоячи на чуванні біля голови сина, Джеймі все ще роздумував над його долею. Точніше над тим, хто такий цей Ейгон. Він пам’ятає ніч Розграбування так само, як і момент, коли Мовчазні Сестри омивали від солі й оцту голову Джоффрі. Не сказати, що він бачив, як Гора розтовк малюка об мур, але він бачив те місиво, що було маленьким принцом Ейгоном, і на рештках голови виднілися пучки світлого волосся. Усі слова претендента не мали жодного сенсу — Джеймі був поруч із Елією і ніколи не чув про якийсь план порятунку Ейгона. Більше того, принцеса-консорт любила обох своїх дітей однаково, і при нагоді врятувала б обох. Варіс… євнух був ходячою загадкою, і ніхто ніколи йому не не довіряв. Особливо Елія Мартелл. Вона зневажала його, і навіть не бажала лишатися з ним в одній кімнаті, не кажучи вже про те, щоб довірити йому життя своїх дітей. І до того ж, вивести дітей таємно не було жодної можливості — Дівосклеп, де перебували дружина і діти Рейгара, не мав жодних таємних виходів. Щоб дістатися до найближчого слід було вийти до Мейгорової Твердині, а за нею пильно стежили люди короля і його батька. І в ту фатальну ніч її вже контролювали солдати Гори та Лорча, тому Елія та її діти опинилися в пастці. Як би він не хотів, та принц Ейгон був мертвий. А той, хто зве себе ним, звичайний самозванець. У кращому випадку — хлопчик, народжений повією з Лісу, якого просуває якийсь багатій. В гіршому — втрачений з поля зору Блекфайр.

 

Поки він роздумував, у Септу зайшла Серсея. Вона зовсім не була схожа на себе дворічної давнини. Колись вродливе обличчя вкрили зморшки, яскраві зелені очі потемніли і почервоніли, а у золотому волоссі пролягли сиві пасма. Колись горда постава стала сутулою, а гучна хода стихла. Пухкі червоні губи зблідли, а гоноровиту усмішку замінила скорботна гримаса. Тай сам Джеймі став іншим: пиху та безтурботність замінила скорбота і спокій, раніше голене обличчя вже тиждень не бачило леза і вкрилося сіруватою щетиною, а колись довге золоте волосся він обрізав чи не до коренів. Ось такі різкі зміни були наслідками потрясінь, що впали на родину Ланністерів з того моменту, як їхній батько став Рукою короля Роберта.

 

— Як ти? — запитав її Джеймі.

 

— З чого б почати? Я втратила можливість бачити тебе поза роботою, завагітніла від ненависного чоловіка, вбила його, щоб уникнути смерті у випадку якщо дізнається, хто батько трьох старших дітей, потім втратила його дитину, а через тиждень якийсь самозванець присилає мені голову мого первістка. Як я повинна почуватися по-твоєму?

 

— Наче з розбігу впала в купу лайна.

 

— Це мало бути смішно?! — вона люто вдарила його по обличчю. — Ви, чоловіки, геть не тямите, як це боляче — втрачати дитину, яку майже рік носиш під серцем, ростиш її, вкладаєш в неї душу, а потім тобі присилають її голову! Скажи мені, чому ти не супроводжував Джофа у володіннях байстрюка і драконячої хвойди?!

 

— І що б це дало?! Він слухав тільки тебе, і тільки тоді, коли ти давала йому робити те, що він хоче! Як ти думаєш, якби я спробував зупинити його від насильства над дівчиною Старків, він би не зробив цього деінде?! Наприклад у Червоному Замку чи Королівському лісі?! Ти розпестила його, Серсеє, і це звело його в могилу.

 

— О, то на твою думку це я винна, що він загинув?!

 

— Як ти можеш так думати?! Його кров на руках лише того самозванця, що вбив його! Я страшенно хочу взяти голову того пройдисвіта і скупати в смолі, перш ніж насадити на списа і прикрасити нею браму Червоного Замку. Він був моїм сином, і хоча характер мав нестерпний, я любив його.

 

— То пообіцяй мені, що принесеш мені голову вбивці нашого сина на блюдечку. Пообіцяй мені, Джеймі, — її губи були за кілька дюймів від його.

 

— Обіцяю, Серсеє, обіцяю, — тихо мовив Джеймі, перш ніж пристрасно поцілувати її.

 

«Не варто було цього робити», — промайнуло у його голові, коли його руки почали блукати по її тілу, торкаючись тих місць, від яких Серсея збуджувалася ще більше. Особливо коли він торкався крізь одяг її грудей. Варто було йому лише раз торкнутися, як її соски твердли так, що можна було об них порізатися.

 

— Припини… Джеймі, не тут… нас побачать!

 

— Я не мав тебе клятих два роки! Ти навіть не уявляєш собі, як я хотів стати двічі Царевбивцею, коли той жирний олень тебе мацав! — він затулив їй рота поцілунком, однією рукою притиснув до себе, а іншою задер її спідниці і зірвав зі стегон білизну.

 

— Мені боляче! — прошипіла вона, коли він розірвав поцілунок. Але Царевбивці було байдуже. Він розвернув її до себе спиною, спер на вівтар Матері, спустив штани і одним рухом увійшов в неї. Серсея застогнала від болю, але він не звернув на це уваги. Він порав її грубо, наче хорт суку, не зважаючи на її стогони і крики. Спершу вона опиралася, намагалася хвицнути його ногою, але чим більше він входив в неї, тим менше вона чинила опір, а її стогони ставали задоволеними.

 

— Швидше,— шепотіла вона,— хутчіш, хутчіш, уже, уже! Джеймі, Джеймі, Джеймі! — руки її спрямовували його.— Так,— скрикнула Серсі, коли він опинився всередині. — Мій братику, любий братику, так, саме так, отак. Ти мій, і нічий інший, як і я! Так!

 

Вона цілувала його у вухо та гладила коротке наїжачене волосся. Джеймі загубився в її тілі. Відчував, як серце Серсеї б’ється в унісон з його власним, відчував вологу крові й сімені, коли вони злилися в одне.

 

Та щойно кінчили, королева сказала:

 

— Дай підвестися. Якщо нас отак заскочать…

 

Неохоче Джеймі перекотився набік і допоміг їй злізти з вівтаря. Білий мармур був у слідах крові. Джеймі витер його рукавом, а тоді нахилився підняти свічки, які перед тим скинув. На щастя, всі вони, падаючи, згасли. «Якби септа загорілася, я міг би й не помітити».

 

— Це було безглуздо, — Серсея розпростала сукню. — Коли батько в замку… Джеймі, мусимо бути обережні.

 

— Мене вже нудить від обережності. Таргарієни одружували братів із сестрами, то чого й ми так не можемо? Виходь за мене, Серсеє. Вийди перед королівством і скажи, що хочеш мене. І буде в нас своє весілля, і ми зробимо ще одного сина — замість Джоффрі.

 

— Не смішно, — відсторонилася вона.

 

— А ти чуєш, що я сміюся?

 

— Ти голову загубив? — роздратовано мовила вона. — Томен може трон успадкувати тільки через Роберта, і ти це знаєш.

 

— У нього буде Скеля Кастерлі, невже цього не досить? Нехай на троні сидить батько. А я хочу тільки тебе, — він торкнувся її щоки.

 

— Не… не кажи так. Ти мене лякаєш, Джеймі. Не дурій. Одне необережне слово — і ми все втратимо. А тепер я піду, а ти приведи себе в лад, бо септони щось запідозрять.

 

— Як ти взагалі відпросилася в батька?

 

— Він не тиран, щоб заборонити матері попрощатися з дитиною. Побачимося завтра, — вона поцілувала його в щоку і вийшла з Септи.

 

«Я геть дурію», — подумав Джеймі, поправляючи штани. «Цікаво, а що сказав би Джоффрі, якби побачив нас разом?»…

 

___

 

Валірія

 

Джон та Дені були цілком задоволені своїм перебуванням у Валірії. Старий після довгої розмови з драконовершниками про те, що дракони не підкоряються людям, а йдуть з ними на співпрацю, привів їх до ще одного підземелля, де був своєрідний склад. І лежало там багато чого. У десятьох великих скринях виявилися товсті книги. Це були праці усіх Чотирнадцятьох Мудреців на тему історії, географії, астрономії, математики, фізіології, медицини, права і звичайно ж Вищих Матерій. Архімейстер Марвін ледь не заплакав, побачивши стільки книг, особливо зі сфери його інтересів. Джон наказав трьом охоронцям перенести це на човни до Теона. У ще кількох скринях виявилися прекрасні коштовності з золота, срібла, валірійської сталі, рубінів, сапфірів, смарагдів та деяких рідкісних каменів, як-от аквамарин та моріон, якими Джон активно торгував до нападу Юрона Ґрейджоя. Але найбільше його вразило дещо інше: зброя. Два десятки мечів з валірійської сталі всіх відомих йому розмірів і форм; ще більше кинджалів із цього самого сплаву; три великі дволезні сокири, тридцять луків з драконячої кістки із повними сагайдаками стріл, наконечники яких були також з валірійської сталі. А ще безліч шоломів, панцирів, кольчуг та інших елементів обладунків із валірійської сталі. Та найбільше його увагу привернули величезні, явно драконячі сідла. Їх, щоправда, було тільки чотири, але старий пояснив їм, що у скринях є креслення, за якими вправні лимарі зроблять ще декілька. Також Джон знайшов два величезних панцирі, які також призначалися драконам. Він не зрозумів, для чого драконам панцирі, адже їхня луска була дуже міцною і практично непробивною. І тоді мудрець розповів йому, що дехто на Півночі знає, що біла стріла із чар-дерева здатна вбити дракона через магію, якою просякнуті білі священні дерева. Джон подякував за це старому і закликав на допомогу Ертура і ще кількох охоронців, яких привів Векс. Витягши панцирі для драконів, Джон і Дейенеріс викликали подумки Балеріона і Вермітора. Коли вони приземлилися, Джон взявся вдягати на них панцирі. Спершу дракони опиралися, та коли їм показали видіння збитого дорнійцями Мераксеса чи пошматованих Мелеїс та Сонцежара, обидва дракони заспокоїлися і дали себе захистити. А от до сідел у них претензій не було, тому прикріплення їх до шипастих ший пройшло значно легше.

 

Теон, побачивши дорослих драконів, спочатку жахнувся, але потім заспокоївся. І після довгої розмови з Джоном про цінність вантажу просто запропонував скласти усі валірійські лати в скрині, приєднати їх до драконячих спин, і таким чином перевезти до решти кораблів. Джон поважав це доцільним, і наказав своїм людям приступати до роботи. І поки вони носили цінний вантаж, Джон вирішив поговорити із тими, хто добре пам’ятав роки правління Ейриса. Із Ертуром та Баристаном.

 

— Сказати, що король Ейрис був безумцем — це нічого не сказати, — розпочав сер Баристан. — Я служив трьом останнім королям з династії Таргарієнів. Король Ейгон V був добрим правителем, як його дід король Дейрон. Король Джейхерис же занадто багато покладався на традиції предків. Хоч він і королева Шейра щиро кохали один одного, та це почуття не поширилося на їхніх дітей, Ейриса і Рейлу. Ейрис замолоду був… своєрідним, але правив мудро і в ранні роки його правління королівство процвітало. Це вже пізніше сталась Долина Сутінок, від чого його розум геть потьмянів. Він посварився зі своїм другом Тайвіном Ланністером, посварився з Рейгаром, тиранив королеву Рейлу, а на додачу почав для розваги палити людей за просто так. Скажу чесно, я не дивуюся, чому назріла змова між Старками, Таллі та Аррінами, котрі бажали змінити короля, але обрали не Рейгара, а Роберта Баратеона. Думаю, уся справа у боязні того, що син успадкував батьківське божевілля.

 

— Але вони помилялися, — приєднався Ертур. — Я служив Рейгару протягом декількох років, і скажу відверто, він мав у собі щось таємниче, але це не був садизм, як у Ейриса. Рейгар весь час їздив на руїни Саммерголу — місце свого народження — і проводячи там ночі надихався на нові пісні. А співав він прекрасно, як і грав на своїй срібнострунній лірі, та не веселих пісень. Усі його пісні навіювали скорботу за добрим королем Ейгоном, його не менш шляхетним сином принцом Дунканом Малим, принцесою Дженні із Стаоркаменів, сером Дунканом Високим, королевою Бет і усіма тими, хто загинув у тому вогні. Навіть такий цинік як Тайвін Ланністер пускав сумну сльозу, коли Рейгар співав про привидів, що танцюють із Дженні на замшілих руїнах, не кажучи вже про знатних дам і молодих лордів. Його талант певною мірою мав крихту безумства, як і те захоплення пророцтвом лісової відьми. Коли я запитав його, навіщо нам вивозити твою матір у Дорн, він відповів, що у Дракона три голови, і для Ейгона потрібна Вісенья. І саме бойова Ліанна Старк могла породити Принцесу Щита, але натомість породила нового Завойовника.

 

— А є ймовірність того, що я і Дені успадкували безумство нашого предка? — запитав Джон. — І чи є гарантії, що Валарр і Ліанна також стануть такими?

 

— Король Ейрис став Безумцем тільки після полону в Долині Сутінок. До того його дивацтва могли викликати хіба що сміх у дворі, але садистом він став тільки після тих катувань, яким його піддав лорд Денніс Дарклін, — відповів сер Баристан. — Я вивів його з тих підземель, і клянусь, що на його тілі не було живого місця. Навіть шкуролупи Болтони посоромилися б таких катувань, сліди від яких потім лікував мейстер Пайсел. Тож даю вам слово, безумство вашого діда і батька нашої королеви не передалось жодному з вас, і не проявиться ні у принці Валаррі, ні у ненародженій принцесі Ліанні.

 

— Дякую, сер Баристан, за ваші слова. Вони й справді збадьорюють мене, і принесуть спокій королеві, — відповів Джон.

 

— Стривай, ти вирішив назвати свою доньку Ліанною? На честь матері? — запитав Ертур.

 

— А хіба ти не хочеш вчити маленьку Ліанну Таргарієн володіти мечем і захищати від усіх зловмисників, які посягатимуть на її життя і честь, Ертуре?

 

І Ертур застиг. Ліанна Старк була вельми непересічною особою. Вона не була пихатою дурепою як Серсея Ланністер чи Кейтлін Таллі. Вона була бойовою жінкою, яка в моменти, коли вагітні капризують щодо їжі, викликала його, сера Герольда чи сера Освела на спаринг. І тоді усі троє непереможних Королівських гвардійців опинялися в дуже незручному становищі, адже Ліанна була не менш шаленою вовчицею, ніж її старший брат Брандон. «Проклята вовча кров», — висловлювався дорогою в Зорепад її брат Еддард. — «Чим більше піддаєшся її шаленству, тим менше розуму залишається у голові, і тим більша ймовірність дурної або передчасної загибелі». І де Тихий Вовк був неправим? Брандон Старк був шаленим і розпусним не менше ніж Роберт Баратеон, що й загнало його в могилу у крипті Вінтерфелу. Його молодша сестра була майже такою ж, і померла у пологовому ліжку, залишивши на милість долі новонародженого сина. Та це не означало, що Меч Світанку не любив її. Ліанна з її веселим характером була тією, хто сповнював Вежу Радощів позитивом і впевненістю в завтрашньому дні. І Ертур щиро сподівався на те, що ще ненароджена принцеса Ліанна буде такою ж, як і її бабуся.

 

І ось з такими роздумами Ертур сідав у човен разом з іншими людьми короля. А самі король з королевою та іншими драконовершниками вирішили дістатися флоту верхи на драконах. Джон і Дейенеріс впевнено залізли у свої сідла, а от інші робили це трохи боязко. Лише завдяки підбадьорливим словам Джона Німерія і її батько таки осідлали Тессаріона і Караксеса. Джендрі ж тремтів від страху перед Мелеїс і навіть не смів підходити до драконки, що видавала звуки, які Ертур в думках називав «драконячим муркотінням». Але раптом до хлопця підійшла Арія і міцно поцілувала в губи. І Джон і Дейенеріс, і всі інші остовпіли, і ніхто не знав від чого більше — від сміливості малої вовчиці чи того, що буйна Арія Старк цілується з хлопцем. Але Джендрі раптом набрався сміливості, стрибнув на дракона, і усі п’ятеро вершників злетіли у повітря. Сонарес полетів вслід за ними, скоріше з причини того, що попри відсутність власного вершника він не хотів лишатися без братів і сестер.

 

Коли трохи збентежена Арія сіла до Ертура в човен, лицар довго мовчав. Та коли вони достатньо віддалилися від берега, між ними розпочалася серйозна розмова.

 

— Аріє Старк, я завжди знав, що ти смілива, але ніколи не думав, що у тебе немає клепки в голові.

 

— Це ви про що?

 

— Про маленьке видовище, яке ти влаштувала нам кілька хвилин тому.

 

— Це? Це всього лише наш другий поцілунок, у нас нічого не було…

 

— Другий?! А коли був перший?

 

— Коли він відкрив секрет валірійської сталі.

 

На ці слова Ертур Дейн похолов.

 

— Як? Як це сталося?

 

— Я підійшла до нього і поцілувала…

 

— Я не про поцілунки, я про валірійську сталь.

 

— А, це. Ми знайшли велику будівлю, яку спочатку повважали невеликим маєтком. Але Джендрі знайшов там якийсь великий чан з грубим деформованим дном, а поруч драконове скло і ковальські інструменти. Потім він підмітив, що там за бажання і дракон поміститься, а опісля він поєднав поняття «драконове скло», «драконів вогонь» і «драконяча сталь». Ось так ми дійшли висновку про те, як кували валірійську сталь.

 

— Бачу, що він не дурний. Якщо чесно він мені сподобався з того часу, як почав у вас працювати, але потім я дізнався, що він байстрюк Роберта. І я боявся, що він стане розгульником і п’яницею як батько, але за ці два роки він не змусив мене сумніватися у його чеснотах. Я бачив, як ви витріщаєтеся один на одного, і в думках лаяв долю за таке дійство: донька Старка і син Баратеона покохали один одного. Я думав, що довести це до кінця у вас немає шансів, але те, як ти його поцілувала… дай мені відповідь, хто був ініціатором вашого першого поцілунку?

 

— Це була я. А він почав нарікати на свій низький статус і став віддалятися від мене. Ти знаєш як це, коли ти кохаєш когось, а цей хтось шукає дурні відмовки…

 

— То по твоєму його статус це відмовка?

 

— Та чхала я на статус! Коли принц Дункан Малий одружився з простолюдинкою Дженні, ніхто нічого не сказав, хіба що його батько погрожував зняти його з черги на трон. А дім Баратеон взагалі заснував байстрюк, що одружився з принцесою…

 

— Орис Баратеон на відміну від Джендрі ріс разом зі своїм братом Ейгоном Завойовником і мав певний статус в його оточенні. Джендрі ж простий коваль, у якого без Джона ні кола ні двора, і ніхто не зрозуміє того, що ти одружилася з простолюдином і байстрюком!

 

— А як же тоді Джон? Усі ж знали, що він байстрюк, але ніхто не заважав йому одружитися з Дені!

 

— Бо для всіх Дейенеріс була лише принцесою скинутої династії та донькою безумця! Усі мабуть жаліли Джона тим, що його дружина божевільна і народить йому божевільних дітей, але правди про походження Джона не знав ніхто, крім мене, Варіса, сера Баристана, моїх брата і сестер та твоїх батька і дядька. Лише після їхнього одруження Еддард Старк і Мейс Тірел за підтримки Оберіна Мартелла, Йона Ройса і Едмура Таллі розпочали реставрацію, яку зірвав Юрон Ґрейджой. До того ж цей шлюб був указом Роберта, і повір мені, я сам із цього сміявся. Тому не порівнюй свою ситуацію із ситуацією Джона.

 

— Дивно чути вчення правильному вибору чоловіка від дорнійця, — вщипнула його з безвиході Арія.

 

— Дейни — кам’яні дорнійці, а Дейн, що зараз розмовляє з тобою — Королівський гвардієць. Я за своє життя жодного разу не відчув потягу ні до жінок, ні до чоловіків. Я з народження людина обов’язку, і як на мене, це добре, бо в цьому світі мають бути і закохані дурні, і раціоналісти, що захищають закоханих дурнів. Такий порядок речей. Але поговоримо про це вже з Джоном і твоїм батьком. Корабель уже близько.

 

— А моя мачуха візьме в цьому участь?

 

— Про кого це ти?

 

— Про твою сестру, дядечку Ертуре. — весело усміхнулась Арія.

 

Ертур важко видихнув і притулив долоню до чола:

— Бачу, Еш не гаяла часу і розповіла тобі про Гаренгол. Так, вона досі кохає твого батька, так само як він кохає її. Я знаю це, бо незадовго до смерті твоєї матері ми мали розмову в крипті Вінтерфелу. Я тоді відкрив йому секрет, що моя сестра не вчиняла самогубство, а втекла у Волантис, де переховувалася усі ці роки. І ти можеш дивуватися тому, як можна кохати одну жінку, і мати дітей з іншою. Зверни увагу на вікову різницю між Роббом та Сансою. Рік твій батько воював, і ще два твоя мати не могла ділити з твоїм батьком ліжко через Джона. Зрештою вони змогли примиритися, знову довіритися один одному і збудувати щасливу родину. Навіть у шлюбах за домовленістю може бути щастя, якщо подружжя довіряє один одному. Ось і вся мудрість.

 

— А як тато зміг забути леді Ешару і полюбити маму?

 

— Давай уявимо ситуацію: ти кохаєш Джендрі, але тебе насильно видають за нареченого Санси, яка захворіла і померла, а ніхто не хоче, щоб пропадав союз. І потім ти дізнаєшся, що Джендрі вчинив самогубство, бо не зміг змиритися з тим, що ти належиш іншому. А твій чоловік виявився добрим, шляхетним і вихованим, поважає і любить тебе. Ти б далі жила минулим, чи змирилася з теперішнім?

 

— Напевно змирилася б із теперішнім, але є виняток: я б не змирилася з Джоффрі, а Джоффрі геть не такий, як Тристан.

 

— Тут навіть я з тобою згоден. Але твій батько полюбив твою матір, бо знав, що його перше кохання вже не повернеш. Він скоріше приспав почуття до Ешари, а коли дізнався, що вона жива, вони одразу пробудилися. Зараз він вдівець з сімома дітьми. Так, я не забуваю про Джона, — додав він, коли Арія підняла брову. — Леді Вінтерфелу — невістка, що сама тільки-но народила першу дитину, і цілком ймовірно вже носить другу. Рікард Старк мертвий, Кейтлін Таллі мертва, Ешара Дейн жива, а Ертур Дейн давно схвалив вибір сестри. Тому не бійся, вовчице, через рік з гаком зможеш сміливо хвалитися подругам, що Меч Світанку — твій дядько.

 

— Рада, що ти за. Бо я також.

 

— Так, але наш корабель уже дуже близько, тому робимо розумні обличчя і готуємося до розмови з Джоном…

 

____

 

— Ти про що взагалі думала?! — лютував Джон. — Ти хоч розумієш, що Елдред розповість Іррі, Іррі розповість Джиккі, Джиккі розповість усім іншим служницям, і через кілька днів увесь екіпаж флоту пліткуватиме про те, як принцеса Арія в усіх на очах цілувалася з простолюдином!

 

— І що з того?! Нехай пліткують, якщо їм зайнятися нічим! І я не принцеса! — огризнулась Арія.

 

— Ти моя сестра! Я король, а отже ти — принцеса! І щоб ти знала, плітки мають здатність обростати перебільшеннями! А я не хочу чути, як якийсь солдат буде всім розказувати, що бачив, як Арія Старк розставляла ноги перед ковалем…

 

— Джоне…

 

— Не перебивай мене, Дені, я вчу молодшу сестру життю…

 

— Арія також і моя сестра, тому я теж маю право голосу!

 

— Але це не значить, що ти маєш мене перебивати!

 

— Не підвищуй на мене голос, інакше спатимеш окремо! — Джон одразу замовк, а Дені продовжила говорити.

 

— Аріє, я знаю, що таке кохання. Я знаю це, бо у мене є Джон, у нього є я, а у нас є Валарр і скоро буде Ліанна. Джон просто боїться, що Джендрі може не стриматися, і взяти тебе силою, чим скривдить тебе, і приведе себе до плахи. Або ви обоє не стримаєтеся, і ти завагітнієш. Твоя тітка Ліза «підбадьорила» Мізинця, і в результаті твій дідусь силою влив їй в горло місячний чай, а потім поспіхом видав за старого Джона Арріна. Ми не хочемо, щоб це повторилося, тому будь ласка, будь обережною.

 

— То ти не проти мене з Джендрі? — усміхнулась Арія.

 

— Дені цього не казала, як і я, — відповів замість неї Джон. — Я знаю, що Джендрі не такий як його батько (бо тоді Мелеїс його б не обрала), але проблема в тому, що я хочу, щоб ти в майбутньому не відчувала нужди. Так, Джендрі розумний, і Ертур розповів мені про ваш прорив. Але, як казав мені архімейстер Марвін, теорія без позитивного результату експериментів нічого не варта. Зараз він не зможе кувати валірійську сталь, але коли ми закріпилося в Бухті Работорговців, я дам йому провести експеримент під пильним наглядом архімейстера. І якщо йому це вдасться, він зможе забезпечити свою родину, і навіть стане лордом. Тоді я з батькового благословення дозволю вам одружитися. А поки що… постарайся тримати дистанцію. Гаразд?

 

— Гаразд, — відповіла Арія.

 

— Це означає, що він переводиться на «Голодного Вовка», а ти залишаєшся з нами на «Леді Дейенеріс», — насупив брови Джон.

 

— Це занадто жорстоко, — обурилась Арія.

 

— Зате дієво, і я спатиму спокійно, знаючи, що ти, наслухавшись Джиккі та Іррі, не полізеш у його каюту.

 

— Але…

 

— Жодних «але», інакше відправлю до Таліси готувати засіб проти похмілля для лорда Тіріона.

 

Арія хотіла ще було посперечатися, але провести кілька днів у пропахлій валеріаною та конваліями рубці з Талісою та занадто педантичним архімейстером їй не хотілося від слова взагалі. Тому вона поспіхом попрощалася з Джоном та Дені й пішла до своєї каюти. Але дійти не довелося, бо на півдорозі її затягла до себе Сарелла.

 

— Тобі чого? — здивувалася Старк.

 

— Як пройшла розмова про твої сердечні справи? — поцікавилась байстрючка. — Я хотіла допомогти з цим.

 

— Я ще легко відбулася. Джендрі тепер драконовершник і може повернути валірійську сталь. Джон каже, що бажає мені щастя, але я ще не готова до шлюбу, тай моє одруження з байстрюком ніхто не зрозуміє.

 

— То це прекрасно, але напевно за хорошими новинами сидять і погані?

 

— Його переводять на «Голодного Вовка». І Джон пригрозив, що як залізу в його каюту, то відправить до Таліси ліки готувати.

 

— А що в цьому поганого? Я разом з архімейстером тільки те й роблю, що відварюю цілющі трави. Це весело.

 

— Це нудно, і я не люблю запах конвалій. А як у тебе з Семом, все гаразд? Бо я купу разів бачила, як ти заходиш до нього, і стогнеш щоразу голосніше.

 

— О, це, — лукаво усміхнулась мулатка. — Скажи, ти знаєш, що роблять чоловіки і жінки в ліжку?

 

— Якось випадково підглянула за Джоном і Дені. Мені розповідали, що чоловік має вставити свою… чоловічу штуку в мене, і що від цього можна завагітніти. І чесно, я не розумію як це має бути, якщо чоловіча штука висить. Що? — перепитала Арія, коли Сарелла розреготалася.

 

— По-перше та штука називається член. А по-друге, в кого ти дізнавалась про секс, у септи? — з перервами на сміх відповіла Сарелла.

 

— Ну, мені це пояснювали коли я мала десять років, і коли розповідали, то корчили таку неприємну гримасу, ніби це щось гидке.

 

— Бо ви, жителі півночі, вважаєте це чимось огидним, тоді як у нас на півдні це невід’ємна частина життя, як їжа чи сон.

 

— Але септа Мордейн казала…

 

— Септи знають про секс стільки ж, скільки селюки з Річкових земель про функції людського мозку. Сідай зручніше і налий собі вина. Буду тобі пояснювати усе з хтивими деталями…