Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

IV

Королівська Гавань, Червоний Замок. Зала засідань Малої Ради

 

— Ласкаво просимо, лорде Тайвін. Двадцять років королівство потребувало вашої сильної руки на чолі нашої ради. Ох, пам’ятаю часи коли ви ще засідали в раді короля Ейриса…

 

—  Годі, Грандмейстере Пайсел! Якби ви говорили стільки ж розумних речей, скільки лестощів кожному новому Руці, корона не була б у такому жахливому становищі. Лорде Бейліш, що із скарбницею?

 

— Прикро це визнавати, та король винен вам три мільйони золотих драконів. А сумарний борг перед Вірою, вами та Залізним Банком Браавосу складає шість мільйонів золотих. Цього б не сталося, якби лорд Аррін не схвалював турніри, бенкети та полювання, був би на це привід чи ні. Та на жаль маємо що маємо.

 

— Я скажу Роберту, своєму любому зятеві, щоб припинив тринькати направо і наліво. Серсея геть зневірилася у шлюбі, а її чоловік тільки те й робить, що чинить розпусту в цьому замку. Поставте Ейгона Негідника і Роберта Баратеона поруч і розрізните їх тільки за кольором волосся і очей. Якщо він хоче влаштувати турнір на честь мого призначення на посаду, то хай платить переможцеві незайманими хвойдами. У вас є такі, лорде Бейліш?

 

— На жаль ні. Тягти у справу дівчаток проти їх волі суперечить моїм принципам.

 

— Тоді турніру не буде. Поки скарбниця не вийде в плюс — жодного зайвого пафосу! І ще. Я знаю, лорде Бейліш, що саме ваші борделі підкладають королю дівчат. Щоб більше жодної хвойди у цьому замку! Побачу хоч одну — і її голова та гріховне місце прикрасять замкову браму. Я приструнив так Тіріона, приструню й Роберта. Король має подавати народу приклад. І заборона на хвойд поширюється на всіх тут присутніх. Це зрозуміло?

 

—  Так, лорде-Руко!

 

—  Лорде Варіс, які новини з-за Вузького моря?

 

—  Мої пташечки наспівують мені веселу пісеньку. Принц Візеріс зараз знаходиться під опікою магістра Іліріо Мопатиса у Пентосі. Він хоче укласти угоду з дотракійським кінним лордом, щоб захопити трон і віддати цим дикунам Вестерос на розграбування.

 

—  Дотракійці хоч раз перетинали море?

 

— Ні. Вони бояться «отруйної води», бо їх коні її не п’ють. Ймовірність того, що дотракійці перетнуть Вузьке море рівна тому, що десь у Лісі з’явиться ще один нащадок Деймона Блекфайра.

 

—  Що із Сварливими сестрами?

 

—  Мір, Ліс і Тайрос знову уклали перемир’я. Тайрос усе ще хоче контролювати Крокуючі Камені, щоб заробляти на торговцях з Літніх островів та Волантиса. «Золоті Мечі» зараз без діла. А «Другі Сини», «Ворони-Буревісники», «Гнані Вітром», «Хвацька Компанія» та «Барвисті Стяги» збираються біля Мантариса. Схоже, уламки Давньої Валірії думають почати війну з руїнами Гісу. Та не все так однозначно.

 

—  Отже загрози із зовні нема. Це добре. А що там наш Тихий Вовк Півночі?

 

—  Готує два весілля. Його байстрюк Джон Сноу бере за дружину Дейенеріс Таргарієн. Їм виділили у володіння Туманний Острів, чималий на шляху в Білу Гавань. І вдало розміщений. Законний син і спадкоємець лорда Еддарда візьме шлюб з Маргері Тірел. Старки кажуть «Зима близько», і бажання нагодувати народ зараз на першому місці. От-от із Розлогу потягнуться валки з їжею та зерном. Крім цього, його старша донька Санса заручена з Віласом Тірелом. Коли їх батьки помруть, у Гайґардені сидітиме напівстарк, а у Вінтерфелі напівтірел. Два великі доми пов’яжуться кровно.

 

— Якщо станеться подвійний альянс, їжа з Розлогу масово потече на Північ. Західні землі муситимуть купувати все у Тірелів чи за Вузьким морем за вищу ціну. Те ж із іншими домами біля Королівської Гавані. Чи потрібно нам це?

 

— Аж ніяк, — відповів Мізинець. — Знаєте, заручини дуже рвучка річ. Згадайте як заручали королеву Серсею з принцом Рейгаром. В один момент Ейрис Безумець усе зірвав, бо його син не вартий доньки слуги. Без образ, лорде Тайвін, що сталося не повернеш. Ліанна Старк була заручена з нашим королем, та Рейгар її викрав. Леді Кейтлін мала вийти за лорда Брандона, та його вбив Безумець. В історії було безліч таких ситуацій. Заручини леді Маргері вже не розірвеш, та леді Санси — запросто. Скільки їй, дванадцять? Тут можна діяти кількома шляхами. Або сер Вілас знову невдало впаде з коня, цього разу на шию, що зробить його одруженого брата Гарлана спадкоємцем Гайґардена, або влаштувати скандал, байдуже кому. Вілас кульгавий, та з прутнем в нього все гаразд. Підкладемо йому когось, скажімо, якусь дівицю із Староміста чи Ланіспорту, в ідеалі це завершиться небажаною вагітністю, а там шлюб похапцем, щоб не народився у головній сім’ї Тірелів Флаверс. От вам і ідея.

 

—  Чого й варто чекати від звідника. — Усміхнувся лорд Ренлі. — Боюся, ваші потуги не увінчаються успіхом, лорде Бейліш. Сера Віласа виховувала бабуся, леді Оленна. Якою б не була Королева Шипів, та про репутацію внука вона дбає. Жодної неперевіреної дівчини до Гайґардена не підпускають і на милю. Лорас іноді буває чудовою знахідкою для шпигуна.

 

—  Тоді як нам зірвати цей шлюб?

 

—  Тірели бояться тільки одного: гніву корони. Мій брат уже шістнадцять років мріє про об’єднання домів Старк і Баратеон. Якщо вбити йому в голову ідею заручин Джоффрі з Сансою і зробити це королівським указом, думаю, в лорда Старка стане клепок в голові скоритися королівській волі. Мейс Тірел попри всю свою славу полководця насправді пихатий боягуз і нездара у воєнній справі. Всі його перемоги здобув лорд Тарлі. Якщо перетягнути його на наш бік, Гайґарден втратить свого легендарного полководця. Лорде Тайвін, як вам ідея заручити принцесу Мірселлу з Діконом Тарлі?

 

— Це має сенс. Якщо Старки й Тірели піднімуть бунт, Тарлі стануть на наш бік, цим самим серйозно ослабивши сили противника. На чолі армії тоді залишаться хто? Тихий Вовк, його ще недоросле вовченя, Гарлан Галантний, марнославний Едмур і хлопчик, що в сім років просить у мами цицьку. Таку армію ми рознесемо в одній великій битві. Гадаю, треба буде перекрити силам Тірелів коридор через землі лорда Даррі. На щастя мій брат Кеван має сина, який трохи засидівся в хлопчаках. Я одружу його з донькою лорда Даррі, і таким чином ми матимемо гарантію того, що дві армії півночі та півдня не з’єднаються у Річкових Землях. А як запобіжний захід спущу на землі Розлогу сера Ґреґора та сера Ейморі. Вони знатимуть, що робити.

 

—  Хороша стратегія, мілорде. Якби Безумець не зняв вас із посади, Таргарієни і досі б сиділи на Залізному Троні.

 

—  Дякую, лорде Варіс. Та якби Таргарієни досі правили Сімома Королівствами, я б не мав такої нагоди звеличити дім Ланністерів до абсолютних королів Вестеросу. Іще будуть питання?

 

—   Наразі ні, мілорде, — пробубонів сонно Пайсел.

 

—   Тоді можете бути вільні.

Сер Баристан Селмі, що засідав у Малій раді як лорд-командир гвардії, був шокований. Тайвін Ланністер задумав небезпечну гру. Остання надія Таргарієнів у біді. На щастя, старий лицар вже давно працював із Старками. Таємницю Вежі Радості він знав із перших уст.

Та для того, щоб урятувати принца і принцесу, доведеться ризикнути. У Королівській Гвардії більше немає достойних лицарів — з натяжкою сер Арис Окгарт і сер Бейлон Свон. Та їм повної довіри нема.

Єдиний, кому можна вірити, зараз у Браавосі, переховується у Червоному храмі. Жерцем Р’Глора не став, та сховок від непотрібних очей є. І саме йому через одну з пташечок Варіса він передасть повідомлення.

Він увійшов у Вежу Білого Меча, де застав сера Меріна і сера Бороса. Обоє саме йшли змінювати сера Джеймі та сера Мендона біля королівських покоїв. Сер Бейлон у компанії Пса стеріг принца Джоффрі у парку. Сер Арис та ще четверо гвардійців Ланністерів оберігали королеву. Час іще є.

Лицар дістав шмат пергаменту і узявся дрібно виводити шифроване послання. Усе мало бути так, щоб комар носа не підточив. Роки практики давали свої плоди.

Вечірньому Мечу.

Леви готують полювання на Вовків та Драконів. У Троянд готуються вирвати найгостріші шипи. На Соколів та Форель не варто сподіватись. Попередь Вовків про небезпеку. Ще трохи і зможеш знову бачити ранок.

Старий Зухвалець.

Детально проглянувши текст, сер Баристан закреслив слово «Драконів» і змінив його на «Ящірок». Усе-таки зараз претенденти на трон не мають ні крил, ні вогню. Запечатавши сувій сургучем він заховав його в секретну нішу за шафою, на якій лежала Біла Книга Братства. Зробивши своє діло й чекаючи Павукових пташечок, лицар зняв Книгу з полиці й узявся дописувати заслуги давно загиблих лицарів.

Сер Герольд Гайтавер, Білий Бик Староміста… До останнього виконував волю принца Рейгара. Поліг у Прикордонні Дорну захищаючи спадкоємця…

Сер Джеймі Ланністер. Брав участь в облаві на Усміхненого Лицаря. Висвячений у лицарі самим сером Ертуром Дейном, Мечем Світанку. Під час падіння Королівської Гавані вбив власного короля. Помилуваний королем Робертом Баратеоном…

Сер Віллем Даррі… Перебував з королевою Рейлою до її останніх годин, а з принцом Візерисом до кінця своїх днів…

Сер Льюїн Мартелл… Поліг на Тризубці захищаючи принца Рейгара…

Сер Баристан Селмі. Відомий як Баристан Зухвалий… Полонений на Тризубці, помилуваний Робертом Баратеоном…

Якось не поверталась рука у Лорда-командира Королівської Гвардії заносити у Книгу таких мерзотників як Мерін Трант і Борос Блаунт. Якщо син Рейгара посяде свій трон, він особисто попросить Його Величність не вносити ці імена у почесний список. Як і його попередники забували про таких як Теренс Тойн, Кристон Коул чи Люкамор Коханець…

____________________________________________________________________

Джону здавалося, що він стоїть під Чардеревом вже цілий день. Ноги тряслися мов від втоми, обличчя пашіло, ніби він щойно засунув його у горн коваля, а в голові пролітало безліч боязких думок.

Робб і Теон влаштували йому напередодні проводи парубкування. Вони ледь не затягли його в бордель, де він у сто шосте пояснив їм, що не зраджуватиме нареченій. Потім трохи повештались Зимовим Містечком, де зазирнули в одну пивничку і трохи впилися темним, аж густим елем. Джон тверезів швидко, тому сам попросився додому, адже завтра у нього важливий день. І септон Чейл точно не погладить його по голові за пивний дух у септі.

Аж ось він побачив, як батько веде Дейенеріс. Боги, яка ж вона гарна. Зранку її сріблясті локони зібрали у гарну зачіску, яка їй дуже личила. Одягли її в пишну білу сукню, обшиту горностаєм і вовчим хутром. Її тендітні плечі вкривав чорний вовняний плащ з вишитим триголовим драконом Таргарієнів. Якби король Роберт тут опинився, то стратив би її на місці за таку заборонену символіку. Дівчина трохи хвилювалася, адже це був день, якого вона так чекала. Бажаючи трохи поквапити події Джон почав церемонію.

 

—  Хто прийшов, щоб постати перед божим ликом?

 

— Дейенеріс з дому Таргарієн, діва чиста, шляхетна, легальна і достатньо доросла, щоб просити у богів благословення. Хто бере її заміж? — промовив Еддард.

 

—  Джон із дому Фоґстарк, юнак шляхетний і доброзичливий, — відповів Джон. — Чи бере Дейенеріс з дому Таргарієн мене за чоловіка?

 

—  Беру, — відповіла Дені з усмішкою.

Після цього Джон і Дені стали перед ликом Чардерева і мовчки поринули у молитву. Після цього Джон зняв її плащ і накинув на неї свій — із чорним вовком в клубах туману. Потім повернувся до неї і поцілував на знак скріплення шлюбу. Всі присутні плескали в долоні.

Та це ще не був кінець церемоніям. З Божого гаю молодята й гості рушили у септу. Септон Чейл прочитав усі молитви, після чого Джон знову почепив на плечі Дейенеріс свій плащ. Далі септон узяв їх руки і пов’язав їх стрічкою для клятв. Коли він це завершив, молодята вимовили в унісон клятву:

 

—   Батько, Мати, Коваль, Діва, Воїн, Стара, Невідомий.

 

—   Я його, а він мій.

 

—   Я її, а вона моя.

 

—    Аж до кінця наших днів.

Потім Джон узяв її обличчя в свої руки і мовив:

 

—  Цим поцілунком я засвідчую свою любов і щирість намірів.

 

—  Цим поцілунком я приймаю твої любов і наміри, — відповіла вона.

І тоді пара знову злилася в цілунку під веселкою, яку септон створив піднятим над ними семигранним кристалом. Усі сприйняли це як добрий знак з боку богів.

Нарешті, коли шлюбна церемонія скінчилася, молоді рушили у Великий Чертог Вінтерфела приймати весільні подарунки. Лорд Еддард подарував Джону чудовий пояс з піхвами для меча, а невістці красиву накидку з білого хутра ведмедя. Леді Кейтлін вручила молодятам гарні каблучки — Джону з алмазами, Дейенеріс з аметистами. Робб та Маргері разом вручили їм два довгих вовняних плащі. Батьки Маргері — кошик із кущем троянд ще у землі, щоб мали чим прикрасити свій сад. Було ще чимало подарунків від присяжних домів Старків. Поки не з’явився дивний чужоземець. Фарбована у синій колір борода виказувала його батьківщину — Вільне місто Тайрос. Поруч із ним стояв юнак, який, схоже, був перекладачем. Ще один слуга ніс велику скриню з кедрового дерева.

Тайросієць швидко заджерготів валірійською. Дені розуміла її, адже мейстер Лювін давав їй уроки її рідної мови. Джон її не розумів, але потім юний перекладач усе усім роз’яснив:

 

—  Дарунок Її Милості принцесі Дейенеріс та мілорду Джону від магістра Вільного міста Пентос Іліріо Мопатиса та найкращі побажання від її брата, короля Візериса ІІІ, законного короля андалів, ройнарів та перших людей.

Зал загудів. Цей чужинець щойно наговорив на те, щоб король Роберт оголосив каральний похід на Північ.

 

— Накажіть і я згодую його язик лютововку юного лорда! — закричав Великий Джон Амбер.

 

— Ніхто не постраждає під дахом мого дому, поки ділить з нами хліб та сіль! — заперечив лорд Старк.

 

— Я приймаю дар магістра Іліріо і переказую йому вдячність, — відповіла Дені валірійською. Тайросієць вдовольнившись відповіддю ляснув пальцями і слуга поставив скриню на кам’яну долівку. А коли зняв кришку, молодята втратили подих.

Дарунком були драконячі яйця. Їх було три. Одне чорне з крапками червоного, друге зелено-мідне і третє біле з золотими цятками. Це був однозначно цінний дарунок. Яйця хоч і скам’яніли, та все ж коштували дорого.

Джон, хоч і був вражений дарунком сирного короля, та боявся найгіршого. Він знав про лорда Варіса усе, що йому розповіли Лицар Квітів та його бабуся. Євнух із Ессоса мав купу «пташечок», які розповідали йому усе про всіх. Дехто кидав чутку, що це перероджений Бринден Ріверз, відомий як Кривавий Ворон з тисячею й одним оком. А виступ цього гостя… це була провокація. І король-вигнанець, і Роберт мабуть бажали лояльності нового дому. Прийняття цього дару означало підрив довіри до Старків. Неприйняття — неповагу до Мопатиса. І Дейенеріс раптом виказала, що весь час вчила мову своєї батьківщини. У вірності Амберів, Карстарків, Горнвудів, Гловерів, Мандерлі, Толгартів та Мормонтів ніхто не сумнівався. Але інші… Болтони були давніми суперниками Старків. Дастіни й Ризвели були ближчими до Річкових Земель і полюбляли міняти лояльність. Особливо всі знали крутий норов леді Барбрі Дастін, котра колись хотіла спокусити лорда Брандона, та його заручили з Кейтлін Таллі. Пізніше вона втратила на Тризубці чоловіка і тепер лише підштовхує сина порушити присягу Старкам.

Врешті тайросієць відкланявся і зайняв дальній куток. На ньому подарунки закінчилися і усі перейшли до бенкетного залу. Та перед тим наречена трохи переодяглася — у гарну сукню кольору пелюсток зимових троянд, ліф якої обшили теплим хутром і додали флісову підкладку. Сукня мала невелике декольте, яке хоч і не відкривало спокусливих грудей нареченої, але усім демонструвало кольє з великим сапфіром у формі серця. Джон сам замовив його у ювелірів, коли під час огляду давно розбитого на його нових землях корабля знайшов цей камінь на гарному золотому браслеті, що явно ішов кудись на продаж. Огранили його в такій формі саме на прохання Джона, хоч це й коштувало з двадцять золотих драконів.

Бенкет був чудовим, та явно усе найцікавіше приберегли для головної події — весілля Робба й Маргері. Остання сіла праворуч від Дейенеріс як її дружка, а Робб був свідком з боку Джона, тому й сів від нього ліворуч. Час від часу менестрелі співали гарних пісень про хоробрих лицарів та прекрасних дам. Лорд Старк попередив усіх співців, що якщо хоч хтось із них тільки бренькне перші акорди «Рейнів з Кастамера», обере що залишити — язик чи пальці. Джон вважав це надто жорстоким, але батько ще раз повторив йому, хто такий Тайвін Ланністер і що означає ця пісня.

Коли вже доїдали треті страви, перед очі лордів та молодят вийшов бард непримітної зовнішності. Був він середнього зросту, в темному волоссі вже кинулась сивина, а його лютня явно переживала не найкращі часи — деревина дек зберегла сліди набухання. Струни ж на ній були на диво справні, як і пальці барда, що представився Абелем із Курганного Поля. Ніхто про нього не чув, та він пояснив, що вже з десяти років мандрує Сімома Королівствами і збирає усі відомі народні пісні. І коли лорд Старк дав дозвіл грати, з лютні полилась гарна, але трохи сумна музика.

Першою піснею була «Дорнійська дружина». Джон чув її безліч разів, і не вважав пісню про ревнивого дорнійця і його невірну дружину доречною на своєму весіллі. Після неї була пісня про Зимову Троянду Вінтерфела — історія про те, як Король за Стіною Беїл Бард спокусив доньку Короля Півночі та сумну долю їх сина. Потім ще одна про Флоріана і Джонкіл і на завершення дуже сумна — «Останній велетень». Остання пісня дуже зворушила всіх присутніх. Леді Кейтлін та Алері сумно плакали в хустинки, а піднесений настрій Дейенеріс та Маргері ніби й випарувався за мить. Зібравши свої нерви в кулак Джон запитав у барда:

 

—  Скажи мені, Абелю, звідки ти знаєш пісні дикунів?

 

— Якось я перетнув Стіну без відома Нічної Варти. — Винувато усміхнувся той. — Переліз її біля Західної Варти на мосту і відвідав кілька тамтешніх поселень. Люди, що живуть там, бідують. Я бачив рогоногих, що і влітку і взимку ходять босоніж і шкіра на їх стопах мов бичачий ріг. Я зустрічав ватажків, що живуть з ловлі моржів та клани, які роблять підношення немовлятами богам зими. Якщо Старки і справді кров перших людей, то їх доля їм має бути небайдужою.

 

— Я напишу лорду-командиру Мормонту, щоб відіслав туди парламентерів. Час уже північанам з обох боків Стіни припинити чвари і грабіж. Та й зима близько. — відповів лорд Еддард.

— Упевнений, Старі Боги вам усміхнуться. З вашого дозволу, м’лорде, я розкланююся.

— Почекай, — спинив його Джон. — Візьми тридцять драконів. Ти чудово виступив. І приходь колись на Туманний Острів. Я хочу, щоб мої діти почули пісні народу з північного боку Стіни.

— Це щедро з вашого боку, юний лорде. Хай бережуть вас і вашу прекрасну леді боги. — Бард поклонився і вийшов з бенкетної зали.

Після співів почались танці. Джон та Дені першими закружляли посеред залу, запрошуючи всіх інших. І незабаром усі підхопили це за молодими. Першими пішли Робб і Маргері. За ними лорд Тірел з леді Старк та лорд Старк з леді Тірел. Теон запросив на танець Джейн Пул, а червона мов варений рак Санса дріботіла із сером Лорасом. Навіть Королева Шипів прийняла запрошення Морза Амбера попри його страшне вставне око з обсидіану й лютий вираз обличчя. Коли перший танець скінчився, Теон пожартував про те, що сьогодні вороняче м’ясо полили трояндовою водою, щоб не так смерділо, на що Робб та Джон зареготали. Усі знали як дядько Великого Джона заробив це прізвисько. Далі усі обмінювалися партнерами. Джон зловив Арію й попри її постійне наступання йому на ноги насолодився танцем сповна. Маргері виявилась значно вправнішою за його маленьку сестру, та бачачи Дені з Лицарем Квітів Джон вперше відчув укол ревнощів. Еліс Карстарк нагадала йому, як вони танцювали чотири роки тому на іменинах Робба, на що Джон відчув, як до нього прилинули приємні спогади. Нарешті після танців подали весільний пиріг з голубами, яким молодята з радістю почастували один одного, а те, що залишилося після частування гостей, віддали в сирітський притулок Зимового Містечка. Після цього пролунало ще кілька тостів від лордів Мандерлі, Амбера та Флінта, у яких чулися щирі бажання щасливого подружнього життя і багато гарних дітей.

Близько півночі трохи захмелілий Теон раптом вискочив на лаву і закричав на весь чертог:

— Гей, друзі! Наш нувориш уже позіхає та й леді голову хилить. Може час покласти молодих у ліжко?!

— В ЛІЖКО! В ЛІЖКО! — підхопила юрба п’яних лордів та лицарів.

Джон застогнав. Він хотів уникнути цих принизливих проводів у спальню. Жінки під час ліжкової церемонії тільки хихотіли і радили молодому бути чесним зі своєю леді-дружиною. А от чоловіки, набиті пивом, вином і м’ясом, поводились не краще за дикунів з-за Стіни. Вони підхоплювали молоду на руки, роздягали її, безсоромно мацали де не варто і все гиготіли. Джон уже бачив подібне під час весілля Джорі і йому було дуже шкода бідолашну Бет. Він клявся, що не допустить чогось подібного на своєму весіллі. І тепер ця клятва під загрозою.

— А може краще спитаємо лорда Джона чи він бажає цього? — раптом заговорив батько. І Джон у той момент кинув на нього повний вдячності погляд.

— Теон має рацію — ми з Дейенеріс майже сонні. Та нам не потрібен аж такий королівський почет. Ми порадилися і вирішили, що нас до спальні супроводять мій лорд-батько з дружиною та мій брат з леді Маргері. І попрошу не корчити такі квасні пики. За це шляхетний лорд Тірел викотить для вас іще діжку арборського золотого як завдаток перед весіллям своєї доньки з моїм братом. Усім хорошого бенкету.

Усі чоловіки захоплено заволали, адже Джон навмисно просив подавати тільки дорнійське червоне і літнє з Волантиса. Лорд Старк просто не міг натішитись тому, як його син знає людей і їх слабкості.

____________________________________________________________________

Нарешті шлях до спальні молодят зупинився біля заповітних дверей. І Джон і Дейенеріс знали, що роблять у шлюбну ніч, а Джон стримував наречену від злягання перед весіллям як протягом усього місяця до весілля, так і довгі два роки заручин. Обоє трохи хвилювалися, адже були незаймані і отримували знання про заняття коханням від різних людей і в різних баченнях.

— Ну, діти, залишаю вас на самих себе. — Усміхнувся Нед. — Джоне, сподіваюся ти знаєш, що робити. Дені мені як донька, тож навіть не думай її розчаровувати. Інакше відправлю на Стіну.

— Справді? — насупилась Дейенеріс.

— Та жартую. Не скажу, що наша з Кет перша ніч була чудовою, та сподіваюся, що ви не повторите наших помилок. Ви на відміну від нас закохані один в одного.

— А завтра розкажеш мені як догодити Маргері в нашу шлюбну ніч, — підколов його Робб.

— Обов’язково, брате. Усе, повертайтесь на бенкет. Секс це справа приватна, і коли хтось підглядає коханцям, дуже незручно.

— Уже йдемо. Гарної ночі.

Джон з Дейенеріс увійшли в спальню. Ліжко було розкішним. Наче в ньому мали лежати король з королевою. Та на таку розкіш скаржитись було гріхом. Тим паче його кохана принцеса. А принцеси варті всього королівського.

— Ну ось ми тут, — видихнув Джон. — Якщо тобі страшно, тільки скажи.

— А чому я маю боятися свого чоловіка?

— Ну… батько розповідав, що перший раз у дівчат трохи болісний і може йти кров…

— Ой, замовкни. У вершниць немає цноти, тому боляче, гадаю, не буде. Просто розслабся і роби те, що буде приємним.

— А як мені знати, що тобі приємно.

— На слух орієнтуйся. А зараз просто поцілуй мене.

Джон покірно підкорився проханню коханої. Спочатку несміливо, ніби просячи дозволу, та потім відчувши, як її губи захоплюють його у відповідь, юнак поглибив поцілунок, зробив його більш вимогливим, можна сказати власницьким, пожадливим. Їх язики сплелися у дивному танці. Дені важко дихала, а її руки потяглись до застібок на його дублеті. Джон у відповідь відпустив її губи і припав губами до її шиї. Красуня застогнала, і швидко скинула з нього дублет. За ним пішла сорочка, відкривши їй огляд на міцний м’язистий торс Джона. Той лукаво усміхнувся і попросив її розвернутися. Коли вона підкорилась, Джон взявся розв’язувати шнурівки ліфа її сукні. Шовк з шелестом опустився їй до ніг, і Дейенеріс залишилася тільки в спідній сорочці та білих вовняних панчохах. Це так збудило Джона, що він міцно підхопив її під сідниці й повалив на ліжко. Його губи опинилися на її стегнах, від чого вона тихо охнула, а Джон оголив її ніжки і покривав поцілунками кожен оголений дюйм. Далі розмістився своїм обличчям між її ніг і припав ротом до її ще незайманого лона.

Спершу він легенько цілував її складки, відчуваючи смак її збудження. Коли вона розставила ноги ширше, Сноу пустив в хід свій язик. Він пестив щілину по всій її довжині, а вона стогнала від задоволення і притискала його до себе щільніше. Джон дістався до її клітора і взяв його в рот. Від цього Дейенеріс застогнала ще сильніше. Він продовжив пестити її там ще сильніше, підключаючи до роботи пальці. Дівчина тільки охала і звивалась. Її руки блукали по його спині, вимальовуючи там дивні візерунки. Джон розумів, що вона вже близько до фіналу, тому відірвав губи від її лона і натомість затис її клітор між великим і вказівним пальцями. Дейенеріс знову скрикнула і Джон відчув, як її піхва стиснулась і з неї линуло ще більше соків. Відчувши свій перший оргазм білявка важко задихала і відкинулась на простирадлах.

— Джон. Зроби мене своєю. Будь ласка.

— Моя леді хоче цього?

— Понад усе. Трахни мене, прошу.

— Ти хочеш цього?

— Бляха, ти у вуха довбешся? Я чекала цього довбаних два роки.

— Почекай ще хвилину.

Дейенеріс знайшла в собі сили і підвелася з простирадл. Вона схопила його за руки і повалила на ліжко. Потім схопила свою панчоху, зв’язала нею руки Джона, а його сорочкою прив’язала до узголів’я ліжка. Потім осідлала його і припала до нього у вимогливому поцілунку. Розірвавши їх губи вона ніжно прошепотіла йому на вушко:

— Ти розбудив дракона.

Випроставшись вона схопила поділ своєї нижньої сорочки і зняла її через голову. Джон уперше побачив її в чому мати породила і нервово заковтнув слину. Її груди були ідеальними, а шкіра на них ще білішою, ніж на обличчі. Її рожеві соски напружено стирчали, показуючи як Таргарієн збуджена. Нарешті вона стягла з нього штани, вивільнивши його збуджений член. Побачивши, чим обдарували боги її коханого, Дейенеріс облизнулася і сама спрямувала його в себе. Не чекаючи згоди чоловіка, дівчина одразу опустилась своїм лоном на всю його довжину. Обоє в цей момент застогнали.

Звикнувши до розмірів Джона, Дейенеріс почала рухатись верхи на ньому. Кімнату наповнили стогони обох молодих людей і вологе чавкання. Джон все-таки знайшов сили зірвати «окови» на своїх руках і під її здивований стогін поклав їй руки на талію. Дені віддала йому керування темпом, і тепер він почав здійснювати швидкі і часті фрикції. Дівчина застогнала ще голосніше, а Джон знову її поцілував в губи. З кожним його рухом Дені відчувала, як в її животі розгорається іскра. Вона заплющила очі і відчула, як задоволення розливається по тілу від сосків до кінчиків пальців на руках і ногах. Джон припав губами до її грудей і прискорив рухи всередині дружини. І ось його член запульсував і він відчув, як вистрілює в лоно Дейенеріс своєю спермою. Кінчивши він завмер, даючи їй відчути, як його кохання заповнює її утробу.

Вийнявши, Джон ніжно поцілував кохану в лоб і перекотився з неї на бік. Дені пригорнулась до нього і лягла головою на його груди. Джон обійняв її однією рукою, відчуваючи, яке шовковисте її волосся на дотик. Він би все віддав тільки б кожна ніч закінчувалась так.

 

—  Те, що ти зробив… ротом… Хтось тобі це порадив? — спитала Дені віддихавшись.

 

—   Ні. Я сам додумався.

 

—   Гарне рішення. Твій рот мабуть не створений для бойових команд.

 

—   А для чого?

 

— Для моїх губ, мого тіла і особливо… — вона спокусливо зашепотіла. — Для моєї піхви.

 

—  Ах ти пустунка. Хочеш ще?

 

—  Зранку. І ще… коли говоритимеш про це з Роббом… не кажи йому про чоловічий рот і як його можна застосовувати. Хочу бути єдиною, хто відчував щось подібне.

 

—  То ти в нас жадібна?

 

—   Дракон ні з ким нічим не ділиться.

 

—   Але тепер ти вовчиця.

 

—   У якій прокидається дракон.

 

—   Отже тобі сподобалось?

 

—   А я б так стогнала якби ні? Ти чудовий у ліжку, Джоне. Кохаю тебе.

 

—   І я тебе. Добраніч.

 

—   І тобі, добраніч…

__________________________________________________________________

Браавос, район Чорно-Білого Дому та храму Р’Глора

Буття перекупного меча таке ж мінливе як і його лояльність. Вечірній Меч повертався до будинку, що належав Червоним жерцям і жрицям. Останніх тут було значно більше, ніж чоловіків. І всі вони були дуже дивними. Вогонь для них був усім — від батька до порадника. Кожного дня вони молили Володаря Світла вберегти їх від Великого Чужого, лихого бога зими і темряви. Їхня найбільш повторювана фраза «Ніч темна і повна жахів» настільки приїлась у голову, що найманець сам на прощання з замовником її повторював. На гроші, які він заробляв на службі гвардійцем, можна було облаштуватись у якомусь заїзді в місті. Та він бажав лишатися в тіні, ніж на виду.

Під храмом була таємна криївка, де він ховав гроші та свою головну цінність. Лати, оздоблені триголовим драконом Таргарієнів та облямовані падучими зорями. Його повсякденний плащ уже давно втратив свою білизну. Він був покритий плямами вина, бруду, крові, землі, трави і навіть тухлої риби. А колись це було тим, що робило його самим собою.

Лицарем Королівської гвардії Ейриса ІІ.

Коли Рейгар впав на Тризубці, а його колишній зброєносець Джеймі Ланністер вбив короля, Ертур втратив усе. Його останнім завданням було захищати дружину Срібного принца, та її смерть при пологах звільнила його й від цього обов’язку. Що йому тепер робити? Семеро бісів того не знали. От і став він мисливцем на удачу. У Вільних містах перекупні мечі мали чималий попит на свої послуги. Та він ніколи не вбивав когось, кого міщани вважали хорошою людиною. Мав принципи.

За шістнадцять років він не зрадив жодній обітниці Білих Плащів. За все його життя у червоному храмі більше десятка жриць намагалися спокусити його. Та він не дав жодній з цих піроманок стати між ним і клятвами. Хоч він і не служить Узурпатору, та одного дня служитиме законному королю. Принаймні він сподівається на це.

Дорогою якась дитина перечепилась через камінь і випадково вхопилась за його чобіт. Коли вона відбігла, Ертур перевірив простір між халявою і ногою. І там знайшовся сувій. Лицар-вигнанець швидко прочитав шифровану записку і сполотнів.

Той, на чиїй совісті смерть принцеси, її дітей та короля вирішив втрутитися у справи Півночі. Деталей не уточнив. Схоже, час привідкрити обличчя.

У будь-якому випадку він має ще більше ніж два місяці, щоб відправитись на Туманний Острів. Та спершу треба попередити Тихого Вовка і його оточення. І чим швидше тим краще…

Примітки до даного розділу

не минуло й п’ять розділів а у нас уже таргцест))), Тайвін Ланністер як завжди злий інтриган. Ренлі не гад, він просто підлиза, як зірка Василь у продюсєра Валєнтіна.

    Ставлення автора до критики: Позитивне