Повернутись до головної сторінки фанфіку: Полум’яні серця

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

Розбір польотів у сімейці Таргарієнів.

Повний текст

 XXVIII

 

 

POV Джон

 

Джон усе ще тремтів від тамованих ридань. Він одружився із тіткою, не відаючи цього. Він усе життя кохав Дейенеріс, і думав, що невзаємно. Та виявилося, що це не так — принцеса без спадку також кохала його. О боги, який він був щасливий того дня, коли батько… чорт, дядько заручив їх. Та щастя тривало тільки чотири роки. До сьогодні, коли Джон довідався, хто його батьки, і краще б він цього ніколи не робив.

 

І ось зараз він стоїть у видінні, обіймаючи своїх батьків. Батьків, які так і не побачили, як він росте, вбивається в силу і починає свій власний шлях. Батьки, чия історія виявилась брехнею. Рейгар не викрадав Ліанну Старк. Він кохав її, а вона кохала його. А Джон, їхній син, насправді не Сноу, а Сенд. Або Блекфайр. Він усе життя ненавидів Деймона Блекфайра, а тепер можливо він такий як він. Королівський байстрюк, що оголосив себе королем. Ну як оголосив. Дейенеріс оголосила його королем. Та це ненадовго. Доведеться їй шукати собі нового чоловіка — він не підходить. Він її племінник, а одруження з племінником це кровозміс.

 

— Сину, — мовив Рейгар, — ти ніколи нікому не шкодив, одружившись із Дейенеріс. Моя сестра кохає тебе ще з дитячих років, і кохатиме завжди. І я б ніколи не засудив твоїх почуттів до неї. Ми Таргарієни, а з усіх людей на світі Таргарієни найближчі до богів. Ваші взаємні почуття абсолютно щирі, як між твоїми прадідом і прабабкою Джейхейрисом і Шейрою, чи предками Рейнірою та Деймоном чи іншим Джейхейрисом та Алісанною. Кров драконів взиває до крові драконів, зміцнюючи її.

— Але це гидь! Шлюби між братами і сестрами це гріх!

— Так тобі казала Кейтлін Таллі та її септи. Ніколи не розуміла, що Брандон у ній знайшов. Худа закомплексована дурепа. Як від неї народилась така дівчина як Арія не розумію навіть я, — втрутилась Ліанна. — Джоне, сину мій, ти занадто сильно картаєш себе, і я це розумію. Усі, хто затаврований байстрючим походженням мають посилене почуття провини. Настільки посилене, що одного разу це зводить їх у могили. Брандон Сноу хотів пролізти у табір Ейгона, щоб убити драконів, знаючи, що це для нього вірна загибель, бо увесь його час зростання у Вінтерфелі ловив повні ненависті погляди мачухи і слуг через походження. Ти зростав із тавром байстрюка. Тебе ненавиділа Кейтлін Таллі, та перед смертю вона дізналась, хто ти насправді, і завдяки щирому каяттю уникла пекельних мук. У тебе занижена самооцінка і ти вважаєш, що недостойний Дейенеріс, але це не так…

— Що саме не так? Що байстрюк, як я, не заслуговує принцесу?

— Ти ніколи не був байстрюком, Джон, — заговорив Рейгар. — Ми з Лією одружилися перед серце-деревом у Зорепаді, а потім і у септі. Верховний Септон розірвав мій шлюб з Елією, адже він себе вичерпав. Елія не могла народити мені ще одну дитину, а якби й могла, то шлюб із нею завжди був суто політичним через близькість Мартеллів до Таргарієнів. Ні я ні Елія ніколи не кохали один одного. Але коли настав момент істини, момент, коли я твердо вирішив одружитися із твоєю матір’ю, Елія висунула умову: Рейніс та Ейгон залишаться спадкоємцями Залізного Трону, тож як бачиш, я не образив своїх любих дітей, але водночас і вбив їх…

— Не ти. Їх вбили Ґреґор Кліган та Ейморі Лорч за наказом Тайвіна Ланністера.

— Я все одно що вбив їх. Я мав наказати серу Баристану і серу Льюїну залишатися з Елією і не потикати носа із Драґонстоуну чи Червоного Замку. Тоді б при розграбуванні столиці загинув лише мій батько, і то від руки сера Джеймі. Та головна моя провина тільки у тому, що Роберт Баратеон вбив мене. Я занадто багато думав про повернення у Вежу і возз’єднання з тобою та Лією, і став неуважним. Роберт ще навіть до кінця не відійшов від поранення при Ешфорді, але й без того був вайлом, та на відміну від мене, битва його збуджувала. Він був тим, хто більше любить битву, ніж, наприклад, музику. Я ж був зовсім іншим. Тому тільки моя загибель призвела до різанини, яка погубила твоїх брата і сестру.

 

Джон був вражений тим, що його батько ось так бере провину інших, значно гірших від нього осіб, на себе. Так міг зробити тільки Срібний Принц. Ну і ще його останній син. Останній син Останнього Дракона.

 

— То ти не вважаєш, що я зганьбив твою сестру? — перепитав Джон.

— Я тільки радів вашому з Дені щастю. Так, ми з твоєю мамою мертві, та ми стежили за вами з Дені. Усі боги благословили цей шлюб, адже достойніших правителів не буде ніколи. І те, що ви тітка та племінник, діло десяте.

— А ти, мамо? Ти ж не Таргарієн, принаймні не від народження. Що ти на це скажеш?

— Мої батьки були кузенами, тож це майже те саме. І знаєш, якби Роберт не вбив твого батька на Тризубці і все склалося б інакше, я б наполягала на твоєму з Дені шлюбі. Ви обоє такі милі, наче пара голубів. А ще… ви привели на світ таку милу дитину як Валарр. Якби я не померла, я б його так розпестила, як Серсея розпестила Джоффрі… але я б не зробила з нього таке чудовисько, як цей байстрюк Ланністер.

— Чув свою матір, сину? Ти не зробив нічого поганого моїй сестрі. І коли прокинешся, перекажи їй, що я дуже нею пишаюся і шкодую, що мене не було поруч, коли я був потрібен.

— Обов’язково перекажу. Дякую вам обом. За все.

— Ще нема за що дякувати, сину. Я ще не сказав тобі те, що Володар Світла бажає від вас.

— Я не поклоняюся Червоному Богу, як і Дені. Ми зростали на Півночі і шанували Старих Богів…

— Усі боги взаємно пов’язані між собою. Старі Боги Лісу, Седмиця, Втонулий Бог, Володар Світла та інші відомі й невідомі. Кожен відповідає за свою окрему паству. Але ти і Дені належите кільком паствам. І Володар Світла бажає вам допомогти. Тому я, твій батько, кажу тобі Його волю: пливіть у Валірію. Дракони це породження Чотирнадцятьох Вогнів, а вогонь сильнішає у вогні. Вони мають пройти через Чотирнадцять Вогнів, щоб зміцніти. А спадщина Валірії допоможе вам на подальшому шляху.

— Що? Пливти у Валірію? На тих руїнах загинули безліч авантюристів, і я не хочу поповнити їх ряди.

— Валірія, як і острів Наат чи Соторіос, не любить чужинців. Але ти й Дейенеріс свої. Ви кров Старої Валірії, як і мій онук та ненароджена онука. Земля не відштовхне вас, а навпаки нагородить. Бо із поверненням драконів у цей світ повернулася магія. А її нам дуже бракувало.

— Я спробую. Та якщо не вдасться…

— Усе вдасться, запевняю. Але я ще не закінчив. Далі ви маєте тримати курс на Бухту Работорговців. Візерис готує військо для вторгнення у Сім Королівств. Ви повинні заволодіти ним…

— Візерис мертвий. Ми отримали звістку із Королівської Гавані…

— Це був обман. Візерис інсценував свою смерть, щоб не оглядатися у пошуках погоні. Він одружився і навіть полюбив свою дружину. Ніколи не думав, що його виправить кохання. Якщо постараєтесь, то можливо матимете ще одного вершника для драконів. І останнє. Загроза з-за Стіни реальна. Білі блукачі не легенда. Вони знову збираються принести у наш світ Довгу Ніч та вічну зиму. Здіймаються холодні вітри, а мерці повстають із могил. Час Другої Битви за Світанок близько. І тобі знадобляться всі сили, які ти зможеш зібрати.

— Звідки ти знаєш, що це не легенда?

— Я бачив це у снах. Сни для Таргарієнів це спосіб комунікації з предками. Дім Таргарієн веде свій родовід ще до часів Першої Довгої Ночі. Геркун Герой, або ж, як його називають, Азор Ахай, був одним із тих, хто після повернення в Ессос заснував Валірійську цивілізацію, принаймні її зародок. Його меч Світлоносець був першим мечем із валірійської сталі, а його нащадки передавали його з покоління у покоління, щоб одного дня він знову опинився у правильних руках. П’ятсот років тому Дейніс Сновидииця побачила Фатум Валірії. А через двісті років її нащадок Ейгон побачив те, що змусило його завоювати Вестерос. Він дав пророцтво, що з його крові з’явиться dārilaros qilōni iksin kivio. Принц чи принцеса, що були обіцяні. Та схоже, що мова йшла про двох, чи більше. Бо слово dārilaros, тобто «принц», не відмінюється ні за родом, ні за числом. А давнє пророцтво про відродженого Азора Ахая має більше символізму ніж прямоти. Ти — це втілене пророцтво. Ти народився під кривавою зорею двічі — коли Ертур вбив друзів Неда, і коли тебе поставив на ноги архімейстер після нападу. Ти причетний до того, що дракони пробудились із каменю, адже твій із Дені син був присутнім при цьому процесі. І скоро ти виймеш із вогню перекований Світлоносець. Легенда голосить, що Азор Ахай убив свою дружину Нісу-Нісу, щоб загартувати меч, але у пророцтві нічого не написано про жертву коханою — тільки про виймання меча з вогню. Скажи це Кінварі — вона знатиме, що робити. А тепер останнє. Твій батько. Твій названий батько Еддард Старк повинен допомогти тобі в підготовці до війни з білими блукачами. Дикуни, або ж Вільний Народ, знають про загрозу довше, ніж ми, бо жили з ними під боком. Але зараз Вільний Народ потребує рятунку. Напиши Неду, щоб він не бився з ними, а пропустив на свої присяжні землі. У Дарі та деяких замках Нічної Варти знайдеться для них місце. Лорд-командир Мормонт прийме їх, адже нещодавно бився з Чужими, як і твій дядько Бенджен. Хороший король дбає про свій народ, Джон. Зроби це. Пообіцяй мені, сину.

— Я не можу ось так взяти і пробачити батькові… чорт, дядькові те, що він мене обманював усе життя. Я питав його, хто моя мати, але він весь час відмовлявся, через що я проклинав свою матір — його сестру. Як мені йому пробачити це все?

— Увійди в положення мого брата, сину, — відповіла натомість Ліанна. — Лише уяви собі: твій найкращий друг — блядун, який вбив собі в голову, що кохає Арію, але Арія не кохала його і таємно вийшла заміж за іншого. І цей блядун підняв війну нібито заради неї, вбив її чоловіка, але так і не дізнався де тебе переховують. Але дізнався ти, і знайшов її на смертному ложі з новонародженою дитиною від іншого. І вона благає тебе поклястися, що захистиш цю дитину. Що б ти зробив? Сказав цьому другові правду, яка б убила цю дитину, чи сховав би її?

— Я б зробив майже так само, як і батько… чорт, дядько Еддард, — відповів Джон. — Але я б не пропонував Арію якомусь, як ти кажеш, блядуну. І лорд Старк цього не зробив би. І якби не доведіть боги сталося щось подібне, я б видав цю дитину за байстрюка, але не свого. А чийогось іншого, для кого незаконні діти — звична річ. Ви знаєте, на кого я натякаю.

— Оберін був затьмарений горем від смерті сестри, а син Рейгара від мене образив би його ще більше. І якби Нед спробував так вчинити, Робб став би лордом Вінтерфелу ще двомісячним немовлям, і ні Ертур, ні Ешара не переконали б його, — відповіла Ліанна.

— Наш час спливає, сину, — продовжив Рейгар. — Я маю дати тобі останні настанови. Перша: вір своїм снам. Сни для Таргарієнів це послання від предків. Але не дозволяй стороннім та користолюбним трактувати їх на свій лад, як це зробив Візерис Справедливий. І друга: не вір фальшивому дракону. Коли десь почуєш, що твій єдинокровний старший брат вижив — не вір цим словам. Ейгон мертвий. Я можу це підтвердити, адже мій дух іще сорок днів після смерті знаходився на землі. Я бачив із астральної площини, як Ланністери знущалися з моєї родини. Елія, Рейніс та Ейгон повинні бути відімщені. І ти з моєю сестрою зробиш це.

— І я також дам тобі поради, моє вовченя, — приєдналась Ліанна. — Я знаю, що в мене буде онучка. Не дивуйся, усі душі померлих бачать, як душі новонароджених переходять у тіла, які ще виношують матері. Вашій із Дені доньці судилося бути найвродливішою і найсміливішою жінкою в світі. Зроби усе, щоб її доля була кращою, ніж у мене, чи її пращурки Рейніри. Дозволь їй обирати свій шлях самостійно, але наставляй її на ньому, де б вона не була. І тоді ти спокутуєш провини своїх предків, яких боги нагороджували такими доньками. Обіцяй мені, сину. Поклянись.

— Клянуся своїм життям, що виконаю твою волю, мамо, — відповів Джон. — Я маю ще одне питання. Як мене звати? Яке ім’я ти дала мені при народженні?

— Твоє ім’я Ейгон із дому Таргарієн, Шостий Свого Імені. Ти народився через три місяці після Розграбування столиці, і я хотіла увічнити пам’ять твого брата. Але весь час я думала, що ношу дівчинку, і якби ти народився нею, я б назвала тебе Вісеньєю.

— Та якби я і мої діти не загинули, ти б мав ім’я Джейхейрис, на честь двох достойних королів із нашого роду. Яке з цих імен обрати, вирішуватимеш тільки ти, — приєднався Рейгар. — Наш час добігає кінця. Ми віримо у тебе, сину. Тобі судилася велика доля, але я не розкрию тобі цього. Великі досягнення є результатом важкої і наполегливої праці. А з великою силою приходить велика відповідальність. Пам’ятай про це, Джон. Пам’ятай. І наостанок: перекажи Ертуру, що всі його дії та рішення були правильними, і що йому нема про що шкодувати. А тепер підійди. Час прощатися.

 

І троє Таргарієнів знову обійнялися, та цього разу на прощання. Джон плакав, не знаючи від чого, а його батьки лише обіймали його та заспокоювали. А потім чудесне видіння попливло перед очима і зникло. Замість нього постав світ живих, якому належав Джон, відтепер не Сноу, не Фоґстарк, а Таргарієн. Король Джон із домів Старк і Таргарієн, Перший Свого Імені…

 

___

 

Прокинувшись, Джон побачив біля свого ліжка тих, без кого він не уявляв своє життя уже два роки. Його мила дружина і їхній син все спостерігали за тим, чи прокинеться він. Милуючись турботливим виразом обличчя Дейенеріс і милим личком сина, Джон задумався над тим, що він скаже їй про себе, що все життя його обманювали, що вони тітка і племінник, а їхній син і ненароджена дочка — плоди кровозмісу. Але глянувши на свого сина — наймилішу дитину на світі — Джон миттю відкинув погані думки. Він скаже їй, хто він насправді, після чого повторить те, що він сказав їй майже п’ять років тому в батьковому… чорт, дядьковому солярії. Схоже, Ертур мав рацію щодо того, що Еддард Старк завжди буде для нього батьком. Але йому ще слід добре з ним поговорити про це. І бажано віч-на-віч. А зараз є дещо, точніше дехто важливіші.

 

Дружина і син.

 

— Тато! Тато став! — радісно засміявся Валарр.

— О, Джон! Я так хвилювалася, що той жрець влив тобі кінську дозу того зілля. Ти спав майже пів дня. Що ти побачив? Хто твоя мати?

— Дені… це дуже і дуже складно пояснити, і я тільки щойно це дізнався… я твій племінник. Моя мати Ліанна Старк. А батько, справжній батько — твій брат Рейгар.

 

Сказати, що Дейенеріс Таргарієн була шокована — нічого не сказати. Вона здивовано округлила очі, розтулила від подиву губи і зблідла ще більше, ніж була на кораблі.

 

І Джон в одну мить опустив руки. Він міг здогадатися, що почувши правду Дені засмутиться і захоче розірвати шлюб, попри те, що Джон цього аж ніяк не хотів. Попри те, що у них є маленький син і на підході донечка. В принципі, чого іще слід було очікувати?

 

Та раптом Дені кинулась йому на шию, і почала цілувати всюди, де могла дістатися. В щоки, в очі і кілька разів в губи. Джон також поцілував її у відповідь. Він легко торкався її губ своїми, впиваючись їхнім солодким смаком. А коли вони відірвалися один від одного, Дейенеріс заговорила.

 

— Я мала б здогадатися! Спочатку батько недоговорював про те, від чого померла Ліанна. Потім Ертур сказав, що Рейгар не викрадав і не ґвалтував її. А потім ти вхопив яйце, з якого вилупився Балеріон, і ледь обпікся. Усе збігається! Ти мій племінник, хоч і незаконний…

— Цілком законний. Верховний Септон розірвав шлюб Рейгара та Елії як такий, що вичерпав себе. А мої батьки одружилися у Зорепаді в септі та Божому гаю. І якщо ти хочеш знати правду цілком — моє справжнє ім’я Ейгон із дому Таргарієн, Шостий Свого Імені, Законний Король Андалів, Ройнарів та Перших Людей, Володар Сімох Королівств та Захисних Держави. Бачу, що мої претензії на трон виявилися більшими.

— То виходить, що ти передуєш мені, адже ти єдиний живий нащадок Рейгара, — прошепотіла Дені. — Яка іронія. Мене назвали королевою, хоча законним правителем був ти. А тепер королем будеш ти, а я…

— Ми правитимемо разом як рівноправні правителі! — обірвав її Джон. — Рейгар сказав мені, що нам судилося бути разом. Пророцтво про Принца, що був Обіцяний. Його неправильно трактували через неточність у перекладі з валірійської. Слово dārīlārōs не має ні числа, ні роду…

— А отже ми повинні правити разом як король та королева. О боги, усе складається просто неймовірно! То що тепер нам робити?

— Для початку визначимося із нашими почуттями…

— Ми це зробили ще у день моїх чотирнадцятих іменин. Я тоді чітко сказала, що кохаю тебе, і ти відповів так само. Якщо сумніваєшся — твої проблеми. У нас є син і на підході ще одна дитина. І я думаю, що ти не як Роберт Баратеон, готовий забути про першу дитину за першої нагоди.

— Батько казав мені те саме, і я змирився зі своїми почуттями. Що б там не було, я кохаю і кохатиму тебе завжди, ñuha jōrrālēgōn. І якщо хоч хтось бовкне хоч одне криве слово на нашу адресу, я накажу обирати йому, від чого померти: мій меч, мій вовк, чи мій дракон.

— Я вже тебе боюся. — Усміхнулась Дені. — А валірійську треба підтягнути, бо цей твій північний акцент… він дуже спокусливий, але валірійська з ним просто кумедна. Мій брат казав ще щось?

— Просив переказати, що пишається тобою і дуже шкодує, що не може обійняти нашого сина. А ще сказав, що у нас буде дівчинка. Мати це підтвердила, тільки я не дуже зрозумів, що вони там бачили. Це те, що просили переказати тобі. А решту… я повідомлю,коли ми усі зберемося на нараду. Завтра. Зараз я хочу побути на самоті з тобою і нашим хлопчиком. Чуття підказує мені, що така нагода випаде нам нескоро…

 

___

 

Землі за Стіною. Табір Манса Рейдера

 

— Чую носом, ворон, — прохрипів магнар теннів. — І нічого дивного. Тут завжди зупиняються ворони перед тим як шукати нас.

 

За іронією долі Манс вирішив стати табором біля Замку Крастера. Того самого місця, де Нічна Варта робила великі привали під час вилазок. Як донесли йому розвідники, у Крастера більше нікому керувати. Господар мертвий. Його вбив розлючений брат Варти на ймення Ремсі, за що потім вбили і його. Ким був той Ремсі Манс не знав, але здогадувався. Перебуваючи на південь від Стіни він чув плітки про байстрюка з Дредфорту…

 

Перелякана дівчина, судячи з усього одна із доньок-дружин Крастера, підійшла до нього із сповитком в руках. Вона все ще тремтіла від схлипів і дивилася на присутніх із ним людей як на щось страшне. Ніде правди діти, почет Короля-за-Стіною не складався із красенів. Лисий і безвухий магнар Стир, довгобородий та хтивоокий Тормунд Велетозгуб, насторожений Плаксій, одягнений у кістяні обладунки Лорд Кісток Тарарах і дикий на вигляд Варамир Шестишкурий не були писаними красенями, але були лютими вояками і вірними побратимами. Хтось пішов за ним, бо повірив, а більшість (таких як Стир) довелось перемагати у бою.

 

— Королю… — боязко почала дівчина. — Допоможи мені. Допоможи мені й моєму синові, благаю!

— Погляньте, Крастерова хвойда щось нас просить, ха! — реготнув Тормунд. — Дозволь нагадати, що твій батько робив підношення тим крижаним лохам, від яких ми втікаємо. З якого хріна ми маємо тобі допомагати?! Хіба що, якщо ти відсмокчеш кожному з нас…

— Годі, Тормунде! — урвав його Манс. — Як тебе звуть, дівчино?

— Жиллі.

— Інші твої сестри знають, що ти вже народила, Жиллі?

— Так. І це вони порадили мені шукати вас, щоб захистити сина. Боги… вони прийдуть по нього. Вони заберуть мого сина!

— Погляньте на неї! Ця гидь зве білих блукачів богами. Тьху! — сплюнув Стир.

— Ану припиніть ображати дівчину! — відповів Манс. — Діти не відповідають за вчинки батьків. Ярле, візьми Торвінда і відведи її до Вал і Далли, вони подбають про неї. Далла і так скоро має народити, тож хай вчиться доглядати малого. Тормунде, нехай твої сини стережуть намет моїх дружини та своячки з потрійною пильністю. Чужі можуть заявитися по хлопчика в будь-який момент.

— А ти подумав, що по мою Мунду може заявитися будь-який лох в будь-який момент?! — огризнувся Тормунд.

— Твоя Мунда вже доросла списосуджена, образити себе не дасть. Хіба що це буде хтось, чиї наміри справді серйозні. Виконуй, Ярле.

— Так, мій королю. — Ярл розвернувся і вийшов з намету. Жиллі, все ще перелякана і тремтяча, пішла за ним.

 

На мить запанувала тиша.

 

— Ворони нас і не думають зустрічати, — порушила тишу Гарма Собача Голова. — Ми вже за тиждень шляху до Стіни, а вони навіть вивідувачів не шлють. Що це може означати?

— Напевно всі повсиралися зі страху за свої воронячі шкури, ха! — вишкірився Тормунд. — Атож, у мене хрін більший за їхні руки, і то його ведмедиця надкусила! Як такого не боятися?!

— По-перше, Тормунде, вони точно не злякалися твоїх вихвалянь своїм хріном, а по-друге, схоже, їх занадто мало, щоб протистояти нашій потузі. Нас понад сто тисяч. А у Варті скоріше за все і однієї тисячі не набереться, і це якщо рахувати зі зброєносцями, конюхами і каліками. Сумніваюся, що й пів тисячі буде разом. Тож скоріше за все вони спробують реалізувати свою перевагу в дечому іншому. В них є Стіна. На неї довго лізти, та захищати легко. І схоже, Старий Ведмідь не хоче втрачати і без того обмежені ресурси. Це змінює усі наші плани.

— То ми більше не йдемо до Стіни? — скосив очі Стир.

— Ні. Ми йдемо до Стіни, але не битися, а домовлятися.

— Із воронами?! Із людьми з чорною кров’ю, для яких вбити когось із Вільного Народу — як у сніг посцяти?! — вибухнув Альфін Круковбивця.

— Домовлятися, та не з ними. Домовлятися із Старками, — відповів Манс.

— Старки нічим не кращі за ворон, — прохрипів Сорен Щитолам. — Вони нас ненавидять не менше, ніж ворони.

— Та не лорд Вінтерфела. Еддард Старк не справив на мене враження ворога. А наші пісні навіть викликали сльози у ще більших південців Тірелів. І ще він сказав, що проситиме Варту відправити до нас переговорників, тож скоріше за все, остання вилазка Варти була не спробою побитися, а спробою домовитись. І дехто її зірвав.

— Не дивись так на мене, Мансе. Я не можу стриматись, коли бачу срані воронячі плащі, — спробував виправдатись Тарарах. — І як ти можеш бути настільки впевненим у миролюбності воронячих планів?

— Бенджен Старк колись був моїм командиром. Він людина слова і якщо щось пообіцяє, то виконає. Не забувайте, що я колись був одним із них.

— І коли ти поткнеш носа на Стіну, тебе стратять як дезертира, — вишкірився Стир.

— Якщо прибуду під прапором миру, чіпати точно не будуть. Кого-кого, а посланців південці поважають, і навіть якщо це буде небезпечний злочинець, вбивати його не будуть. Я в цьому впевнений.

— А якщо тебе і справді порішать? — запитав Тормунд.

— То візьмеш командування на себе і може таки налякаєш їх своїм здоровенним надкушеним хріном. Іще є питання? Нема? Тоді можете розходитись і відпочивати. Всім хорошого вечора…

Примітки до даного розділу

Приємного прочитання

    Ставлення автора до критики: Позитивне