Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Джон отримує новий меч, розкриває свою головну таємницю і роздає посади соратникам.

Повний текст

XXIX

 

 

Волантис. Червоний Храм

 

Джон навмисно наказав усім соратникам від Оберіна до Сема зібратися у Храмі, щоб ніхто не зміг підслухати їхні плани. Червоні Жерці ніколи не служили жодним політикам чи королям, тож ніхто нікого б не підслухав.

 

Та перед нарадою він вирішив поговорити з Кінварою про своє видіння. Рейгар Таргарієн, його батько, сказав про витягання меча з вогню, і що Кінвара знає що робити. Пхати руки у вогонь? Божевілля. Балеріон ще не вилупився, а вже обпік йому руку. Шрами від опіку в формі візерунку яйця, з якого вилупився Балеріон, досі вкривали його долоні, хоч і не так виразно, як це було рік тому. Якщо йому доведеться пхати руку у вогонь, щоб витягти звідти меч, то йому доведеться добре зіграти на публіку, що його не пече. Але усе покаже час і розмова з Кінварою. Раптом не доведеться лізти у вогонь.

 

— Леді Кінваро, тепер, коли і ви і я знаємо хто я, мабуть слід мені переказати вам слова батька.

— І що бажав мені сказати Срібний Принц?

— Що настав час обраному витягти меч Світлоносець із вогню. Точніше двом обраним. Мені й королеві Дейенеріс.

 

Кінвара таємничо усміхнулась і просто повела його і Дейенеріс кудись у зал за помаранчевими дверима. Джон уже заплутався, які двері куди ведуть, і просто йшов услід за архіжрицею. Невже Рейгар колись відвідував Червоний Храм і щось там залишив для нього чи його брата Ейгона? І як це пов’язано з пророцтвом?

 

А тим часом Кінвара привела їх до дивної споруди, що нагадувала величезну скриню, але з палаючим вогнем усередині. Жриця зупинила їх і почала пояснювати, що це за річ:

 

 — Це Горнило Володаря Світла. Коли хтось колись покладе сюди будь-яку річ, ніхто крім того, кому це призначалося, не вийме цього звідси. Вогонь нищить, але захищає, і немає кращого захисту, ніж цей зачарований вогонь. Якщо сюди засуне руку недостойний, то його руку знищить вогонь, а якщо достойний, то вогонь його не зачепить, і здаватиметься ілюзією. Так працює наша магія, що є лише тихим відголоском магії вогню Валірії.

— Оце так, — захоплено мовив Джон. — А як той, кому призначено, зрозуміє, що це його?

— Те, що призначене комусь, завжди буде здобуте ним. Треба тільки іти йому назустріч і не опиратися цьому. А зараз, мій королю, підійдіть до Горнила і візьміть те, що вам призначене.

 

І Джон послухав жрицю. Він простягнув руку, і коли вона увійшла в вогонь, болю та жару не було. Лише приємне тепло, ніби від вогнища у каміні. Якусь мить нічого не відбувалося. А потім він відчув у своїй руці щось, що на дотик нагадувало руків’я меча. Здивований, Джон витяг із Горнила руку, і побачив у своїй правиці великий розкішний меч. Його руків’я було прикрашене моріоном і золотом, а навершя було виконане у вигляді голови дракона із обсидіану. І коли юнак вихопив його з піхов, його захопленню не було меж. Лезо було темним як ніч, а поверхню вкривали легкі брижі. Валірійська сталь! Тепер ясно, чому він попри п’ять футів довжини так легко відчувався в руках. Джон махнув ним, виписав «вісімку», після чого легко засунув назад до піхов. Баланс був ідеальним, ніби зброю кували спеціально для нього.

 

— Це Темне Полум’я. Меч, яким Ейгон Завойовник підкорив собі увесь Вестерос від Арбору до Останнього Вогнища, — почала розповідь Кінвара — Після загибелі Деймона Блекфайра його єдинокровний брат Ейгор, на прізвисько Гіркий Клинок, забрав меча з собою у Ессос і володів ним до своєї смерті. Більше ніж сто років цей меч вважався втраченим. Та насправді емісари від короля Ейгона Неймовірного віднайшли його на берегах Ройни і доставили сюди на зберігання. Ваш пра-прадід мав видіння, що цей меч повинен пройти очищення вогнем, перш ніж потрапить у достойні руки — все-таки занадто багато поганих людей тримали його. Коли його клали у Горнило, то під впливом Володаря Світла було виголошено умову: Нехай темрява породить світло, і осквернений меч стане чистим. Нехай у лиху годину Принц, що був Обіцяний, вийме Світлоносець із полум’я і пробудить драконів із каменю. А доти нехай вогонь змиє всю ганьбу, що вкриває його. Умови виконано. Довгого вам правління, Королю Джон із Домів Старк і Таргарієн.

 

— Звідки ви це знаєте? — ошелешено запитав Джон.

— Бо я і моя духовна посестра Мелісандра були тими, хто відкрив Горнило для цього меча сто років тому. З вигляду ми молоді, та насправді нам уже не одна сотня років. На двох нам майже тисячоліття. Сила Володаря Світла допомагає нам зберігати красу і молодість. Та на жаль, ця сила не вічна. Рано чи пізно Володар Світла забере наші душі у Своє Полум’я, що очистить їх від тягарів минулого і дозволить переродитися проживши інше життя.

 

Джон тільки здивувався словам жриці, і знову почав захоплено розглядати легендарний меч Таргарієнів. Один із двох, якщо точніше.

 

— Я також повинна підійти до Горнила, — приєдналась Дейенеріс. — Я відчуваю поклик. Там є щось, що кличе мене. Я повинна підійти і взяти те, що мені належить.

— Але якщо там немає нічого, що належало б вам?

— Вогонь не шкодить дракону. Я пережила спалення нашого замку і на мені жодного опіку. Мені нічого боятися.

— Але цей вогонь не такий, як будь-який інший. Він магічний, і шкодить навіть імунним до вогню.

— Все одно я повинна зробити це, — і з цими словами Дейенеріс підійшла до Горнила і просунула руку всередину.

 

Деякий час не відбувалось нічого. Дені не скривилась від болю, а отже вогонь їй не шкодив. І це означало одну з двох речей: або вона отримала щось для себе, або не було на світі такого вогню, щоб нашкодити їй. Та коли вона витягла руку звідти, Джон остовпів. Це був ще один меч. І коли Дені дістала його з піхов, лезо виявилося із такої ж темної валірійської сталі. Руків’я було зроблене із драконячої кістки і покрите золотом, а обсидіанове навершя мало форму кігтя. Невже це…

 

— Темна Сестра. Останнім його власником був Кривавий Ворон Бринден Ріверз. Він забрав його з собою за Стіну, і вважалося, що його також втрачено. Але один із місцевих жителів якимось дивом передав цей меч торговцям з Лісу, котрі передали його сюди через те, що на борту знаходився один із наших співбратів. Володар Світла показав жерцеві, що Темна Сестра не повинна опинитися не в тих руках знову, тому його і було забрано сюди на зберігання.

— Я навіть не смів мріяти, що колись триматиму меч із валірійської сталі, — прошепотів Джон. — А зараз ми з королевою Дейенеріс повернули нашому дому обидва родинні мечі.

— Це знак. Знак того, що дім Таргарієн починає спочатку, — твердо мовила Дейенеріс. — Як колись Ейгон та Вісенья підкорили собі Вестерос цими мечами і силою драконового вогню, так само і ми повернемо Вестерос під владу Драконових володарів. А зараз ходімо. Час нам складати план наших подальших дій….

 

___

 

У тихому залі зібралися всі, хто був найближчим до короля та королеви: Оберін Мартелл, Ертур Дейн, Семвел Тарлі, Тіріон Ланністер, Теон і Яра Ґрейджої та архімейстер Марвін. Дейенеріс хотіла закликати щей доньок Оберіна, та Джон заперечив, бо Оберін був його довіреною особою і вів усі важливі переговори, що стосувалися торгівлі з ближнім Ессосом та дальніми територіями, чого не скажеш про Піщаних Змійок. І взагалі Джон збирався сформувати у цій залі свою власну Малу Раду, яка мала розширитися після повернення у Вестерос. Тож коли усі запрошені зібралися, Джон вирішив розпочати.

 

— Дякую усім вам за те, що зібралися у цьому місці, де нас ніхто не підслухає. Почну мабуть із нагальних питань: Оберіне, як іде закупівля провізії?

— Усе йде досить гладко. Джендрі та мої дівчата зараз шукають в’ялені м’ясо та рибу, щоб вистачило на два тижні мандрів назад у Вестерос. Скоро трюми будуть наповнені настільки, на скільки буде треба, — відповів Мартелл.

— Доведеться брати запасів на довший термін. Плани змінилися. Архімейстере, скільки часу звідси до Бухти Работорговців?

— Приблизно чотири місяці, за умови що вітер буде попутним та відсутності зон мертвого штилю.

— Тоді слід закупитися провізією та водою для плавання тривалістю в півроку.

— А чому це ми повинні тримати курс на Бухту Работорговців? — поцікавився Оберін.

— Час розповісти вам, хто я такий насправді. Та спершу хай ті, хто знає, хто моя мати, піднімуть руки.

 

Руки підняли Оберін, Ертур, і, на повне здивування Джона, Тіріон. Всі решта відбулись мовчанням.

 

— Ясно. Половина присутніх тут знали моє справжнє походження, і мовчали як риба на цей факт. Як завжди, інструменту чийогось вивищення не обов’язково знати, хто він такий, і просто грати ту роль, яку йому відвели дорослі дядьки. Та я не звинувачую вас усіх в обмані. Для початку скажу: я не Джон Сноу. Навіть не Сноу, і навіть не Джон. Моє справжнє ім’я Ейгон Таргарієн, законний син Рейгара Таргарієна і Ліанни Старк.

 

Ті хто не знав просто заклякли на місці. Теон весь зблід, згадуючи, як жартував над ним в юні роки. Мелісандра загадково усміхнулась. Яра і Сем здивовано перезирались, а ті, хто знав цей факт, ствердно кивали головами.

 

— Як ти можеш бути законним сином принца Рейгара, якщо він зґвалтував леді Ліанну? — порушив мовчанку Сем.

— Ертуре, ти свідок. Розкажи їм, як усе було, — звернувся Джон до нього.

— Ертур? А чому ти звертаєшся до сера Рікарда ім’ям сера Ертура Дейна? — запитав Теон.

— Бо я і є сер Ертур Дейн. — І лицар зняв шолома, продемонструвавши всім свій шляхетний профіль.

 

Цього разу здивованих було значно більше.

 

— Якщо ви сер Ертур Дейн, то виходить, що лорд Старк усім брехав. Він не вбивав вас біля Вежі Радості, — здивовано мовив архімейстер.

— Так само малий пройдисвіт Бейліш обдурив лорда Рікарда Старка, коли повідомляв про викрадення леді Ліанни, — відповів той. — Мій друг ніколи б не вчинив так ганебно, бо він був втіленням ідеалів лицарської честі. Присягаюся Старими і Новими богами, Рейгар Таргарієн не вчиняв злочинів, у яких його звинувачував покійний Роберт Баратеон і продовжують звинувачувати королева Серсея і весь дім Ланністер.

— То виходить, що повстання Роберта Баратеона ґрунтувалося на брехні? — запитав Теон. — Рейгар не викрадав і не ґвалтував леді Ліанну, а ти не байстрюк взагалі. Ох щоб мене Штормовий Бог втопив, виходить, ти спадкоємець Залізного Трону! А що тоді із Дейенеріс?

— Ми правитимемо разом як рівні. Так, як це мало бути ще з часів Ейгона Завойовника, — відповів Джон. — А зараз, сер Ертур, розкажіть усім, що сталося двадцять років тому від моменту, коли на арену виїхав Лицар Усміхненого Дерева.

 

І Ертур розпочав довгу розповідь про те, як у Гаренголі на арену виїхав таємничий лицар, що викликав на поєдинок тільки трьох лицарів, і переміг усіх. А коли король Ейрис запитав, чого він хоче, відповідь чомусь змусила його вважати цього лицаря небезпечним і вимагати принести його голову. І тоді принц взяв із собою найвірніших лицарів Королівської Гвардії — Герольда Гайтавера, Ертура Дейна і Баристана Селмі — та вирушив на його перехоплення. Наздогнати лицаря вдалося тільки біля Божого Ока, де він зняв із себе шолом, і Рейгар дізнався, хто ховався під зібраним із різних частин обладунком.

 

— «Мене звуть Ліанна Старк. Леді Ліанна Старк для незнайомих мені людей», — процитував Дейн. — Минуло двадцять років, а я й досі пам’ятаю, з якою твердістю і сталлю в голосі леді Ліанна представилась нам чотирьом. Якби хтось тоді сказав, що заради неї Рейгар розірве шлюб з твоєю сестрою, Оберіне, то я б посміявся з того, хто це сказав.

— Я б теж посміявся з цього бовдура, та на жаль, це сталося, — відповів Оберін. — Я і справді був вражений листом від Елії, в якому йшлося про те, що їх шлюб буде розірвано з визнанням Рейніс та Ейгона законними спадкоємцями. Та потім прибув ти, Ертуре, а з тобою сер Герольд і сер Освел як супровід нової принцеси. Принцеси Ліанни із дому Старк, яка вже носила Третю Голову, що стала єдиною. Гаразд, новою першою головою дракона, без образ, моя королево. — Відсахнувся Червоний Змій, коли Дейенеріс насупила брови.

— Краще нехай сер Ертур продовжить свою оповідь. Я страшенно хочу почути деталі, які у Ріверрані опустив лорд Старк, — перервав розмову Тіріон.

— Слушна думка, лорде Бісе. З вашого дозволу я продовжу, — відповів Ертур, і продовжив розповідь далі.

 

І розповідав він уже не так розлого і довго. Спершу він коротко описав другий день турніру, де Рейгар увінчав Ліанну вінком із зимових троянд, і подальші події, що відбулись опісля. Про переписку між Рейгаром та Ліанною, в якій вони домовились про зустріч та їхню втечу до Зорепаду, де Верховний Септон та лорд Ертос Дейн одружили їх спершу перед Божим Ликом, а потім і у септі. Решту подій він волів не розповідати, а натомість вирішив розставити всі крапки у кінці оповіді.

 

— Я тисячу разів запитував себе: чому саме Брандон, а не Еддард Старк був старшим сином і спадкоємцем Вінтерфелу? Чому саме він, імпульсивний і майже такий самий розгульник як Роберт Баратеон був старшим сином Рікарда Старка? Якби він мав хоча б дрібку здорового глузду, як у молодшого брата, цілком можливо, усе б склалося значно краще. Леді Ліанна повідомила і його і лорда Рікарда, що з нею все гаразд, та чомусь вони щодуху помчали в Королівську Гавань вимагати суду над Рейгаром. Як мені потім розповіла Ешара, суду вимагав тільки Брандон. Лорд Рікард же стримував його і вимагав пояснень, чому кронпринц викрав          його доньку. Та Ейрисове безумство вже тоді досягло піку. Він наказав вбити обох, чим і розпочав занепад свого дому. Тому винен у всьому, що трапилося тільки один — король Ейрис Безумець, що в темряві власного безуму вважав себе всемогутнім і гадав, що може робити усе, що заманеться. Я засуджую всі його діяння, і абсолютно схвалюю дії свого колишнього зброєносця Джеймі Ланністера у ніч розграбування.

— А дії Ґреґора Клігана ти також схвалюєш, Ертуре?! Чи схвалюєш ти вбивство Елії, Ейгона та Рейніс? — прошипів у відповідь Червоний Змій.

— Якби ти був хоч менш імпульсивним, Оберіне, то почув би усе, що я тільки що сказав. Я сам бажав вбити Клігана, і зробив би це із задоволенням, та я боявся, що мене виявлять. Гора довів, що він лише ручний розбишака Тайвіна Ланністера, який без задньої думки вбиватиме всіх, на кого його спустить старий шакал із Скелі Кастерлі! Я вдячний тобі, що ти відплатив за Елію та її дітей, і Еш також ледь не підстрибувала від щастя, коли почула це.

— Але ти схвалив дії Царевбивці!

— Ейрис заслужив на смерть після всіх злодіянь, які вчинив протягом свого життя. Я б сам заколов його, та марно сподівався, що Залізний Трон сам вб’є його. Безумець стільки разів різався об трон, що старий Пайсел тільки й замовляв необхідні для перев’язки матеріали. На жаль, трон його так і не вбив, тож Джеймі зробив те, що мусив, і в будь-якому випадку тільки він скаже нам правду.

— Досить сперечатися, — урвав їх Джон. — Ви усі — мої соратники, тож суперечки зараз не на часі. Зараз я поясню вам, що ми забули в Бухті Работорговців. Візерис, мій дядько і свояк, живий, попри те, що Варіс звітував уже мертвому Узурпатору, що сер Джора Мормонт вбив його. Ця смерть була інсценована. Візерис Таргарієн одружився із мієринською шляхтянкою і готує своє вторгнення у Вестерос. Для того, щоб Тайвін Ланністер поніс відповідальність за свої злочини, нам буде потрібна армія, і наявні у нього та його союзників війська саме те що треба. Усі згодні з цим?

— Я не згоден. — Нахмурився Ертур. — Я не хочу, щоб ви стали королем, що повернув свій трон за допомогою рабів.

— А я взагалі хочу знати походження цієї інформації, — приєднався Оберін.

— Принц Рейгар сказав мені це в сні, і я йому вірю. Як на мене, мерці знають чи приєднався до них хтось, хто був їм близьким, — відповів Джон.

— Це було лише видіння, хай би якою сильною не була магія червоних жерців та жриць, — різко відповів Мартелл.

— Тоді як ти поясниш це? — і Джон витяг з піхов Темне Полум’я, а Дені — Темну Сестру.

 

Усі заціпеніли.

 

— Звідки вони у вас? Їх же було втрачено сотню років тому! — ледь не прокричав Оберін.

— Рейгар сказав мені, що у Червоному Храмі є дещо, що призначалося мені та королеві. Темне Полум’я було віднайдено ще при Ейгоні Неймовірному, але віддано на зберігання сюди, щоб більше жоден недостойний не зміг ним володіти. У Темної Сестри історія приблизно така сама. Ейгон Негідник передав ці мечі байстрюкам, і цим самим навів тінь на дім Таргарієн. Але зараз ці мечі у правильних руках, тож вірте нам.

— Ніколи не думав, що побачу давні реліквії старої династії, — вражено прошепотів Дейн.

— Я теж вражений, — приєднався Червоний Змій. — Тоді я схильний вірити чоловіку своєї сестри. Але напевно є ще щось, що ми повинні зробити, так?

— Так. Перед тим, як повернути на Бухту Работорговців ми повинні висадитися у Валірії…

— У жодному разі! — спаленів Тіріон. — Ми не висадимося там навіть якщо зможемо проходити крізь підводне каміння. Я втратив у тому проклятому місці дядька Геріона, а дім Ланністер — наш родинний валірійський меч. Ми і наші союзники точно не хочемо втрачати вас, коли ви тільки почали свій шлях!

— Рейгар сказав мені, що Валірія, як і острів Наат чи Соторіос, не любить чужих. Ваш дядько Геріон не мав у собі й краплі валірійської крові, тому й загинув. Я і королева Дейенеріс — останні, в кому тече кров драконових володарів. Наша мета — дракони. Вони повинні пройти через Чотирнадцять Вогнів, щоб швидше вирости. Вогонь кріпне у вогні, а дракони це вогонь у плоті. Ось чому ми повинні тримати курс туди.

— Принц Рейгар і наш король мають рацію, — підтримав Джона архімейстер. — У Асшаї я знайшов давній валірійський манускрипт, де описувалися методи селекції та вирощування бойових драконів Валірії. Наші шестеро драконів ще малі, і користі з них небагато. А як вони виростуть… шість дорослих драконів будуть беззаперечним аргументом на нашу користь.

— Рейгар був по-своєму безумцем, — усміхнувся Ертур. — Я також підтримую цю затію. Наші король і королева навряд чи послухають думку старших, тож я захищатиму їх від тих небезпек, що чигають на них там.

— А хай вам грець, я з вами, — приєднався Оберін. — Я, найбільший авантюрист в усьому Вестеросі та Ессосі, ніколи не відмовлюсь від найграндіознішої авантюри століття. А ви всі що на це скажете?

 

Усі інші ствердно закивали головами.

 

— Тоді я зроблю ще дещо, для чого зібрав тут вас усіх, — продовжив Джон. — Ми з королевою Дейенеріс бажаємо змінити Сім Королівств докорінно. Так, щоб простолюд більше не був без’язиким стадом на побігеньках у лордів, а лорди робили те, що повинні робити — виконувати свій обов’язок перед королівством. Та ми не зробимо цього самі. Нам потрібні надійні порадники. Наша власна Мала Рада. І сьогодні, після довгих і ретельних роздумів та наради з королевою, я готовий оголосити, хто ввійде у її склад. Готові почути це?

 

Присутні зосередили свої погляди на королі та королеві. Відчуваючи їхнє хвилювання, Джон почав:

 

— Для початку мені потрібен надійний і вірний Рука. Такий, що служитиме і королівству і мені. Підведіться, лорде Семвеле Тарлі.

— Я? — здивувався Сем. — Але ч-чому с-саме я?

— Ти дуже розумний, і завжди знаходиш вихід з патової ситуації. Ти допомагав мені керувати моїми землями, тож ти найкраща кандидатура.

— Але є різниця між одним замком і цілим континентом!

— Принцип той самий. І ти будеш не сам. Усі тут присутні допомагатимуть тобі. І ти зможеш довести своєму батькові, що й боягуз може досягти висот, якщо робитиме те, що в нього виходить найкраще.

— Я згоден із королем. Ви чудово справлялися на Туманному острові, а моя учениця дивується тому, наскільки дурним виявився лорд Рендил, — приєднався архімейстер. — Ви найкраща кандидатура на цю роль, тож прийміть цю пропозицію.

— Д-д-дякую, Ваша Величносте, — затинаючись і шаріючись відповів Сем.

— Джон, друже, просто Джон. Ми усе ще друзі. Байдуже на те, які у нас титули. Ти будеш другою особою в королівстві, тож опусти формальності. — Поклав йому на плече руку Джон.

 

Сем на ці слова усміхнувся і сів на своє місце. Джон же вирішив продовжити.

 

— І для короля, і для його Руки необхідні цінні поради. І без Грандмейстера Малій Раді не обійтись. І я не бачу нікого кращого на цю посаду крім вас, архімейстере Марвін.

— Це для мене честь, мій королю, та Грандмейстера обирає конклав. Не король, — відповів Марвін.

— Коли ми повернемо Залізний Трон, я докорінно зміню Цитадель. Ви були одним із небагатьох, хто не бажав брати участі в змові проти Таргарієнів. Ви бажаєте реформ у Цитаделі, і я дозволю вам це зробити. Вірність повинна винагороджуватись, і я зроблю це.

— Ще раз дякую вам, Ваша Величносте. Я служитиму Дому Таргарієн з усією своєю вірністю. — Щасливо усміхнувся архімейстер.

— І Дім Таргарієн приймає вашу вірність, — відповів Джон. — А зараз я продовжу. Для усіх реформ та проектів королівству потрібні гроші. І хто краще, ніж представник найбагатшого дому у Вестеросі, зможе забезпечити стабільний дохід та наповненість скарбниці. Я кажу про вас, лорде Тіріоне Ланністер.

— Я? Найбільший гульвіса і пияк у всьому Вестеросі? — здивувався карлик.

— Так, ви, мілорде. Про ваш розум ходять такі ж легенди, як і про ваші походеньки. Я впевнений, що ви зможете ліквідувати борг корони перед Залізним Банком, який нам залишив король Роберт. Покладаюся на вас, лорде Тіріоне.

— Дякую вам, мій королю. Присягаюся, що зможу очистити Дім Ланністер від тієї ганьби, яку на нас обвалили діяння моїх батька і сестри. — Тіріон був розчулений. — Як сказав я подавальниці найкращого шинку в Ланіспорті, коли вона запитала скільки я візьму вина, дайте трішечки. Трішечки, але у відро. Саме стільки я збираюсь випити, святкуючи цю велику подію.

— Тоді я попрошу архімейстера приготувати для вас побільше напою від похмілля. — Усміхнувся Джон. — Тільки коли приступите до виконання своїх справ, щоб жодного алкоголю на робочому місці. Тільки ввечері за вечерею, і то розведеного.

— Не будьте моїм батьком, мій королю, — засумував карлик.

— Я ж не заборонив вам робити це після роботи. У позаробочий час пийте скільки влізе, але в міру.

— Тоді я задоволений. Хто ще буде у вашій раді?

— Принц Оберін допомагав мені організувати торгівлю, тож я введу його у Малу Раду як Майстра над торгівлею, — відповів на це Джон, а Оберін широко усміхнувся. — Новим Майстром над кораблями стане лорд Теон Ґрейджой. Ні, не відпирайся, друже. Ніхто краще від залізороджених не тямить у кораблях та бойовому флоті. Не хвилюйся, твоя сестра буде допомагати тобі безпосередньо на місцях — вона досвідченіша, і знає чим живуть матроси і капітани. — Теон від щастя почервонів, а Яра підбадьорливо поплескала його по плечу. — І щодо тебе, Ертуре. Ти був найсильнішим у Королівській Гвардії Безумця. Я призначаю тебе лордом-командиром нової Сімки Білих Плащів…

— Ні, мій королю. Поки що я не заслуговую цього, — відповів сер Ертур. — Із Сімки Ейриса залишився ще один, хто із радістю прийме білого плаща з ваших рук. Я кажу про сера Баристана Селмі, мого побратима, що разом зі мною та сером Герольдом зустрів вашу матір і благословив її шлюб з вашим батьком. Це він дав мені знак, що час виходити з тіні, хоч і не повністю. Скоро він приєднається до нас тут. Лорд Старк так і написав мені — Серсея звільнила його з посади і зробила командиром Джеймі.

— Упізнаю свою сестричку. Кажуть, сер Кристон Коул також порав королеву Алісенту, за що й отримав звання лорда-командира Білих Плащів. Історія повторюється, — усміхнувся на це Тіріон. — А як щодо посад Майстра над законами і Майстра над шептунами?

— Майстром над законами стане лорд Еддард Старк, — відповів Джон, на що усі зітхнули з полегшенням. — А посада Майстра над шептунами залишиться за лордом Варісом. Поки його з нами нема, передаю цю посаду вам, принце Оберін. Леді Обара та Німерія точно зможуть вивідати все, що захочуть.

— Покладаюсь на них, мій королю, — усміхнувся Червоний Змій.

— І крім цього я вводжу ще дві посади, — продовжив Джон. — Королівській армії потрібен головнокомандувач. Я довго радився з королевою, і вирішив, що хоч для Сема це буде трохи неприємно, та цю посаду отримає його батько, лорд Рендил Тарлі. Той, хто розгромив і поранив Роберта Баратеона при Ешфорді. Чи згодні з цим ви всі?

— Хочу побачити його обличчя, коли він дізнається, що його син-боягуз буде вищим за нього в рангу, — хихикнув Оберін, з чого посміялися всі, в тому числі й Сем.

— Якщо всі згодні, тоді я завершу. Остання посада — це Рука Королеви. Леді, що підійматиме питання прав жінок у королівстві. Ми з королевою довго думали, і вирішили, що кращої ніж леді Ешара Дейн на цю посаду нема. Чи згодні ви? — закінчив Джон.

 

Усі ствердно закивали головами.

 

— Тоді оголошую цю нараду завершеною. Можете займатися своїми справами. За три дні підіймаємо якір, і рушаємо в напрямку Валірії. Усім це підходить?

— Так! — відповіли всі в унісон.

— Тоді розходимось…

 

___

 

Коли Джон, Дені та їхні радники покинули залу, до них підійшла Мелісандра у компанії двох незнайомих Джону чоловіків. Один був старим з короткою білою бородою та у плащі з каптуром. Другому на вигляд було десь тридцять років, а у світлому волоссі виднілось одне темне пасмо. За спиною цей чоловік носив довгий згорток незрозумілого призначення. Хто це був, Джон не знав, та на його думку, було б значно краще, якби це були друзі.

 

— Мій королю, ці люди прибули сюди і сказали, що шукали вас, — почала Мелісандра. — Я не почула у їхніх словах брехні, і вирішила прийняти їх тут.

— Назвіться, шановні, — попросив їх Джон.

 

Білобородий відкинув каптур, і Джон заціпенів. Він уже бачив його на Туманному острові, коли Роберт завітав на весілля Оберіна.

 

— Сер Баристан, — Джон ковтнув слину.

— Ви дуже схожі на принцесу Ліанну, мій королю. — З очей старого лицаря потекла сльоза. — А ви, моя королево… мені здається, що Її Милість королева Рейла повернулася у вашому тілі. — Сер Баристан шанобливо став на коліно. — Дозвольте мені служити вам, як я служив вашим батькові, дідові та прадідові — у вашій Королівській Гвардії, пліч-о-пліч з сером Ертуром, Мечем Світанку.

— Підведіться, сер Баристан Селмі, лорде-командире Королівської Гвардії короля Джона з Домів Старк і Таргарієн, Короля Андалів, Ройнарів та Перших Людей, — відповів Джон. — Я приймаю ваш меч, і присягаюся, що ви завжди матимете м’ясо та мед за моїм столом, і тепло мого дому грітиме вас, як і мою родину.

— Дякую Вам. Ви будете найкращим королем за всю історію Вестеросу. — Сер Баристан стер зі щоки сльозу щастя.

— Я ж прибув сюди із завданням від вашого племінника, сер Ертур, — приєднався до розмови білявий. — Для тих, хто не знає, мене звати Герольд Дейн, лорд Гірського Притулку та відданий васал лорда Едріка Дейна. З жалем повідомляю, що лорд Ертос Дейн, твій брат, кузене, вирушив до праотців. І новий лорд, Едрік, сказав мені таке: Меч Світанку і його меч не повинні розлучатися. Я повертаю тобі те, що твоє по праву, кузене. — І сер Герольд зняв згорток із спини.

 

Ертур тремтячими руками розгорнув його, і злегка затемнений коридор раптом освітило біле світло. Біле світло, що йшло від леза великого меча з вигравіруваною зорею на ефесі.

 

— Привіт, друже. Ти навіть не уявляєш, як я сумував за тобою. — Ертур любовно провів великим пальцем по пласкому боку, після чого взяв його обіруч і виконав кілька складних, мовби танцювальних, рухів. — І бачу, ти також сумував. Така зброя не має лежати на камінній полиці чи висіти на стіні.

— Це те, про що я думаю? — поцікавився Джон.

— О так. Це Світанок, меч, яким може володіти тільки найкращий мечник Дому Дейн, і відповідно найкращий мечник у королівстві, — відповів сер Баристан.

— Погляньте на лезо. Світанок також радіє поверненню в гідні руки. — Посміхнувся сер Герольд. — Я ніколи не бачив, щоб він так світився.

— Чи не є це той самий Світлоносець із легенд? — спробував пожартувати Теон.

— Хто його зна. Ми знаємо про минуле з переказів та записів. І про такі давні часи, як заснування Дому Дейн та королівства на річці Торрентін, жодних записів не збереглось, — похмуро відповів архімейстер.

— Та одне я знаю напевне. Сьогодні темрява породила світло. І нехай це світло розжене темряву, що сходить на Вестерос, — по-філософськи відповів Джон, на що присутні лише кивнули головами.

    Ставлення автора до критики: Позитивне