Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Дещо страшне відбувається на Пайку, останні новини долітають до Вінтерфелу, а Стенніс Баратеон та сер Девос починають готувати плацдарм для реставрації.

Повний текст

XXX

 

 

Пайк

 

— Повтори, що?! — Бейлон Ґрейджой здавалося зараз вибухне від люті.

— На жаль, повідомлення із столиці саме так і каже, — відповів Родрік Гарло. — Мої любі небожі Теон і Яра не пережили той напад на Туманний острів. Мертве не вмирає, мій лорде.

— Мертве не вмирає! — повторили присутні в палаті Віктаріон Ґрейджой, Даґмер Щербатий, Ейрон Мокрочубий та інші капітани, що жили на Пайку.

 

Віктаріон із сумом опустив голову. Яра була чудовою морячкою і вродженим лідером. Теон… його наймолодший племінник не був йому таким близьким, як його старші брати чи сестра, та якщо вірити розповідям Книгогриза, Старк зробив його лордом-капітаном флоту Туманного острова. Нещодавно він вигнав із Крокуючих Каменів банду піратів. А ще одружився, і не аби з ким, а з донькою Червоного Змія, майже такою ж запальною як і Яра. Якби Бейлон не був таким схибленим на поверненні до Старого Шляху, можливо його син був би таким самим хорошим моряком як батько чи він, його дядько.

 

— Чи не означає це те, про що я подумав? Невже у нас нарешті розв’язані руки для нападів на Зелені землі? — гидко усміхнувся Щербатий.

— Якщо це так, то це можливість нарешті повернути собі те, що у нас відібрали дракони, а потім Роберт Баратеон, — відповів Книгогриз. — Та спершу нам треба скликати віче. Усі острови мають знати, що трапилося із нашими спадкоємцями, а також чого варті гарантії тих, хто зве себе королями Вестеросу.

— Нехай допоможе нам Втонулий Бог, — пробубонів Мокрочубий. — Брате, це час знову вдягти корону островів. Завтра ж рушаємо на Старий Вік, де на руїнах палацу Сірого Короля оголосимо кровну помсту Старкам та всім іншим лордам Зелених земель.

— Не Старки вбили Яру і Теона! — гаркнув Бейлон. — Я нюхом чую підступ левів. Сотні років пірати у Вузькому морі лише атакували торгові кораблі, і тут на тобі — розграбували суверенні території одного з королівств. Відчуваю, що командував ними зовсім не якийсь грабіжник. Ейроне, що тобі сказало море про нашого іншого брата?

— Тиждень тому я слухав волю Втонулого Бога і почув застереження. Безбожник і родовбивця з нашого роду повернеться, і матиме за спиною могутню протекцію наших ворогів і самого Штормового Бога. Благаю тебе, брате, не ходи сьогодні мостами. Я звідси чую, як на морі бушує шторм. Ти і без того втратив спадкоємців, і якщо сам загинеш, острови зануряться в хаос.

— Я вже немолодий, брате, та на слизькому мосту втримаюсь. Усе життя переходив між скелями в шторм, і зараз перейду, — відповів Бейлон. — І чи не звинувачуєш ти Юрона в смерті Теона і Яри?

— Лише Втонулий Бог може судити Вороняче Око. Я лише переказую Його волю, — відповів жрець. — І Втонулий Бог не хоче твоєї смерті, брате. Та й щодо долі племінників наших його вердикт не остаточний.

— Я до речі не згадав ще дещо, стосовно Теона і Яри, — приднався Гарло. — Незадовго до нападу Воронячого Ока на землі байстрюка Старка Теон одружився. Дружина його скоріше за все вижила, і є висока ймовірність, що у тебе буде онук, мій шваґре. А це вже означає, що якщо Теон загинув, спадкоємцем стає його ненароджена дитина…

— «Можливо», «ймовірно», «скоріше за все» — усе це вітром по воді писано, Родріку! Мені потрібна точна інформація про моїх дітей! — спалахнув Бейлон. — Якщо твої листи не дають мені певності в майбутньому островів, то засунь їх собі якомога глибше в сраку! На цьому розмову закінчено! Я до своїх покоїв! Завтра поговоримо детальніше.

 

Бейлон вийшов із нарадчої зали і рушив крізь шторм на сусідній острівець, де розміщувалась його спальня. В його думках вирувала така сама буря, як і на вулиці. Мости небезпечно розгойдувались від сильного вітру, та лорд-жнець Пайку не боявся цього. З чотирнадцяти років він лазив цими мостами у бурю й шторм, та сьогоднішній був якимось іншим. Таким, що навіював тривогу, невпевненість, і що найгірше — страх.

 

Спалахнула блискавка. Потім загуркотів грім, ніби сотні ковальських молотів вдарли по сотнях ковадл одночасно. Вітер завивав у розщелинах та тріщинах мурів немов зграя голодних вовків взимку. Кажуть, що у такий шторм його брат Ейрон і став теперішнім Мокрочубим. Не доведи Втонулий Боже, щоб і він сам повторив долю брата. Стати фанатиком-святошею — останнє, чого Бейлон Ґрейджой хотів у своєму житті.

 

Коли міст більш-менш стабілізувався, Бейлон ступив на нього. Слизькі дошки серйозно вповільнювали його ходу, адже весь час він мусив думати, як би не послизнутись і не загриміти в море. Ще раз спалахнула блискавка. І втретє, при чому Бейлону здалося, що на протилежному боці мосту хтось чекав його. Прискоривши кроки, лорд Пайку наблизився до таємничої постаті. А потім закляк…

 

— Бачу, тобі вистачило зухвальства з’явитися тут через десять років, брате! — прохрипів у темряву Бейлон.

— Завдяки своїм зухвальству й майстерності я став Капітаном Сімох морів. А чого добився ти, брате?!

— Теон і Яра! Це ти напав на них?! — проігнорував відповідь брата Бейлон.

— Ах, маленький Теон і Яра-Прищава. Хай Втонулий Бог прийме їх у своїх залах! Мертве не вмирає. Воно повстає сильнішим. Так, це я зробив. Я знищив общипану ящірку та її байстрюка-чоловіка, і разом з ними твоїх дітей. Вони, як і ти, мені заважали!

— Ти заплатиш за це! — Бейлон вихопив меча. — Хоч тут і темно як у їжака в гузні, та я відплачу тобі за своїх дітей!

— То спробуй. — Юрон Вороняче Око усміхнувся і вихопив меча у відповідь. — Та спершу дай відповідь на питання: чи може залізороджений в змиг ока відростити крила?

— Що ти маєш на увазі? — здивувався Бейлон.

— Ось це. — І перш ніж Бейлон зрозумів, що сталося, Юрон рубонув мечем по мотузках, на яких тримався міст.

 

Спершу Бейлон почув, як сталь встромляється у дерево. А потім спалахнула блискавка, загуркотів грім, а у вухах зашумів вітер. Так Жнець Пайку зрозумів, що падає сторчма головою в прірву між двома скелями, на яких стояв його замок.

 

«Ти мав рацію, Ейроне», — промайнуло в його голові.

 

А далі він більше нічого не бачив і не чув…

 

___

 

Вінтерфел

 

Коли караван із лордом Старком тільки з’явився на обрії, Робб із дружиною та кількома гвардійцями вийшов у головний двір замку, очікуючи відповідей на питання, які в нього виникли після дивного листа. Майже тиждень тому із Королівської Гавані прилетів ворон із коротким посланням: «Не скликати зграю, плани змінилися, детальніше поговоримо коли повернусь». Уже двома днями пізніше до Вінтерфелу дійшли чутки про напад на Туманний острів. Замок згорів до тла, більшість загинули. Доля лорда і леді залишилась невідомою. У ту мить Робб лютував. Він миттю склав докупи два і два і зрозумів, що це каверзи Тайвіна Ланністера. Не може група піратів просто так взяти і спалити укріплений замок. Хтось (і він знав, хто) щедро їх проспонсорував. Батькове повернення мало дати відповіді на всі питання, що вже тиждень мучили його.

 

Швидко обмінявшись вітаннями і обіймами, родина Старків рушила у солярій лорда. На півдорозі їх уже чекав вірний мейстер Лювін, як завжди готовий дати мудру пораду тим, хто її потребує. А Робб потребував цього як ніколи. Його зсередини з’їдала туга за братом і сестрою. Адже Арія залишилась із ними, а отже і з нею могло статися щось лихе. І якби щось таке сталося насправді, Робб згодував би Сірому Вітру того, хто нашкодив їй, і всі існуючі в цьому світі боги не зупинили б його.

 

— Що з Джоном? Я впевнений, що сер Ертур повідомив тебе, батьку, — нетерпляче спитав Робб, тільки усі четверо дісталися пункту призначення.

— Із ним усе гаразд, сину. Мейстер Волкан зрадив їх, і ледь не видав Юрону Ґрейджою. На щастя, Ертур Дейн залишився Ертуром Дейном, і твій брат вижив.

— А Дені? А Арія? Що з ними? — жалібно спитала Маргері.

— Теж усе в порядку. На Арії ні подряпини, а от Дейенеріс… навіть не знаю як це сказати, щоб не звучало як фантастика.

— Кажи прямо, батьку, — насупився Робб.

— Дейенеріс та Валарр пережили пожежу. Вони залишились у палаючому крилі, і вийшли неушкодженими. І крім того… ви ж усі бачили червону комету?

— А хто її не бачив? Вона світила вночі яскравіше, ніж місяць, — відповів Робб, і це була цілковита правда. Дивне явище загнало в ступор усіх. Більшість говорили, що це лихий знак, що провіщає війну. Робб запитав мейстера Лювіна що це, і старий відповів, що сам не розуміє як таке сталося. Невже його батько має пояснення цього?

— Сер Ертур написав мені, що Дейенеріс змогла вилупити драконів з яєць, що у них були. Архімейстер Марвін розповів їм як це робиться, і в ніч нападу Дені зробила це. Причина — Джиккі сказала їй, що Джон загинув, і вона впала у відчай, через що вирішила прийняти гідну смерть від вогню, щоб не дістатися ворогам. А потім виявилося, що Джон живий, та все одно у нас є шестеро новонароджених драконів. Саме тому у небі з’явилась ця комета.

 

Робб і Маргері зблідли від почутого. Авжеж, не щодня почуєш таке — люди не згоріли у вогні, дракони повернулися. Що далі — Стіна впаде?

 

— І де вони зараз? — запитав тремтячим голосом Робб.

— Пливуть у Волантис до Червоного Храму. Скоріше за все, Джон уже дізнався, хто він насправді, і це крає мені серце, як і той факт, що уже півтора року як я втратив твою матір, Робб. Я не знаю, як він це дізнається, і як відреагує на це, та ми повинні зробити все, щоб він пробачив мені, тобі, твоїй матері та всім іншим, хто обманював його роками.

 

— Він пробачить і вам, батьку, і тобі, Робб. Я знаю його недовго, та в одному я впевнена: Джон — найдобріший із усіх чоловіків, яких я знаю, — відповіла Маргері. — До того ж із ним будуть сер Ертур і Дені, тож гадаю дурниць він не наробить. Усе буде гаразд, я впевнена в цьому.

— Всі інші наші союзники знають про це? — поцікавився Робб. — Лорд Тірел, лорд Ройс, дядько Едмур, принц Доран. Їх повідомили?

— Із твоїм дядьком та лордом Ройсом я бачився дорогою додому. Лорду Тірелу послали гінця з шифрованим повідомленням, а принц Доран підтримує контакти з лордом Дейном. Упевнений, що найближчим часом не відбудеться нічого радикального.

— А якщо відбудеться?

— Діятимемо так, як диктуватимуть обставини, що складуться. Можливо нам доведеться певною мірою співпрацювати з Ланністерами, щоб відвести підозри. Поки Джон не повідомить про повернення — жодних різких рухів, випадів чи будь-яких інших дій. Зрозумів мене, сину?

— Як завжди, батьку.

 

Ненадовго усі замовкли.

 

А потім у вікно солярію влетів великий птах із забарвленим у багряно-червоний колір пір’ям. До його спини був прив’язаний сувій, запечатаний восковою печаткою із новим, але зрозумілим гербом: триголовим драконом Таргарієнів та лютововком Старків. Це було послання від Джона. Схоже, Ертур дозволив йому скористатися таємним засобом зв’язку дому Дейн. Тремтячою рукою Еддард зняв зі спини листа і зламав печатку. Деякий час його обличчя зберігало порожній вираз, а потім він сумно усміхнувся, і подав листа синові. Без жодних пояснень Робб взяв його, і вперше в житті відчув сумніви щодо брата.

 

Батьку,

 

Якщо ти читаєш цього листа, це означає, що Багрець виконав свою роботу і його не перехопили. Я не казатиму, що розчарований у тобі, бо думаю ти сам розумієш як це, коли все життя тебе обманювали і використовували «для вищої мети». Та я не можу звинувачувати тебе в тому, що ти хотів захистити сина своєї сестри від жорстокості огидного найкращого друга. Ти пожертвував своєю честю заради справедливості, і це заслуговує найвищої похвали. Я пробачаю тобі те, що ти обманював мене, та якби не це, і я, і Дені були б мертвими. Поговоримо на цю тему пізніше, коли я повернуся з армією і драконами як законний правитель Вестеросу.

 

Тепер щодо нашого з Дені повернення. Це станеться не за місяць, і не за півроку. Ми відпливаємо в Бухту Работорговців, щоб об’єднатися з Візерисом. Так, батьку, король-жебрак живий, а його вбивство було сфабрикованим нашим давнім знайомим Джорою Мормонтом. Спитаєш, звідки я це знаю — Рейгар розповів. Я бачив і його, і свою матір у віщому сні, що на мене наслала Кінвара, Архіжриця Р’Глора. І крім мого походження я дізнався ще дещо. Білі блукачі реальні. Вони тисячі років тероризували дикунів, і тепер змушують їх атакувати Стіну. Не воюй проти них, батьку. Ти Вартовий Півночі, і це робить тебе відповідальним за Вільний Народ. Дозволь їм перетнути Стіну та врешті-решт помири Варту з Королем за Стіною. Вони не вороги, а союзники у майбутній війні живих і мертвих. Вважай це моїм першим королівським наказом, лорде Еддарде Старк, Вартовий Півночі та Майстре над законами у моїй Малій Раді.

 

Перекажи вітання Роббу і скажи йому, що він завжди буде мені братом, так само, як і Теону. Наш вовкокракен живий, і скоро стане батьком. І ти також матимеш ще одного онука, точніше онучку. Моя мати була точною в своєму вердикті. Я також дуже щасливий, що матиму свою маленьку непосидючу суміш Арії та Дені. Арія усіх обіймає, Валарр хоче, щоб дідо також «погвадив дваконів».

 

З найкращими побажаннями,

Твій син і небіж король Джон із домів Старк і Таргарієн, Перший Свого Імені, Король Андалів, Ройнарів та Перших Людей, Володар Сімох Королівств та Захисник Держави.

 

Post Scriptum. У Волантисі я зустрів декого, хто хотів би знову зробити те, що ви зробили у Гаренголі. Я сказав, що не заважатиму, та не певен, що лорд Старк знову буде таким молодим і шаленим, як двадцять років тому.

 

Дочитавши, Робб заціпенів і передав листа дружині. Маргері прийняла його зміст спокійно, після чого обійняла Робба і прошепотіла тільки два слова:

 

— Вони живі… вони живі… я думала… я боялася.

— Усе гаразд, мила. Мій брат міцний горішок, а Дені з Арією та всіма іншими теж. Але ця ситуація з дикунами… ми може й приймемо їх як своїх, та навряд чи вони житимуть за нашими законами.

— Захочуть врятуватися — житимуть, — відрізав Еддард. — Бенджен нещодавно прислав листа, що Манс Рейдер стоїть під Стіною, і бажає бачити Вартового Півночі. І Вартовий Півночі з’явиться. Можливо він не буде нашим васалом, та принаймні буде союзником.

— І ми забудемо, скільки людей з Ведмежого острова і Дару постраждали від набігів дикунів? — пробурчав Робб.

— До твого відома, у мені та тобі тече кров Короля за Стіною Беїла Барда. До того як предок лорда Болтона здер шкіру з Брандона-байстрюка, його дружина народила сина, і також назвала Брандоном за давньою традицією Старків. Він був прадідом твого діда Рікарда, а отже і твоїм предком. Дикуни такі ж нащадки Перших Людей, як і ми. Їм просто не пощастило з тим, що доводиться жити на північ від Стіни. Я вирушаю завтра, і не знаю, коли повернусь.

— Я піду з тобою, батьку, — відповів Робб. — Я твій син, і повинен допомагати тобі.

— Ні, Робб. Ти потрібен Маргері та Лео з Джоанною. Залишаю тебе Старком у Вінтерфелі — Рікон ще замалий для цього. Це моє остаточне рішення.

 

Робб підняв руки, демонструючи відсутність контраргументів. Та потім згадав постскриптум листа, де йшлося про когось, хто хотів би повторити одну ніч у Гаренголі. Це вгнало його в ступор. Джон не байстрюк його батька, та як казав мейстер Лювін, ніщо не виникає з нічого. Це потребує серйозної розмови з батьком.

 

— Батьку, а про кого йшлося у постскриптумі листа? — грайливо спитав Робб.

 

Почувши це питання Еддард густо почервонів.

 

— Це довга, і ще більше, ніж Джонове походження, заплутана історія про одну південну леді та північного лорда, що зараз із тобою розмовляє, — відповів Еддард із винуватим виразом обличчя.

— То старі плітки про тебе й сестру Ертура Дейна не такі вже й плітки, якщо усі вважали її матір’ю Джона?

— Її звали Ліарра, і вона не дочекалась свого батька, який навіть не підозрював про її народження. Так, у мене була позашлюбна дитина, Робб, та я зачав її ще до того, як мене одружили з твоєю матір’ю, — з сумом відповів Нед. — Ешара Дейн жива, і зараз приєдналась до Джона й Дені. А лист від Джона дає мені певність, що вона досі пам’ятає мене, і можливо пробачила мені те, що сталося після нашого розставання.

— Моя бабуся ніколи не вірила в цю історію з самогубством леді Ешари, — приєдналась до розмови Маргері. — Вона завжди казала, що дорнійки занадто горді, щоб кидатися з вежі через нерозділені почуття. Хотіла б і я бути настільки розумною і проникливою.

— Не все в житті дається легко, доню. Не все, — відповів лорд Старк. — А зараз дозвольте вашому старому батькові відпочити з дороги.

 

Обоє молодших Старків кивнули головами на знак згоди і вийшли з кімнати. Робб взяв дружину за руку і вивів її на один з балконів, звідки відкривався краєвид Вовчого лісу. Маргері тут уже майже три роки, і ці місця стали для неї майже такими ж рідними, як сади Гайґардену над широким плесом ріки Мандер. Північ з прибуттям нової Леді переживала бабине літо, попри звістку із Цитаделі про кінець найдовшого за тисячу років літа. Це була магія. Чиста магія витоків дому Старк, як плутано пояснив йому батько після весілля Оберіна Мартелла.

 

— Знаєш, Джон згадував, що в нас буде племінниця. — Маргері глянула в очі чоловіка.

— Я дуже радий за нього. Вони пережили таке, що нам з тобою в кошмарах не снилося, та все ж змогли знайти промінець щастя в цій темряві смутку, — відповів Робб.

— Ти що, у поети зібрався? — лукаво усміхнулась Мардж.

— Ти зробила мене клятим поетом, кохана. Щоразу, коли я бачу тебе, мені хочеться співати про те, як я люблю тебе, Маргері Старк, Осіння Трояндо Вінтерфелу.

— А я люблю тебе ще більше, мій Вовче, — прошепотіла вона, цілуючи його в губи. — І скоро в цьому замку стане ще більше любові.

— Що ти маєш на увазі?

— У нашого Лео буде братик або сестричка. Мейстер Лювін сказав, що термін короткий — ледве тиждень.

— Я обожнюю тебе. — З блакитних очей Робба потекли сльози щастя. — Ходи, обійму. Якщо боги існують, то вони страшенно люблять мене, звівши мене з тобою…

 

___

 

Драґонстоун

 

Вечірнє небо освітлювало Залу Розписаного Столу багряним, якщо не кривавим світлом. Разом із чорними стінами, це місце нагадувало, хто збудував цей замок, і кому він належав століттями. Червоні та чорні кольори Королів-Драконів, чиїм нащадком теперішній лорд Драґонстоуну та Верховний лорд Вузького моря залишався дотепер, попри всі заяви брата про те, що Залізний Трон став належати йому тільки тому, що він взяв свій молот і відбив його у клятих божевільних драконів. Усе своє правління Роберт заплющував очі на те, що його дід Ормунд одружився з донькою Ейгона V Рейеллою, і принаймні на чверть і Роберт, і він, Стенніс, і Ренлі були Таргарієнами, що й робило Баратеонів найближчими до Залізного Трону. Та ніхто при здоровому глузді не говорив цей факт, хіба що хотів дізнатися, що таке чорні каземати під Червоним Замком.

 

Довкола великого столу, виконаного у формі континенту, сиділи усі васали Стенніса, яких він здобув після того, як Роберт віддав йому цей острів у володіння. По праву руку найближче до нього сидів Монфорд Веларіон, лорд Дрифтмарку та Володар Припливів. За його спиною стояв у повній готовності захищати брата Оран Вотерс, командир флоту Веларіонів, та, як його називали, відроджений Корліс Морський Змій. Стенніс знав, що бородатий чоловік валірійської зовнішності такий же вправний мечник і вбивця, як і морський капітан, тому старався говорити стримано, щоб не спричинити тут сварку чи бійку. Наступними після лорда Веларіона сиділи Едріан Кельтигар, Тристон Санглесс та Дюрам Бар-Еммон. По ліву ж сіли довірені до Стенніса Баратеона особи: мейстери Кресен та Пілос, сер Девос Сіворт разом із синами Дейлом, Алардом, Метосом і Деваном; Саладор Саан, пірат з Лісу, якого запросив Девос, а також посланець від лорда Естермонта, що був родичем Стенніса по матері. Обговорювали нещодавні події: смерть короля Роберта і напад корсарів на Туманний острів. Остання подія викликала в усіх чимало питань, і саме їх обговорювали всі, хто сидів за Столом.

 

— Мілорде, це вже занадто, — почав Веларіон. — Оран та лорд Теон за підтримки присутнього тут сера Девоса вигнали тих корсарів з Крокуючих Каменів, але потім ці пірати ось так беруть і знищують володіння лорда Джона. Як це сталося? Я думав, ваш флот тримає акваторію довколишню на замку.

— Вони пропливли вздовж східного узбережжя Вузького моря. Там моя влада закінчується, як би неприємно це не звучало, — коротко відповів Стенніс.

— Але це ставить хрест на ваших із лордом Старком планах! Ми двадцять років сидимо тут як миша під віником і терпимо клятих Ланністерів, якими ваш брат оточив себе! — лютував лорд Бар-Еммон. — Якщо останні Таргарієни загинули, то хто висуне кандидатуру на Залізний Трон?! Висловіть претензії! Ми всі знаємо, що ваші буцімто племінники — байстрюки Царевбивці!

— Вони не мертві! — відповів Стенніс. — Корсари намагалися вбити їх, та не змогли, бо тих, кого захищає Ертур Дейн, не так просто схопити. Замок згорів, та вони вціліли, а ще якимось чином вилупили драконів. Еддард Старк повідомив мені про лист від Ертура Дейна, і якщо лорд Старк вірить йому, то й я вірю їм обом.

 

Усі присутні замовкли.

 

А потім здійнявся лютий шарварок. Усі хором сперечалися щодо того, чи є правдою слова лорда Стенніса та його соратників. Найгучнішими були лорди Веларіон та Кельтигар. Обоє суперечили один одному, обзивали хамськими синами, і можливо дійшло б до бійки, якби сер Девос та його старші сини Дейл та Аллард не розтягли двох розлючених валірійців. Всі інші лорди замовкли, тільки-но Стенніс загрюкав кулаком об стіл.

 

— Усе! Заспокоїлись?! Лорде Монфорде, зараз же помиріться з лордом Едріаном. Байдуже, хто ким був триста років тому. Якщо виходити з цього, то мій предок Орис був братом-байстрюком Ейгона Завойовника. Справа не в цьому. Законні правителі відпливли на схід, та обіцяли повернутись. І наше завдання — створити для них плацдарм для наступу. Як тільки їх флот перетне Крокуючі Камені, усі ви повинні забезпечити для них безпечний прохід через ваші землі, і за можливості приєднатися до цього флоту та армії. Капітане Саан, що із вашим флотом?

— Шість кораблів, мілорде. Усі укомплектовані екіпажем та бійцями, чекають в гавані Лісу. Коли флот Таргарієнів тільки підпливатиме до міста, мій флот вирушить розвідати для них шлях, — коротко відповів пірат.

— Чудово, капітане. Лорде Веларіон, сер Оран, лорде Кельтигар та всі решта — ви усе зрозуміли?

— Так, мілорде! — відповіли всі в унісон.

— Тоді повертайтесь у свої замки і чекайте моїх інструкцій. Вільні. Крім вас, сер Девос. І вас, сер Аллард і сер Дейл.

 

Коли усі покинули залу, Стенніс підійшов до усіх трьох Сівортів, та зашепотів так, щоб ніхто крім них не чув.

 

— Девосе, пам’ятаєш, як ти врятував Стормс-Енд під час Повстання?

— Ніколи не забуду. Ви посвятили мене в лицарі та дали титул лорда за те, що обійшов блокаду лордів Редвина та Веларіона, але відрубали на лівій руці чотири фаланги за контрабанду.

— Не злишся за це?

— На чотири нігті менше обстригати, — усміхнувся Цибулевий Лицар.

— Твій малий корабель усе ще справний?

— Так. Ним дуже зручно перевозити товари із більших кораблів на землю, тому я й не розібрав його.

— От і чудово. Він знадобиться тобі у завданні, яке я тобі даю. Ти маєш таємно від Серсеї й Тайвіна Ланністера вивезти із Стормс-Енду мого… — Стенніс нервово пересмикнув щелепою. — Племінника. Едрік Шторм повинен бути недоступним для королеви-регента і її батька. Я чув про зачистку в Королівській Гавані — Золоті плащі перенишпорили всі борделі та вбогі будинки, шукаючи Робертових байстрюків. Доля тих, кого знайшли, була жахливою. Рано чи пізно Едрік «невдало впаде з коня» чи «підхопить заворот кишок». Випередіть ці події. Ренлі знає про мої плани і готовий співпрацювати. Ви доставите його сюди, а звідси — на Північ, до лорда Старка. Там він буде у безпеці, далеко від довгих рук Тайвіна й Серсеї. Усе зрозуміли?

— Так, мілорде, — відповіли в унісон Сіворти.

— Тоді щасливої дороги, і хай допоможуть вам боги…

Примітки до даного розділу

Є, я це зробив. Тридцять написаних  та викладених розділів + пролог + приквел. Поки що це моя найбільша робота - майже 400 сторінок формату А4, що не може не тішити. Перепрошую що тут нема Джона і Дені - крім них є ще персонажі, і без їхніх арок ніяк. Так, у наших Робба і Мардж буде ще одна дитина. Або дві… не знаю, поки не думав над цим. Джон таки пробачив прийомного батька, і дав йому небезпечне завдання. Як наш Шон Бін з цим впорається - читайте далі. 

У наступному розділі: Гриф і типу-Ейгон зустрічають Золотих Мечів. Одразу попередження: Безпритульний Гаррі Стрикленд буде книжковим, а не серіальним. У «Танку Драконів» він був підстаркуватим жиртрестом, а не тим сексі-боєм з типу-восьмого сезону від, як кажуть на них мої англомовні колеги, Dumb&Dumber. Крім того, лорд Старк збирає компашку для переговорів з Мансом, і таємницю Джона дізнаються ще кілька людей. Ось така х*йня малята. 

Приємного прочитання. 

P. S. Сподіваюся ця робота не помре через мою магістерську. Саме тому я й так довго не оновлюю фік. Старатимусь робити це трохи швидше. 

    Ставлення автора до критики: Позитивне