XIV

XIV

 

Королівська Гавань, один з борделів Мізинця

Пітир Бейліш вкотре проклинав усіх і усе на світі: батька, що породив його маломожним лордом, Гостера Таллі, котрий заручив кохання його життя із двома неотесаними північанами, Джона Арріна, чия смерть не спричинила потрібний йому ефект, Роберта Баратеона і його злопам’ятність, Еддарда Старка і його раптово вмілий вступ у гру престолів, напівбожевільну Лізу, котра вже остогидла йому своїми пропозиціями одружитися, і старого мораліста Тайвіна Ланністера, через якого уся його прибуткова справа у вигляді борделів і схем казнокрадства пішла коту під хвіст.

Ну чому саме зараз усе пішло шкереберть?!

Його геніальний план включав у себе вбивство Джона Арріна й підставу перед новим Рукою — Еддардом Старком — дому Ланністерів. Ті б швиденько загнали Роберта в могилу, звинуватили Старка у зраді, чим би влаштували громадянську війну, в якій леви і вовки перерізали б один одному глотки, а в результаті цього він, Пітир Бейліш, маленька людина з великими амбіціями, вивищився б до Залізного Трону. А поруч із ним сиділа б Кет, жінка, більше за всіх (особливо від Серсеї Ланністер) гідна зватися Королевою Семи Королівств.

О Семеро, це все було схожим на мрію. Навіть більше. Це все було його заповітною мрією.

Клятий Роберт, рогата свиня у короні, все заламав. Замість старого дружбана поставив рукою тестя. І усе через одну біляву особу, на ймення Дейенеріс Таргарієн. Про те, що таргарієнська принцеса може йому обламати плани, Мізинець підозрював уже давно. Та не надав їй особливого значення. А треба було звести її зі світу ще коли вона у годувальниці цицьку просила. Одна підкуплена годувальниця зі змащеним отрутою соском швидко усе владнала б. Але ні. «Досить із держави мертвих шляхетних дітей», — так сказав тоді Нед Старк і так подумав про це Бейліш. А даремно. Зараз би не довелося сьорбати зіпсовану кашу.

Потрібен новий план. Такий, що викличе потрібну ланцюгову реакцію. Такий, що приведе Старків і Ланністерів на поле битви. І враховуючи нові союзи Неда Старка, усе пройде у значно більших масштабах.

Отже, почнемо із прелюдії. «Коли я хочу зрозуміти мотиви людини, я граю в невеличку гру: припускаю найгірше…». За таким принципом він організував безліч своїх афер і маніпуляцій, завдяки яким він виріс до поточного становища. І час йти ва-банк.

Отже, Еддард Старк дуже любить свою родину. Незалежно, чиї це діти — Кейтлін, чи тієї, хто зігріла його ліжко під час війни й народила байстрюка. Байстрюк зараз одружений із принцесою, має землі у Тремтливому морі й почав багатіти. Скоро зможе купити незалежність у дому Мандерлі й відповідати безпосередньо перед батьком. Данина від Туманного острова точно підніме статок Вінтерфела. І Тайвіну Ланністеру це точно не сподобається. Бо якщо вірити шпигунам, шахти Скелі Кастерлі близькі до вичерпання запасів. А Старий Лев не захоче втрачати багатство і разом з ним вплив на корону. Тож усе, що залишається йому — відібрати у Старків джерело доходу. Як це зробити — о, тут усе просто. Або підкупити Бейлона Ґрейджоя, щоб влаштував набіг непокірних йому капітанів, а ті спалили гавань Туманного острова, або зробити те саме, тільки змінити імена із «Бейлон Ґрейджой» на «Саладор Саан», а розграбування порту на зруйнування замку. Так навіть ефективніше. У Старка заберуть прибуток — він розгнівиться. І десь паралельно із цим — атентат з кодом «невдале королівське полювання», Джоффрі стає номінальним королем, ставиться до Старків як до побитих собак, вони піднімають повстання і починається така бажана війнонька між великими лордами і Троном. Він сам звичайно ж вестиме подвійну гру і даватиме наведення обом сторонам. І коли обидві сторони достатньо знекровлять одна одну, Мізинець несподівано і невідомо для широкого загалу ліквідує останніх вцілілих. А потім стане спочатку Рукою нового короля, а там і сяде на трон. Як це станеться — діло для наступних багатоходівок. Зараз має значення тільки ця, нова і поки що найбільш грандіозна з усіх, які вдалось провернути за це коротке життя.

З думок його вирвали звичні стогони працівниць закладу і вдоволених їхніми послугами клієнтів…

___

Мієрин, Велика Піраміда

Візерис захоплено розглядав тераси Великої Піраміди. Домінування одного кольору в архітектурі цього міста не було. Якщо Астапор був забарвлений у червоний, а Юнкай — у жовтий, піраміди Мієрину забарвлювалися у всі відомі кольори — червоний, жовтий, зелений, жовтогарячий, фіалковий, пурпуровий і безліч інших. Місто було давнім, та, на думку короля-вигнанця, до помпезності та величі Валірії йому було далеко.

У місто він прибув кілька місяців тому. Великі Володарі, як він та сер Джора припускали, виглядали пихатими, але почувши вигідну пропозицію про дозвіл работоргівлі у Вестеросі одразу перемінились у тонах голосів та виразах облич. Візерис пропонував їм усім безліч земель і привілеїв. Так, роду Лорак запропонували скелю Кастерлі і зверхність над Західними землями. Роду Кандак обіцяли Річкові Землі та Ріверран, роду Резнак — Долину, а роду Галаре — Вінтерфел і всю Північ. Це кара бунтівним лордам за те, що вони зробили з їхнім законним королем. Особливо голова дому Лорак цікавився тим воїном-гігантом на прізвисько Гора. Точніше тим, проти скількох розлючених диких звірів вистоїть цей скажений пес Тайвіна Ланністера. А їхній спадкоємець Гіздар пропонував також зробити ямними бійцями і Царевбивцю, і Старка з його байстрюком та синами, і взагалі всю знать, що повстала проти правлячої династії. Щодо їхніх дружин і доньок усе простіше — віддати в Юнкай і зробити з них вправних постільних рабинь. Рабинь, гідних законного короля. Візерису ця пропозиція сподобалась. Та й Гіздар був його однолітком і досить цікавим співрозмовником. І Візерис одного дня пообіцяв своєму новому другові, що коли звільнить свою сестру від її байстрюка-чоловіка, то віддасть її своєму другові за дружину. Гіздару ця пропозиція сподобалась. Ще б пак — Лораки і без того давній рід, а тут породичаються із новим правителем. І до речі про правителя. Найбагатший та найдавніший рід Палів, чий голова Граздан зо Пал володів трьома невільничими ринками у Мієрині, Мантарисі та Еллірії, а спадкоємець Ознак був вправним наїзником і бійцем, оголосили про заручини з Візерисом та їхньою донькою Антеєю. Антея зо Пал була невисокою, але стрункою, з довгим густим рудим волоссям, великими чорними очима і дуже милим обличчям. І дуже розумною, як на жінку. Вона вміло вела діалог, ставила незручні питання і була геть несхожою на будь-яку із знайомих йому гіскарських аристократок. І чомусь йому це в ній подобалось.

— Королю, — почувся її високий голос.

— Леді Антеє. — Візерис повернувся до неї. — Чому ви тут?

— Невже наречена короля не може з ним бачитись? — її пухкі набарвлені губи розтяглись в усмішці.

Візерис, сам не розуміючи своїх дій, пригорнув її до себе. Від Антеї пахло фрезіями та хурмою, що справляло на нього належний ефект. Йому страшенно хотілося зірвати з неї облямовану золотом тогу і взяти її просто тут, на терасі.

— Я почула цікаві новини із заходу, — промурчала вона. — Мої вітання, ви тепер дядько.

— Я не зовсім зрозумів, до чого ви хилите.

— Ваша сестра, леді Дейенеріс, народила сина. На Туманному острові — володіннях її чоловіка — гучне святкування. Ваш небіж отримав ім’я Валарр.

— Ви хочете сказати, що байстрюк північного собаки посадив свого байстрюка у черево моєї сестри, і ось тепер вона, як племінна кобила, народила першого напівкровку?

— Чому ви так лютуєте? Народження дитини це завжди радість. Тим паче ваша сестра заміжня з лордом, який активно торгує з Волантисом.

— Її заручили проти її волі, щоб не заважала Узурпатору полірувати своїм задом крадений у мене трон. Джон Сноу — так звуть її чоловіка. Байстрюк з півночі. Шлюб моєї сестри, принцеси Сімох Королівств, із байстрюком від якоїсь хвойди це мезальянс і ганьба для дому Таргарієнів. Та нічого, скоро ми одружимось, і я одружу її з Гіздаром — чоловіком, воістину гідним принцеси.

— А що із твоїм небожем та свояком?

— Сноу битиметься на арені з Ознаком у день весілля Дейенеріс та Гіздара. А їхнє байстря пізнає шлях Бездоганного.

— Ти піддаси таким випробуванням невинну дитину?

— Хай радіє, що не повторить муки моїх небожів Ейгона та Рейніс від рук Гори.

Антея вперше за місяці їхніх заручин відчула до свого нареченого огиду. Вона добре знала, ким був його батько. Ім’я Безумець на порожньому місці не виникає. Рід Пал мав безліч контактів із землями на захід від руїн Валірії. Тож вони бачили картину цілком і повністю. Ейрис спалив Вартового Півночі та задушив його спадкоємця прямо в Тронному Залі. А потім вимагав смерті Роберта Баратеона, верховного лорда Штормових Земель і Деніса Арріна, спадкоємця Вартового Сходу. Лорди не сприйняли такого жарту й підняли бунт. Результат — смерть кронпринца Рейгара на Тризубці та вбивство короля просто у Тронному Залі.

А Візерису хтось навмисно згодовував дезінформацію. Про те, що його батько був чи не Бейлором Блаженним, повстання було безглуздям, а багато лордів чекають його повернення і тайкома шиють прапори з червоним триголовим драконом. Як можна вірити подібному безглуздю?

— Антеє… залишись сьогодні на ніч, прошу…

— Але ми ще не одружені…

— Та мені байдуже. Я вже втомився чекати.

— Я не впізнаю вас. Ще три місяці тому ви дивились на мене із зверхністю та крізь призму своєї пихи.

— Я кохаю тебе. Я хочу, щоб ти відчула, як… — далі він не стримувався і пристрасно поцілував її в губи. У дві солодкі дуги, які в русі давали волю милому голосу його нареченої.

Антея цілувала його у відповідь, поділяючи його ентузіазм. Губи Візериса були тонкими і майже невідчутними. Та схоже, вона не була його першою. Адже цілувався він впевнено, не кусаючись і не заслинюючи її. Його язик нахабно проник у її рот і сплівся з її. Його руки блукали по її тілу, пригортали її міцно за талію, пестили волосся і стискали ззаду її круглі стегна. Десь у районі пупка вона відчула, як він збуджується. Від його рук та губ дівчина відчула, як тане і між її ніг розтікається волога. Схоже, їхній шлюб буде швидше консумовано, ніж укладено.

Візерис ненадовго розірвав їх поцілунок і припав до її шиї. Антея збуджено застогнала і потягла одне пасмо його срібного волосся. Хлопець поклав одну долоню на її пишні груди і ніжно їх стис. Її соски ще ніколи не твердли так швидко. Дівчина знову припала до його губ і зірвала з його торсу туніку. Він був по-хлоп’ячому худорлявим і щуплим, та все одно його незвична зовнішність притягала її до нього. Візерис сприйняв її дії як схвалення і поклав руки на краї її тоги. Як зняти цей дивний одяг, зрозуміти він не зміг. Та Антея пішла йому назустріч. Вона відсторонилася і легко розстібнула брошку, на якій тримався її одяг. Далі за діло взявся король і миттю розгорнув її тогу.

Візерис бачив безліч жінок, переважно не найпристойніших професій. Браавосійки мали оливкову шкіру і вельми пласкі фігури. Блідошкірі та світловолосі лісенійки охоче роздягалися, демонструючи гнучкі тіла та красиві округлі груди. Волантійки були гордими і стягти з себе сукню вище спідниці не дозволяли. Літнійки, байдуже, були повіями чи ні, роздягалися цілком і кохалися ще охочіше, ніж лісенійки. Тут він прийняв подарунки Мудрих Володарів Юнкая — трьох дівчат-постільних рабинь. Одна була дотракійкою, друга кватійкою, а третя гіскаркою. Усі троє мали гарні тіла і покірно виконували всі його бажання. Але вільних жінок у бухті Работорговців він не пізнавав. До цього моменту.

Тіло Антеї було витвором мистецтва. Навіть якщо вона була ненависною гіскаркою, все одно залишалась красунею. Її мідна шкіра була на дотик мов шовк. Пишні груди були приємної оку та дотику форми, а рожеві соски швидко тверділи від одного дотику. Коли він торкнувся такого ж рудого волоссячка між її ногами, то відчув, яка вона волога від бажання. О боги, як же це збуджувало.

Він знову поцілував її. Тепер у нього не було жодних перешкод для пестощів, і він одразу перейшов до них. Він смоктав її соски, поки вона не застогнала, цілував її тіло під задоволені зітхання, і нарешті дійшов губами до вологої квіточки між ногами. Там він затримався надовго. Спершу цілував складки, потім просунув язика у щілину і довго досліджував її. Знайшовши маленьку чутливу горошинку, він приступив до дій там. І усе це викликало у неї стогони задоволення. Задоволення від нових відчуттів. Він би ще довго пестив її, та раптом з її глибин бризнули соки, а дівчина гучно скрикнула. Він відсторонився і перевів погляд на неї. Вона заплющила очі і важко дихала, відходячи від свого першого оргазму.

Він ще раз поцілував її в губи і вирішив, що час довести справу до кінця. Спершу поклав її спиною на диван. Потім ввів у її лоно один палець, від чого вона тихо застогнала. Він підключив другий і третій. Піхва видавала гучні вологі звуки. Нарешті вивів з неї пальці і глянув на її розслаблене обличчя.

— Хочеш?

— Так. Але не повністю. Тільки на половину довжини. Перед весіллям мене перевірять на цноту. Не хочу зайвих питань.

— Усе як забажає моя леді.

Візерис розстібнув ремінь на своїх штанях і стягнув їх, оголивши свій твердий член. Не дуже великий, але дуже тонкий. Антея вперше побачила голого чоловіка і густо почервоніла з голови до ніг. Король же обхопив себе рукою і повільно ввійшов, доки дозволяла її цнота. Дівчина болісно скривилась і Візерис ніжно її поцілував. А потім почав повільно рухатись. Антея тихо пищала і стогнала від болю чи задоволення. Всередині було тісно і мокро. Візерис підключив до роботи великий палець і почав пестити її клітор. Так тривало хвилин із двадцять, поки вигнанець не кінчив в неї, а дівчина струсонулася в ще одному оргазмі. Закінчивши, Візерис ліг поруч із нею і накрив їх обох простирадлом.

І поки він ніжно пригортав до себе кохану, на терасу крадькома пройшов його вірний охоронець сер Джора. Старий лицар підійшов до нього і раптом вихопив з-за пояса довгого ножа. Візерис різко розвернувся і нажахано витріщився на сера Джору.

— Зрадник! Варта! — заволав не своїм голосом король-вигнанець.

— Тихо. Я вам життя рятую.

— Цим ножем?

— Мені треба зовсім небагато: пасмо вашого волосся і трохи крові.

— Нащо?

— Гаразд, скажу по правді. Я шпигував за вами для Варіса. Я злив йому інформацію про ваші плани щодо союзу з работорговцями. І для мене було огидним те, що ви пропонували ввести работоргівлю у Сімох Королівствах. Я пропонував Павуку прибрати вас ще дорогою до Астапора. І він дав мені отруту й наказав підлити її вам у вино. Та в останній момент я передумав.

— Чому?

— Бо побачив вас і леді Антею. Тільки з нею я бачив вас щасливим. Я бажаю вам обом щастя і хорошого життя. І пропоную вам угоду.

— Яку?

— Я інсценую вашу смерть і Узурпатор від вас відчепиться. Ви ж матимете елемент несподіванки при нападі на Ветерос. За це я прошу вас одне: не чіпайте Північ. На Півночі моя родина. Лорд Старк попри те, що мав мене стратити, добрий і справедливий правитель. А його нелегальний син не брав вашу сестру силою. Варіс писав мені про них. Ще жодна молода пара аристократів не була таким чистим уособленням взаємного кохання. І народ їх любить та рівняється на них. Лорд Старк міг вбити вашу сестру, та не вбив. Він пробачив дитині гріхи батька. І ви пробачте йому те, що він стояв із другом під час повстання.

Візерис завис. Його охоронець весь час був шпигуном Узурпатора, але в останній момент зрадив свого наймача. І тепер пропонував надурити його ворогів. Це виглядало дивно. Та в його становищі краще не торгуватися.

— Добре. Але відтепер жодних таємниць. Виграємо війну — і ви станете першим мечем моєї Королівської гвардії. Дійте.

— Як накаже мій король…

___

Буквально двадцять хвилин тому у леді Кейтлін почалися пологи. Мейстер Лювін клопотав біля неї і керував повитухами. Еддард тримав її за руку, як і роки до цього при народженні Арії, Брана й Рікона. Робб з рештою родини стояли за дверима і чекали приходу на світ наймолодшого із дітей чинного лорда Вінтерфела.

Кейтлін тужилась і намагалась якомога швидше привести на світ свою шосту дитину. Але щось ішло не так. П’ять років тому, коли народжувався Рікон, усе йшло досить просто і без ускладнень. А тут щось явно не те.

І схоже, що мейстер Лювін це зрозумів. Він одразу взявся обмацувати живіт породіллі. Потім узяв спеціальний апарат для прослуховування серця і легень і приставив до живота. І тактильно, і на слух все вказувало на дуже і дуже поганий сценарій. Що й читалося на обличчі старого мейстера.

— Мілорде, міледі, боюся, у мене погані новини. Ваша дитина йде тілом впоперек вагінальному каналу.

— Це можна виправити? — запитав із тривогою лорд Еддард.

— Боюсь, що ні. Єдиний спосіб урятувати дитину — зробити розтин і вийняти її через нього.

— Але ж мати при цьому не виживе! — мало не кричав Нед.

— Я нічим не можу допомогти міледі.

— Боги, чому?! — у Еддарда вперше за довгий час почалась істерика.

— Нед, це рано чи пізно сталося б. Усі ми смертні.

— Та це не мало статися за таких обставин! Тобі ще сорока немає! У нас тут дитина, якій потрібна матір! Я не перенесу твою смерть!

— Ти вже пережив смерть сестри і самогубство Ешари.

— Не згадуй мені Ешару.

— Вона ж мати Джона, так?

— Ні.

— Нед, може нарешті скажеш, хто його мати? Мейстере Лювін, я даю згоду на розтин. Життя дитини важливіше. А ви вийдіть будь ласка, хочу сказати кілька слів чоловікові.

— Як накаже міледі. — Мейстер вклонився і відійшов у коридор для слуг.

— Скажи мені, Нед, хто його мати. Я і так скоро заберу цей секрет у могилу.

— О Кет… Я сімнадцять років обманював тебе і всіх у державі. Джон не мій син. Він син Ліанни від Рейгара.

— Що? Він байстрюк твоєї сестри від зґвалтування?

— Він її не крав і не ґвалтував. Вони кохали один одного і таємно одружилися у Зорепаді. Верховний Септон розірвав шлюб Рейгара з Елією як такий, що вичерпав себе. Коли я прибув у Вежу Радості, Ліа саме народила його, Ейгона Таргарієна, спадкоємця трону.

— То ти обдурив Роберта і таємно готував реставрацію?

— Я був сліпим. Я бачив у Роберті хорошого друга і мені подобалась ідея шлюбу Ліанни і Роберта. І тільки Ліа бачила, хто такий Роберт Баратеон. Він би не сприймав її такою, яка вона була, і пробував би зробити з неї належну леді півдня. А його любов до неї тривала б не довше шлюбної ночі. І тільки Рейгар полюбив її за особистість а не за личко. За що й поліг від рук Роберта.

— Боги, я стільки років проклинала невинного хлопчика, який був спадкоємцем Трону. Та мені прощення за таке нема.

— Не картай себе. Я сумуватиму за тобою. Перекажи вітання Брандону і Лії на тому світі.

— Дякую за ці сімнадцять років разом. А зараз поклич мейстера і дітей.

— Так, Кет.

Робб, Маргері, Джон, Арія, Бран, Рікон і Дейенеріс ледве стримували схлипи, бачачи леді Старк на порозі смерті. Арія одразу кинулась обіймати маму так, як не обіймала до цього. Робб взяв її руку в свої дві. Бран і Рікон плакали навзрид. А Дейенеріс занурила свої пальці в її волосся.

— Діти мої… я дякую вам за те, що могла бути вашою матір’ю. Робб, ти став чудовим чоловіком. Залишайся таким завжди. Аріє, я безліч років безуспішно робила з тебе зразкову південну леді, та забувала про те, якою була твоя тітка Ліанна. Будь такою ж сильною, як вона. Бране, Ріконе, хлопчики мої, не плачте, чоловіки не плачуть. Зростайте сильними і справедливими, як ваш тато і ваш дядько Бенджен. Мардж, доню, Робб любить тебе, допомагай йому в усьому і завжди розказуй своєму синові про те, якою була його бабуся. Джоне, Дені… Пробачте мені всі образи, всю мою злобу і заздрість. Я не любила вас так, як Робба і Сансу, і в цьому моя головна помилка. Любіть один одного так, як зараз. Валарр завжди буде мені онуком, як і Лео…

— Пробачаємо, — схлипнув Джон.

— Твоя мати, Джон… вона б пишалась тобою. І любила б Дені й ваших дітей. Я благословляю ваш дім на процвітання і загальну любов. Хай бережуть вас боги. Такі мої останні слова вам, діти. Прощавайте.

Коли всі молодші Старки покинули кімнату породіллі, мейстер узяв в руки скальпель і оголив живіт леді Старк. Лорд Еддард підійшов до дружини і тремтячими руками взяв її руку. Востаннє. І так само востаннє поцілував її в губи. Коли поцілунок розірвався, Нед гірко заплакав.

— Прощавай, коханий. Дякую за все.

— Кет… я боюсь… я не поставлю цю дитину на ноги без тебе…

— Робб з Мардж тобі допоможуть. Не плач, любий, не плач. Я спостерігатиму за тобою з потойбіччя. Будь щасливим. Обіцяй мені, Нед…

«Обіцяй мені, Нед»… о боги. Чи це не fata morgana, коли перед ним Кет, а в очах знову образ останніх миттєвостей життя Ліанни?

І поки Еддард Старк роздумував, мейстер Лювін зробив поперечний надріз скальпелем і через нього вийняв з материнського тіла дитину. Роз’єднавши її з помираючою матір’ю та помивши, старий підійшов до ридаючого батька.

— У вас дівчинка, міледі, — сумно констатував мейстер Лювін.

— Її звуть… Джоанна Старк. Обіцяй, що поставиш її на ноги, що б не сталося. Обіцяй мені, Нед. Обіцяй… — і Кейтлін Старк замовкла навіки.

— Обіцяю, Кет, обіцяю… — вперше за сімнадцять років лорд Старк не соромився своїх сліз…

___

Того ж дня із Цитаделі вилетіли тисячі білих воронів із звісткою про кінець літа…