Горе, смуток, печаль

Горе, смуток, печаль

 

Королівська Гавань. Невдовзі після відправлення людей лорда Мандерлі на Драґонстоун

 

Еддард сумним поглядом проводжав корабель, на борту якого пливли люди лорда Мандерлі. Те, що він застав у Тронній залі Червоного Замку, все ще не покидало його думок. Розрубана навпіл Елія Мартелл. Трирічна Рейніс із безліччю колотих ран. Немовля Ейгон із кривавим місивом замість голівки… і Роберт на Залізному Троні, який тільки регоче і називає мертвих дітей драконовим поріддям. І це його друг? Чоловік, якого Еддард Старк знає з десяти років і називає братом? Той самий Роберт Баратеон, що весело сміявся, підкидаючи у повітря маленьку Майю Стоун, тепер регоче з убитих дітей кузена. Це ж як треба зненавидіти суперника, щоб вважати дітовбивство правильним? 

 

«У кожному чоловікові сидить дикий звір», — так сказав йому полонений на Тризубці сер Баристан Селмі. — «За звичайних умов він спить, але розпал битви, запах крові та брязкіт зброї діють на нього наче заклик до пробудження. І тоді чоловік перестає бути собою. Він стає тим сплячим звіром, і краще б вам не попадатися йому на шляху». Цікаво, чи справді, як казав той бовдур Мізинець, тихий і меланхолійний принц Рейгар пробудив цього звіра, щоб викрасти і збезчестити Ліанну? Нед пройшов усі Річкові землі задаючи всім і собі це питання, і усі відповідали ствердно. Атож, недарма ж кажуть «Який батько, такий і син». Ейрис був жорстоким у своєму безумстві, і його батько з братом заплатили життями за вимагання пояснень поведінки його сина. А тепер Ейрис на столі у Німотних Сестер готується в останню путь, а Рейгар на дні Червоного Зубця годує раків та щук. А Еддард Старк навіть на дюйм не наблизився до своєї сестри. 

 

Ось так роздумуючи, Тихий Вовк дістався своїх покоїв у Червоному Замку. Просто з вулиці він спершу помив руки, боячись, що трупна отрута може передаватися через повітря (вбитих Ланністерами все ще не прибрали з вулиць), нашвидкуруч пообідав копчениною, кількома яблуками та шматком сірого похідного хліба, і запивши це все рогом привезеного з Півночі елю пішов до казарм шукати товаришів. 

 

Його вірні соратники та друзі дитинства також обідали, майже не розмовляючи між собою. Ітан Ґловер, Віллам Дастін та Марк Ризвел були одними з основних васалів Дому Старк і підтвердили свою відданість як у Кам’яній Септі, так і на Червоному Зубці. Мартін Кассель і Тео Вул походили з менших домів, та для нього значили більше ніж другорядні лорди. Особливо Тео, котрий із сотнею присяжних його дому горян відповів на заклик свого лорда. Останній, маленький на зріст краножанин Голенд Рід приєднався до армії Півночі з бажання допомогти своїй леді. Леді Ліанні Старк, яка провчила трьох зброєносців за напад на нього, а потім виставила лицарів, яким вони служили, на загальне посміховисько під час того злощасного турніру в Гаренголі. Краще б він ніколи не відбувся, бо тоді б Рейгар не обрав собі жертву для ґвалту і викрадення. Та на жаль, минуле уже не зміниш, тому краще з надією дивитися у майбутнє, що Нед і робив. 

 

— Час настав? — відірвався від їжі Тео. 

 

— Так, друзі. Далі ми поїдемо самі. Я дав клятву перед Святим Ликом, що знайду свою сестру і витягну з лап дракона. Тільки я не знаю куди йти. Вона може бути будь-де: на руїнах Саммерголу, в Гайґардені або в Дорні. Допоможіть мені, друзі. Будь ласка. 

 

— Щоб про теперішнє дізнатись, треба в минуле зазирнути, — відповів Голенд. — Згадай де все почалося. Гаренгол. Там принц Рейгар коронував Ліанну як Королеву кохання і краси. Це сталося наступного дня після того, як він з Герольдом Гайтавером, Ертуром Дейном та Баристаном Селмі повернулися з погоні за Лицарем Усміхненого Дерева. Ми знаємо, хто був ним, Нед…

 

— А хто це був? — перебив краножанина Віллам. 

 

— Це була Ліанна. Вона хотіла принизити тих зброєносців, що напали на Голенда, а натомість ледь не втратила власне життя, — сумно відповів Еддард. 

 

Усі п’ятеро, крім Голенда, здивувалися цьому. Та тривало це недовго, адже усі знали про буйну вдачу Ліанни Старк. Про те, як вона вправно гасає на своїй кобилі Зимі, про її любов до боїв на мечах та стрільби з лука, і про її твердий характер, яким не всі чоловіки Півночі могли похвалитися. 

 

— Щодо Гаренголу все марно, — порушив мовчанку Нед. — Ми полонили сера Баристана, та він не знає, де Рейгар її переховує. Більше того, він не брав участі в тому злочині. Разом з Рейгаром пішли сер Герольд, сер Ертур і сер Освел Вент — найближчі до нього лицарі Королівської Гвардії. І вони можуть бути де завгодно — у горах Марок чи посеред дорнської пустелі. Мартелли були союзниками Рейгара, та я не певен, що принц Доран стерпів би таку наругу над сестрою. 

 

— Ми майже знайшли потрібну ниточку, — мовив натомість Рід. — Ертур Дейн має тісні контакти з сестрою — фрейліною принцеси Елії. Можливо вона знає, де сер Ертур стереже викрадену Ліанну. 

 

— Ні! Я не поїду в Зорепад, щоб лорд Дейн забрав мою голову! — запанікував Еддард. 

 

Усі присутні перезирнулися. 

 

— А чому ти думаєш, що лорд Дейн зітне тобі голову? — запитав Мартін Кассель. 

 

— Бо я… бо… Чужі б вас усіх вхопили, я зганьбив Ешару Дейн! У ніч вітального бенкету перед турніром у Гаренголі Брандон познайомив нас. Ми танцювали, а потім… я на дві ночі став Робертом, — шаріючись відповів Нед. 

 

— А що означає «став Робертом»? — з усмішкою запитав Ґловер.

 

— Невже не зрозуміло? 

 

— Незрозуміло що? 

 

— Боги, я переспав з нею! Це ви хотіли почути, так?! 

 

У відповідь усі, крім Голенда, зареготали. 

 

— А у чому проблема? — запитав Марк. — Вона дорнійка, а дорнійки втрачають цноту щонайменше в чотирнадцять. Ти точно був не її першим, і скоріше за все не останнім. Чого тобі боятися її батька? 

 

— Бо вона не випила місячний чай перед тим, як ми це зробили. Я написав їй листа, та відповідь не прийшла. Від неї не було звісток з того часу, і я підозрою, що наші листи перехоплювали. І… я не зможу їй дивитися в очі після того, як одружився з Кейтлін. 

 

— Чекай-чекай, у тебе була жінка на прикметі, а ти отак просто взяв і кинув її? — підняв брову Віллам. 

 

— Я хотів втекти в Дорн, знайти її там і таємно одружитися. Але лорд Таллі все зіпсував. Він наставив стільки вартових, що з замку й муха не вилетіла б, а на додачу відкрив греблю і заповнив рів водою. Вибрик Брандона навчив його бути готовим до всього. Я опирався, кричав, що навіть не знаю Кейтлін, і навіть згадував Гаренгол, вигадавши, що одружився вночі перед Старими Богами. Але лорд Таллі тільки зареготав і сказав, що шлюб перед деревом не шлюб, бо це хибні боги. А потім прибув лорд Аррін, висварив мене як шмаркача, змусив виконати обов’язок і нагадав, що мій друг у біді. Я мусив зціпити зуби і робити що звеліли. Ешара мені цього не пробачить. 

 

На мить запанувала тиша. А потім всюдисущий Рід знову заговорив: 

 

— Я бачив напередодні віщий сон. У ньому була зимова троянда, яку стеріг воїн з білим, наче молочне скло, мечем. А ти йшов вслід за зорею, що привела тебе до замку, що стояв у гирлі стрімкої ріки. Там тебе чекало мертве щеня і погасла зірка. Я не знаю як це трактувати, але дещо з цього я зрозумів. Замок у гирлі стрімкої ріки це Зорепад. Воїн з білим мечем це сер Ертур Дейн, а зимова троянда — Ліанна. Якщо ми хочемо знайти її, то повинні йти у замок, де нас чекають потенційні неприємності. 

 

— І я піду. Сам. Я не хочу наражати вас на небезпеку, друзі, — відповів Еддард. 

 

— У жодному разі! — вигукнули в унісон п’ятеро, крім Голенда. І далі кожен з них наперебій кричав, що вони його брати по зброї, які йтимуть за ним хоч у Сьоме пекло чи в землі Чужих. І Нед був змушений погодитись. Він не стільки переживав за їх життя, скільки соромився своєї найбільшої помилки, яку так і не міг сформувати — шлюбу з Кейтлін Таллі чи пристрасного кохання до Ешари Дейн…

 

____

 

Зорепад

 

Дорога у родовий замок Дейнів виявилася нелегкою і сповненою небезпек. Тричі їм попадалися беззаконники, що раніше були солдатами, яких сер Льюїн Мартелл вів на Тризубець. Еддардів меч був червоний від крові ворогів, як і мечі його супутників. Потім була незносна спека, яку ні він, ні інші північани не витримували. Кіраси поверх вовняних сорочок і дубленої шкіри ставали розжареними на вогні казанами, у яких варилося рагу з їхніх тулубів. Навіть попри те, що Нед виріс на півдні, спека Дорну була значно сильнішою ніж у Долині. А одного дня через спеку вони збилися з дороги і ледь не впали в гадюче кубло. Як їхні коні не злякалися змій — невідомо, але їхнє виживання залишається дивом.

 

І коли перед сімкою замайоріли фіолетові прапори з білими зорею та мечем, Нед Старк вперше в житті відчув неймовірний страх. Він почувався мишею, яку вже підкорила своїй волі гадюка; загнаним в кут зграєю вовків зайцем; невинною дівчиною, яку затисли в провулку четверо бандитів. Уперше в житті йому хотілося втекти світ за очі і забути про свою місію…

 

І тоді перед його заплющеними очима з’явилась Ліанна. Дика і свавільна вовчиця, верхи на Зимі, на ходу дала йому стусана у вухо і почала називати боягузом і негідним носити ім’я Старк. Хоч це й було видіння, та Нед все одно відчув сором, і набравшись хороброщів що було сили засурмив у ріжок. 

 

На звуки вибігло кілька прибрамних вартових у кольчугах та наплічниках. Нед не розумів, як на такій спеці можна носити залізо. Можливо вони обходилися без дубленої шкіри і надягали все поверх шовкових сорочок? А може просто звикли. У будь-якому випадку питання були недоречними, адже вони не стосувалися справи, за якою вони сюди прийшли…

 

— Вітаю вас! Бачу, що ви не дорнійці, і судячи з гербів на ваших плащах, ви північани. Чого посіпакам Узурпатора і дітовбивці треба?! — розпочав старший, судячи з вигляду, головний воротар. 

 

— Ми тут не від імені Роберта Баратеона! — максимально нейтральним голосом відповів Нед. — Мене звати Еддард Старк! Я шукаю свою зниклу сестру, яку вивіз принц Рейгар Таргарієн. 

 

— А ми тут до чого? Лорд Дейн не робив того, що робив принц. 

 

— Мені потрібно знати де сер Ертур Дейн! Я не бачив його ні на Тризубці, ні в Королівській Гавані, і за словами свідків, він не вирушав на Драґонстоун разом з королевою Рейлою та принцом Візерисом. Я думаю, що він проведе мене до сестри.

 

— Не нам знати про те, що робить Меч Світанку. Ми повідомимо лорда Ертоса про ваше прибуття, лорде Старк. А він уже вирішить, що з вами робити. 

 

І коли вартові рушили в напрямку донжона, Еддард знову відчув напругу…

 

____

 

POV Ешари

 

«Її немає вже два тижні…»

 

Саме з цими думками вона сиділа на кріслі у своїй кімнаті без сліз на щоках, та з гіркими риданнями в думках. 

 

Після Гаренголу почалося люте божевілля. Перший ранок після тієї ночі з Еддардом Старком вона зустріла сама. Тільки із залишеної на столі записки вона дізналася, що Нед мусив повертатися до намету, адже того дня мав прибути його батько. Уже пізніше, гуляючи табором, вона побачила його біля намету з лютововком на прапорі. Нед змагався на мечах із Стеннісом Баратеоном, а сидячий поруч Роберт весело підбадьорював друга. Вона затрималась там на декілька хвилин, і була свідком того, як Старк під регіт Роберта поклав на лопатки Стенніса. Потім він змагався уже з якимось низькорослим юнаком, що носив на сюрко ящірколева. Після тих змагань вони знову зустрілися, знову домовилися про зустріч, і знову поцілувалися. Вона пропонувала йому свою прихильність на турнірі, але він сказав, що не братиме участі, бо по-перше не лицар (кляті північани і їх вірність старим традиціям), а по-друге у разі битви ніхто не знатиме його слабин. Весь перший день пролетів мов падуча зоря. Цікавим був Лицар Усміхненого Дерева, та Ейрис знову все зіпсував своєю параноєю. А потім була ще одна пристрасна ніч, під час якої вони перепробували все, що їй хотілося. Вона навіть раз випила його сім’я, і їй це навіть не здалося огидним. Але потім, коли Рейгар коронував Ліанну Старк вінцем із зимових троянд, усе пішло шкереберть…

 

Вона добре пам’ятала те, як шалений Брандон Старк увірвався до Червоного Замку з криками «Рейгаре Таргарієн, зараз же виходь і помри!». Він звинуватив Рейгара в тому, що той буцімто викрав його сестру. Безумець зробив те, що й мав — кинув його в чорний каземат. І поки в столицю прибув лорд Рікард Старк, Ешара відвідала його, і дізналася, що він заздрить молодшому брату. Заздрить йому через те, що його не змушували до шлюбу з худою дурепою із Ріверрану, а натомість його вподобала прекрасна Ешара Дейн. Тоді вона випитала в нього все, що сталося, і впала в ступор. О боги, бідолашна Елія. Невже вона пережила мало ганьби у День, коли зів’яли усмішки? Рейгар мало того що демонстративно коронував Ліанну Старк, то на додачу зняв її прямо з дороги в Ріверран. А разом з ним і Ертур з сером Освелом і сером Герольдом. Вона сама знайде Рейгара і змусить відповісти за те, що завдав дружині болю. 

 

І отак поринувши в темні думки, вона раптом згадала, як її останній раз знудило, хоча її їжа як завжди була в міру приправлена спеціями і свіжа. А потім згадала про кров. Про місячну кров, яка востаннє приходила три місяці тому…

 

Вона вагітна! 

 

Уже три місяці в ній росте ймовірний спадкоємець Старків. Вона забула про місячний чай у Гаренголі і дві ночі дозволяла Неду спускати сім’я в її лоно. Авжеж, ймовірність вагітності висока, якщо чоловік робить це разів п’ять за дві ночі. Просто прекрасно, ніби й без цього в неї було недостатньо клопотів. Чому саме зараз, коли Вестерос на межі громадянської війни? 

 

Вона тоді послала два листи. Один вороном у Ріверран, а другий — своїм власним яструбом до Ертура. І поки ворон летів у Річкові землі, у столицю прибув Рікард Старк, якого Безумець замордував одночасно із сином. Ніколи раніше Ешара не відчувала більшої огиди…

 

А потім прибула відповідь від Ертура з вимогою негайно покинути столицю і їхати у Зорепад. Спершу вона радилася з Елією, довго сперечалася, і навіть сказала їй, що носить дитину від Старка. Елія прийняла це спокійно, і запитала, чи знає про це батько. А батько не знав. Батько скоріше за все у цей момент стояв у септі Ріверрану і клявся у вірності нареченій брата. А може вже й забирав її цноту. І справді, через кілька днів після листа від Ертура пташечки Варіса повідомили, що Роберт Баратеон втік у Річкові землі чекати підкріплення з Півночі та Долини. Інші шпики стверджували, що Нед Старк зібрав під своєю рукою до двадцяти тисяч північан і йде до друга у Кам’яну Септу. Тоді Рука Ейриса, юний недоумок Джон Конінгтон зголосився вбити Роберта і покласти край повстанню. Не вийшло. Армію Конінгтона в один момент розгромили Еддард Старк і Гостер Таллі. Зі сходу підійшли Йон Ройс і Джон Аррін з військами Долини, і об’єднана армія трьох північних королівств рушила до Червоного Зубця. Десь у той самий час раптово повернувся Рейгар із сером Льюїном Мартеллом та дорнійцями. Перед відправленням на Тризубець він наказав і їй, і Елії втікати у Сонцеспис. Не вийшло. Ейрис так боявся за себе, що розставив безліч охоронців, повз яких і муха не пролетіла б. Таємні ходи також перекрили, а за Елією та її дітьми весь час стежили. Тривога поселилася у всіх мешканців Червоного Замку. І в один день вона втілилася в життя. 

 

Коли Рейгар впав на Червоному Зубці…

 

Тієї ночі і Ешара, і Елія гірко ридали від того, що якоюсь мірою втратили дорогих людей. Наступного дня вагітна королева з принцом Візерисом покинули Королівську Гавань, і разом з ними це зробила Ешара. Мало що могло статися, а їй уже скоро був час народжувати. І вже вдома вона почула ще одну жахливу звістку, від якої її лоно не витримало вже майже готову до народження крихітку…

 

Елія, Рейніс та Ейгон мертві. 

 

Тоді вона знепритомніла. Ертос і їхні повитухи Вайла і Кіда за допомоги мейстера Еддома прийняли її дитину на світ. Її крихітку з темно-каштановим волоссячком на голівці, подовгастим личком і темно-фіолетовими оченятами. Пологового болю вона майже не відчула. Зате розтяги на животі нагадували про те, що під її серцем жив плід її кохання до Неда Старка. Неда Старка, через сестру якого все й почалося. 

 

А потім її донечка, її маленька Ліарра, померла. Померла від того, що її маленький організм не зміг чинити опір застуді. Тоді був сильний дощ, у замку попри камін було сиро, і її дівчинка захворіла. Наче божевільна, Ешара ховала її у власноруч викопаній могилці під Вежею Білокам’яного Меча. У гарному верболозі, який нагадував їй про берег Божого Ока. І так у напівбожевільному стані вона проіснувала на хлібі й воді тиждень. Поки не прибув Ертур із нею. 

 

Вона пам’ятала її. Вона пам’ятала юну вовчицю, що зачарувала Рейгара. І побачивши її, Ешара була готова вчепитися у її простацькі каштанові патли, виколоти її непримітні сірі очі та розбити ці тонкі губи аж до крові. Це ж через неї загинув Рейгар, а вслід за ним Елія з дітьми. І разом з ними померла її донечка. Її Ліарра, яку Ертос пропонував назвати Сенд, але Ешара за цю пропозицію добряче розбила йому губу. Тільки втручання Ертура і сера Герольда врятувало дівку з драконовим сім’ям у животі. Ертур розповів їй усе — і про кохання, що спалахнуло між ними, і про те, де ховатиметься остання принцеса Таргарієн. Ертос розповів, що це він привів її до чар-дерева у Божім гаю, а в септі їх вінчав сам Верховний Септон. І все це за згоди Елії. Елії, яка згодилася визнати цей шлюб за умови, що Рейніс та Ейгон передуватимуть дітям Ліанни. О, що за злий рок…

 

— Ешаро! Ешаро, чуєш? Це я, Ертос. До нас гості. 

 

— Хто? — слабким голосом спитала вона. 

 

— Нед Старк. 

 

Нед. 

 

Він прийшов. 

 

Але запізно 

 

Що їй казати? А що він скаже? Як ігнорував її листи? Чи як уже поклав у лоно риби свого спадкоємця, а про неї забув? 

 

У будь-якому разі вони мають поговорити…

 

Кінець POV Ешари

 

____

 

— Спершу ви спокушаєте мою сестру, лорде Старк, потім ваш друг здіймає бучу в усьому королівстві, а тепер ви приходите сюди і вимагаєте розмови з моєю сестрою? — Ертос Дейн був на вигляд спокійний, але його слова були гострими, і разили в саме серце. 

 

А вона…. схоже, він зрозумів символ згаслої зорі з Голендового сну. Прекрасна Ешара Дейн, Ранкова Зоря Зорепаду, тепер була лише блідою тінню самої себе. Обличчя стало ще блідішим, очі потемніли, а красиві повні вуста схоже вже й забули, що таке усмішка. Певно її аж так підкосили жахливі події останніх днів. Зрештою принцеса Елія була її найкращою подругою. Він сам вилетів з життя після смерті батька і брата, тож розумів її стан. 

 

— Мілорде, я щиро каюся в тому, що зганьбив вашу сестру, але якби знав про те, що трапиться опісля, то присягаюся честю дому Старк, що не лягав би з леді Ешарою тієї ночі. Мені прикро, що це трапилося. Мені прикро, що мій шалений брат і божевільний король спричинили цю жахливу війну, внаслідок якої загинули принц і принцеса та їхні діти. 

 

— На те, щоб зіпхати помилки на інших, розуму і честі не треба, — відповів лорд Дейн. 

 

— Клянуся Старими і Новими Богами, я не причетний до Розграбування Королівської Гавані! Це не я наказав армії Ланністерів сплюндрувати місто! Це не я спустив Ґреґора Клігана на дружину і дітей принца Рейгара! До вашого відома, я покинув столицю через два дні після прибуття, і коли Роберт реготав з мертвих тіл невинних жінки і дітей, я відчував лише огиду до Тайвіна Ланністера і його псів. Вірити мені чи ні — ваша справа. Я лише хочу знайти і повернути свою сестру, і певен, що ви також любите леді Ешару та леді Аллірію, що якби хтось із них зник, ви б пішли хоч на край світу, аби знайти їх. Я прошу вас не як переможець переможеного, а як брат брата. І якщо ви не допоможете, я покину Зорепад і сам шукатиму сестру, навіть якщо загину від змії, скорпіона чи месника-дорнійця. 

 

Увесь час, поки він говорив, лорд Дейн і його сестра дивилися на нього спершу з пересторогою, а потім із співчуттям. Все-таки вони були людьми і розуміли, що таке хвилювання за життя і здоров’я рідної людини. Тому Ертос спокійно глянув на гостя, потім на сестру, і махнув рукою. 

 

— Гаразд. Гаразд. Можете поговорити. Але на майбутнє: навіть не думайте, що я сторона конфлікту. Мій батько бився за законного короля, як належить правильному васалу. І навіть не думайте приплітати мене до цих подій. А зараз я вас залишу. На все добре. 

 

І коли він вийшов, Нед повернувся до Ешари. До жінки, яку встиг покохати за одну ніч. І до тієї, з якою йому не судилося бути з безлічі причин…

 

— То як воно, спати з жінкою, яка призначалася братові? — одразу різко розпочала вона. 

 

— Це не смішно. Я почувався крадієм. Я ледве знав її…

 

— Мене ти також ледве знав, але в ліжко затягнув! То як воно, робити це з незайманою? Діставати її кров, щоб довести консумацію шлюбу? 

 

— Я б ніколи не завдав болю дівчині, ти це знаєш. Я не хотів цього, та мене змусили. Я хотів втекти з Ріверрану як Брандон, та Гостер Таллі відрізав замок від суші. Потім мене обробив Джон Аррін, нагадав про муки моїх батька і брата і що король бажає мою і Робертову голови. Я писав тобі, але відповіді не отримав. 

 

— Ах ти писав мені?! А чому тоді я не отримала твого листа? І на мій лист ти також не відповів, хоча в ньому Брандон просив пробачення у Кейтлін. 

 

— Я не отримав від тебе жодного листа! 

 

— Як і я! 

 

— Що? — остовпів він. — Я послав тобі трьох воронів: одного з Вінтерфелу, одного з Гнізда, і ще одного з Ріверрану. Я просив тебе приїхати і сказати Гостеру Таллі, що ми одружилися на острові Ликів, і можливо тоді я б справді узяв тебе за дружину в Божому гаю Вінтерфелу. Бенджен був готовий підставити мені плече, взяти Кет за дружину, а я б відмовився від прав на Вінтерфел, щоб не відбирати у неї можливість управляти великим замком. Чому ти не відповіла мені? 

 

— Я ж сказала, що жодного листа не було. Ким ти відсилав його? 

 

— Давав мейстерам, а вони казали що відішлють, і потім поспішно гнали мене з воронятників. 

 

— Пайсел також казав мені йти геть, коли я просила відіслати листа при мені…

 

— Пайсел? Грандмейстер годується з кишені Тайвіна Ланністера, а тому війна була тільки на руку. Тепер я все зрозумів. Вони їх навіть не відсилали. Найімовірніше просто розпечатували, читали і знищували. А ми стали жертвами цих дій. 

 

— Схоже, що інші мейстери виявилися не кращими. Пробач, що накричала. 

 

— Пусте. Що ти ще хотіла мені сказати в листах? 

 

У відповідь вона лише торкнулася живота. Плаского, та ще два місяці тому він був великим, круглим, і в ньому брикалась її та Недова донька. І коли Нед глянув на неї, то все зрозумів…

 

— Де вона? — ошелешено запитав він. — Де наша дитина? 

 

— У верболозі за Вежею Білокам’яного Меча, — прошепотіла Ешара, відчувши, як на очі навертаються сльози. — Була жахлива погода, а ліжечко стояло біля вікна. Я недогледіла, і вона… вона… — і її голос потонув у гірких риданнях. 

 

І Нед також заплакав. Він та Ешара стали батьками. В них була маленька дитина, та боги вирішили забрати її назад. За що? 

 

— Хто у нас був? — тремтячим голосом запитав він. — Хто? 

 

— Дівчинка… її звали Ліарра. Ліарра Старк. І через мене вона п-п-пом-мерла, — її плач став ще гучнішим. 

 

Нед більше не плакав. Він підійшов до неї і міцно пригорнув. Він відчував, як вона тремтіла, і картав себе за наївність та надмірну довіру до інших. Якби він був хоч трохи розумнішим, вони були б разом. А так доведеться жити з тим, що накоїв його мертвий брат. 

 

— Ліанна… я бачила її тиждень тому. Вона з Ертуром і двома іншими білими лицарями. Вона здорова, і носить дитину. Його дитину, — раптом заговорила Ешара. 

 

— Дитину? Чию дитину? Від зґвалтування? А твій брат за нею наглядає, щоб не втекла? — шоковано запитав Нед. 

 

— Невже ти думаєш, що така добра людина як Рейгар міг її викрасти і зґвалтувати?! — спаленіла вона. — Вона сама втекла від твого друга-свині, бо знала, що його зацікавленість у ній мине після першої ночі. Вона гидувала Робертом Баратеоном, і втекла до Рейгара. Бо Рейгар знав, хто вона насправді, на відміну від Узурпатора. 

 

— Це вона тобі сказала, чи Ертур? — перепитав Нед. 

 

— Вона! Ертос був тим, хто віддав її Рейгару перед Старими Богами, а Верховний Септон обвінчав їх тут, у септі. Шлюб Рейгара та Елії було розірвано за взаємною згодою як такий, що більше не принесе спадкоємців, та за умови, що Рейніс та Ейгон передуватимуть дітям Ліанни. Вони місяць жили тут, а потім рушили у вежу на Принцовому перевалі. Та вежа зветься Вежею Радощів, і там Ліанна з дня на день народить спадкоємця Залізного Трону, якщо вже не народила. 

 

Нед остовпів. Його обдурили. Його і все королівство обдурили. Авжеж, тихий Рейгар, що й мухи б не скривдив, точно не пішов би на злочин. Його сестра жива. Ліа жива, але тепер вона ворог Роберта. Вона і її ненароджена дитина тепер у небезпеці, враховуючи те, що зробив Тайвін Ланністер з іншими дітьми Рейгара, і як Роберт це сприйняв. 

 

Тепер йому треба рятувати сестру від свого друга…

 

— Дякую, Ешаро. Навіть у безнадії ти дала мені надію. Ніколи цього не забуду.

 

— Не нашкодь йому. Благаю, не нашкодь моєму братові. Не віддавай Роберту Баратеону Ліанну і її дитя. Пообіцяй мені, Нед. Поклянись нашим коханням, що не нашкодиш їм. Благаю тебе, в ім’я Старих і Нових Богів. В ім’я честі Старків і Дейнів. Заради мене, Нед…

 

— Присягаюся, Еш. Присягаюся нашим коханням, що не нашкоджу їм, — тихо відповів він. 

 

— Дякую, — прошепотіла вона, тягнучись до його губ. 

 

— Ешаро, ні. Я одружений…

 

— Не з власної волі. Скажи, у вашу першу ніч ти був з нею чи мною? 

 

— Я вже й не пам’ятаю. Я тоді випив не менше ніж Роберт випивав у звичайний день. Я не був ні з ким з вас. Я лише зробив те, чого вимагав обов’язок. 

 

— Обов’язок. Знаю я, що це за сука. Її обійми душать, нігті здирають шкіру до живого м’яса, а волосся наче залізний дріт. Вона цілує до крові, а між її ногами сухо, наче в пустелі. Обов’язок — це смерть почуттів. І той хто обирає обов’язок, вбиває сам себе. 

 

— Пробач мені. Пробач за сльози, пробач за біль, пробач за горе, що принесло тобі моє кохання. Але знай, що навіть тепер я все ще кохаю тебе. Рейгар співав правду. Любов останньою ніколи не буває, — і Нед, навіть відчуваючи, як його гризе совість, ніжно поцілував її. Поцілував її сильно і жадібно. Так, наче це був їхній останній поцілунок у житті. Бо це він і був…

 

___

 

Коли він повертався до замку із припнутим до сідла Світанком та маленьким Джоном на руках, варта сказала йому, що Ешара Дейн кинулася з Вежі Білокам’яного Меча у море. Через те, що її дитина померла, а коханий одружився з іншою. Ця звістка разом із смертю Ліанни та загибеллю друзів остаточно вбила його ментальне здоров’я. Тому віддавши меч вартовим, він кинувся світ за очі від Зорепаду. Лише маленький Джон та його годувальниця Кіда не дали йому втопитися у стрімких водах ріки Торрентін. «У вас вагітна дружина і прийомний син, м’лорде. Ваша смерть нікому не піде на користь!» — так казала вона. І слова ці були правильними. Такими, що витягли його з думок про самогубство…

 

Він потрібен Джону. Він потрібен сину своєї любої сестри

чки. І в його смерті немає нічого корисного. Світ скоріше втратить ще одну хорошу людину, яких і без того залишилося критично мало. Час хлопчиську померти, і час народитись дорослому. Дорослому Еддарду Старку, Тихому Вовку Вінтерфела…